1429
Відкрилася така вакансія
— Світ
З настанням другого року президентського терміну Барака Обами в американських ЗМІ розпочалася жвава дискусія про те, кого дві головні партії висунуть як його наступників. Якщо у демократів усе більш-менш ясно – у висуванні Хілларі Клінтон ніхто не сумнівається, то Республіканській партії належить напружена внутрішня боротьба: очевидного лідера там немає.
Хоча до чергових виборів президента США залишається більше двох з половиною років, перші припущення лунають вже зараз, оскільки в країні почалися так звані «приховані праймеріз». Процес відбувається так: потенційні спонсори придивляються до можливих кандидатів, знайомляться з ними та їхніми командами, прикидають шанси на висунення в президенти від партії і загальну перемогу.
Подібні закриті оглядини завжди проходять завчасно. До моменту офіційного висунення і кандидатам і спонсорам потрібно мати якомога більш чітке уявлення, з ким їм доведеться мати справу під час кампанії і на яких умовах. Політики, які не зуміли домогтися прихильності впливових жертводавців, відсіваються вже на цьому етапі: без солідної фінансової підтримки у президенти США пробитися практично неможливо. Ті, хто зумів переконати донорів у своїй перспективності, приступають до створення мережі активних прихильників, які агітуватимуть за свого кандидата і збирати для нього пожертвування після офіційного початку кампанії.
Терміни проведення «прихованих праймеріз» кожен встановлює для себе сам, але зазвичай цей процес розтягується на місяці. Кандидатам це дає можливість розрекламувати себе якомога більшій кількості потенційних спонсорів, які, в свою чергу, можуть зробити висновки на підставі тривалих спостережень за політиками.
«Приховані праймеріз», як випливає з назви, не є публічними, переговори ведуться за закритими дверима. Однак за ходом цього процесу дуже уважно стежить керівництво як Республіканської, так і Демократичної партії. Залежно від успіхів або невдач потенційних кандидатів партійні структури орієнтують свій актив на підтримку тих з них, хто користується популярністю у донорів. В результаті, в списку кандидатів від кожної з партій перед виборами повинні опинитися лише найсильніші і фінансово стійкі політики. Це робиться ще й для недопущення до загальнонаціональних дебатів відвертих маргіналів і скомпрометованих особистостей, здатних підірвати довіру до партії в цілому.
Чергові вибори президента США відбудуться 8 листопада 2016 року. Делегати від політичних партій офіційно будуть висунуті в президенти на з’їздах, які зазвичай проходять в середині літа. З’їздам передує процес попередніх внутрішньопартійних виборів – «праймеріз». Прихильники партій в кожному зі штатів обирають делегатів, які голосуватимуть за того чи іншого кандидата на з’їзді. Перші « праймеріз» проводяться в штатах Нью-Гемпшир і Айова на початку січня року голосування.
Крім фінансового і політичного виміру у «прихованих праймеріз» є і медійне. Преса з особливою пристрастю стежить за тими політиками, хто вибивається в лідери опитувань громадської думки, і, використовуючи власні джерела інформації, розбирає успіхи цих людей в ході переговорів з донорами та їх партійні заслуги. Політики, які націлилися на участь у виборах, вже зараз, до оголошення передвиборчої кампанії, повинні діяти і висловлюватися вдвічі акуратніше, оскільки ЗМІ розглядають кожен їх крок під мікроскопом.
Зараз потенційні кандидати від республіканців і демократів знаходяться в дуже різних умовах. За даними численних опитувань громадської думки, рейтинг колишньої держсекретаря США Хіларі Клінтон значно вищий, ніж у всіх її потенційних конкурентів-демократів разом узятих. Її діяльність схвалюють близько 70 відсотків демократів, які мають право голосу. Найближчий переслідувач – віце-президент Джо Байден – користується підтримкою лише 10-15 відсотків виборців, а рейтинг сенатора від Массачусетсу Елізабет Уоррен, що йде третім, не досягає і десяти відсотків. При цьому сама Уоррен вже заявила, що в 2016 році не збирається висуватися в президенти, хоча її і просять про це прогресивні ліберали, незадоволені відсутністю альтернативи «буржуазної» Клінтон.
Хоча Байден поки що публічно не відмовлявся від президентських амбіцій, більшість фахівців сходиться на тому, що у нього немає реальних шансів подолати величезний розрив з Клінтон, яка, очевидно, і стане єдиним кандидатом від Демократичної партії.
Така ситуація ставить Клінтон у привілейоване становище. Вийшовши у відставку, вона офіційно оголосила, що на рік залишить політику. Це дозволило їй брати участь лише в тих заходах, які добре позначаються на її іміджі, обирати, з ким із журналістів спілкуватися і які теми обговорювати. Одночасно з цим оточення Клінтон може вже зараз спокійно і без поспіху збирати кошти на її кампанію. Великі донори прекрасно розуміють, що якщо з республіканського боку їм треба ще вгадати переможця внутрішньопартійної гонки, то колишня перша леді (її чоловік Білл Клінтон був президентом США з 1993 по 2001 роки) вже забезпечила собі місце у фіналі.
У республіканців положення принципово інше. Після розгрому на президентських виборах 2012 року в їх рядах панувало сум’яття. Поразка Мітта Ромні продемонструвала проблему, про яку давно говорили, але боялися визнати: на національному рівні Республіканська партія ризикує опинитися серед вічних опозиціонерів з чисто демографічних причин. Справа в тому, що частка білих, порівняно забезпечених і релігійних людей в американському суспільстві неухильно скорочується. Представників національних меншин, атеїстів і людей, що залежать від державної системи соціального забезпечення, стає все більше, а вони традиційно голосують за демократів. Що ще гірше, деякі традиційно республіканські штати (наприклад, Техас) з демографічних причин поступово стають спірними – демократи завойовують там все більше виборних посад.
Єдиної точки зору на те, як розвернути ситуацію назад, у республіканців немає. Розбрат і хитання в їх рядах досить точно відображає ситуація з потенційними кандидатами в президенти.
За останніми опитуваннями громадської думки, найбільш популярним республіканцем зараз є колишній губернатор Арканзасу Майк Хакабі – один з найбільш консервативних лідерів американських правих. Він відомий радикальною позицією з найважливіших соціальних питань: прав меншин, свободи на носіння зброї, абортів і нелегальної імміграції. Рейтинг колишнього губернатора коливається в районі 15-відсоткової позначки, однак великих перспектив зростання у нього немає: крім таких же радикалів за нього голосувати будуть не всі. У деяких опитуваннях громадської думки його навіть не включають до списку потенційних кандидатів, розуміючи обмеженість його електоральної бази.
На другому місці в списку переваг республіканців знаходиться недавній абсолютний лідер губернатор Нью-Джерсі Кріс Крісті (13 відсотків). Ще на початку 2014 року мало хто сумнівався, що Крісті не тільки піде в президенти, але і з легкістю здолає своїх однопартійців на праймеріз. Восени 2013 року губернатор зумів налагодити діалог з усіма політичними силами в своєму штаті і переобратися, нанівець розбивши свою конкурентку від демократів. Для республіканців, які втрачають виборців у всій країні, це був справжній промінь надії. Однак рейтинг Крісті підкосив скандал з перекриттям мосту в Нью-Йорк, що розгорівся в січні 2014 року. Енергійний і часом різкий губернатор постав перед виборцями в новому світлі. З’ясувалося, що він або дріб’язкова і мстива людина, або просто некомпетентний лідер, що оточив себе дріб’язковими і мстивими співробітниками. Котирування скандального губернатора на праймеріз різко пішли вниз, а його персональний рейтинг несхвалення – вгору. Якщо у Крісті і залишилися шанси повернути собі прихильність виборців, то вельми примарні.
Третє місце ділять одразу три людини, кожен з яких викликає симпатії приблизно у 11 відсотків республіканського електорату. Конгресмен Пол Райан отримав національну популярність в 2012 році, коли погодився балотуватися у віце-президенти США разом з кандидатом в президенти Мітта Ромні. Райан відомий тим, що побудував свою виборчу кампанію на вимогах різко скоротити витрати бюджету на підтримку малозабезпечених і зберегти податкові пільги для найбагатших жителів країни. Нічим іншим він особливо не запам’ятався, і тепер про нього часом говорять як про «людину з вчорашніх новин». Однак деякою підтримкою він все ще користується серед фіскальних консерваторів, які виступають за приведення видатків американського бюджету у відповідність з доходами.
Набагато більш цікаві два інших потенційних кандидати: колишній губернатор Флориди Джеб Буш і сенатор від Кентуккі Ренд Пол. З різних причин вважається, що вони зможуть об’єднати навколо себе не тільки переконаних республіканців, але і незалежних виборців, і навіть частину демократів.
За Джебом Бушем закріпилося прізвисько «розумний брат» – натяк на інтелектуальні здібності його старшого брата (і колишнього президента) Джорджа, які багатьом американцям представляються сумнівними. Вважається, що Джеб здорово розбирається в економіці, є спокійною і розважливою людиною, що не схильна до авантюр. Флорида – штат, в якому дуже сильні демократи. Однак він зумів там досить впевнено переобратися на другий термін. Він є помірним консерватором, що не викликає у «середньої Америки» настільки гострою алергії, як Хакабі або Райан. До того ж, завдяки сімейній приналежності він володіє значними зв’язками у Вашингтоні і не є чужинцем для столичного істеблішменту. Його обрання не загрожує країні ніякими значними потрясіннями. Однак приналежність до сім’ї Бушів має і зворотний бік: багато людей відчувають вкрай негативні почуття до спадщини його брата, а тому будуть голосувати за кого завгодно, тільки не за чергового Буша. Близькість до Вашингтону також не завжди є плюсом: в останні роки американські виборці все менше довіряють людям зі «столичної обойми», вважаючи їх апріорі корумпованими, лицемірними і себелюбними.
З цієї точки зору Ренд Пол може виявитися цікавою альтернативою. Він культивує образ «людини з народу», часто нагадує, що за освітою він лікар, а не юрист, як більшість американських політиків. Але головне – він постійно критикує не тільки столичних демократів, а й соратників по партії, які, за його словами, більше думають про свої лоббістів, ніж про своїх виборців. На відміну від більшості республіканців, Пол виступає за значне обмеження повноважень спецслужб, спокійно ставиться до абортів, легалізації гей-шлюбів і навіть легалізації марихуани. Цим сенатор приваблює до своїх прихильників багато людей, які безпосередньо не асоціюють себе з Республіканською партією.
При цьому його економічна програма не менш радикальна в частині скорочення витрат, ніж у Пола Райана. З однією, правда, різницею: сенатор від Кентуккі пропонує не тільки відбирати допомогу у непрацюючих, але і значно скоротити «роздуті» витрати на оборону, спецслужби і правоохоронні органи. Ця обставина може нашкодити йому на праймеріз, оскільки для переважної більшості республіканців потужна армія і агресивна зовнішня політика – священні корови, які не можна чіпати ні за яких обставин. Це переконання поки що не можуть похитнути ніякі аргументи. Втім, становище Пола не безнадійне, а деякі аналітики навіть докладно описують, як саме він може вирватися в лідери.
Інші видні республіканці поки що не можуть похвалитися двозначними рейтингами. Шанси сенатора Теда Круза і сенатора від Флориди Марко Рубіо на висунення від своєї партії залишаються зовсім невеликими. Обидва політики латиноамериканського походження користуються певною популярністю на півдні США, однак загальнонаціонального успіху домогтися їм буде непросто: електоральна база обох обмежена рядами прихильників «Партії чаювання» – впливової, але дуже специфічної ультраконсервативної групи всередині Республіканської партії.
Ситуація з сильними кандидатами для американських консерваторів настільки непроста, що деякі оглядачі навіть пропонують закликати невдаху виборів 2008 і 2012 Мітта Ромні, щоб спробувати обратися в президенти з третьої спроби. Однак Ромні, швидше за все, відмовиться: він уже немолодий, а партії явно необхідні нові люди і обличчя.
Зараз впевнена самотність Клінтон на чолі кандидатів від демократів і безперервна боротьба серед республіканців вкрай негативно позначаються на становищі останніх. За опитуваннями громадської думки, в очному протистоянні колишня держсекретар з майже десятивідсотковою перевагою перемагає будь-якого з них у прямому протистоянні. Крім того, на американській політичній арені з’являються і нові гравці, які збирають під свої знамена тих, хто розчарувався як у демократах, так і в республіканцях.
Одним з таких людей став колишній губернатор Міннесоти Джессі Вентура. Незважаючи на ексцентричну манеру поводити себе і екзотичні ідеї щодо державного устрою, він володіє численною армією шанувальників, які за деяких зусиль зможуть розігнати його рейтинг. Це стало б дуже неприємним сюрпризом для республіканців взагалі і Ренда Пола зокрема. Вентура дотримується лібертаріанських поглядів, тому голоси буде відтягувати саме у сенатора від Кентуккі, який також вважається лібертаріанцем. Втім, про серйозну участь Вентури у виборах говорити поки рано – він і сам ще не впевнений.
Зараз у США тільки намічаються можливі учасники президентської гонки 2016 року. Зрозуміло, немає ніякої гарантії, що всі згадані вище політики стануть учасниками передвиборчої кампанії. Можливість появи нових і поки що нікому не відомих претендентів теж зберігається. Однак, швидше за все, головна битва трапиться між Хіларі Клінтон, яка вже довгий час мріяла повернутися в Білий дім, і кимось з пари Джеб Буш/Ренд Пол. Причому поки все говорить про те, що переможе Клінтон.
Іван Яковина
За матеріалами: Лента.РУ
Поділитися новиною
