Як розгребти спадок Азарова? — Finance.ua
0 800 307 555
0 800 307 555

Як розгребти спадок Азарова?

Казна та Політика
3267
Микола Азаров очолив уряд у березні 2010-го, ставши частиною новоствореної вертикалі влади. Чимало українців пов’язували з нею надії на проведення змін. І владна вертикаль (президент, уряд, ВР, НБУ) спочатку справді пробувала провести реформи. Та згодом внутрішня суть її членів узяла гору, тож ці перетворення вийшли недолугими, усі здобутки були швидко знівельовані провалами, соціально-економічне життя країни пішло під укіс, а вся діяльність Кабміну звелася до роботи на створення капіталу Януковича та його «Сім’ї».
Сумнівний успіх реформ
Усе починалося дуже оптимістично… Після призначення прем’єром Азаров разом зі своїми міністрами досить швидко налагодив підготовку до Євро-2012. Вони мали те, чого бракувало попередникам, – уміння по-вольовому вирішувати проблеми та неабиякий господарський досвід за плечима. Тож їм вдалось активізувати будівництво автошляхів, зрушити з мертвої точки спорудження стадіонів, пришвидшити створення летовищ. Кількість інфраструктурних об’єктів зростала, відставання від планів стрімко зменшувалося. На той час ніхто не звертав уваги на відкати, адже головним для країни було достойно провести чемпіонат Європи з футболу. Уряд Азарова із цим завданням упорався, і заслуга тут практично повністю його.
Як виявилося згодом, це був чи не єдиний світлий момент у роботі тодішнього Кабміну. Хоча теж заплямований двома обставинами. По-перше, до Євро-2012 уряд закупив 10 швидкісних потягів Hyundai, що стало повним провалом. По-друге, хоч як дивно, бюджетні видатки на підготовку до Євро-2012 мали місце й наприкінці 2012-го, й у 2013-му.
Інші досягнення були більш сумнівними. Податкову реформу Кабмін ініціював, маючи хороший задум, – спростити систему оподаткування і знизити його ставки. Але, як кажуть у народі, добрими намірами вистелена дорога в пекло. Так і цього разу. Концепція нового Податкового кодексу передбачала широкий перелік пільг великому бізнесові, зокрема олігархічному. Натомість кодекс намагався суворіше регулювати малий бізнес та середній. Тому й виник податковий Майдан. А коли підприємців не почули, вони почали згортати діяльність. Усе це прямий наслідок діяльності уряду Азарова.
Та це ще не все. Уряд справді домігся зниження відсоткових ставок та кількості податків і зборів від 29 загальнодержавних та 14 місцевих до 18 і 5 відповідно. Це відображено в рейтингу «Ведення бізнесу», де за статтею «Сплата податків» Україна перемістилася зі 181-го місця у 2010-му на 164-те у 2014-му. Але це зниження компенсовано впровадженням авансів у сплаті податку на прибуток та іншими нововведеннями, через які сталося значне посилення податкового тиску. Тому рівень перерозподілу ВВП через зведений бюджет підвищився від 29,1% у 2010-му до 30,8% у 2013-му. Тобто, женучись за формою та позиціями в різноманітних рейтингах, уряд Азарова цілком провалив чи проігнорував реформування суті податкової системи України. Натомість апетити податківців помітно зросли, а невідповідність їхніх дій букві закону стала ще більш разючою. Попри добрий задум, податкова реформа Кабміну Азарова мала протилежні наслідки: зростання податкового тиску та обсягів відповідних платежів, погіршення інвестиційного клімату, падіння ділової активності. У цій реформі проявилася вся суть функціонування уряду, яка надалі не зникала, а лише увиразнювалася.
Схожа ситуація склалась і з пенсійною реформою. Дефіцит Пенсійного фонду України (ПФУ) у 2010-му становив 26,6 млрд грн (або 2,5% ВВП) плюс іще 7,9 млрд грн кредитів на погашення касових розривів. Уряд Азарова знайшов простий вихід із ситуації: поступово підняти планку пенсійного віку для жінок на п’ять років, збільшити страховий стаж тощо. Мовляв, багато розвинених країн такою реформою побороли незбалансованість пенсійної системи.
Але влада не взяла до уваги, що в передових країнах висока база пенсійних відрахувань завдяки високій зайнятості поєднується з високим відношенням середніх пенсій до середніх зарплат і значно довшою середньою тривалістю життя. Тобто їхня проблема в тому, що їм складно забезпечити незмінно достойний рівень життя дедалі більшому відсоткові пенсіонерів. Водночас біда України в тому, що ми не можемо забезпечити нормальний рівень зайнятості й продуктивності праці, за яких наші відносно нечисленні пенсіонери мог­ли б одержувати пристойні пенсії. Таким чином, ця реформа теж матиме діаметрально протилежний результат. Реформа призведе до зростання безробіття на близько 10 відсоткових пунктів і змусить іще більше молодих шукати щастя-долю за кордоном. Це був черговий стратегічний провал уряду Азарова. Та не лише стратегічний. Неефективність пенсійної реформи видно вже зараз: бюджет-2014 передбачає фінансування дефіциту ПФУ на рівні 22,1 млрд грн – не набагато менше, ніж було у 2010-му. Це фірмове «покращення» від Азарова.
Наслідки для економіки
Більшість ініціатив уряду Азарова реалізувалися в суттєвому погіршенні макроекономічних показників. З одного боку, Кабмін забезпечив істотне зростання мінімальних зарплат (від 869 грн у ІІ кварталі 2010-го до 1218 грн на початок 2014-го, тобто на 40%) та пенсій. Із другого – таке збільшення не відповідало ні економічному розвитку (номінальний ВВП за 2010–2013 роки піднявся на 33%), ні зростанню продуктивності праці й було чистої води популізмом, за який Азаров так любив критикувати «папєрєдніків». Відтак збільшення загального рівня зарплат (разом із вищими податковими платежами) призвело до стрибка собівартості продукції національного товаровиробника, що при слабкому зростанні цін робило його неконкурентоспроможним і змушувало згортати діяльність або переходити в тінь. Наслідком цього стало заміщення на внутрішньому ринку української продукції імпортом. Так, за 2010–2013 рр. ввезення товарів в Україну зросло на 39% (при тому-таки зростанні номінального ВВП на 33%). Відповідальність за це лежить на уряді Азарова.
Надмірне зростання соціальних стандартів мало інший негативний наслідок. Воно призвело до перевантаження видатків бюджетів і стало однією із причин згаданого підвищення рівня перерозподілу ВВП через державні фінанси. Додатковий тиск на витрати спричинило й різке збільшення масштабів корупції за уряду Азарова. Згідно з оцінками експертів, середній обсяг відкатів під час укладання контрактів за бюджетні кошти подвоївсь, а то й потроївсь і в окремих випадках досяг 60–80% суми угоди. Олександр Янукович, який іще кілька років тому був середньостатистичним дантистом, відтоді нажив статки, які наприкінці минулого року журнал Forbes оцінив у півмільярда доларів. А оскільки інші олігархи теж багато «заробили» на розпилюванні бюджету, то суми втрат кратні десяткам, ба навіть сотням мільярдів гривень. Негативний вплив цього фактора на баланс бюджету за уряду Азарова важко переоцінити.
У підсумку після непоганого початку в царині державних фінансів (дефіцит зведеного бюджету вдалося знизити від 6,0% ВВП у 2010-му до 1,8% у 2011-му) Кабмін надалі тільки «покращував» досягнуті результати. Як наслідок – зростання державного боргу більш ніж удвічі: від 227 млрд грн на початок 2010-го до 480 млрд грн на кінець 2013-го. Залежність уряду від позичених грошей суттєво зросла: за оцінками експертів, у 2014-му обсяг державного боргу може перет­нути позначку 600 млрд грн.
Окремої уваги варта курсова політика. Хоча за неї формально відповідає НБУ, але за уряду Азарова Нацбанк утратив будь-які елементи незалежності. Фіксований курс гривні був одним із пріоритетів економічної політики владної вертикалі. Окрім негативного впливу на конкурентоспроможність внутрішнього товаровиробника та зменшення ділової активності в Україні, фіксований курс гривні мав два наслідки. По-перше, золотовалютні резерви НБУ впали від $25,1 млрд у березні 2010-го до $17,8 млрд наприкінці січня 2014-го. Вони мали вже знайому траєкторію: спочатку зросли до $38,4 млрд у квітні 2011-го на новинах про позитивні кроки та зарядженість на реформи уряду Азарова, а потім почали стрімко танути, коли реальну суть діяльності вертикалі влади стало важко приховати. По-друге, практично щоосені від 2011-го банківська система зазнає дефіциту ліквідності, який реалізується у зростанні кредитних ставок на міжбанківському ринку до понад 20%, а подекуди до 40–50%. Малий та середній бізнес, який не входить до фінансово-промислових груп і не має прямого доступу до банківських ресурсів, має платити понад 20–30% річних за позиками. У таких умовах говорити про розвиток підприємництва зайве.
Що робити?
Микола Азаров пропрацював на посаді прем’єр-міністра України неповні чотири роки. Така стабільність, на перший погляд, саме те, чого бракувало Україні. Та досвід прем’єрства Азарова доводить: якщо правлячий кабінет не націлений на розбудову країни й роботу на благо народу, то краще його склад змінювати щороку. Інакше потім доведеться довго боротися з наслідками його роботи.
В уряді Азарова було чимало хороших ініціатив, особливо на початку роботи. Та в нього був інший пріоритет – збити капітал для Януковича. Він вигубив у зародку всі позитивні намагання й довів соціально-економічну ситуацію в Україні до вибухового стану.
Із теперішньої ями в України є один вихід. Він передбачає ставку на кращий інвестиційний клімат та відмову від корупції. Якби всі реформи, котрі провів уряд Азарова, робили акцент на змісті, а не на формі, то ми вже жили б у процвітаючій країні з високими темпами економічного зростання. Якби податкова реформа справді послабила тиск на бізнес, то українці створювали б сотні тисяч робочих місць щороку, а державні фінанси отримали б солідну базу для високих соціальних виплат. Якби кошти не розкрадали з бюджету й на спорудженні інфраструктури, то в Україні можна було б запустити масштабні проекти з будівництва автошляхів, залізниць, портів тощо. Якби уряд відмовився від корупції, країна мала б великий приплив іноземних інвестицій, спрямованих на розвиток економіки. Про ризики для курсу валюти можна було б забути.
Негативний досвід роботи Кабміну Азарова – це також досвід. Досить новому урядові змінити головний пріоритет, відмовившись від корупції та спрямувавши свої зусилля на благо народу, і спробувати провести реформи за суттю, а не за формою, використовуючи досвід поперед­ньої команди, як успіх країні буде гарантовано. Для цього потрібні лише чесні люди, готові працювати на народ. Україна їх має, і вони вже в дорозі до своїх і водночас наших із вами нових звершень.
Любомир Шавалюк
За матеріалами:
Тиждень.ua
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter , щоб повідомити про це.

Поділитися новиною

Підпишіться на нас