679
Влада йому в руки
— Світ
Міністр оборони Єгипту фельдмаршал Абдель-Фаттах аль-Сісі став практично безальтернативним кандидатом на пост президента, вибори якого пройдуть наприкінці квітня. Політична історія цієї країни, описавши за останні три роки неймовірний кульбіт, повертається у вихідну точку – до авторитарної військової диктатури.
Свідомі громадяни стали відправляти Абдель-Фаттаху аль-Сісі чолобитні з проханням стати президентом Єгипту майже одразу після повалення попереднього глави держави – Мохаммеда Мурсі, котрий розпрощався з владою на початку липня 2013 року.
Не встиг генерал поклястися Аллахом, що не збирається брати владу в свої руки і не допустить створення військової хунти, як з усіх боків на нього посипалися пропозиції зробити саме це. Таке завзяття активісти пояснювали скромністю свого кумира, який пообіцяв «у всьому підкорятися волі народу». Той протестувати не став – демократія все ж таки.
При цьому Аль-Сісі щосили намагався підтримувати хоча б видиму відстороненість від керівництва країною. Він навіть призначив зіц-президента – колишнього керівника Конституційного суду Адлі Мансура. Втім, фіговий листок у вигляді «тимчасового президента» виявився замалий: і прихильники, і противники нової влади свою хвалу і прокляття відповідно адресували саме міністру оборони.
Сумнівів у тому, хто є істинним керівником держави, не було і у іноземних спостерігачів. Мотопіхотний стиль управління країною говорив сам за себе – його чудово характеризує ставлення військових до своїх противників з числа прихильників старої влади (і на цей раз про демократичні цінності ніхто згадувати не став).
Як тільки Мохаммед Мурсі змінив тісний президентський костюм на зручну тюремну робу, його соратники з «Братів-мусульман» влаштували в Каїрі та інших містах масові акції протесту, вимагаючи повернути їх «лідера» в палац. Оскільки розходитися демонстранти відмовлялися, їх (як зазвичай і буває в таких випадках) оголосили «терористами», «бандитами» і «іноземними найманцями».
Підрозділи піхоти за підтримки вертольотів і бронетехніки провели в таборах ісламістів кілька операцій з використанням бойової зброї. В результаті тисячі прихильників Мурсі опинилися під слідством і в лікарнях, сотні – на каїрських кладовищах. Сам рух «Брати-мусульмани» заборонили, його лідерів посадили, а активи – заморозили.
Такі методи ведення діалогу з опозицією дещо збентежили Захід, однак завдання влади в Каїрі в цілому було вирішено: сильно зріджені ісламісти, проклинаючи владу, розійшлися по домівках. Адлі Мансура – хоч і тимчасового, але все ж президента – ніхто навіть і не звинувачував у події. Всім було ясно, що команду стріляти по людям з БТРів і з вертольотів віддавав не він.
Каїр і багато інших міст країни були очищені від ісламістів найжорстокішими методами. Але політично активні єгиптяни не тільки не засудили міністра оборони, а й перейнялися до нього щирою повагою. Мурсі і його команда всього за один рік встигли настільки втомити жителів країни насадженням ісламських цінностей замість порятунку економіки, що від них відвернулися всі, крім найзавзятіших прихильників і малоосвічених фелахів. Жителі столиці, яким неабияк дошкуляли табори протестуючих ісламістів, і зовсім прийшли в захват.
Після Мурсі, який займався всім чим завгодно, але тільки не насущними економічними питаннями, строгий, рішучий і діяльний генерал викликав гострий напад народної любові. Прапорів, магнітиків, плакатів та графіті на підтримку улюбленого керівника багатьом вже не вистачало для вираження всього запалу почуттів. В Єгипті почали виготовляти футболки та светри, цукерки і торти з його зображеннями, з’явилися ювелірні прикраси з його ініціалами, в магазини завезли лимонад «Аль-Сісі», в кебабні – однойменні бутерброди, а Мережу заполонили ролики з напівроздягненими дівицями, що томно звиваються біля портрета генерала. Водночас якісь «молодіжні організації» за кілька місяців назбирали мільйони підписів за висунення Аль-Сісі на пост глави держави.
Не вистачало лише крихти – якогось підтвердження «обраності» Аль-Сісі і його місії. Нарешті знайшлося і воно: до преси потрапила фотографія Головного Героя Єгипту – народного улюбленця і незаперечного авторитету Гамаля Абдель Насера з шестирічним хлопчиком на руках. Неважко здогадатися, ким саме виявилася дитина.
Деякі місцеві ліберали, щоправда, поставили під сумнів схожість малюка з сьогоднішнім 60-річним лисіючим генералом. Але тим гірше для них. Більшість лідерів прозахідної опозиції тепер можуть ділитися своїми міркуваннями з приводу того, що відбувається лише в межах своїх камер. У в’язниці їх, правда, відправили не за суперечки щодо потертої фотографії, а за більш серйозні діяння.
З приходом Аль-Сісі до влади в країні був прийнятий закон «Про масові зібрання». За цим документом, громадяни, які бажають висловити невдоволення владою, повинні отримати дозвіл на свій протест у цієї самої влади. Такі дозволи, однак, видавалися вкрай неохоче, тому ліберали стали виходити на демонстрації, нехтуючи отриманням необхідного документа. Результат виявився цілком закономірний: активістів кілька разів побили, а їхніх лідерів пересаджали. Втім, як показує досвід «Братів-мусульман», ліберали ще повинні радіти, що влада не присікла несанкціоновану акцію за допомогою кулеметів.
Не дивно, що опозицію, як ісламську, так і світську, таке ставлення засмутило і навіть роздратувало. Ліберали, за своїм звичаєм, розгорнули нещадну війну з режимом в соцмережах, громлячи його «лайками» і ретвітами, дотепними аватарками і образливими статусами. Найбільш просунуті англійською розповідали іноземним телеканалам про «нью реліз оф мілітарі діктейтор». Ісламісти, у яких з мовами гірше, теж знайшли собі заняття до душі. По всьому Єгипту загриміли вибухи, почастішали збройні напади на поліцію і чиновників, а на туристичному Синаї навіть збили вертоліт.
Ліберали з ісламістами, зрозуміло, бойкотували референдум за новою конституцією країни, що пройшов на минулому тижні. Це, втім, особливих складнощів владі не доставило – 98,1 відсотка голосуючих схвалили документ. У керівництві країни розцінили результати референдуму як ознаку того, що Єгипет «вступив у нову еру» демократії і стабільності. Та обставина, що в голосуванні взяли участь менше 40 відсотків виборців, Каїр сильно не бентежить.
«Братам-мусульманам», чию конституцію творчо переробили аналітики Генштабу, підсумковий варіант повинен був полестити – документи дуже схожі. У конституції Мурсі універсальні права і свободи єгиптянам гарантувалися до тієї межі, доки вони не входять до протиріччя з ісламом і «усталеними віковими традиціями». Вирішувати, що чому суперечить, а що – ні, повинні були улеми – фахівці з ісламу взагалі і шаріату зокрема. Більшість з них, зрозуміло, є прихильниками «Братів-мусульман».
По суті, військові лише поміняли «традиції та іслам» на «національну безпеку і інтереси», а «улемів» – на «військові суди», які підкорялися генералітету. Тепер замість релігійних авторитетів над законом буде стояти армія. Крім цього, військові отримали і безліч інших повноважень (наприклад, правка бюджету), що не дуже властиві збройним силам в інших країнах.
Єгипетському генералітету залишалося тільки формально закріпити відновлення свого всевладдя. 27 січня Вища рада збройних сил Єгипту (головний колегіальний орган міністерства оборони) висунув Абдель-Фаттаха аль-Сісі в кандидати на пост президента країни. І навряд чи міністр відмовиться. По-перше, складно уявити, щоб таке звернення з’явилося без узгодження з ним самим, по-друге, за кілька годин до звернення Вищої ради тимчасовий президент Мансур присвоїв Аль-Сісі вище військове звання – фельдмаршала. А в Єгипті ще не було випадку , щоб фельдмаршал так чи інакше не протиснувся до керма управління всією країною.
У разі якщо Аль-Сісі стане президентом країни (а сумніватися в цьому зараз не доводиться), йому доведеться звільнитися з армії, а Єгипет повернеться до того, з чого починав в січні 2011 року, – авторитарному режиму, на чолі якого стоятиме формально цивільна, а на ділі військова людина. У цій ситуації подальша доля країни багато в чому буде залежати від особистих якостей її керівника. Зараз про фельдмаршала в цьому сенсі можна сказати небагато, оскільки на полях битв він не відзначився і сторониться публічності. Очевидно, що для досягнення поставлених цілей він не буде гидувати ніякими методами. Підтвердження цій тезі – Мохаммед Мурсі, який знаходиться у в’язниці, незважаючи на те, що саме він зробив Аль-Сісі міністром оборони і наймолодшим в історії членом Вищої військової ради.
З точки зору управління державою така нерозбірливість у методах може зіграти як позитивну, так і негативну роль. Якщо майбутній президент застосує всю свою підступність і жорсткість для проведення радикальних економічних реформ, він може стати «єгипетським Піночетом». Але якщо ці якості будуть використані для нескінченного зміцнення особистої влади, то Єгипет очікує ще одна революція або військовий переворот. В Африці другий варіант трапляється набагато частіше.
Іван Яковина
За матеріалами: Лента.РУ
Поділитися новиною
