2634
Блакитне золото. Назріває глобальна революція в торгівлі водою
— Світ
Брак чистої питної води в багатьох регіонах планети, що все збільшується, а також розвиток нових технологій поставили світ на поріг революції в питанні глобальної торгівлі водою, – пише Олег Шанковський в №1 журналу Корреспондент від 10 січня 2014 року.
У кінці 2013 року російське міністерство економічного розвитку представило на суд публіки новий проект національної експортної стратегії країни, покликаний знизити залежність Росії від продажів нафти і газу. Для досягнення цієї мети відомство, крім іншого, запропонувало звернути увагу на можливість масового експорту хутра, ягід, горіхів, а також прісної води.
Останній пункт викликав особливий інтерес і жваві дискусії в ЗМІ та у вчених колах, адже Росія володіє величезним запасом прісної води – 10% усього світового обсягу, – поступаючись за цим показником лише Бразилії. Що стосується поверхневих вод, то одне лише озеро Байкал містить 20% всього світового запасу цього ресурсу. Потенційний ринок збуту величезний. За даними ООН, одна шоста частина населення Землі не має доступу до чистої питної води, а одна третина – до води для побутових потреб. За інформацією вчених, останні 100 років споживання цього ресурсу зростало вдвічі швидше, ніж чисельність населення планети, і є всі підстави припускати, що ця тенденція посилиться. За прогнозом ООН, до 2025 року, якщо не будуть вжиті заходи, без води можуть залишитися 3 млрд людей, а дві третини населення Землі будуть відчувати її нестачу.
Сьогодні найбільше від нестачі води потерпають жителі Африки на південь від Сахари, Південної та Східної Азії, а також, меншою мірою, деяких країн Латинської Америки і Карибського басейну. За даними ВООЗ, дві основні хвороби, що провокуються поганою якістю води, – діарея і малярія – разом щороку вбивають близько 4 млн людей, 90% з яких – діти до п’яти років. За підсумками звіту Світового банку від 2007 року, країнам, що потерпають від нестачі або поганої якості води, ця проблема щороку обходиться 0,5-2,5% ВВП. Авторитетне спеціалізоване видання Global Water Intelligence оцінило щорічний ринок прісної води в суму від $425 до $700 млрд.
І поки Росія лише замислюється про те, чи можуть її водні запаси стати стратегічним експортним продуктом, безліч компаній, вчених і цілих країн у всьому світі вже щосили розробляють і втілюють у життя найрізноманітніші варіанти доставки чистої води від тих, у кого вона в надлишку, до тих, хто її гостро потребує.
Мокра справа
Маленьке містечко Ситка з населенням близько 9 тис., розташоване на острові Баранова Олександрівського архіпелагу на Алясці, славиться наявністю найчистішої води у своєму величезному Блакитному озері, а також багаторічними спробами налагодити масовий експорт цінного ресурсу.
Ситка стало першим містом у світі, яке вибудувало для цієї мети спеціальну інфраструктуру – трубопровід від озера до порту. Місцева влада укладала контракти з кількома компаніями, які брали на себе зобов’язання експортувати сіткінську воду в промислових кількостях (одна з них, S2C Global, навіть обіцяла доставляти воду з Ситки до Індії по кінцевій ціні 55 коп. За 1 л).
Зараз ексклюзивними правами на продаж вод Блакитного озера володіє компанія True Alaska Bottling (TAB), яка вже займається будівництвом хаба для подачі води з трубопроводу в танкери і домовляється з великими транспортними компаніями про виділення суден.
Зі слів керівника TAB Террі Трепп, співпрацею з його компанією вже зацікавилися безліч перевізників і портів у всьому світі. Трепп впевнений, що зростаюча в різних регіонах світу потреба в прісній воді скоро дозволить сформувати новий величезний ринок і перетворить ідею глобальної торгівлі водою в реальність.
Саме ж місто Ситка при продажах води за мінімальною ціною розраховує заробляти від $26 млн до $90 млн на рік. Для порівняння: загальний бюджет міста та двох навколишніх муніципалітетів в 2013 році становив $68 млн.
Звичайно ж, Аляска зі своїми водними амбіціями не самотня. Ще в 2008 році віце-президент і провідний економіст Монреальського економічного інституту Марсель Бойі презентував докладну доповідь: канадська провінція Квебек, 97% поновлюваного водного ресурсу якої не використовується і потрапляє в океан, могла б заробляти близько $6,5 млрд на рік, продаючи малу толіку цієї води.
“Відповідальне використання водних ресурсів стає справою континентальних і навіть планетарних масштабів і може створити унікальну можливість для розвитку і збагачення [Квебека]”, – підкреслював Бойі.
У травні 2012 року Таджикистан, що володіє двома третинами всіх прісних вод Центральної Азії, знайшов їм прибуткове застосування – він домовився з Іраном про будівництво парного трубопроводу між країнами, за яким в Таджикистан буде поставлятися нафта, а до страждаючого від посух Ірану – питна вода. Таким чином Душанбе отримав не тільки нову статтю доходів, а й знайшов спосіб частково прибрати воду з небезпечно переповненого Сарезського озера.
Туреччина, один зі світових лідерів на ринку прісної води з річним оборотом $1,8 млрд, в кінці 2013-го почала будівництво найдовшого в світі водопроводу, який зв’яже країну з контрольованим нею Північним Кіпром. Очікується, що труба довжиною 107 км і вартістю $484 млн вирішить проблему браку прісної води на острові.
У 2004 році Туреччина також уклала контракт з Ізраїлем на поставку 50 млн кубометрів води на рік протягом 20 років. Ізраїль був готовий купувати турецьку воду за ціною $0,7 за кубометр. Для порівняння: середня вартість того ж об’єму російського газу для Європи в 2013-му була майже вдвічі нижчою – $0,38.
Пізніше країни домовилися побудувати для цих цілей спеціальний трубопровід, але напад ізраїльських військових на Флотилію свободи у 2010 році, внаслідок якої загинули дев’ять турків, призвів до розриву дипломатичних відносин між державами і заморожування проекту.
Вода в мішках
Основна причина, що стримує початок масової глобальної торгівлі прісною водою, полягає в труднощах з її доставкою у великих кількостях на довгі відстані. Для цієї мети розглядаються кілька основних способів: будівництво трубопроводів і каналів, доставка супертанкерами, а також у спеціальних величезних мішках. Кожен з них має свої недоліки.
Перший спосіб підходить лише для близько розташованих країн, готових вкласти значні кошти у створення необхідної інфраструктури. Другий хоча і є найбільш переважним при перевезенні на великі відстані, але може відпасти на етапі переговорів з власниками суден, для яких перевезення нафти часто виявляється більш вигідним заняттям. З цієї ж причини танкери не підходять для транспортування води на відносно короткі відстані.
Одним з потенційно найбільш ефективних методів на даний момент вважається третій – транспортування води за допомогою водяних мішків. Перший мішок спеціально для транспортування великої кількості води був створений американцем Террі Спреггом іще в 1980-х роках. Він являє собою гнучку циліндричну ємність довжиною 150 м і діаметром 14 м, здатну містити 17 тис. кубометрів води.
Іншим важливим винаходом Спрегга є надміцна “блискавка”, призначена для з’єднання мішків між собою. Зі слів винахідника, одна баржа без проблем зможе одночасно транспортувати океаном “поїзд” з 50 мішків загальною вагою 1,3 млн т. Завдяки тому, що прісна вода легша за морську, така конструкція не потоне.
Важливими перевагами цього методу транспортування є невеликі інвестиції у створення мішків, низькі операційні витрати, можливість застосування відносно невеликих суден, легкість логістики.
На сьогодні розробкою водяних мішків займається одна з найбільших судноплавних компаній Японії – Nippon Yusen Kaisha (NYK). Між 1998 і 2002 роками Туреччина за їх допомогою доставляла прісну воду на Кіпр, а в 2007-му японці успішно випробували мішок нового покоління біля своїх берегів. Як зазначає Ясухіко Такахасі, представник дослідницького підрозділу NYK – Monohakobi Technology Institute, подальшому удосконаленню цієї технології завадила всесвітня фінансова криза 2008 року.
“Якщо нам вдасться отримати підтримку від уряду або з інших джерел, ми зможемо зробити гігантський крок вперед”, – говорить Такахасі Корреспонденту.
Випити з моря
Тим часом у зв’язку з усіма перерахованими вище проблемами країни, що страждають від посушливості, виходять із ситуації шляхом опріснення морської води. Це вже стало великим бізнесом – в 2012-му його обсяг оцінювався в $18,3 млрд з потенціалом зростання 5-6% на рік. Нині в 120 країнах діють 17 тис. опріснювальних заводів. Зі слів експерта компанії Global Water Intelligence Крістофера Гассон, сьогодні від опріснення води залежать близько 1% жителів планети, і їхня кількість продовжує зростати.
Більше всіх опріснену воду використовують держави Перської затоки, чия потреба в цьому ресурсі у багато разів перевершує її природне поновлення. Так, в Саудівській Аравії цей показник становить сім разів, в ОАЕ – 15 разів, в Кувейті – 20.
Однак процес опріснення є екологічно небезпечним і дуже енергоємним. У 2013 році середня вартість опріснення одного кубометра води в різних країнах коливалася від $0,5 до $1. За прогнозами Світового банку, через десять років у Південно-Західній Азії для опріснення води щороку буде спалюватися близько 50 млн т нафти, а це десята частина всього чорного золота, що добувається Саудівською Аравією.
Таким чином, потреба в масовій доставці прісної води на планеті залишається актуальною.
“Так чи інакше, але скоро вода буде транспортуватися по всьому світу, як зараз це відбувається з нафтою”, – йдеться у звіті Світового банку ще від 2004 року.
Що стосується російського проекту експорту води, то він не витримав скепсису місцевих вчених і був відкликаний.
“У зв’язку з отриманими численними зауваженнями до представленого експертами проекту, розроблений ними документ був відправлений на доопрацювання”, – заявили Корреспонденту в мінекономрозвитку Росії.
Найбільші водні проекти
Велика рукотворна річка в Лівії
У 1984 році лівійський лідер Муаммар Каддафі заклав будівництво системи каналів, яку Книга рекордів Гіннесса визнала в 2008 році найбільшим іригаційним проектом у світі. Деякі експерти вважають її найбільшою інженерною спорудою взагалі. Велика рукотворна річка являє собою мережу водоводів, що постачає до пустельних районів Лівії і її узбережжя воду з Нубійського водоносного шару. Річка складається з величезної кількості труб і акведуків, а також понад 1 300 колодязів глибиною більше 500 м. Система поставляє до лівійських міст 6,5 млн кубометрів питної води на день і зрошує пустельні землі, роблячи їх придатними для сільського господарства.
Доставка айсбергів
Плани доставляти нужденним чисту воду у вигляді айсбергів виникли ще 1960-х. Потенційними споживачами вважалися країни Перської затоки, Індія і Ефіопія. Основну проблему в реалізації проекту представляє складність транспортування, а також значна втрата води в дорозі внаслідок танення. Однак в 2011 році французькі вчені представили унікальну технологію транспортування айсбергів з використанням спеціального матеріалу з ізолюючого геотекстилю, який захищає крижину від втрати дорогоцінної вологи. Крім того, вони запропонували буксирувати айсберги з природничих океанських течій, що значно скоротить витрату палива. Зі слів автора проекту Жоржа Мужена, доставка айсберга вагою 7 млн т коштуватиме $10 млн. Зараз він шукає фінансування для реалізації свого проекту.
Поворот річок
У 1976 році влада СРСР затвердила проект перекидання частини стоку річок Іртиш і Об до Середньої Азії, проривши канал довжиною 2 500 км. Пропонувалося використовувати цю воду для зрошування полів в Узбекистані, Казахстані та Туркменістані, а також для порятунку Аральського моря. У 1986-му проект був визнаний економічно неспроможним і екологічно небезпечним. У 2000-х роках з ідеєю відродження проекту кілька разів виступали російські політики, зокрема тодішній мер Москви Юрій Лужков. Сьогодні вартість підприємства оцінюється в $40 млрд.
У свою чергу Китай активно освоює ідею повороту зайво повноводної річки Янцзи в північні посушливі регіони країни, озвучену ще Мао Цзедуном в 1952 році. Станом на 2012-й на реалізацію проекту вже було витрачено близько $34 млрд при загальній оціночній вартості $59 млрд.
Штучний дощ
ОАЕ, що Страждають від посушливого клімату і витрачають мільярди доларів на опріснення води, щосили займаються створенням штучного дощу. За допомогою швейцарської компанії MetroSystemInternationalв країні реалізується план Weathertec, в рамках якого спеціальні прилади накопичують негативно заряджені іони, що призводить до утворення хмар і випадання опадів. У 2010 році в ОАЕ таким чином вдалося викликати дощ 52 рази. Схожими експериментами займається і сусідня Саудівська Аравія. У 2010-му російський генерал Віктор Поплавський заявив, що РФ також володіє технологіями виклику дощу. З його слів, завдяки цьому можна гасити будь-які пожежі.
Олег Шанковський
За матеріалами: Корреспондент.net
Поділитися новиною
