831
Північна Європа заважає зростанню світової економіки
— Світ
Останнім часом багато країн сильно критикують профіцит поточного рахунку Китаю, який з 2000 р. в середньому становив майже 220 мільярдів на рік. Однак такий же німецький профіцит, який з моменту введення євро в 1999 р. в середньому становив близько 170 мільярдів доларів, до останнього часу залишався без уваги. Стверджувалося, що різниця – у валютному союзі. На тлі відносної збалансованості Єврозони в цілому німецький профіцит не враховувався – як, скажімо, профіцит Техасу, якому ніколи не надавали великого значення в США. Китайський профіцит, навпаки, вважався причиною світових дисбалансів. Це твердження справедливе тому, що вплинути на обмінний курс може профіцит або дефіцит поточного рахунку валютного союзу загалом. І на відміну від Китаю в Німеччині більше немає «національного» обмінного курсу, який може змінюватися залежно від профіциту поточного рахунку. Через ці чинники – поряд з відсутністю комерційних даних за регіонами країн – економісти лише зрідка враховують внутрішні профіцити або дефіцити країн.
Однак загалом, регіон всередині країни – або, як Німеччина, країна або субрегіон в рамках валютного союзу – все ж виключається з національного чи глобального сукупного попиту, у разі якщо експорт перевищує імпорт. Зверніть увагу, як скорочення витрат американськими урядами – що часто обумовлено вимогами конституції для збалансування бюджету – практично звело нанівець величезні стимули американського федерального уряду в 2010-2011 рр. Тому важливо зрозуміти, збільшує чи зменшує така велика країна, як Німеччина, або навіть такий великий штат, як Каліфорнія або Техас, світовий сукупний попит. (Насправді в 2012 р. Каліфорнія і Техас, як суверенні держави , посіли б 12 і 14 місця відповідно серед найбільших економік світу, випередивши Нідерланди, Мексику та Південну Корею). Це питання набуває ще більшого значення, оскільки Нідерланди і Австрія – два північноєвропейських сусіди Німеччини в Єврозоні – продовжують накопичувати профіцити поточного рахунку, тоді як в кризових південно-європейських країнах величезні раніше дефіцити стали скорочуватися на тлі зменшення внутрішнього попиту через сувору економію і появу можливостей для експорту. Як наслідок, цього року профіцит у Єврозоні в цілому становитиме близько 260 мільярдів доларів, що є новим світовим дисбалансом, який можна порівняти з китайським профіцитом минулого десятиліття.
Профіцитні країни, що не входять до Єврозони, Швеція, Данія, Швейцарія і Норвегія (всі вони певною мірою прив’язують свої обмінні курси до євро), підсилюють цей світовий дисбаланс. Північна Європа, включаючи ці чотири країни і Німеччину, Нідерланди та Австрію, накопичила величезний профіцит поточного рахунку близько 550 мільярдів доларів. Водночас малоймовірно, що профіцит Китаю перевищить 150 мільярдів доларів цього року. Насправді, найвищий рівень річного профіциту в історії Китаю становив близько 400 мільярдів доларів в 2007-2008 р. – коли Штати були готові ввести торгові санкції проти нього, оскільки розглядали даний дисбаланс як загрозу стабільності США і світової економіки. Найбільша проблема навколо ситуації в Єврозоні пов’язана з тим, що в деяких кризових країнах – Іспанії та Греції – безробіття залишається вище за 20%. Ці країни намагаються провести «внутрішню девальвацію», тобто скоротити внутрішні питомі витрати на робочу силу по відношенню до міцніших економік єврозони, при цьому загальний профіцит Єврозони, що утворився за рахунок Північної Європи, все більше впливає на обмінний курс, підриваючи їхню конкурентоспроможність за межами валютного союзу.
Цього року Іспанії та Греції вдалося домогтися внутрішньої девальвації приблизно на рівні 5% порівняно з Німеччиною, проте їхня конкурентоспроможність порівняно з США і країнами, прив’язаними до долара, не підвищилася, тому що євро виріс щодо долара більш ніж на 5%. Насправді євро має зростати в ціні, оскільки зараз в єврозоні в цілому існує великий профіцит поточного рахунку. Можна лише пошкодувати південно-європейські країни. Вони фактично мають дякувати французам за їхню нездатність запровадити ефективні заходи суворої економії та наявність невеликого дефіциту поточного рахунку, що дозволило уникнути утворення ще більшого профіциту в Єврозоні. Але одна лише жалість не допоможе. Північно-європейські країни, у яких є достатні можливості для збільшення зарплат і впровадження політик, спрямованих на стимулювання зростання, мають використовувати їх. Це принесло б користь безпосередньо самим північноєвропейським жителям і допомогло б знизити євро, стимулювати зротання і скорегувати ситуацію в Південній Європі і світовій економіці в цілому.
_Кемаль Дервіш, колишній міністр економіки Туреччини і колишній керуючий Програми розвитку ООН (UNDP), віце-президент Brookings Institution_1
За матеріалами Project Syndicate
За матеріалами: forexpf.ru
Поділитися новиною
