1140
Концепція змінилася. Знову
— Казна та Політика
Поки парламент вкотре затруднився з прийняттям “єврозаконів”, Кабмін взяв інтеграцію до ЄС до своїх рук. 21 листопада уряд ухвалив рішення про припинення підготовки до асоціації. Влада запевняє: це ще не хрест. Але й обгрунтування розпорядження, і реакція на його публікацію залишають простір для сумнівів.
Імідж – ніщо, економіка – все!
Навіть за тиждень до Вільнюського саміту виконання останніх трьох умов Брюсселя давалося Верховній раді важко. 21 листопада парламентарії пройшли лише один відрізок шляху – мабуть, найлегший для них. Пакет поправок до виборчого законодавства був прийнятий в цілому 365 голосами. Проте голосування за низку законопроектів, які передбачають право ув’язнених на лікування за кордоном (або ж прицільне звільнення Юлії Тимошенко), провалювалося раз за разом. А до закону про прокуратуру у депутатів руки так і не дійшли. Вечірнє засідання парламенту закрилося на стадії блокування трибуни. Надто вже велике пожвавлення викликала урядова версія євроінтеграційних зусиль.
Поки у Верховній Раді бурхливо обговорювалося питання, чи встигнуть депутати ухвалити необхідні рішення до 28-29 листопада, з’ясувалося, що в Кабміні євромайбутнє розглядають під зовсім іншим кутом. “Призупинити процес підготовки до укладення Угоди про асоціацію між Україною, з одного боку, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їх державами – членами, з іншого боку, і дію рішення Кабінету міністрів України від 18 вересня 2013 року “Про підготовку до підписання проекту Угоди про асоціацію між Україною, з одного боку, та Європейським Союзом та його державами – членами, з іншого боку”, – йшлося в оприлюдненому 21 листопада розпорядженні. Документ передбачає, що підсумком призупинення має стати розробка “комплексу заходів, які Україна має виконати для відтворення втрачених обсягів виробництва та напрямків торговельно-економічних відносин з Російською Федерацією та іншими державами – членами СНД, формування належного рівня внутрішнього ринку, який забезпечував би паритетні відносини між Україною та країнами – членами ЄС, що є базовим принципом міжнародного права і основою економічної безпеки країни”. І робити це Київ планує не поодинці: “За розпорядженням, МЗС спільно з Мінекономрозвитку і Мінпромполітики доручено запропонувати Європейському Союзу та Російській Федерації утворити комісію на тристоронній основі для опрацювання комплексу питань”.
Сенсаційне розпорядження, прийняте практично “на порозі” саміту у Вільнюсі, за всієї своєї несподіванки добре вписується в логіку недавніх заяв членів Кабміну. Так, напередодні, перебуваючи в Санкт-Петербурзі, Микола Азаров розповів про втрати української економіки через розбіжності з Росією і окремо підкреслив, що саме від переговорів з РФ залежить доля державного бюджету. Незважаючи на явну схожість аргументації, в уряді запевняють, що російський слід за українським розпорядженням не проглядається, і зустріч прем’єра з Дмитром Медведєвим на ухваленні рішення ніяк не позначилася. “Це не пов’язано з візитом прем’єра в Санкт-Петербург. Ситуація аналізувалася, аналіз ситуації проводився весь останній місяць. Ситуація аналізувалася з усіх точок зору: економічної, соціальної та політичної. І сьогоднішня постанова стала наслідком цього”, – пояснював Юрій Бойко.
Сьогодні заморожування процесу асоціації в уряді схильні пояснювати суто прагматично в стилі “Вранці – гроші, ввечері – стільці”. “В економічному плані ми не отримали чіткого сигналу з боку наших європейських партнерів, що ті втрати торгово-економічного обїєму, які ми отримали протягом останніх чотирьох місяців, будуть компенсовані від надходження нових ринків і поставок нашої продукції на нові ринки Європи”, – уточнив віце-прем’єр. А поки ЄС формулює компенсаційні пропозиції, Київ розраховує реанімувати східний напрямок. “Немає ніякого секрету, що, можливо, велику допомогу нададуть з боку країн Митного союзу на період, поки триватимуть консультації”, – не приховує надій представник України при Євразійській економічній комісії Віктор Суслов.
При всій значущості економічних аргументів питання до позиції влади з’являються автоматично. Перше з них – “календарне”. Втрати від російської митної та навколоторгової політики Україна несе з серпня, але переглянути підходи до євроінтеграції в Кабміні вирішили за тиждень до саміту Східного партнерства. Нагадаємо, процедуру підготовки до підписання Угоди про асоціацію Кабмін запустив у вересні – вже після того, як масштаб російського “опору” почали оцінювати навіть на Заході. Можна припустити, що українська влада недооцінила масштаби наслідків або не врахувала “градусу” принциповості Кремля. Що саме по собі породжує ще одне – не менш закономірне – питання: на що ж розраховував Київ? Більше того, по-перше, незрозуміло, чому “відновити активний діалог з РФ та іншими країнами Митного союзу та державами – членами СНД щодо активізації торговельно-економічних зв’язків з метою збереження і зміцнення спільними зусиллями економічного потенціалу держави” (цитуючи розпорядження) не можна після підписання угоди – якщо, звичайно, мати на увазі суто економічні фактори, а не політичні. Нарешті, по-друге, в ситуації, що склалася дещо дивує примат правоти Росії. Своїм документом Кабінет міністрів визнає, що євроінтеграційні зусилля України спричинили проблеми скорочення експорту до країн Митного союзу. Ось тільки не слід забувати, що проблеми ці неформалізовані – Москва не вважає свої останні дії санкціями, швидше, відпрацюванням механізмів санкційних обмежень. Тобто, з економічними труднощами “через асоціації” Україна зіткнулася задовго до самої асоціації через бажання РФ відрепетирувати превентивні заходи. А в такому випадку не до кінця ясно, як і які саме “консультації” можуть допомогти, крім обіцянки прямих компенсацій, розраховувати на які складно. Хоча тут багато що залежить від того, чи планує Київ у принципі продовжувати євроінтеграцію, а не тільки сподіватися на умиротворення Митного союзу.
Коса на камінь
Реакцію правлячого табору на рішення Кабміну усереднити непросто. У всякому разі, перші заяви справляли враження, що уряд і президент раптово опинилися в різних кутах рингу. “Альтернативи реформам в Україні, альтернативи євроінтеграції не існує”, – неодноразово заявляв 21 листопада Віктор Янукович під час свого візиту до Австрії. Міністр закордонних справ також не поспішав обговорювати різкий політичний розворот. “Я не можу зараз коментувати, я не знаю, що за постанова”, – сказав у Відні Леонід Кожара. Але вже ввечері фракція ПР попрацювала над концепцією: парламентські “регіонали” звернулися до президента з проханням про “тимчасову відстрочку підписання Угоди про асоціацію з ЄС”.
А ось деякі “регіональні” спікери на зміну курсу відреагували швидко. При цьому більшість з них зайняло серединну позицію: інтеграцію, звичайно, потрібно продовжувати, але не на шкоду фінансовим інтересам. “Європейський вектор розвитку України залишається для нас пріоритетом. Для нас це означає європейський рівень життя, європейські зарплати, європейський рівень соціального захисту. Зміни зовнішньополітичного курсу немає. Є збалансоване, вивірене рішення, спрямоване на захист наших національних інтересів та інтересів наших громадян”, – переконаний нардеп Володимир Олійник. Ось тільки мета “збалансованого рішення” поки що неясна. Влада чи то розраховує на відродження товарообігу з Росією, після чого можна буде повернутися і до “асоціативної” теми (хоча, знову ж таки – незрозуміло, що зупинить РФ від введення тих санкцій, про які вона твердить місяцями), чи то розвивають підняту нещодавно тему “допоможіть матеріально”. Причому ключовою, вочевидь, є допомога не Брюсселя (тим більше, що нещодавно посол ЄС в Україні Ян Томбінський окремо обмовив – між допомогою і “сплатити борги” все ж є різниця), а все ж таки МВФ. “Ми попросили: дайте нам кредит, одразу з 15 мільярдів доларів ми маємо 4 мільярди доларів віддати – перекредитуватися. Тобто 12 мільярдів доларів нам треба для підтримки гривні, для поповнення золотовалютних запасів України. Це в короткостроковій перспективі. Далі підуть інвестиції , але вони не одразу підуть, робочі місця з’являться не одразу, але щойно ми підпишемо договір, Росія введе санкції”, – ділився підрахунками Олійник.
Брюссель же сигнал, на який, з їх слів, розраховували в ПР, не дав. “На сьогодні ЄС нічого не запропонував Україні, зокрема, в частині вирішення боргових проблем країни і кредитування Міжнародним валютним фондом. Замість цього він багатомільйонну країну поклав на одні терези з долею однієї людини – Юлії Тимошенко, вимагаючи вирішити її питання”, – обурювався “регіонал” Олександр Стоян. При цьому з одного боку, в Міжнародному валютному фонді настійно просили не пов’язувати підсумки роботи місії з результатами інтеграційного забігу. А з іншого – європейські політики рекомендували Україні вирішувати свої проблеми з Фондом самостійно. “Без сумніву, Україна стоїть перед необхідністю подальшого внутрішнього реформування. Додатково серйозною проблемою для України є бюджетна консолідація. Без значних фінансових вливань з боку МВФ це складно здійснити. Ми вважаємо , що відповідна угода є вкрай необхідною… Наша наполеглива рекомендація – здійснити необхідні реформи”, – заочно радила канцлер ФРН Ангела Меркель. Але в Кабміні зізнаються, що йти на вимоги МВФ там не збираються. Зрештою коса зайшла таки на камінь – ще з гучним зовнішньополітичним брязкотом.
Чи є життя перед самітом?
Поки влада пояснює, чому в асоціацію не можна йти саме зараз, і обіцяє зібрати тематичне засідання Ради національної безпеки і оборони, перша – ще неструнка – реакція на їхні дії розгортається за передбачуваним сценарієм. Мало не найпідготовленішої стороною (причому – навіть у порівнянні з деякими представниками українських верхів) в четвер виглядала Москва. У всякому разі, якщо спиратися на заяву президента РФ.
Привід для пожвавлення і без того інтригуючої ситуації 21 листопада дав Володимир Путін. Російський лідер пообіцяв оцінити можливості тристоронньої співпраці мало не в момент підготовки розпорядження Кабміну до публікації. “Він (Янукович) лише пропонує провести переговори втрьох – Європа, Україна, Росія. Ми – за. Але лише до прийняття рішення. Як же ми можемо вести переговори з тих питань, які вже узгоджені і прийняті. Яка ж наша роль у цих переговорах? Вона нульова, але до такої дискусії ми, якщо вона буде носити предметний характер, звичайно, готові”, – розповів Володимир Володимирович перед Російським літературним зібранням. Подібна синхронність дозволяє припустити, що з Кремлем така перспектива вже обговорювалася (хоча в Росії це заперечують). Проте для Європи поворот на три сторони, по всій видимості, став сюрпризом. “Давайте будемо обережні і не поспішати з якимись висновками. Для того, щоб відреагувати, потрібно деякий час. Ми маємо отримати інформацію з усіх боків. Бо я знаю, що в парламенті все ще йде робота, і моє запитання – навіщо, для чого, якщо вони хочуть зупинитися. Я також очікую, що президент також щось скаже”, – обережно реагував на події глава МЗС Литви Лінас Лінкявічюс.
Продовження діяльності робочої групи “по Тимошенко” в парламенті пояснили просто: Верховна Рада не давала відмашку на її припинення. Але ось результативність цієї роботи поки що під питанням. Ще до того, як Кабмін заморозив асоціацію, в ПР припускали, що закон про лікування ув’язнених за кордоном таки буде прийнятий – наприклад, після Нового року. Але чи стануть “регіонали” докладати зусилль в умовах, коли про негайну інтеграцію мова вже не йде – велике питання.
Тим часом опозиція на зміну реалій відреагувала одразу. Парламентські “меншовики” готові вимагати відставки уряду, імпічмента президенту або, як мінімум, термінового звіту перших осіб держави перед Верховною радою. Дії Кабміну вони розцінюють однозначно. “Ми вже зараз готуємо відповідний проект постанови і завтра він буде зареєстрований у Верховній раді України, про відставку уряду Азарова як зрадників національних інтересів України”, – оголосив лідер “Свободи” Олег Тягнибок. Але європейці поки налаштовані більш миролюбно. Правда, не всі.
Те, що ввечері 21 листопада єврокомісар з питань розширення скасував свій терміновий візит в Україну (причиною призначення якого став провал “євроголосування”) – не надто приємний для Києва симптом. Зі слів опозиціонерів, підтримючими з ним зв’язок, Штефан Фюле “шокований”. І, судячи з усього, не лише він. Офіційний Брюссель на події реагує стримано, але для Києва – невтішно. “ЄС взяв до відома рішення уряду України призупинити процес підготовки до підписання Угоди про асоціацію, включно з глибокою та всеосяжною зоною вільної торгівлі, між ЄС і Україною. Це розчарування не лише для Євросоюзу, а й, ми вважаємо, для українського народу”, – висловилася ввечері 21 листопада Верховний представник ЄС з питань зовнішньої політики Кетрін Ештон.
По всій видимості, серед європейців найбільш популярна версія “Україна піддалася тиску Росії”. “Мені здається, Україна вже не готова, не бажає підписувати угоду про асоціацію через тиск Росії”, – вважає голова комітету Європарламенту з закордонних справ Елмар Брок. Схожої думки про “брутальний тиск” дотримується і міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт.
І все ж симпатики України продовжують розраховувати на краще. “Остаточне рішення щодо підписання Угоди про асоціацію з Україною залишається за Радою Національної безпеки і оборони та президентом Януковичем. Може , вони зроблять мудрий вибір для своїх людей”, – не втрачає надії глова польського зовнішньополітичного відомства Радослав Сікорський. Але не всі так оптимістичні. У Німеччині дипломатично визнають за Києвом “суверенне право України вільно обирати свій шлях”. Але деякі представники ЄС готові робити висновки вже зараз. “На саміті у Вільнюсі угоду не буде підписано”, – переконаний спостерігач від ЄП Олександр Квасьнєвський. І нехай на Банковій стоять на тому, що “це ще не хрест, це постановка питання”, шансів, що концепція поміняється ще раз не так вже й багато. Особливо – на нових умовах. Деякі “регіонали” вважають, що їхня думка “ще буде почута”. Якщо врахувати, що нинішня версія Угоди про асоціацію готувалася роками, то складно уявити, яких термінів потребуватиме підготовка варіанта, що влаштовує три сторони, дві з яких дуже важко усереднюють позиції … Втім, особливості консультаційного процесу матимуть значення лише в тому випадку, якщо до нього дійде справа. А одна лише декларація готовності може виявитися і першим кроком на довгому шляху, і елементом психологічного тиску, і подобою можливості зберегти обличчя і відмовитися від підписання угоди першими, не чекаючи, поки це зробить Брюссель,що вимагає звільнення Юлії Тимошенко. Ось тільки чергове пояснення влади: це опозиція саботує євроінтеграцію – тепер звучить малопереконливо. Втім, до саміту у Вільнюсі час іще залишається, а варіанти пояснення того, що відбувається, треба думати, всі сторони будуть пропонувати гаряче.
Ксенія Сокульська
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
