2842
Орднунг або злидні
— Світ
Зараз у це складно повірити, але всього лише десятиліття тому економісти називали Німеччину «хворою людиною Європи». Внутрішні реформи середини 2000-х і загальносвітова економічна криза перетворили ФРН в головну опору єврозони і всієї ідеї об’єднаної Європи в цілому. Німеччина як в економічному, так і в репутаційному сенсі зміцнилася настільки, що це стало дратувати і її сусідів, і навіть США. «Лента.ру » вирішила розібратися в тому, що саме не подобається критикам Німеччини і чому ФРН ще довгий час буде залишатися лідером ЄС.
Наприкінці жовтня міністерство фінансів США опублікувало чергову доповідь про міжнародну економіку і монетарну політику. Зазвичай в такого роду матеріалах казначейство критикує Китай за заниження курсу юаня, але в цей раз до традиційного осуду Пекіна додався ще один сюжет: відомство несподівано різко розкритикувало економічну політику ФРН. Особливо примітно, що Сполучені Штати виявилися стурбовані не утрудненнями в економіці Німеччини, а, навпаки, надмірним, на їх думку, процвітанням країни.
Критика з приводу посилення позицій Німеччини в Європі лунає і в самому Євросоюзі. Так, у жовтні французький міністр промисловості Анрі Монтебур заявив, що євро став занадто німецьким, натякнувши тим самим на жорстку політику Європейського центрального банку, діючого нібито виключно в інтересах ФРН.
Щоб зрозуміти, що саме не подобається критикам Німеччини, необхідно подивитися на базові економічні показники ФРН і простежити за їх змінами в останній час.
Погляд зовні
Для того щоб швидко оцінити стан будь-якої економіки, зручно використовувати чотири ключових параметра – зростання ВВП, стан платіжного балансу, а також рівні безробіття та інфляції. У першому кварталі 2013 року економіка Німеччини в річному вираженні скоротилася на 0,3 відсотка в порівнянні з аналогічним періодом минулого року, проте вже у другому збільшилася на 0,5 відсотка. У третьому кварталі економіка, швидше за все, сповільниться, а за весь рік зростання ВВП не перевищить 0,4-0,5 відсотка.
Відносно скромні показники зростання ВВП не повинні вводити в оману. Наприклад, в Італії перше півріччя було відзначено скороченням економіки (на 2,3 відсотка в першому і на два відсотки в другому кварталі), а Франція за квартальними показниками динаміки ВВП хоч і майже не поступається своєму східному сусідові (у першому кварталі економіка просіла на 0,5 відсотка, проте потім виросла на 0,3 відсотка), але в річному вимірі, найімовірніше, її ВВП залишиться на рівні 2012 року.
Відмінності між Німеччиною та її сусідами будуть ще значнішими, якщо порівняти рівні профіциту торгового балансу і безробіття. За період з січня по липень ФРН за рахунок торгівлі зуміла отримати, за даними Євросоюзу, 114,1 мільярда євро. Це на 5,3 мільярда більше, ніж за той же період 2012 року. Для порівняння, Італія відзвітувала про профіцит в 18,3 мільярда євро, а Франція – і зовсім про дефіцит у 44,2 мільярда євро.
Конкурентною перевагою ФРН є і низький рівень безробіття. Якщо у Франції за перші шість місяців він коливався в районі 10,5 відсотка, в Італії ненабагато перевищував 12 відсотків, то в Німеччині він не досягає і 7 відсотків. Середній рівень інфляції в ФРН в 2013 році склав 1,56 відсотка в річному вимірі. У Франції він був зафіксований на позначці 0,9 відсотка, а в Італії знаходився в районі 1,2 відсотка.
Таким чином, провідні економіки єврозони за статистичними показниками не можуть змагатися з німецькою, яка випереджає їх за всіма ключовими індикаторами за винятком інфляції. Навряд чи в Берліні, втім, серйозно переживають через зростання індексу споживчих цін: по-перше, показник не так вже сильно відрізняється від інших країн, по-друге, все одно знаходиться на прийнятному рівні, який показує, що економіка ФРН розвивається, а не стоїть на місці.
Погляд зсередини
Світова фінансова криза, викликана бульбашкою цін на американському ринку нерухомості в 2008 році, природно, негативно вплинула на ФРН. Якщо за підсумками 2008 року зростання ВВП склало 1,3 відсотка, то в наступному році найбільша в ЄС економіка скоротилася на 4,7 відсотка. Проте вже в 2010 році економіка Німеччини знову виросла відразу на 3,6 відсотка – кращий результат з моменту об’єднання ФРН з НДР.
Успіх Німеччини в подоланні кризи став наслідком декількох взаємопов’язаних факторів. Ключову роль у швидкому відновленні економіки зіграв промисловий сектор ФРН – величезна високотехнологічна фабрика, що постачає свої товари на весь світ.
Напередодні потрясінь 2008-2009 років частка німецької промисловості в структурі національного ВВП займала суттєві 29 відсотків (пропорція майже не змінилася в 2013 році). Саме експорт промислових товарів складав і складає досі основу всієї зовнішньої торгівлі ФРН. У проблемному 2009 році, коли експорт склав лише 803,3 мільярда євро, на частку промислових виробів припало понад 690 мільярда євро. Насамперед Німеччина продає за кордон електротехнічні товари, автомобілі, медичну техніку, ліки – фахівці вважають, що до десяти відсотків їх світового виробництва зосереджено в Німеччині.
Активне залучення ФРН у світову торгівлю пов’язане не тільки з великим бізнесом, а й зі значною кількістю середніх і невеликих компаній. У ФРН цей сектор отримав назву Mittelstand. Йдеться про високотехнологічні виробництва, чия продукція користується високим попитом за кордоном. За оцінками німецького уряду, до сегменту малого та середнього бізнесу належить до 99 відсотків приватних підприємств, на частку яких припадає трохи більше 52 відсотків ВВП. Приблизно чверть персоналу компаній Mittelstand зайнята в промисловості.
Для процвітання торгівлі потрібна не тільки пропозиція, але і попит. У той час як криза 2008-2009 років знизила інтерес споживачів у США і Європі до високотехнологічних і дорогих товарів з ФРН, попит на продукцію з Німеччини значно виріс в Китаї. Китайців зацікавили не тільки споживчі товари (хоча експорт автомобілів в 2009 році в Китай збільшився до 10,2 відсотка від усіх закордонних поставок), скільки технології та промислові новації середніх і дрібних компаній. За перші п’ять місяців 2010 року німецький експорт до Китаю виріс на 55 відсотків. Закріпившись під час кризи, німецько-китайські економічні зв’язки будуть зберігати свою актуальність ще довгий час – китайський ринок занадто великий для швидкого насичення.
Особливість торгових успіхів ФРН полягає в тому, що місцевий технологічний сектор ніколи не домігся б таких показників без підтримки з боку уряду. Фахівці вважають, що в процвітанні Німеччині величезну роль зіграла реформа сфери зайнятості, проведена попередником канцлера Ангели Меркель – Герхардом Шредером – в 2003-2005 роках, а також подальші грамотні кроки самої Меркель.
Зразкове втручання
Соціал-демократ Шредер на початку 2000-х був змушений мати справу зі стагнуючою економікою. З 1995 року по початок XXI століття зростання ВВП Німеччини на один відсоток відставав від інших держав єврозони, а рівень безробіття коливався в районі одинадцяти відсотків. Фахівці вважали, що ключовою проблемою німецької економіки був вкрай зарегульований ринок зайнятості, який приводив до високих витрат на оплату праці (німецький робітник отримував на 50 відсотків більше порівняно з колегами в інших країнах G7). Витрати на персонал заважали німецьким компаніям розвиватися, що, у свою чергу, призводило до падіння виробництва або його перенесення в держави Південно-Східної Азії та Східної Європи.
Таким чином, на рубежі століть перед урядом ФРН постало завдання щодо зниження соціальних витрат і гарантій, а також спрощення процедур найму та звільнення. Парадоксальним чином заходи, які зазвичай асоціюються з консервативно-ліберальними урядами, в Німеччині здійснювали соціал-демократи. Вони запропонували провести серію реформ, що одержали назву План 2010 (Agenda 2010). Їх ключовими пунктами в сфері зайнятості (так звані реформи Hartz I -IV) стали зниження витрат на соціальні потреби і вибудовування політики таким чином, щоб вигідніше було влаштовуватися на роботу, ніж сидіти на допомозі з безробіття. Лібералізація ринку зайнятості, а також заохочення системи часткового найму дозволили скоротити рівень безробіття з 11 відсотків у 2005 році до 7,5 відсотка у 2008 році, а в кінці 2012 року рівень безробіття становило 5,5 відсотка.
Опитування громадської думки регулярно виявляють, що зміни в рамках Hartz не користуються популярністю в німецькому суспільстві. Частково саме через реформи у сфері зайнятості соціал-демократи не змогли отримати необхідної більшості на виборах 2005 року і були змушені погодитися на коаліцію зі своїми історичними суперниками – об’єднанням ХДС/ХСС. Консерватори не стали відмовлятися від перетворень соціал-демократів, а через майже вісім років реформи Шредера стали невід’ємною частиною законодавства Німеччини. Уряд Меркель зустрів кризу 2008-2009 років з розвиненим технологічним сектором і гнучкою системою зайнятості. Все, що було потрібно Берліну в 2008-2009 роках, – захистити країну від негараздів у світовій фінансовій системі.
Механізм допомоги держави приватному сектору у ФРН не відрізнявся від кроків, зроблених іншими розвиненими державами, в тому числі США і Великобританією. У 2008 році Бундесбанк погодився виділити щонайменше 20 мільярдів євро на порятунок іпотечного агентства Hypo Real Estate, а в 2009 році другий за величиною банк країни – Commerzbank – отримав понад 14 мільярдів євро після невдалого поглинання Dresdner Bank. На початку 2009 року провідні партії погодили пакет заходів по стимулюванню економіки на 50 мільярдів євро. Приблизно 18 мільярдів євро передбачалося витратити на інфраструктурні проекти і освіту. Крім того, Берлін вніс поправки в податкову систему, знизивши збори як з окремих осіб, так і з компаній. Фахівці підрахували, що стимуляційні заходи склали 1,25 відсотка від величезного ВВП Німеччини.
Оговтавшись від першого шоку після фінансової кризи 2008-2009 років, який прийшов з-за океану, Німеччина з 2010 року була змушена боротися з кризою безпосередньо в самій Євросоюзі. До кінця 2000-х років «хвора людина» одужала настільки, що змогла очолити порятунок єврозони і, ймовірно, всього ЄС.
Експертне співтовариство часто критикує Берлін за відсутність ентузіазму і свіжих політичних ініціатив для пожвавлення ідей об’єднаної Європи, однак байдужість ФРН до політичної складової ЄС не означає нехтування його фінансовою основою. З моменту початку боргової кризи Німеччина послідовно виступала за дотримання жорсткої бюджетної дисципліни – у ФРН закликали економити інших і показували на своєму прикладі, чого можна домогтися грамотною і розважливою економічною політикою.
У практичній області порятунок Греції, Португалії, Ірландії та Іспанії супроводжувався вимогами Брюсселя і МВФ, щоб ці держави скоротили свої соціальні витрати. У суспільній думці цих країн утвердилось уявлення, ніби фіскальна дисципліна є свого роду покаранням за попереднє благополуччя, і тому справжнім винуватцем усіх бід жителі Південної Європи стали називати найбільш процвітаючу державу ЄС, тобто Німеччину.
Проте критики Німеччини часто забувають, що саме німецькі платники податків є основою європейського антикризового механізму ESM. Внесок Німеччини до Фонду оцінюється в 22 мільярди євро, що складає 27,15 відсотка від її загального розміру. Всього Берлін гарантував ESM до 190 мільярдів євро допомоги.
Незважаючи на настільки значні гарантії, які повинні були переконати скептиків у тому, що Німеччина як і раніше вірна єдиній валюті і Європі, уряд Меркель в останні роки опирається створенню повноцінного банківського союзу і так званих євробондів – загальноєвропейських боргових зобов’язань. Нерішучість Німеччини пояснюється побоюваннями з приводу того, що слабкі економіки ЄС, які страждають відсутністю бюджетної стриманості, пустять євробонди на покриття свого дефіциту і в кінцевому рахунку Німеччина змушена буде платити за всіх. Подібну позицію вважає уразливою фінансист Джордж Сорос. Навесні 2013 року він порадив ФРН або очолити подальшу фінансову інтеграцію ЄС, або зовсім відмовитися від євро.
Ідею євробондів підтримують у Парижі та Римі – Франція та Італія вважають, що якщо вже будувати єдину європейську економіку, то й рівень ставок по боргу повинен бути однаковим для всіх. Таким чином, Німеччину стали критикувати не тільки «проблемні» країни ЄС, а й найбільші економіки союзу. Правда, президентові Франції Франсуа Олланду та прем’єр-міністру Італії Енріко Летте слід бути обережніше – Меркель відома тим, що вміє перехоплювати ініціативу у своїх супротивників. Євробонди, якщо ФРН на них погодиться, цілком можуть виявитися не тільки порятунком для боржників з південноєвропейських держав, а й інструментом подальшого зміцнення німецького впливу.
Заклопотаність Сполучених Штатів німецьким благополуччям пояснюється не тільки дисбалансами в економіці ФРН, яка все більше орієнтується на експорт, але і складнощами у всьому Євросоюзі. Успіх німецької промисловості, вважають в Мінфіні США, загрожує менш розвиненим виробництвам на півдні Європи і навіть у Франції: їм стає складніше знаходити покупців на товари, які за якістю не можуть конкурувати з німецькими. Дисбаланси всередині ЄС, як вважають в казначействі США, можуть загрожувати самому існуванню союзу та мати негативні наслідки для всього світу. Виходить, що США критикують Німеччину під приводом турботи про самий Євросоюз і цілий світ.
У позиції Вашингтона є і менш помітний, тонкий нюанс – нерозуміння і неприйняття німецької економічної моделі, побудованої на співіснуванні держави, бізнесу та суспільства. Один з оглядачів Forbes відзначив, що англійські і американські економісти часто погано підготовлені, коли міркують про економіку ФРН, і нерідко просто упереджені проти державно-приватного партнерства та регулювання, які поширені в ФРН. Додатково дратувати американців може те, що модель Німеччини в епоху загальної уваги до фінансового сектору пов’язана з «відмираючою» в розвинених країнах промисловістю, яка здатна бути центром економіки навіть у постіндустріальному світі.
Як би то не було, критика Німеччини з боку США навряд чи змінить розстановку сил всередині Євросоюзу: ні Франція, ні тим більше Італія не можуть змагатися з ФРН по «якості» економіки і впливу на весь альянс, а Великобританія навмисно дистанціюється від багатьох загальноєвропейських питань, щоб бути лідером думок в ЄС. У ФРН вже назвали позицію США «незбагненною» і нагадали, що саме збільшенню попиту на німецькі високотехнологічні товари світ багато в чому зобов’язаний виходом з рецесії. Схоже, що у Німеччині дійсно є що протиставити біполярній системі глобальної економіки, що складається (Китай відповідає за виробництво, США – за фінанси, послуги і розробку інновацій), в якій ще недавно не було місця Європі.
Олександр Ратніков
За матеріалами: Лента.РУ
Поділитися новиною
