7357
Міф про вітаміни: чому ми думаємо, що нам потрібні харчові добавки
— Особисті фінанси
10 жовтня 2011 наукові співробітники університету Міннесоти (University of Minnesota) виявили, що смертність серед жінок, що приймали мультивітамінні добавки, вище, ніж у тих, хто цього не робив. Через два дні дослідники з клініки Клівленда (Cleveland Clinic) з’ясували, що чоловіки, які приймають вітамін E, схильні до більшого ризику утворення раку простати. «Це був складний тиждень для вітамінів», – зазначила Керрі Генн (Carrie Gann) в новинах на телеканалі ABC.
В отриманих результатах не було нічого нового. Сім проведених раніше досліджень вже показали, що вітаміни збільшують ризик ракових і серцевих захворювань, а також скорочують тривалість життя. Тим не менш, в 2012 році більше половини всіх американців приймали вітамінні добавки. Разом з тим мало хто віддає собі звіт в тому, що у витоків захоплення вітамінами стояла одна людина. Ця людина була настільки явно правою, що отримала Нобелівську премію, а також настільки явно неправою, що її, ймовірно, можна вважати найбільшим у світі шарлатаном.
У 1931 році Лайнус Полінг (Linus Pauling) опублікував статтю в «Журналі Американського хімічного товариства» (Journal of the American Chemical Society) під заголовком «Природа хімічних зв’язків» (The Nature of the Chemical Bond). До цієї публікації хімікам були відомі два типи хімічних зв’язків: іонний, при якому один атом віддає свій електрон іншому атому, і ковалентний, коли атоми спільно володіють електронами. Полінг стверджував, що все не так просто – загальне володіння електронами, на його думку, повинно розташовуватися десь між іонним і ковалентним зв’язком. Ідея Полінга революціонізувала цю область, об’єднавши квантову фізику з хімією. Його концепція насправді була настільки революційною, що редактор журналу, отримавши рукопис статті, не міг знайти нікого, хто б міг написати на неї рецензію. Коли Альберта Ейнштейна запитали, що він думає про роботу Полінга, він, знизавши плечима, відповів: «Для мене це було надто складно».
За одну цю статтю Полінгу була присуджена Премія Ленгмюра (Langmuir Prize) як найбільш видатному молодому вченому-хіміку в Сполучених Штатах, він став наймолодшим членом Національної академії наук, отримав звання повного професора в Каліфорнійському технологічному інституті (Caltech) і, крім того, йому була присуджена Нобелівська премія з хімії. Полінгу в той момент було 30 років.
У 1949 році Полінг опублікував у журналі Science статтю під назвою «Анемія серповидної клітини, молекулярна хвороба» (Sickle Cell Anemia, a Molecular Disease). У той час вченим було відомо, що гемоглобін (протеїн в крові, що транспортує кисень) кристалізується в клітинах людей, які страждають від серповидної анемії клітин, що викликає болі в суглобах, згортання крові і смерть. Але вони не розуміли, чому це відбувається. Полінг першим показав, що серповидний гемоглобін має злегка відмінний електричний заряд, і ця риса істотно впливає на те, як гемоглобін взаємодіє з киснем. Відкриття Полінга породили наукову область під назвою молекулярна біологія.
У 1951 році Полінг опублікував статтю у збірці «Записки Національної академії наук» (Proceedings of the National Academy of Sciences) під назвою «Структура протеїнів» (The Structure of Proteins). Учені знали, що протеїни складаються з груп амінокислот. Полінг припустив, що протеїни мають також вторинну структуру, яка визначається тим, як вони накладені один на одного. Одну конфігурацію він назвав «альфа-спіраль» (alpha helix) – пізніше це було використано Джеймсом Уотсоном (James Watson) Френсісом Криком (Francis Krick) для пояснення структури ДНК.
У 1961 році Полінг взяв проби крові у горил, шимпанзе та інших мавп в зоопарку міста Сан-Дієго. Він мав намір з’ясувати, чи можна використовувати мутації в гемоглобіні як свого роду еволюційний годинник. Полінг показав, що люди відокремилися від горил приблизно 11 мільйонів років тому, тобто значно раніше, ніж припускали в той час вчені. Хтось із його колег пізніше зауважив: «Одним махом він об’єднав такі галузі знань як палеонтологія, еволюційна біологія та молекулярна біологія».
Досягнення Полінга не обмежувалися тільки наукою. Починаючи з 1950-х років – і протягом наступних 40 років – він був найбільш визнаним активістом руху за мир. Полінг висловив протест проти інтернування американців японського походження під час Другої світової війни, відхилив пропозицію Роберта Оппенгеймера щодо участі в роботі по реалізації Манхеттенського проекту, протистояв сенаторові Джозефу Маккарті, відмовившись виголосити присягу благонадійності, публічно полемізував з такими яструбами в області ядерної зброї як Едвард Теллер, змусив уряд визнати, що атомні вибухи здатні пошкодити людські гени, переконав інших Нобелівських лауреатів виступити проти війни у В’єтнамі, а також написав бестселер під назвою «Ні війні!» (No More War!). Зусилля Полінга призвели до укладання Договору про заборону випробувань ядерної зброї. У 1962 році він отримав Нобелівську премію миру і став першою людиною, що отримала дві персональні Нобелівські премії.
На додаток до його обрання в Національну академію наук, двох Нобелівських премій, Національної медалі за науку і медалі «За заслуги» (цю нагороду було йому присуджено президентом Сполучених Штатів), Полінг отримав почесні ступені Кембриджського університету, Лондонського університету, а також Паризького університету. У 1961 році його портрет з’явився на обкладинці номера журналу Time «Людина року», його прославляли як самого видатного вченого з усіх, що коли-небудь жили на планеті.
Але в якийсь момент вся скрупульозність, важка робота і глибоке осмислення, які зробили Лайнуса Полінга легендою, були зведені нанівець. Говорячи про Полінга, один з його колег помітив, що «його падіння було настільки ж великим, як класична трагедія».
Цей поворотний пункт припав на березень 1966 року, коли Полингу було 65 років. Він тільки що отримав медаль імені Карла Нойбергера (Carl Neuberg). «Під час прогулянки по Нью-Йорку, – згадував Полінг, – я згадав про те, як багато задоволення я отримую від читання книг про відкриття, зроблених вченими в ході різних досліджень природи світу, і сказав, що я сподіваюся прожити ще 25 років для того, щоб продовжувати отримувати це задоволення. Повернувшись до Каліфорнії, я отримав листа від біохіміка Ірвіна Стоуна (Irwin Stone), який брав участь у тій бесіді. Він написав про те, що, якщо я буду дотримуватися його рекомендацій щодо прийому 3 тисяч міліграмів вітаміну C, то я проживу не тільки ще 25 п’ять років, а, можливо, навіть більше». Стоун, який називав себе доктор Стоун, два роки вивчав хімію в університеті. Пізніше він отримав почесну ступінь розташованого в Лос-Анджелесі Коледжу хіропрактики, а також докторську ступінь Університету Донсбах (Donsbach University) – заочного інституту в Південній Каліфорнії, що не має акредитації.
Полінг послухався поради Стоуна. «Я почав відчувати себе більш свіжим і здоровим, – сказав він. – Особливо в сильний холод кілька разів у році протягом всього мого життя у мене були проблеми, але тепер ці захворювання припинилися. Через кілька років я збільшив прийом вітаміну C майже в 10 разів, потім в 20 разів, а потім і в 300 разів більше рекомендованої дози споживання (RDA): тепер цей обсяг становить 18 тисяч міліграмів на день».
З цього дня люди будуть пам’ятати Лайнуса Полінга тільки з однієї причини: через вітамін C.
У 1970 році він опублікував статтю під назвою «Вітамін C і звичайна застуда» (Vitamin C and the Common Cold), в якій він закликав людей приймати по 3 тисячі міліграмів вітаміну C щодня (приблизно в 50 разів більше рекомендованого денного споживання). Полінг вірив у те, що звичайна застуда може скоро перетворитися на історичну примітку. «Буде потрібно кілька десятиліть для того, щоб повністю викорінити звичайну застуду, – писав він, – але, як я вважаю, це захворювання можна буде повністю взяти під контроль в Сполучених Штатах і в деяких інших країнах вже через кілька років. Я з нетерпінням чекаю того моменту, коли зможу стати свідком цього кроку до кращого світу».
Книга Полінга відразу ж стала бестселером. Версії в м’якій обкладинці під заголовком «Вітамін C» були надруковані в 1971 році і в 1973 році, а розширене видання під назвою «Вітамін C, застуда і грип», опубліковане через три роки, містило в собі обіцянку запобігти поширенню передвіщеної в той час епідемії свинячої лихоманки. Продажі вітаміну C подвоїлися, потім потроїлися і навіть почетверити. Аптеки не справлялися з виниклим попитом. До середини 1970-х років 50 мільйонів американців дотримувалися порад Полінга. Виробники вітамінів називали це «ефектом Лайнуса Полінга».
Проте вчені не поділяли цього ентузіазму. 14 грудня 1942, приблизно за 30 років до опублікування Полінгом його першої книги, Дональд Коуен (Donald Cowan), Херолд Діл (Harol Diehl), і Айб Бейкер (Abe Baker) надрукували статтю в «Журналі Американської медичної асоціації» (Journal of the American Medical Association) під назвою «Використання вітамінів для запобігання застуди» (Vitamins for the Prevention of Colds). Ці вчені прийшли до висновку про те, що «в умовах проведеного ними контрольованого дослідження, в рамках якого було вивчено 980 випадків захворювання застудою,… не було отримано жодних свідчень того, що тільки вітамін C, тобто тільки антигістамінні засоби, або вітамін C плюс антигістамінні препарати, володіють великим впливом на тривалість і серйозність інфекції верхніх дихальних шляхів».
Потім пішли інші дослідження. Після зроблених Полінгом заяв дослідники з Мерілендського університету стали давати 3000 міліграм вітаміну C щодня 11 волонтерам і цукрові таблетки (плацебо) іншим десяти учасникам експерименту. Потім вони були заражені звичайним застудним вірусом. У всіх симптоми застуди проявлялися протягом однакового періоду часу. В Університеті міста Торонто дослідники спостерігали за впливом вітаміну C на 3500 добровільних учасників експерименту. І знову вітамін C не зміг запобігти застуді, і нею захворіли навіть ті люди, які приймали по 2 тисячі міліграмів на день. У 2002 році вчені з Голландії давали вітамін C або плацебо більше 600 добровольцям. І знову не було відзначено жодних відмінностей. Принаймні, результати 15 проведених досліджень свідчать про те, що вітамін C не здатний боротися з звичайною застудою. У результаті ні Управління з санітарного нагляду за якістю харчових продуктів і медикаментів (FDA), ні Американська медична асоціація, ні Американська дієтична асоціація, ні Центр харчування людини Школи громадського здоров’я Блумберга університету Джонса Хопкінса, ні в Департаменті охорони здоров’я та гуманітарних послуг – ніхто не рекомендував додаткове застосування вітаміну C для запобігання або для лікування застуди.
Хоча численні дослідження показали, що Полінг був неправий, він відмовлявся в це вірити і продовжував рекламувати вітамін C у своїх промовах, статтях для широкої публіки, а також у книгах. Коли він час від часу з’являвся перед журналістами з явними ознаками простудного захворювання, він говорив, що страждає від алергії.
Через деякий час Лайнус Полінг підняв ставки. Він заявив, що вітамін C не тільки запобігає застуду, а й виліковує рак.
У 1971 році Полінг отримав лист від Евана Кемерона (Ewan Cameron), шотландського хірурга з невеликої лікарні, розташованої в передмістях Глазго. Кемерон написав, що ті хворі на рак пацієнти, яким давали десять грамів вітаміну C щодня, відчувають себе краще, ніж ті хворі, яким не давали вітамін C. Полінг прийшов у дикий захват. Він вирішив опублікувати лист Кемерона в «Записках Національної Академії наук» (PNAS). Полінг виходив з того, що він як член Академії має право публікувати в цьому збірники статтю в будь-який час, коли йому захочеться. Тільки три статті, представлені членами Академії, були відхилені за майже 50 років. Проте, стаття Полінга була відхилена, що кинуло додаткову тінь на його репутацію як вченого. Пізніше ця стаття була опублікована в журналі «Онкологія» (Oncology) – спеціалізованому виданні для лікарів, що займаються раковими захворюваннями. Коли дослідники провели оцінку отриманих даних, їх вади відразу стали очевидними: ті хворі на рак, яким Кемерон давав вітамін C, були більш здоровими до моменту початку терапії, і тому її результат і виявився кращим. Після цього випадку вчені перестали серйозно ставитися до заяв Полінга щодо вітаміну C.
Однак Лайнус Полінг досі мав вплив на засоби масової інформації. У 1971 році він заявив, що вітамін C здатний на 10% скоротити смертність у хворих на рак. У 1977 році він пішов навіть далі. «Згідно з моїми сьогоднішніми оцінками, скорочення смертності на 75% може бути досягнуто за допомогою одного тільки вітаміну C, – написав він, – а ще більше скорочення може бути отримано в результаті використання інших харчових добавок». Полінг стверджував, що з раковим захворюванням, що відбивається, так би мовити, в дзеркалі заднього виду автомобіля, американці зможуть жити довше і бути більш здоровими. «Середня тривалість життя становитиме від 100 до 110 років, – зазначив він, – а з плином часу максимальний вік може бути продовжений до 150 років».
Хворі на рак отримали в той момент підстави для надії. Бажаючи взяти участь в чуді Полінга, вони вимагали від своїх лікарів давати їм величезні дози вітаміну C. «Протягом шести або семи років ми отримували велику кількість запитів від родин наших пацієнтів з вимогами використовувати великі дози вітаміну C, – згадує Джон Меріс (John Maris), глава онкологічного відділення і директор Дослідницького центру з вивчення раку у дітей в Дитячій клініці Філадельфії ( Center for Childhood Cancer Research at the Children’s Hospital of Philadelphia). – Ми намагалися цьому протистояти. А вони говорили так: «Лікарю, а у вас є Нобелівська премія?»
Отримавши удар в незахищене місце, вчені вирішили випробувати теорію Полінга. Чарльз Мертель (Charles Moertel) з Клініки Майо (Mayo Clinic) провів дослідження 150 хворих на рак: половина з них отримували десять грамів вітаміну C на день, тоді як інші не приймали його. Пацієнти, що приймали вітамін C, нічим не відрізнялися за симптомами або за рівнем смертності. «Ми не змогли показати терапевтичні переваги застосування великих доз вітаміну C», – заявив Мертель. Полінг був обурений до краю. Він написав злісного листа в «Медичний журнал Нової Англії» (New England Journal of Medicine), в якому він стверджував, що Мертель взагалі не зрозумів, про що йде мова. Зрозуміло, застосування вітаміну C не дало ніяких результатів: Мертель займався лікуванням тих пацієнтів, які вже пройшли курс хіміотерапії. На думку Полінга, використання вітаміну C дає результат тільки в тому випадку, якщо пацієнти до цього не проходили курс хіміотерапії.
Зачеплений за живе, Мертель провів ще одне дослідження – його результати виявилися такими ж. «Серед пацієнтів з вимірними показниками захворювання жоден не зазнав об’єктивного поліпшення. З чого можна зробити висновок про те, що терапія із застосуванням великих доз вітаміну C не є ефективною проти злоякісних захворювань в просунутій стадії незалежно від того, чи проходив пацієнт до цього курс хіміотерапії, чи ні». Для більшості лікарів це був кінець історії. Але не для Лайнуса Полінга. Він просто не допускав жодних заперечень. «Я ніколи не бачив його таким сумним, – зауважив Кемерон. – Він розглядає всю цю справу як напад на нього особисто і на його сумлінність». Полінг вважав, що проведене Мертелем дослідження було «обманом і навмисним перекручуванням». Він проконсультувався з адвокатами щодо можливості притягнення Мертеля до суду, однак вони відмовили його від подібного кроку.
Біологічно активні добавки (БАД)
Проведені слідом за цим дослідження показали, що застосування вітаміну C не дає ніяких результатів при лікуванні ракових захворювань.
Але Полінг не здавався. Незабаром він заявив, що вітамін C, якщо його приймати у великих дозах разом з вітаміном A (25 тисяч міжнародних одиниць) і вітаміном E (від 400 до 1600 міжнародних одиниць), а також з селеном (основний елемент) і бета-каротином (попередником вітаміну A) здатний зробити більше, ніж просто запобігати застуді і лікувати рак – вони можуть застосовуватися для лікування практично всіх відомих людині захворювань. Полінг стверджував, що вітаміни та вітамінні добавки здатні виліковувати серцеві захворювання, розумові розлади, пневмонію, гепатит, поліомієліт, туберкульоз, кір, свинку, вітряну віспу, менінгіт, простий герпес, герпетичну лихоманку, афтозний стоматит, бородавки, старіння, алергії, астму, артрит, діабет, відшарування сітківки, інсульти, виразки, струсу, черевний тиф, правець, дизентерію, кашлюк, проказу, сінну лихоманку, опіки, переломи, рани, теплові удари, висотну хворобу, радіаційне ураження, глаукому, ниркову недостатність, грип, розлад сечового міхура, стрес, сказ і зміїні укуси. Коли вірус СНІДу з’явився в Америці в 1970-х роках, Полінг заявляв, що за допомогою вітамінів можна вилікувати і це захворювання.
6 квітня 1992 на обкладинці журналу Time – серед квітчастих таблеток і капсул – красувалася фраза: «Справжня сила вітамінів: нові дослідження показують, що вони допомагають боротися з раком, серцевими захворюваннями, а також з руйнівним впливом старіння». Надрукована в журналі стаття була написана Анастасією Туфексіс (Anastasia Toufexis), і в ній чулися відгомони недостатньо обгрунтованих і вже спростованих понять щодо чудотворних якостей вітамінів. «Все більше вчених починають підозрювати, що традиційні медичні погляди на вітаміни і мінерали були занадто обмеженими, – підкреслила Туфексіс. – Вітаміни – іноді в дозах, що значно перевищують рекомендовані – здатні захистити людину від безлічі хвороб, у тому числі від вроджених вад і катаракти, від серцевих захворювань і раку. Ще більш провокуючими є натяки щодо того, що вітаміни здатні відстрочити руйнівний вплив старіння». Туфексіс з натхненням відзначала, що «фармацевтичний гігант Hoffmann – La Roch відчуває такий захват з приводу бета-каротину, що планує наступного року відкрити у Фріпорте, штат Техас, завод, який вироблятиме щорічно 350 тонн нутрієнтів, і цієї кількості буде достатньо для того, щоб щодня постачати 6-мілліграмовой капсулою кожного дорослого американця».
Національна асоціація по харчових продуктах (NNFA) – лобістська група, яка відстоює інтереси виробників вітамінів, – просто не могла повірити у свою удачу і назвала опубліковану в журналі Time статтю «переломним моментом для галузі». Для того, щоб позбутися від підвищеної уваги Адміністрації з санітарного нагляду за якістю харчових продуктів і медикаментів (FDA), NNFA вручила велику кількість примірників цього журналу кожному члену Конгресу США. Виступаючи на спеціалізованій виставці наприкінці 1992 року, Туфексіс сказала: «За 15 років роботи в журналі Time я написала багато статей з ілюстрацією на обкладинці, присвячених проблемам здоров’я. Але мені ще ніколи не доводилося спостерігати таку реакцію, як це відбувається зі статтею про вітаміни. Весь тираж був розкуплений, і нас засипали запитами про направлення додаткової кількості примірників. Але примірників більше немає. Журнал зі статтею про “вітамінах” є поки самим добре продаваним номером журналу в цьому році».
Хоча проведені дослідження не підтвердили його позицію, Полінг вірив у те, що вітаміни і харчові добавки володіють однією якістю, яка робить їх універсальним цілющим засобом, і ця якість виявляється в усьому, починаючи від кетчупу і кінчаючи гранатовим соком, і вона змагається з такими словами як природний і органічний при впливі на продажу – йдеться про антиоксиданти.
Антиоксидація проти оксидації представляється як боротьба добра зі злом. Вона проходить в клітинних структурах під назвою мітохондрії, де тіло перетворює їжу в енергію, а для цього процесу потрібен кисень, і тому він називається оксидація. Одним з наслідків оксидації є поява електронних сміттярів, яких називають вільними радикалами (зло). Вільні радикали здатні пошкодити ДНК, клітинні мембрани, а також внутрішні стінки артерій; не дивно, що вони пов’язані зі старінням, раком і серцевими захворюваннями. Для нейтралізації вільних радикалів тіло людини виробляє свої власні антиоксиданти (добро). Антиоксиданти можуть також міститися у фруктах і овочах – у першу чергу мова йде про селену, бета-каротин, а також вітаміни A, C і E. Проведені дослідження свідчать про те, що ті люди, які їдять більше фруктів і овочів, рідше схильні до ракових і серцевих захворювань і, крім того, живуть довше. Логіка очевидна: якщо фрукти і овочі містять антиоксиданти – а люди, що вживають велику кількість фруктів і овочів є більш здоровими, – то в такому випадку люди, що приймають додаткову кількість антиоксидантів, також повинні бути більш здоровими.
Але насправді їх здоров’я гірше.
У 1994 році Національний інститут раку (National Cancer Institute) у співпраці з Національним інститутом громадського здоров’я Фінляндії (National Public Health Institute) провели вивчення 29 тисяч фінів, причому всі вони були завзятими курцями у віці більше 50 років. Ця група була обрана тому, що вони були більшою мірою схильні до ризику ракових і серцевих захворювань. Учасникам дослідження давали вітамін E, бета-каротин – або і те й інше, або нічого. Результати були однозначними: ті піддослідні, які приймали вітаміни і харчові добавки, мали більше шансів померти від раку або серцевих захворювань, ніж ті, хто їх не приймав – і цей результат був зворотний тому, що очікували вчені.
У 1996 році наукові співробітники з розташованого в Сіетлі Дослідницького центру з вивчення ракових захворювань імені Фреда Хатчінсона (Fred Hutchinson Cancer Research Center) провели вивчення 18 тисяч осіб, які раніше були піддані впливу азбесту і тому піддавалися більш високому ризику захворювання на рак горла. Знову учасники дослідження приймали вітамін A, бета-каротин – те й інше, або нічого. Дослідники раптово перервали експеримент, коли вони усвідомили, що люди, які приймали вітаміни і харчові добавки, стали вмирати від раку і серцевих захворювань на 28% і 17%, відповідно, швидше, ніж ті учасники дослідження, які цього не робили.
У 2004 році наукові співробітники Університету міста Копенгагена вивчили 14 довільно вибраних контрольних випадків за участю більше 170 тисяч чоловік, які приймали вітаміни A, C, E, а також бета-каротин, і зроблено це було для того, щоб з’ясувати, чи здатні антиоксиданти запобігати раку кишечника. І знову антиоксиданти не виправдали очікувань, що виникли в результаті піднятого навколо них галасу. «Ми не змогли знайти доказів того, що антиоксидантні добавки здатні запобігти шлунково-кишковому раку, навпаки, вони, судячи з усього, збільшують загальної рівень смертності», – підсумували вчені, які проводили це дослідження. Коли ці ж вчені оцінили сім кращих експериментів, вони виявили, що рівень смертності був на 6% вище у тих людей, які приймали вітаміни.
У 2005 році наукові співробітники Медичного факультету університету імені Джонса Хопкінса (Johns Hopkins School of Medicine) провели оцінку 19 досліджень за участю 136 тисяч людей і виявили підвищений ризик смерті при використанні додаткового вітаміну E. Доктор Бенджамін Кабальєро (Benjamin Caballero), директор Центру харчування людини Школи громадського здоров’я Блумберга університету імені Джонса Хопкінса та (Johns Hopkins Bloomberg School of Public Health) заявив: «Це підтверджує те, що говорили інші. Доказів поліпшень із застосуванням будь-яких вітамінів, особливо вітаміну E, просто немає. Ідея про те, що люди приймають вітаміни, що не завдають їм шкоди, можливо, не є такою простою». У тому ж році в дослідженні, опублікованому в «Журналі Американської медичної асоціації», були наведені результати вивчення понад 9 тисяч осіб, які приймали великі дози вітаміну E для запобігання ракового захворювання; виявилося, що ті люди, які приймали вітамін E, мали більше шансів отримати серцеву недостатність, ніж ті учасники експерименту, які не робили цього.
Ліки
У 2007 році наукові співробітники Національного інституту раку (National Cancer Institute) провели обстеження 11 тисяч чоловіків, що приймали або не приймали мультивітаміни. У результаті виявилося, що учасники дослідження , які приймали мультивітаміни, піддавалися в два рази більшій небезпеці смерті від раку простати.
У 2008 році огляд всіх проведених досліджень за участю понад 230 тисяч осіб, які приймали або не приймали додаткову кількість антиоксидантів, показали, що вітаміни підвищують ризик захворювання на рак і серцеві розлади.
10 жовтня 2011 наукові співробітники університету Міннесоти оцінили стан 39 тисяч літніх жінок і виявили, що ті з них, хто приймали додаткові мультивітаміни, магнезій, цинк, мідь і залізо вмирали частіше, ніж ті, хто цього не робив. «На підставі наявних даних ми бачимо мало виправдань загального і широко поширеного використання дієтичних добавок», – підкреслили проводили це дослідження фахівці.
Через два дні, 12 жовтня, наукові співробітники клініки Клівленда опублікували результати вивчення 36 тисяч чоловіків, що приймали і вітамін E, і селен, або не приймали нічого. Вони виявили, що люди, які приймали вітамін E, були на 17% більше схильні до ризику раку простати. З приводу проведеного дослідження Стівен Ніссен (Steven Nissen), глава кардіологічного відділення клініки Клівленда, заявив: «Концепція застосування мультивітамінів була нав’язана американцям нутрицевтичною промисловістю, яка піклується про свої інтереси, і зроблено це було для отримання прибутку». 25 жовтня о заголовок газети Wall Street Journal було винесено питання: «Чи настав кінець галасу з приводу вітамінів?» Проте опубліковані дослідження ніяк не позначилися на продажах. У 2010 році вітамінна індустрія отримала в цілому 28 мільярдів доларів, що на 4,4% більше, ніж у 2009 році. «Що стосується опублікованих досліджень, то це треба просто пережити, – підкреслив Джозеф Фортунато (Joseph Fortunato), генеральний директор компанії General Nutrition Centers. – Ми не бачимо ніякого впливу на наш бізнес».
Як це можливо? Вільні радикали однозначно завдають шкоди клітинам, а люди, що використовують дієти з великою кількістю субстанцій, здатних нейтралізувати вільні радикали, є більш здоровими, – але чому в такому випадку дослідження про додаткові антиоксиданти показували, що вони насправді шкідливі? Найбільш вірогідне пояснення полягає в тому, що вільні радикали не є настільки шкідливими, як їх представляють. Хоча ясно, що вільні радикали здатні пошкодити ДНК і зруйнувати мембрану клітини, це само по собі не завжди погано. Людям потрібні вільні радикали для того, щоб вбивати бактерії і знищувати нові ракові клітини. Але в тому випадку, коли люди приймають великі дози антиоксидантів, баланс між виробництвом вільних радикалів і їх руйнуванням може зрушитися в один бік і викликати, таким чином, неприродний стан, при якому імунна система в меншій мірі здатна вбивати шкідливих інтервентів. Вчені називають це «парадоксом антиоксидантів». Якою б не була причина цього, наявні дані дуже однозначні: великі дози вітамінів і харчових добавок збільшують ризик ракових і серцевих захворювань; з цієї причини жодна національна чи міжнародна організації, що відповідає за суспільне здоров’я, їх не рекомендують.
У травні 1980 року в ході інтерв’ю Університеті штату Орегон Лайнуса Полінга запитали: «Чи має вітамін C які-небудь побічні ефекти при тривалому застосуванні в кількості декількох грамів?» Відповідь Полінга була швидкою і рішучою: «Ні», – сказав він.
Через сім місяців його дружина померла від раку шлунка. У 1994 році Лайнус Полінг помер від раку простати.
Пол Оффріт, “The Atlantic”
За матеріалами: ИноСМИ.ru
Поділитися новиною
Також за темою
ТОП-5 найпоширеніших міфів про заощадження
Як змінився ринок праці в IT-сфері у третьому кварталі: для кого було найбільше роботи
Скільки треба заплатити за вищу освіту в Нідерландах
Нові правила перетину кордону: де система буде запущена у Польщі
Скільки українців збираються залишитися в Фінляндії після війни — опитування
Роботодавці довше отримуватимуть виплати за працевлаштування ВПО
