1449
Німецькі страхи тягнуть Європу на дно
— Валюта
Обов’язок Берліна – довести, що він готовий прийняти на себе відповідальність лідера.
Коли Вольфганг Шойбле, міністр фінансів Німеччини, прилетів до Афін (у минулий четвер), щоб підтримати моральний настрій і бойовий дух греків, стало абсолютно ясно, що у Європи великі проблеми з лідером. Франція при Франсуа Олланді воліє відсиджуватися в кущах, як тільки мова заходить про Євросоюз. Великобританію Європа ніколи особливо сильно не хвилювала, а тепер і поготів, особливо у світлі обіцянки прем’єр міністра Девіда Кемерона провести, в кінцевому рахунку, референдум про членство країни в Євросоюзі. Авторитет Італії та Іспанії і в хороші часи незрівнянно нижчий, ніж у північних сусідів, а зараз, коли вони побиті кризою, до них і зовсім ніхто не прислухається. Залишається Німеччина. Але ні самі німці, ні всі інші від цього не в захваті. Однак Берлін не може так просто відмахнутися від своєї переваги. Йому доведеться поламати голову над тим, як застосувати його з користю для себе і для інших. На зорі Другої світової війни старезний німецький юрист написав працю, присвячену проблемі гегемонії, яка донині залишається класикою. Хайнріх Трипель спробував накласти політику сили на поняття юридичної рівності суверенних держав. Ця тема і зараз хвилює уми юристів-міжнародників, а для покоління Трипеля вона була ключовою, оскільки центральним питанням німецької політики була Пруссія і її відносини з дрібними сателітами Німеччини. Книга Die Hegemonie (Прим.: «Гегемон») вийшла дуже до речі в 1938 році, коли армія Гітлера розпочала свій переможний марш по Європі.
Новий порядок нацистів в точності повторив все те, проти чого виступав Трипель. Правий той, у кого рушниця. Тільки сила, і ніяких правил, гітлерівське бачення Європи було позбавлене почуття ідеологічної чи культурної єдності. До людей другого сорту відносили всіх, хто не був німцем, за винятком хіба що істинних арійців. І тільки наприкінці війни Берлін розгорнув анти-комуністичні прапори. (На відміну від нинішнього Канцлера Ангели Меркель, Гітлеру і в голову б не прийшло витрачати гроші німецьких платників податків на когось ще).
Замість того, щоб називати сучасну Німеччину Четвертим Рейхом, потрібно придивитися до неї уважніше, і тоді стане ясно, що її політика обумовлена бажанням уникнути нацистської моделі будь-якою ціною. Виходячи з виступу Шойбле в Афінах, у двадцять першому столітті Берлін сприймає гегемонію як обов’язок розробити набір правил, а потім наполягати на тому, щоб всі їх виконували. Дискреційна влада – основа основ політики Гітлера – повинна бути зведена до мінімуму. Європейців об’єднає звід правил і нормативів. В історії Старого Світу вже був етап, коли домінуюча країна, або група країн бачили своє завдання в нав’язуванні іншим своїх правил. Після першої світової війни британці та французи відновили золотий стандарт; організували центральні банки, включаючи Банк міжнародних розрахунків, щоб відсторонити політиків від монетарних питань; стимулювали розвиток конституційних демократій; і організували міжнародний форум – Лігу Націй. Американці зробили приблизно все те ж саме після 1945 року, чим допомогли відновити демократію в Західній Європі. Але порівнюючи історію з тим, що відбувається сьогодні, складно не помітити, що гегемони минулого ніколи не вели себе так, немов вони такі ж як усі. Цілком очевидно, що Британія не була як усі, тому що володіла потужними ресурсами імперії, які дозволили їй профінансувати відновлення золотого стандарту.
Прагнення Штатів до створення міжнародних інститутів прекрасно вписується у філософію американської винятковості. Америка нав’язувала всім іншим якісь правила, але при цьому останнє слово про те, наскільки вона сама буде їх дотримуватися, завжди залишалося за Конгресом. Подібний підхід дав американцям і деякі економічні переваги. Зокрема, Штати виграли від того, що долар став світовою резервною валютою. Але Вашингтон також розумів, наскільки важливо забезпечити доступність доларів по всьому світу: концепція «Світ по-американськи» будувалася на гегемонії Штатів в кейнсианском сенсі, тобто, країна повинна була спрямовувати кошти туди, де їх не вистачало, щоб стимулювати торгівлю і, отже, ріст. Багато десятиліть Європа була головним бенефіціаром цієї політики.
Але тепер, коли американській щедрості прийшов кінець, чи зуміє Берлін позбутися своїх хворобливих спогадів про Третій Рейх, які повністю позбавляють його здатності до дискреційних дій? Хочеться вірити, що зуміє. Адже ефективне лідерство – це не тільки правила. Величезні профіцити платіжного балансу Німеччини тягнуть Європу до дна, також як спроби Франції зібрати побільше золота в 1930-і. Чи зможе Німеччина побачити себе як незамінний локомотив континенту? Чи готова вона прийняти на себе відповідальність лідера? Під час холодної війни мотиви Америки були цілком зрозумілі: економічне благополуччя було запорукою безпеки, щитом проти комуністичних ідей, які найкраще росли і множилися в умовах бідності. Тепер небезпека минула. Але безпека і благополуччя Німеччини ще сильніше залежать від надійності європейської демократії. Від того, як країна визначить свою роль лідера, залежатиме, чи зуміє країна позбутися примар минулого і тверезо оцінити свої потреби в майбутньому.
За матеріалами The Financial Times
За матеріалами: forexpf.ru
Поділитися новиною
