1792
Погодуй Великого Брата
— Світ
В останні тижні Вашингтон переживає скандал, викликаний публікацією даних про тотальне стеження уряду США за своїми громадянами та іноземцями. При цьому звичайний для таких дискусій наратив «Що важливіше – особиста свобода чи безпека?» геть затулив куди більш цікаве спостереження: американське розвідувальне співтовариство перетворилося на непереможну і малокорисну корупційну машину, впоратися з якою не під силу вже нікому.
За даними Fox News, сукупний бюджет 16 американських агентств, зайнятих розвідкою, з 2000 року по 2010-й виріс на 250 відсотків, причому тенденція до зростання зберігається. Згідно з офіційними даними, в 2012 році на національну (цивільну) і військову розвідку США витратили суму, порівнянну з бюджетом країни середніх розмірів, – 75,4 мільярда доларів. При цьому у Пентагону є ще і закритий розвідувальний бюджет на «непередбачені витрати» за кордоном (Overseas Contingency Operations). Найважливішим виправданням цих витрат називається необхідність боротьби з тероризмом – «головним злом» сучасності.
З одкровень Едварда Сноудена, що втік з США в Гонконг, стало ясно, що крім усього іншого гроші витрачаються на гігантські системи стеження за телефонними переговорами американців, а також на постійний моніторинг користувачів інтернету в усьому світі.
Ця інформація викликала хвилю обурення не тільки серед захисників прав людини і громадянських свобод в США, але навіть серед іноземних чиновників. Це, загалом, не дивно: зі слів Сноудена випливало, що під американським ковпаком знаходиться буквально весь світ. Будь-який запит в пошуковій системі і будь-який електронний лист в будь-якій точці світу натисканням кількох клавіш можуть стати надбанням Агентства національної безпеки (АНБ). Хіба мало у кого які секрети? Тут будь-хто себе відчує незатишно.
У США почалася жвава дискусія: чи є тотальне стеження держави за своїми громадянами прийнятною ціною за забезпечення безпеки? Високопоставлені чиновники, парламентарі та представники розвідувального співтовариства (як республіканці, так і демократи) в один голос заявляють, що нічого жахливого не відбувається, оскільки терористи не дрімають, плануючи черговий напад на США і вдень, і вночі. Опоненти заперечують, що безпека виходить якась оруеллівська, і нагадують, що від падінь у власній ванній щорічно гине більше американців, ніж від дій терористів по всьому світу.
Масла у вогонь підлили старі записи виступів (тоді ще) сенаторів Барака Обами і Джо Байдена, які категорично відкидали можливість обміну свободи на безпеку, проте різко змінили свою позицію, опинившись в Білому домі. Республіканці на чому світ стоїть таврують діючу адміністрацію за лицемірство, забуваючи, що ініціатором програм стеження був «злий геній» американської політики – республіканець Дік Чейні. Сам він, до речі, повністю підтримує законність і необхідність свого дітища, хоча і не без задоволення копає Обаму з інших приводів. Ліві канали (MSNBC, наприклад) повертають республіканцям подачу, звинувачуючи в побудові «поліцейської держави», в якій аж з 2002 року за кожним підглядають і кожного підслуховують. Ну а нинішній президент ніби як змушений з цим жити і просто не може боротися з системою через протидію республіканського Конгресу.
В американських ЗМІ розпочалася справжня війна між захисниками особистих свобод c одного боку і поборниками безпеки – з іншого. Однак у багнюці й диму медіабитв зовсім загубилася не менш важлива тема, виведена з тіні Сноуденом: що взагалі відбувається в американській розвідці? Чим і як вона, власне, займається? А тут є про що поговорити.
Дійсно великі гроші в американську розвідку почали надходити в середині 1990-х. З швидким розвитком інтернету та мобільного зв’язку з’явилася необхідність збору та аналізу величезних обсягів інформації. Процес розростання спецслужб і їх бюджетів стрімко прискорився після терактів 11 вересня 2001 року, коли Америку (та й весь світ) охопила легка форма параної.
Директор Агентства національної безпеки Джеймс Клаппер заявляє, що його відомство не збирає дані про мільйони американців. Березень 2013.
Зі збільшенням фінансування почала змінюватися сама система спецслужб США. Крістофер Пайл, багато років працював експертом в парламентському комітеті з розвідки, розповів, що конгресмени, що спершу неохоче йшли працювати в цей комітет, після терактів 11 вересня почали шикуватися в чергу, щоб отримати місце в ньому. Пояснення було простим: порівняно невелике і закрите розвідувальне співтовариство за визначенням не надавало значних підрядів і контрактів – лобіювати було нічого. Гроші, що виділялися, наприклад, ЦРУ, здебільшого залишалися всередині управління: вони йшли на зарплати співробітникам, проведення тих чи інших операцій за кордоном і поточну діяльність. На відміну від Пентагону, управління не закуповувало авіаносці або реактивні винищувачі, тому засідати в комітеті з оборони було куди більш цікавим заняттям. Один танк коштує більше, ніж річне утримання якої-небудь резидентури.
Однак адміністрація Джорджа Буша-молодшого повністю змінила цю ситуацію. До роботи на розвідувальні служби почали активно залучати приватні компанії, які стали отримувати мільярдні підряди на ті чи інші операції. Американське розвідувальне співтовариство повністю переродилося. Ветеран ЦРУ Роберт Баєр, який пропрацював в Управлінні більшу частину свого життя, описав нинішній стан речей так.
Голови спецслужб звертаються до Конгресу за фінансуванням пріоритетних з точки зору національної безпеки програм. Той виділяє гроші. АНБ, ЦРУ (або якась ще структура), отримавши мільярди, тут же наймає приватні компанії, яким доручає побудувати ще один бар’єр, який огороджує США від терористів. Система створюється і працює, справно поглинаючи все нові мільярди. При цьому навіть в Конгресі мало хто знає, що за програма створена, для чого вона потрібна, які результати її роботи. Пояснення елементарне – секретність: «Якщо про методи роботи розвідки дізнається дуже багато людей, то дізнаються і терористи. Тоді – все пропало». Фактично ці програми працюють без усякого нагляду з боку незалежних судів та / або парламенту. Чисто формально судовий нагляд існує, але його здійснюють секретні суди, що не раз звинувачувалися в простому штампуванні ордерів, наданих спецслужбами.
Це ще не все. Для роботи в секретних програмах потрібні люди з відповідним рівнем допуску до державних таємниць. Приватні підрядники дуже витончено вирішили проблему кадрів: вони просто перекуповують діючих співробітників спецслужб, вже навчених і які отримали доступ до секретів за рахунок держави. Відразу після цього послуги того ж самого фахівця перепродують державі, але за куди більші гроші. Вуаля! До речі, саме це сталося зі Сноуденом, що почав кар’єру в АНБ, а завершив її в компанії Booz Allen Hamilton, де він займався рівно тим же, що і на державній службі, але за більш вагому зарплату. За словами Баєра, Сноуден в цьому сенсі не виняток, а, скоріше, правило: співробітники приватних компаній заполонили американські спецслужби. Зараз більше 70 відсотків всього розвідувального бюджету США йде підрядникам.
Що ще неприємніше, за оцінками ветеранів американської розвідки, левова частка цих коштів витрачається даремно. Вони стверджують, що програми відстеження телефонних розмов та електронних повідомлень, розкриті Сноуденом, за кілька років існування «дали нульовий результат». Однак керівники американських спецслужб у Конгресі заявили, що завдяки цим програмам зуміли запобігти «десяткам» терактів і навіть направили до Сенату секретний звіт про виконану роботу.
З іншого боку, як з’ясувалося за тиждень до слухань в Конгресі, запобігання терактів у метро Нью-Йорка, що спочатку описували як успіх системи відстеження телефонних дзвінків, насправді виявилось плодом співпраці з британськими спецслужбами, що давно стежили за невдалими терористами. Більше того, недавній теракт в Бостоні – ідеальна ілюстрація абсолютної безпорадності програми. Мало того, що брати Царнаєви регулярно спілкувалися зі своїми родичами на Північному Кавказі, що саме по собі повинно було викликати хоча б інтерес з боку АНБ. Так російська ФСБ прямо вказала американцям на необхідність приглядати за братами! Після цього телефонні номери Царнаєвих та їх контакти в Мережі повинні були стати абсолютним пріоритетом для операторів PRISM. Але цього, очевидно, не відбулося.
Отже, виникає питання: якщо PRISM не спрацювала в умовах, близьких до ідеальних, то яка від неї може бути користь у випадку з підготовленими і глибоко законспірованими терористами, вже знаючими, що прослуховується буквально все? Здавалося б, головними прихильниками згортання скомпрометованої програми повинні бути керівники американської розвідки. Вони повинні бути більше інших зацікавлені в економії ресурсів своїх відомств та направлення їх на щось більш ефективне. Але в реальності справа йде рівно навпаки. Керівництво ФБР, АНБ, Національної розвідки, ЦРУ і далі за списком виступають за продовження програм тотального стеження. І зрозуміти, в чому тут секрет, неважко.
Компанія Booz Allen Hamilton, на яку працював Сноуден, минулого фіскального року заробила 5,6 мільярда доларів. При цьому 90 відсотків прибутку надійшло від державних підрядів у сфері безпеки (плата АНБ за PRISM і багато іншого). Очолює цю компанію Джон Макконнелл – людина, що керував АНБ до 2009 року. Що ще цікавіше, директором Національної розвідки США зараз працює Джеймс Клаппер, який раніше був одним з директорів Booz Allen Hamilton. Ця ситуація не унікальна. Керівництво американської розвідки кишить вихідцями з фірм-підрядників і навпаки.
Колишній співробітник АНБ Вільям Бінні, пропрацював в агентстві 37 років, розповів, що американська розвідка поступово позбавляється від людей, які намагаються повернути свої відомства до того, для чого вони спочатку були створені: збору та аналізу інформації про потенційні і активні загрози для країни. Балом правлять підрядники, зацікавлені в максимізації витрат і, відповідно, бюджетів. Ті методи збору розвідданих, що не сполучені з мільярдними витратами, оголошуються застарілими, незважаючи на їх ефективність.
Бінні, зокрема, розповів про програму відстеження інтернет-комунікацій і телефонних дзвінків вже відомих терористів під назвою ThinThread. Повна вартість готової до запуску системи, цілком влаштовувала фахівців, становила 3,2 мільйона доларів. Але в 2001 році її запуск скасували, щоб замінити на «удосконалену версію» під назвою Trailblazer. Тільки розробка поновлення обійшлася в суму від чотирьох до восьми мільярдів доларів (за різними даними), проте так і не запрацювала, оскільки виявилася абсолютно недолугою і марною. До речі, Томаса Дрейка, співробітника АНБ, що першим розповів про цей провал, в 2010 році ледь не посадили до в’язниці за «шпигунство».
За словами Бінні, ніякого реального нагляду з боку Конгресу, судів або когось іншого за витратами розвідувального співтовариства не існує. При цьому будь-яка несанкціонована спроба розповісти американцям про поточний стан речей швидко і суворо карається. Підстава для покарання завжди одна – розголошення державної таємниці.
У результаті навколо американського розвідувального співтовариства виросла ціла індустрія, зайнята перекачуванням грошей з бюджету на рахунки підрядників, що володіють зв’язками у Конгресі і спецслужбах. У подяку за виявлену щедрість «правильні» конгресмени отримують пристойні суми на чергову виборчу кампанію, а начальники спецслужб – дуже гарні місця в радах директорів підрядників (як той же Макконнелл, наприклад).
Крім корупційного чинника ці розвідувальні програми генерують ще й необмежені можливості для збору компромату і подальшого шантажу, наприклад, критиків спецслужб. У разі необхідності підрядникам АНБ навіть не доведеться публікувати ці дані самостійно: від них утече черговий Сноуден і зробить відповідні викриття. Сам він, до речі, розповідав, що на роботі міг без всяких проблем отримати доступ до повної інформації про будь-якого американця, що користується інтернетом і мобільним телефоном. І Сноуден не один: на американські спецслужби зараз працюють близько двох мільйонів людей, кровно зацікавлених у збереженні статус-кво.
Створювана в США система тотального стеження за співгромадянами поки що не набрала повної сили – не вистачає технічних потужностей. Проте вже зараз в штаті Юта йде будівництво комплексу обробки та зберігання інформації, який надасть розвідувальним службам небачені раніше можливості. За оцінкою згаданого вище Бінні, що довгий час керував технічним відділом АНБ, на створення системи “Повної інформаційної обізнаності” (Total Information Awareness), здатної в реальному часі стежити за всіма і за кожним, піде ще п’ять-десять років. І тоді, можливо, американців можна буде привітати з появою повноцінного Великого Брата, який буде не тільки доглядати за ними, а й непогано харчуватися за їх же рахунок.
Іван Яковіна
За матеріалами: Лента.РУ
Поділитися новиною
