757
Даєш прозорість!
— Світ
Британські лідери мріють про світ з прозорою корпоративною власністю, де панує податкова дисципліна. Тепер вони вже не здаються настільки нездійсненними.
На перший погляд Девід Кемерон зовсім не схожий на затятого ворога злісних неплатників податків та їх спільників. Консерватори традиційно лояльні до заможних громадян і великих компаній, які більше за інших виграють від гнучкого політичного мислення в тому, що стосується фінансів. Лондонський Сіті насолоджується симбіозом з купкою офшорних колоній – включаючи Джерсі і Британські Віргінські острови (БВО) – відомих в кращому випадку за потурання ухиленню від податків, а в гіршому – за сприяння фінансовим злочинам. Проте прем’єр міністр головуватиме на найближчому саміті країн Великої Вісімки (найбільших промислових держав), який відбудеться в Північній Ірландії наступного тижня, і він має намір ініціювати глобальну реформу самих тіньових куточків світової економіки. Він хоче підвищити податкову дисципліну завдяки міжнародному інформаційному обміну, підвищити якість даних, змусивши компанії, трасти і тому подібні організації розкривати своїх справжніх власників, і змінити застарілі правила, якими користуються багатонаціональні компанії для скорочення своїх податкових відрахувань. Він націлений не тільки на офшорні податкові гавані, а й на часто сумнівні і не настільки широко відомі практики неофшорних юрисдикцій, таких як Делавер – чи Лондон.
«Теж мені новина»! – Вигукнуть циніки. Ще Джон Кеннеді в 1960-х намагався покінчити з податковими гаванями – на жаль, безуспішно. В кінці 1990-х Організація економічного співробітництва – Паризький клуб для багатих країн – зробила аналогічну спробу, яка була саботована Америкою, яка заявила, що низькі податки – це форма здорової конкуренції. Європейські лідери оголосили війну податковим гаваням на саміті Великої Двадцятки в 2009 році, але були змушені піти назад через протести Китаю, де заможні громадяни активно користуються фінансовими центрами Гонконгу і офшорів Карибського басейну. У Кемерона є шанс домогтися більшого. З 2009 року податкові гавані і фінансові таємниці стали вкрай непопулярні серед простих громадян і політиків. Масові обурення у Великобританії з приводу ухилення від податків в корпоративному секторі заманили в пастку таких гігантів як Apple і Starbucks. Витоки інформації – зокрема, 260 гігабайт даних по клієнтам трастових компаній в Сінгапурі та на БВО, що потрапили до рук Консорціуму журналістів, що займаються незалежними розслідуваннями – змусили владу в деяких країнах почати розгляди.
Крига скресла
Кампанії за підвищення прозорості йдуть повним ходом. Останнім часом вони «диктують умови», скаржиться Річард Хей, радник форуму IFC (Міжнародних фінансових корпорацій) – лобіюючої групи офшорних юристів: «А Кемерон їх слухає і повторює». Аудиторська компанія Ernst & Young вважає, що настав «переломний момент». У британців амбітні цілі. Вони включають все, від усунення законних лазівок, що дозволяють компаніям не платити податки, до покарання за використання анонімних підставних фірм для приховування майна, придбаного незаконним шляхом, ухилення від санкцій та відмивання грошей, зароблених на наркоторгівлі. У повітрі віє свіжий вітер неупередженості. «Замість того, щоб читати нотації бідним країнам або обіцяти їм подвійну допомогу, яку ми все одно ніколи не надаємо, країнам Великої Вісімки пропонується для початку навести порядок у себе, Африці це теж піде на користь», – зазначив Поль Колльер з Оксфорда, що консультує Кемерона з цих питань. «Лозунг «Роби, як ми говоримо, а не як ми робимо» вже не діє. Пройшли ті часи». Замість того, щоб збільшувати допомогу і закачувати гроші в бідні країни, потрібно скоротити відтік капіталу – будь то незаконне перекачування грошей, отриманих шляхом корупції, або цілком собі законне виведення корпоративних прибутків через завищення або заниження цін в міжнародних операціях. За даними Африканського банку розвитку та Міжнародної фінансової бездоганності, якщо врахувати цей відтік, Африка була б чистим кредитором для решти світу в період з 1980 по 2009 роки на суму до 1,35 трлн дол. доларів.
Багатим країнам доведеться багато чого змінити, починаючи з скрипучих системи оподаткування для міжнародних корпорацій, створеної ще в ті стародавні часи, коли основні активи компаній були нерухомим майном. Тепер же бухгалтери з легкістю перекидають нематеріальні активи начебто інтелектуальної власності та згенеровані ними прибутки з однієї юрисдикції в іншу. Дрімучі нетрі двосторонніх угод про подвійне оподаткування дозволяють їм зіштовхувати національні правила один з одним. Ось вам смачний приклад: «подвійний ірландський віскі з голландським сендвічем». Компанія переводить прибутки, зароблені, скажімо, у Франції, через ірландську компанію на рахунки однієї з компаній в Голландії, а звідти в друге дочірнє підприємство Ірландії, розташоване в податковій гавані, наприклад, на Бермудах. У результаті власник насолоджується солодким смаком ухилення від податків, а в державних служб, що дозволили йому провернути таку махінацію, залишається гіркий осад. ОЕСР працює над серією реформ, які будуть представлені на саміті в липні, коли збереться більш численна компанія з країн Великої Двадцятки (туди входять найбільші економіки світу). Підтримка з боку країн Б8 дуже знадобиться. Велика частина пропозицій заснована на посилення правил «трансфертного ціноутворення»: торгівля товарами або послугами між дочірніми підприємствами однієї корпорації за штучно заниженими або завищеними цінами. Цей трюк дозволяє вивести прибутки в країни з низьким податком, а збитки відправити туди, де податки високі. ОЕСР хоче, щоб компанії пояснювали свої внутрішні ціни, якщо вони відрізняються від зовнішніх. Але проблеми складні, а лобісти хитрі й підступні. Навіть за наявності міжнародного консенсусу, на те, щоб закрити всі лазівки підуть роки.
Ще одна важлива зміна у податкових питаннях – відмовитися від моделі обміну інформацією «на вимогу», в рамках якої країнам доводиться випрошувати один у одного дані, і замінити її на систему автоматичного обміну. Вона вже розробляється – спасибі американському Закону про оподаткування іноземних рахунків (FATCA), надихнувши європейців запровадити у себе щось подібне. Років через десять це, ймовірно, буде світовим стандартом. Офшорні центри також оголошують про свою відповідність з цим законом, припускаючи, що добровільна згода забезпечить їм пільгові умови. Навіть важкі на підйом Швейцарія, Австрія і Люксембург теж хоч і неохоче, але переходять на цей закон. Тепер заховати активи за кордоном буде складно. Але все ж можна. Володіння приватною власністю здійснюється через трасти та підставні компанії: порожні корпоративні суб’єкти, де складно зрозуміти, хто ж є бенефіціаром і власником. Їх також з великим успіхом використовують неплатники податків і кримінальні елементи. Ними керують наймані директори, які не мають ні найменшого поняття про те, кому насправді належить компанія. У поєднанні з іншими вивертами (наприклад, акціями на пред’явника, які роблять власником будь-кого, хто має на руках відповідний клаптик паперу), в результаті ми отримуємо безпросвітний морок. Проаналізувавши 150 сумнозвісних корупційних схем, Світовий банк виявив, що всі вони переміщали або ховали доходи і активи в середньому через п’ять підставних компаній. Кемерон говорить про необхідність «зірвати завісу корпоративної секретності».
Європейська антикорупційна мережа торік вивчила 69 юрисдикцій, з них тільки в шести інформація про власників та бенефіціарів повинна надаватися компаніями будь-якого типу. Група з протидії легалізації злочинних доходів і фінансуванню тероризму (FATF), що встановлює стандарти з протидії відмиванню грошей, закликає вимагати своєчасного надання відомостей про реальних власників відповідним органам. Але це лише рекомендація, виконувати яку необов’язково, більше того, ніхто з членів групи не слідує їй повною мірою. У цьому плані Великій Вісімці буде нелегко домогтися прозорості. У офшорних центрах, наприклад на Кайманових островах або Джерсі постачальники послуг корпоративному сектору були змушені почати збір інформації про власників десять років тому, під тиском міжнародної громадськості, проте вони й донині роблять це вкрай повільно і не горять бажанням передавати відомості органам, що займаються розслідуваннями. В Америці ж ці дані і зовсім ніхто не збирає. Штати Делавер і Невада вважаються найзручнішими юрисдикціями в світі, де можна відкрити компанію, не повідомивши ім’я її власника. Це сильно пригнічує і ставить у незручне становище американських борців з корпоративними злочинами, але законодавці штату заблокували реформу. Скарги поліції на анонімні підставні компанії і фірми-одноденки також спонукають Кемерона винести тему прозорості на порядок саміту.
Активісти антикорупційних рухів хочуть більшого. Мати частку в акціонерній компанії дуже вигідно через відсутність зобов’язань: якщо фірма банкрутує, акціонери не зобов’язані платити за рахунками. Було б справедливо платити за цей привілей невелику ціну – розкривати своє володіння часткою в загальнодоступних реєстрах (за рідкісним винятком для компаній з особливим статусом секретності). Це допомогло б антикорупційним активістам і журналістам, а також регулюючим і наглядовим органам. Багато банків підтримують цю ідею: їм було б набагато простіше виконувати вимоги “належної обачності”, встановлюючи особи своїх клієнтів. Аналіз, проведений іншою групою активістом – John Howell & Co for Global Witness – показав, що Британії ці зміни обійдуться недорого, від 10 до 103 млн. фунтів стерлінгів, в залежності від масштабів і глибини. І все ж опозиція непохитна. На думку Хея, «податковий самосуд» може вийти з-під контролю. Прозорість спростить завдання для викрадачів і шантажистів. Джефф Кук з Jersey Finance стверджує, що якщо надати доступ до інформації владі, а не громадськості, буде порушено баланс між здатністю контролювати і припиняти потенційні злодіяння і збереженням права на приватну власність у законослухняного більшості.
Джейсон Шарман з Гріффітского університету в Австралії стверджує, що бідні країни і так вже зігнулися під гнітом зобов’язання по боротьбі з нелегальними доходами. Він би волів впровадити більш жорстку версію моделі, вже діючої в одному з офшорних центрів: постачальники послуг, що реєструють трасти та компанії повинні фіксувати реальних власників, зберігати ці відомості і передавати їх внутрішній або зовнішній владі на вимогу і без зволікання. Порушників чекає серйозне покарання аж до тюремного ув’язнення. Крім того, таким постачальникам послуг простіше ніж регулюючим органам, відчувши недобре, запідозрити недостовірні відомості. Щоб цей план спрацював, їх потрібно включити в систему регулювання. На даному етапі у Великобританії вона вкрай неефективна, а в Штатах її і зовсім немає.
Країни, які першими перейдуть на повністю прозору систему корпоративної інформації можуть відчути на собі несприятливі наслідки конкуренції. Британські офшорні сателіти побоюються, що поки вони будуть підчищати свої закони, клієнти швидко зберуться і підуть в інші юрисдикції, де умови простіше. Якщо Китай (ця країна не входить до Великої вісімки), не погодиться на інформаційний обмін і корпоративну відкритість, Гонконг і Сінгапур тим більше не стануть цього робити – таким чином, ці швидкорослі фінансові центри продовжать поглинати бізнес з країн Б8 та почнуть переманювати його у старих офшорних країн. «Захід може прагнути до власних цілей», – розмірковує Хей. Але, щоб зберегти єдині правила гри для всіх, взагалі не можна нічого змінювати. Радники Кемерона вважають, що домовленість в Північній Ірландії стане важливим кроком на шляху до мети. Якщо Велика Вісімка візьметься за усунення власних недоліків, тема прозорості буде піднята і на засіданні Великої Двадцятки (а сюди Китай вже входить). За словами Колльєр, якщо буде досягнута домовленість, що забезпечуватиме політичну підтримку роботі, яка ведеться ОЕСР і тому подібними організаціями, можна святкувати перемогу. Країни Великої Вісімки візьмуть за основу загальні принципи і розроблять національні плани дій. Але будуть і ті, кому міжнародна податкова реформа стане кісткою в горлі. Америка, наприклад, і чути нічого не хоче про те, щоб обтяжувати свої багатонаціональні корпорації новими вимогам. Не всі країни Великої Вісімки підтримують зміну правил розкриття інформації про власників, не кажучи вже про пропозицію зробити її загальнодоступною. Німеччина, Росія і Канада налаштовані скептично. Америка зв’язана по руках і ногах законодавством штатів. Великобританія і Франція сповнені ентузіазму, але і вони не підуть на повне розкриття інформації, принаймні, зараз. Податкові шахрайства цвітуть буйним цвітом, а величезні суми кримінальних грошей і хабарів циркулюють по світовій фінансовій системі. У цих умовах навіть незначний прогрес стане великим досягненням. Зараз ідея податкової та корпоративної прозорості дуже популярна, а заклики до реформ звучать з кожним днем все голосніше і голосніше. За словами Колльер, головне завдання саміту – запустити процес. Якщо не зараз, то коли?
за матеріалами The Economist
За матеріалами: forexpf.ru
Поділитися новиною
