Як пітерський авіадиспетчер став українським мільярдером


Як пітерський авіадиспетчер став українським мільярдером

В офісі «Індустріального союзу Донбасу» на Ярославовому Валу панувало напруження. Співвласники ІСД Віталій Гайдук і Олег Мкртчан разом з вищим керівництвом європейського сталевого гіганта Arcelor слідкували за прямою трансляцією з Фонду держмайна. У жовтні 2005-го уряд вдруге за два роки продавав найбільший в країні металургійний комбінат «Криворіжсталь». ІСД і Arcelor діяли на цьому аукціоні єдиним фронтом. Битися на передовій відправили одного з творців ІСД Сергія Таруту та фінансового директора Arcelor.

Особисто табличку на аукціоні піднімав і засновник іншої металургійної компанії – «Смарт груп»: росіянин Вадим Новинський. Торги тривали 50 хвилин. Перемогла індійська Mittal Steel, власник якої – Лакшмі Міттал – погодився викласти за комбінат $ 4,8 млрд.

Новинський першим зійшов з дистанції, коли ціна досягла $ 3,5 млрд. Після торгів він відправився в особняк на Ярославовому Валу – відвідати товаришів по нещастю. «Тут зібралися одні лузери, а вино французьке, ікра чорна, – весело вигукнув Новинський, побачивши накритий стіл. – Нам треба горілку пити і огірками закушувати!»
  


«На прохання пояснити, ким йому доводиться Вадим, Чорномирдин обійняв його і назвав своїм сином»
Владислав Левицький

Почуття гумору і легкість у спілкуванні – відмінні риси засновника «Смарта». «Він у своїй компанії як магніт: харизматичний, розумний, поруч з ним хочеться перебувати, – розповідає Ігор Бучацький, що два роки пропрацював у Новинського директором з розвитку бізнесу. – Перед його чарівністю неможливо встояти». «На особистісному рівні Новинський дуже приємна людина», – вторить Бучацькому колишній виконавчий директор «Смарта» Олексій Кузнєцов.

Рік тому президент надав Новинському громадянство з формулюванням «за видатні заслуги перед Україною». «Він любить нашу країну», – стверджує віце прем’єр Олександр Вілкул, знайомий з бізнесменом з середини 1990-х. Зі статком $ 1,9 млрд Новинський посів четверте місце в сотні найбагатших українців. І як не любити країну, яка зробила тебе мільярдером?

Дізнавшись, що Forbes готує про нього матеріал, Новинський запросив автора на ознайомчу зустріч. Але поставив умову: ні в якому разі його не цитувати. 3 червня Новинському стукне 50, але до цих пір в пресі не було жодного інтерв’ю з ним. У ході розмови він кілька разів наголосив, що бізнес для нього – це, перш за все, взаємовідносини між людьми.

Уродженець Старої Русси в Новгородській області, в 1985 році Новинський закінчив Ленінградську академію цивільної авіації за фахом «інженер з управління повітряним рухом». Слово «цивільної» не повинно вводити в оману. Курсанти жили на території авіамістечка: підйом о сьомій ранку, зарядка, пробіжка «у формі одягу № 2» – з голим торсом.

Навчався Новинський старанно, а на останньому курсі став старшиною взводу. «Вадим і собі не дозволяв розслаблятися, і іншим не давав, – згадує його однокурсник Олександр Катег. – Зарозумілий – ні, завжди допомагав товаришам, і зараз це робить». До Новинського зверталися і заочники: за гроші він писав для них курсові.

Червоний диплом майбутній мільярдер не отримав через прикру помилку: на останній держіспит з’явився одягненим «не по формі» – у білих шкарпетках, за що викладач вліпив йому четвірку.

Після інституту Новинського направили в Петрозаводський авіазагін, де він працював авіадиспетчером. Звідти Новинський повернувся на кафедру в альма-матер: удосконалювати системи управління польотами. Наступний запис в трудовій книжці – співробітник дослідно конструкторського інституту «Центр перспективних досліджень». У базі даних Роспатенту ЦПІ значиться як власник патентів на боєприпаси, бронежилети, антитерористичні засоби.

Як Новинський перекочував з науки в підприємництво? Російський Forbes писав про те, що на початку 1990 х бізнесмен закуповував в Карелії газетний папір, продавав його в Болгарії, на виручені гроші купував в Україні «запорожці» і реалізовував їх в Карелії. У 1993 році Новинський почав поставляти мазут і солярку на «Запоріжсталь» і «Криворіжсталь». Металурги розплачувалися з ним сталевим прокатом.

«Осінь 1993 го була дуже холодною: у листопаді стояли морози до 15 ° С, – згадує колишній комерційний директор «Запоріжсталі» Олег Кошеленко. – Мені потрібен був постачальник, який гарантовано – оперативно і без передоплати – поставив би нам додаткові обсяги мазуту. Товариш порадив звернутися до Вадима». Новинський не підвів: приїхав на зустріч через два дні, а ще через пару днів на комбінаті був мазут.
  


«Ми подивилися з Рінатом один одному в очі – і я йому повірив»
Андрій Мосієнко/Укрфото

Кілька місяців по тому Новинський надав керівництву «Запоріжсталі» ще одну послугу. Єдиний постачальник на комбінат залізорудного концентрату – Інгулецький ГЗК обмежив постачання через відсутність вибухівки. Кошеленко змушений був вилетіти в Нижегородську область, щоб дістати вибухівку на заводі імені Свердлова. Але перед цим він подзвонив Новинському з проханням підключитися до переговорів. Це був вірний хід: у пітерського бізнесмена, судячи з усього, був досвід роботи з вибухонебезпечними речовинами. «Нам погодилися відвантажити 18 вагонів вибухівки в обмін на нафтопродукти, які міг поставити Новинський», – описує ситуацію Кошеленко. На те, щоб «вибити» партію, знадобилося всього два дні – потяг довше стояв на кордоні. «Швиденько з’їздити, укласти угоду… Вадим Владиславович в цьому плані унікальна людина: він міг домовитися з усіма», – констатує Ігор Савченко, що на початку 1990-х працював на митному посту «Криворіжсталь», а потім допомагав Новинському вести справи в Україні.

Де бізнесмен брав нафтопродукти? «У нас на комбінаті Вадим асоціаціював з «Лукойлом», – говорить Олександр Распутін, що в 1990-ті працював заступником гендиректора «Криворіжсталі». Втім, до нафтового гіганту, якого на початку 1990-х створював Вагіт Алекперов, Новинський відношення не мав. Він був одним із засновників торгового дому «Лукойл Північний Захід» – однієї з тисяч подібних фірм, які заповнили вакуум, що виник після краху системи Держпостачу.

З перших кроків у бізнесі Новинського супроводжував партнер – Андрій Клямко. Судячи з усього, він теж працював у Центрі перспективних досліджень. У базі Роспатенту Клямко фігурує в якості співавтора таких винаходів, як ствол вогнепальної зброї та пристрій «Водоспад», призначений «для локалізації впливу вибухових механізмів». У документах «Смарта» дворічної давнини Клямко вказаний як «інший провідний акціонер». Торік Forbes оцінив стан кожного з партнерів в $ 1,9 млрд.

Клямко – один з найбільш непублічних російських мільярдерів. Народився в Новогрудку (Білорусь), очолює Федерацію самбо Санкт Петербурга – ось майже все, що про нього відомо. У Новинського в молодості були схожі захоплення: він майстер спорту з вільної боротьби і навіть входив до збірної Росії. «Коли я познайомився з Вадимом, звернув увагу: у нього зламане вухо, що характерно для борців», – розповідає Анатолій Соловьянов, один з перших найманих співробітників підприємця в Україні.

Новинський вів бізнес в Україні, Клямко – у Росії. «Разом вони приїжджали до нас всього пару разів: обидва з бородами, обидва, перед тим як сісти обідати, читали молитву, – згадує Кошеленко. – Клямко більше мовчав, розмова в основному підтримував Вадим».

З часом партнери істотно розширили асортимент. Спочатку завозили соляру, потім – вугілля, кокс. «Постачали магнезит, сланці, вапняки з Балаклавського рудоуправління (сьогодні належить субхолдингу «Смарт Нерудпром» Новинського. – Forbes), – додає Распутін з «Криворіжсталі». – Я познайомив Вадима з топ-менеджерами ПриватБанку, банку Слов’янський і Південкомбанку: Сергієм Тігіпком, Борисом Фельдманом і Олександром Пановим, і він дуже швидко цими зв’язками скористався».

Таких постачальників, як Новинський, у металургійних комбінатів в середині 1990-х було хоч греблю гати. Наприклад, вугілля на «Криворіжсталь» поставляли концерн «Енерго» Віктора Нусенкіса, шахта імені Засядька, фірми Петра Димінського, Сергія Лагура, Сергія Ківалова та його партнера Аднана Ківана. «Новинський був далеко не головним у цьому переліку, – пояснює колишній заступник гендиректора «Криворіжсталі» Олександр Єфремов. – Якщо він поставляв на комбінат близько 600 000 тон вугілля на рік, то, наприклад, Димінський – до 200 000 в місяць».

Дружньо-напружене співіснування – так описує Распутін взаємини між суміжниками «Криворіжсталі» в епоху «малинових піджаків». Роль арбітра, за його словами, виконував керівник комбінату.

Що що, а справляти враження на «червоних директорів» Новинський вмів. «Він був дуже презентабельним: продавав на 20%, а виглядав на всі 200%», – жартує Єфремов. «Мені запам’ятався його синій з відливом костюм, – вторить Распутін. – У джинсах ніколи його не бачив».

Новинський тримався підкреслено скромно. «Це було обумовлено його релігійними переконаннями, – зазначає Соловьянов. – Вадим часто говорив, що ми не повинні вдавати з себе «крутих». У середині 1990-х бізнесмен їздив на Nissan Maxima, хоча міг дозволити собі автомобіль і пристойніше. У 1997 році Распутін гостював у Новинського в Пітері. Його вразило, що такий серйозний бізнесмен проживає в просто обставленій однокімнатній квартирі. «Ми з ним ходили в ВДТ на «Макбета» з Фрейндліх і Лавровим», – додає він. Ще один штрих до портрета: у лихі 1990-ті Новинський обходився без охоронців.

«Він був сама терплячість і спокій. Один з його представників міг у серцях кинути: от би дати в рило або бандитів підіслати, – розповідає Распутін. – Вадим у таких випадках заперечував: це не наші методи. Будемо домовлятися, люди повинні зрозуміти, що не праві». «Вадим ніколи не залякував, – підтримує Єфремов. – Але міг так з натяком пожартувати, що ти розумів: у кожному жарті є…»
 

У 1999 році бізнесмен заснував у Дніпропетровську компанію «Смарт груп» (з 2006 року – «Смарт холдинг»). «Для того, щоб упорядкувати свій торговий бізнес», – пояснює Савченко, що зайняв пост комерційного директора «Смарта». Основним джерелом доходу до того часу стали поставки вибухівки на Інгулецький, Північний, Центральний ГЗК.

Інгулецький ГЗК виробляв приблизно третину всього залізорудного концентрату в країні. У жовтні 1999-го Фонд держмайна оголосив конкурс з продажу 15% акцій ІнГЗК. Контрольний пакет був закріплений за державним холдингом «Укррудпром». Заявки на участь у конкурсі подав ІСД, чиєю ахіллесовою п’ятою була відсутність гірничорудних активів, і одна з його компаній-засновників – «Данко» (частка в останній належала Рінату Ахметову). Але несподівано конкурс було скасовано під малозрозумілим приводом: «конкурсна комісія не реалізувала своє право за визначенням попереднього переможця із за відсутності на засіданні її членів».

Новинському пощастило більше. Влітку 2000 року в конкурсі з продажу 17% ІнГЗК взяли участь лише дві його компанії. Ціна, за якою були продані акції – 25 млн гривень, від стартової майже не відрізнялася. У той час Новинський вже відчував себе на ІнГЗК повноцінним господарем: у лютому 2000 го «Укррудпром» передав 50% + 1 акцію комбінату в управління «Смарт груп». За які заслуги? «Новинський багато вкладав у ІнГЗК, – стверджує Сергій Грищенко, в той час займав пост заступника держсекретаря Мінпромполітики та очолював наглядову раду« Укррудпрому ». – Це було єдине гірничодобувне підприємство у країні, яке збільшило видобуток порівняно з 1980-ми». Менеджери Новинського, керуючі ІнГЗК, – справжні професіонали, визнавав навіть господар ММК імені Ілліча Володимир Бойко, який теж був не проти придбати Інгулецький комбінат. За словами Грищенка, структури російського бізнесмена сконцентрували понад 90% акцій ІнГЗК: державна частка; 17%, придбані на конкурсі; і ще понад 20%, скуплені в ході ваучерної приватизації та у трудового колективу.

Володіти контрольним пакетом надійніше, чим керувати. Десятого квітня 2003 збори акціонерів ІнГЗК вирішили збільшити статутний фонд комбінату, розмити частку держави до 38%. Зробити це по тихому не вийшло: через тиждень прем’єр міністр Віктор Янукович пообіцяв Раді відновити статус кво за допомогою «компетентних органів». Справою зайнялася Генпрокуратура. Комісія з цінних паперів відмовлялася реєструвати додаткову емісію. Кучма своїм указом звільнив Грищенка, який дав добро на збільшення статутного фонду. Глава Фонду держмайна Михайло Чечетов заявив, що «до Місяця американцям буде ближче в 2015 році, ніж до остаточного оформлення емісії ІнГЗК».

Сутичка закінчилася перемогою «Смарта». Комісія з цінних паперів раптово затвердила додемісію, пославшись на рішення одного з судів. Зрештою правоту Новинського визнав і Верховний суд.

2015 не за горами, і журналіст Forbes набирає Чечетова. «Все було в рамках закону, – без вагань відповідає той на питання про правомірність приватизації ІнГЗК. – А нюансів я не пам’ятаю».

Як Новинському вдалося схилити чашу терезів на свій бік?

З мільярдером ми зустрічаємося в штаб-кваритири «Смарта». Перед бесідою він пропонує журналісту Forbes підкріпитися в корпоративній їдальні. На календарі Великий піст, тому в меню немає скоромних страв. Новинський регулярно відвідує Свято-Троїцький Іонинський монастир, іноді беручи участь у богослужіннях в якості паламаря.

У кабінеті засновника «Смарта» кілька ікон, але в очі кидається великий портрет колишнього російського прем’єра і посла в Україні Віктора Черномирдіна, який помер три роки тому.

Відносини між Новинським і Черномирдіним були дуже теплими, відзначають знайомі бізнесмена. «Якось в колі українських друзів, за чаркою чаю, Віктор Степанович у відповідь на прохання пояснити, ким йому доводиться Вадим, обійняв його і назвав своїм сином», – розповідає Грищенко. «Вадим допомагав вести бізнес одному з синів Черномирдіна», – повідомляє Соловьянов. «На початку 2000-х я два разів приїжджав до Вадима до Києва, і в обох випадках змушений був чекати півтори-дві години, так як він виїхав в аеропорт зустрічати Віктора Степановича», – згадує Распутін.

У 2001 році Черномирдін став послом в Україні. Кучма високо цінував колишнього російського прем’єра. «Ми без слів розуміємо один одного, тому що, по перше, обидва господарники… а по друге, кожен абсолютно чітко представляє інтереси своєї країни і буде торгуватися, як кажуть, до втрати пульсу», – пише Кучма у своїй книзі «Після майдану» .

Чи варто дивуватися, що Новинський не програв боротьбу за ІнГЗК?

Одного ГЗК Новинському було мало. У середині 2000 року Юлія Тимошенко продала свою частку, більше 60% акцій, у Південному гірничо збагачувальному комбінаті, який жартома називали «Юлин ГЗК». Викупили його, як повідомляв тоді Інтерфакс, «підприємства, які не приховують своїх тісних зв’язків з компаніями групи «Лукойл»(прізвище Новинського репортерам ще не було відоме). Але несподівано у покупця виникли труднощі з оформленням угоди. Південкомбанк, який вів реєстр акціонерів ПГЗК, став зволікати з перереєстрацією акцій. Цим скористався дніпропетровець Геннадій Корбан. Його компанія «Славутич Капітал», частий союзник групи «Приват», перехопила у Новинського контроль над більш ніж 40% акцій ПГЗК.

Далі події розвивалися за сценарієм, типовому для корпоративних воєн за участю Корбана. Збори акціонерів, які ініціював «Славутич Капітал», у парку біля Палацу культури ПГЗК під дощем, зміна реєстратора на «Славутич Реєстр», зміна глави наглядової ради і видворення старого керівництва комбінату за допомогою міцних молодих людей.

«Що таке бізнес в Україні в 1990-х і початку 2000-х? Це, в тому числі, низка криз і бізнес конфліктів, – пояснює Вілкул, що у той час очолював комерційно-фінансове управління ПГЗК. – Але Новинський вміє йти на компроміс». «Кілька разів Вадим Владиславович так провів переговори, що у мене щелепа відвисла, – розповідає директор енергетичного напрямку «Смарта» Олексій Тимофєєв. – Він може бути гнучким».

Противники домовилися контролювати ГЗК на паритетних умовах. Частину менеджменту призначив «Приват», частину – «Смарт». «Вадим забезпечував постачання, а «Приват» – збут і виробництво», – згадує Распутін.

13 лютого 2013 один із засновників ПриватБанку Ігор Коломойський святкував на лижному курорті «Буковель» 50-річний ювілей. У числі гостей був і Новинський. Втім, для Коломойського хороші відносини – не привід ухилятися від конфлікту.

Новинський має футбольний клуб «Севастополь», який грає в першій лізі. «Для нього це швидше соціальний проект», – вважає Єфремов, який в 2009-2012 роках був гендиректором Української прем’єр-ліги. До слова, передмістя Севастополя Балаклаву Новинський збирається перетворити на українську Рів’єру: побудувати там багатофункціональний цілорічний курорт.

У передостанньому турі сезону 2011-2012 років «Севастополь», який боровся за вихід у Прем’єр лігу, виграв у запорізького «Металурга» завдяки м’ячу, забитому рукою. Після матчу нападник запорожців Олексій Бєлік не стримався: «Є Англійська прем’єр ліга, є іспанська Ла Ліга, а у нас Перша ліга – базар ліга, купи-продай». Коломойський вирішив відновити справедливість: пообіцяв супернику «Севастополя» в останньому турі – чернівецькій «Буковині» – мільйон доларів, якщо команда не пустить клуб Новінського в «вишку», тобто не програє.

Зіграли 1:1.
 

Основу статку Новинського становить міноритарна частка в найбільшої компанії України – «Метінвесті», контрольний пакет якої належить Ахметову.

Як виник цей альянс?

Йшов 2004. Arcelor мав намір зробити серйозне придбання в Україні. «Спочатку думали купити ІСД, але у нього не було сировинної бази, – розповідає Бучацький, який відповідав у Arcelor за Україну. – Було зрозуміло, що потрібно придбати ГЗК». Ахметов належні йому Північний і Центральний ГЗК продавати не збирався. Представники Arcelor вели переговори з Геннадієм Боголюбовим («Приват» володів гірничо-збагачувальним комбінатом «Суха Балка»), а також з менеджерами Костянтина Жеваго (Полтавський ГЗК).

За словами Бучацького, за Інгулецький ГЗК Arcelor був готовий заплатити Новинському близько $ 1,5 млрд. Але до конкретики справа не дійшла. «Новинському потрібно бути в гущі подій, можливостей, проектів, – говорить Бучацький. – Коли ми запропонували йому продати ІнГЗК, він сказав, що якщо і продасть, то міноритарний пакет залишить за собою».

Переговори перервалися через оголошення про реприватизацію «Криворіжсталі». Після того як Arcelor злився з Mittal Steel, Новинський запропонував Бучацькому зайнятися розвитком бізнесу в «Смарті».

Наявність тільки гірничодобувних підприємств робило металургійний бізнес «Смарта» вразливим. Топ менеджери холдингу на чолі з новим гендиректором Олексієм Пертіні аналізували, з ким можна об’єднатися. Зупинилися було на ІСД. «У нас руда, у них тільки сталеливарні комбінати – ми б зійшлися, як пазл», – зазначає Бучацький. Тарута з Новинським багаторазово зустрічалися, але прийти до угоди так і не змогли. «Сергій Олексійович [Тарута] бачить свою компанію як в бінокль: збільшеною, а на всі інші дивиться з іншого боку бінокля, і вони здаються йому маленькими-маленькими», – іронізує один з учасників тих подій.

Співвласники ІСД оцінювали власну корпорацію занадто дорого і не йшли на поступки, підтверджує Бучацький. Вислухавши своїх топ менеджерів, які умовляли продовжити переговори з Тарутою, Новинський сказав приблизно таке: «Будемо зливатися з «Метінвестом». Ми подивилися з Рінатом один одному в очі – і я йому повірив. Ми з ним домовилися, а тепер ви йдіть і вирішуйте, як це все оформити».

Переговори з «Метінвестом» йшли близько року в умовах повної секретності. У вересні 2007-го компанії оголосили про злиття. Новинський передав Ахметову свої пакети акцій в Інгулецькому ГЗК, Макіївському металургійному заводі і болгарському підприємстві Promet Steel, залишивши у себе 50% акцій ПГЗК. Інші 50% цього комбінату належать російській Evraz Group, що викупила в 2007 році частку «Привату».

«Смарт» отримав блокуючий пакет «Метінвесту» – 25% + 1 акція. Після поглинання «Метінвестом» Маріупольського меткомбінату імені Ілліча частка «Смарта» скоротилася до 23,75%. «Фактично Новинський довірив свій статок людині, яка в нашій країні може якщо не все, то практично все», – відзначає один з колишніх топ менеджерів СКМ, який брав участь у переговорах. За п’ять років ніяких публічних конфліктів у Новинського з Ахметовим не було. «Ми б’ємося, як одне серце», – каже Пертін.

Новинському ні в чому дорікнути Ахметова. «Метінвест» для засновника «Смарта» справжня дійна корова: у 2008-2012 роках компанія виплатила $ 1,4 млрд дивідендів. Близько 12,5% від цієї суми, або приблизно $ 170 млн, дісталося Новинському.

З таким грошовим запасом можна було спробувати повторити успіх і в інших галузях.

У 2009 м холдинг Новинського став співвласником мережі «Амстор». Засновники компанії Володимир Вагоровський і Алекс Шнайдер залишили собі по 15% акцій, продавши 70%. Вони запропонували Новинському виступити інвестором, знаючи його ще по «Запоріжсталі»: у 1990 ті Шнайдер поставляв на комбінат вугілля.

Інвестувати в бізнеси знайомих або друзів для Новинського було не вперше. У 2001 році за фінансовою підтримкою до нього звернувся засновник компанії «Верес» Андрій Родіонцев. Бізнесмени знали один одного з 1990-х: Родіонцев скуповував для Новинського акції українських компаній.

Дружба дружбою, а гроші нарізно. За 70% акцій «Амстора» Вагоровський і Шнайдер отримали від Новинського по $ 1: до кризи мережа активно розвивалася за позикові кошти і в 2008 році опинилася на межі банкрутства. Родіонцев поступився 50% «Вереса» за $ 6 млн.

Пробитися до засновника «Смарта» з інвестиційною пропозицією можуть не тільки його знайомі. У 2009 м бізнес консультант Олексій Тимофєєв набрався сміливості і подзвонив Новинському з пропозицією створити в його холдингу нафтогазовий підрозділ. Той погодився його вислухати. «Порівняно з іншими бізнесменами такого калібру Новинський дуже відкритий, – запевняє Тимофєєв, який прийшов на зустріч з готовим бізнес планом. – Я працював і у Григоришина, і у Пінчука, і можу сказати, що, навіть якщо у тебе є номер їх мобільного, не варто особливо розраховувати на те, що тебе вислухають і приймуть». Рішучість Тимофєєва принесла плоди. Новинський взяв його на роботу і за останні два роки інвестував в нафтогазовий сектор близько $ 300 млн. Smart Energy придбала 54% акцій британської Regal Petroleum, яка веде бізнес в Україні, і компанію «Пром-Енерго Продукт», що видобуває газ у Харківській області. «Смарт» закриває угоду з бізнесменом Ігорем Вороновим з придбання підприємства «Укргазвідобуток» – одного з найбільших приватних видобувачів газу в Україні.

Якщо переконати Новинського у перспективності проекту, він не розмінюється на дрібниці. За останні два роки «Смарт», вже володів Юнекс Банком, купив БМ Банк і банк Форум. Придбати ці активи мільярдера переконав Денис Рудєв, екс-директор «Смарта» з інвестицій, розповідає колишній топ менеджер холдингу. За 96% акцій Форуму «Смарт», за словами джерела Forbes, обізнаного про умови угоди, заплатив німецькому Commerzbank $ 80 млн. Співвласник Дельта Банку Микола Лагун, також цікавився цим активом, іронізує, що не дав би за Форум більше $ 1. У цього банку високий рівень резервів під кредити, що свідчить про неабияку проблемну заборгованість.

«До Новинському багато приходять з ідеями інвестицій, тому що знають: не кине, – пояснює Бучацький. – Якщо щось пообіцяє – кістьми ляже, але виконає. І папери підписувати не потрібно». Родіонцев підтверджує: усно домовившись про щось з Новинським, вони спочатку приймалися за справу, а документи підписували вже потім.

Як Новинський приймає рішення, братися за новий проект чи ні? Ключовий фактор – довіра до потенційного менеджера або партнера. «Для нього стосунки з компаньйонами важливіше самого бізнесу», – підкреслює Воронов. Не забуває мільярдер і про моральний аспект. «Я не раз спостерігав, як Новинський отримував інвестиційну пропозицію і відмовлявся не по економічних причин, а тому що воно суперечило його принципам православного християнина», – зазначає Тимофєєв.

У кабінеті директора Smart Energy стоять ікони. Він, як і Новинський, і гендиректор «Смарта» Пертін, носить бороду. Чого в цьому більше: релігійності або бажання догодити акціонеру? Тимофєєв стверджує, що долучився до віри ще до знайомства з Новинським.

Щоб потрапити в ближнє коло Новинського, необхідно розділяти його цінності, а глибоко віруючим бути необов’язково, говорить Тимофєєв. На співбесіді з Кузнєцовим Новинський запитав кандидата, чи хрещений він. Кузнєцов відповів негативно, що не завадило йому отримати посаду виконавчого директора «Смарт холдингу». «Для Новинського віра – важливе питання, але не визначальне», – вважає він. Згодом акціонер іноді запитував, чи не чи дозрів Кузнєцов для хрещення. Іншого топ менеджера, Бучацького, Новинський таки звернув у віру, ставши його хрещеним батьком.

«Смарт холдинг» – це налагоджений механізм, але Новинський не думає відходити від справ. Щодня в його приймальні – десятки візитерів. Стратегічні рішення бізнесмен приймає особисто. «Скільки б менеджерів не найняли, хоч 500 чоловік, все одно кінцеве рішення, особливо складне, залишається за ним, – констатує Тимофєєв. – Усіх можна замінити в цій компанії, крім самого Новинського».

Юлія Белінська, Володимир Вербяний

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Також з цієї теми: Особисті фінанси
Дивись також
В Контексті Finance.ua