На даху світу — Finance.ua
0 800 307 555
0 800 307 555

На даху світу

Світ
3323
На початку травня з подачі таджицької опозиції в ЗМІ була вкинута інформація про те, що Китай ввів війська на територію Горно-Бадахшанської автономної області (ГБАО) Таджикистану, тобто фактично почав окупацію республіки. Далекі від Середньої Азії видання, в більшості своїй чомусь українські, цю тему почали активно мусувати, хоча в самому Таджикистані вона отримала слабкий відгук. І зрозуміло чому – тема китайської експансії в республіку не нова, заява, зроблена опозиціонерами, вже не перша в своєму роді, та й достовірність її, м’яко кажучи, викликає певні сумніви.
У замітці з гучною назвою «Китай ввів війська в Таджикистан» йшлося, зокрема, що Пекін встановив військовий контроль над частиною території Гірського Бадахшана відповідно з якимись домовленостями з Душанбе, які офіційні таджицькі особи воліють тримати в секреті. І китайці, мовляв, вже почали вести на таджицькій території геологорозвідувальні роботи. Сперечатися тут ні з чим не доводиться – так, дійсно, Таджикистан ще в 2011 році передав китайцям частину прикордонної території у високогір’ях Паміру, але секрету з цього ніхто не робив. А раз територія передана, то Пекін може робити все, що забажає.
Взагалі, історія територіального питання між двома країнами бере початок ще у 1992 році, коли в Пекіні заявили про претензії на землі в районі гори Карзак, річки Маркансу і вздовж Сарикольського хребта Східного Паміру. Щоб розуміти, про які землі йдеться, треба мати на увазі, що середні висоти тут коливаються від 4 до 6 кілометрів. Всі 1990-ті, поки в Таджикистані йшла громадянська війна, ця тема практично не піднімалася, і тільки в 1999 році між двома країнами було підписано угоду «Про таджицько-китайський державний кордон», згідно з якою Таджикистан зберігав юрисдикцію над спірною ділянкою в районі Карзак, але поступався Китаю частиною території в долині Маркансу – всього Піднебесній відійшло близько 200 квадратних кілометрів.
Що стосується Сарикольського хребта, то в 2002 році під час візиту в Китай президента Таджикистану Емомалі Рахмона (тоді ще – Рахмонова) було підписано угоду «Про демаркацію кордону і врегулювання територіальних суперечок», згідно з якою Таджикистан погодився передати Китаю більше тисячі квадратних кілометрів (а саме 1158) своєї території в районі Східного Паміру (Мургабська область). Це лише невелика частина з того, на що претендували китайці, а роздобути вони хотіли аж 28 тисяч квадратних кілометрів, що становить 20 відсотків від усієї площі (142 тисячі квадратних кілометрів) таджицьких земель.
Власне, у 2011 році парламент Таджикистану, ратифікувавши протокол про демаркацію кордону з КНР, лише узаконив підписану в 2002-му угоду, зменшивши територію республіки на 0,77 відсотка. З тих пір опозиція не втомлюється викривати владу республіки в здачі таджицьких земель. Нинішня історія бере свій початок у середині квітня, коли голова Загальнонаціональної соціал-демократичної партії Рахматілло Зойіров заявив, що китайські прикордонники проникли на 20 кілометрів глибше на територію Таджикистану, ніж було раніше обумовлено.
На даху світу
«Я сам особисто їздив до Мургабського району і бачив, що китайські прикордонники на певних ділянках встановили свої кордони на 20 кілометрів углиб таджицької території, хоча Таджикистан і Китай домовлялися про передачу тільки 1,1 тисячі квадратних кілометрів території Мургабського району», – розповів опозиціонер. Він також не виключив, що в рахунок погашення боргів перед Китаєм Рахмон може віддати Пекіну ще один шматок Мургабського району. Крім того, Зойіров пов’язав перекидання військ і бойової техніки в Гірський Бадахшан (за заявами офіційного Душанбе, вони повинні були брати участь в намічених на травень антитерористичних навчаннях) з можливим обуренням памірців, яке викличуть чергові територіальні поступки Китаю.
Офіційний представник МЗС Таджикистану Абдулфайз Атоєв назвав заяви опозиціонера провокацією і припустив, що автор зазначених слів переслідує якісь свої, корисливі цілі. З цим, в принципі, можна погодитися, особливо, якщо врахувати, що восени цього року в Таджикистані пройдуть президентські вибори і зараз опозиція буде робити все, щоб виставити діючу владу в непривабливому світлі.
Пізніше, правда, сам Зойіров дещо знизив градус своїх заяв, повідомивши, що бачене ним відноситься до 2011 року (та й сама заява, мовляв, зроблена два роки тому і тільки зараз була опублікована), тобто до того часу, коли китайські прикордонники, дійсно, могли встановлювати стовпчики і тягнути дротове огородження за 20 кілометрів від старого кордону Таджикистану. Тим більше, що, за власними словами Зойірова, відстань до кордону він визначав, ґрунтуючись на твердженнях місцевих жителів.
З іншого боку, стверджуючи, що китайці за повного потурання офіційного Душанбе все глибше проникають в Таджикистан, опозиціонери навряд чи грішать проти істини, тільки от свою масштабну експансію в республіку китайці почали, не чекаючи рішення парламенту щодо Муграбського району. Адже справа тут не в прикордонних територіях, точніше не стільки в прикордонних територіях, скільки в «економічній» окупації Таджикистану, яка тягне за собою і політичні загрози.
Основним торговим партнером Таджикистану у 2012 році поки ще залишалася Росія – за даними Агентства статистики при президентові республіки, обсяг товарообігу з РФ за минулий рік перевищив мільярд доларів. Далі йшов Казахстан (799 мільйонів доларів), а вже потім Китай (669 мільйонів). Проте присутність Піднебесної на Памірі постійно зростає, чого про Росію сказати не можна. Свою роль тут відіграє відсутність між Росією і Таджикистаном спільного кордону, в той час як перший контрольно-пропускний пункт на китайсько-таджикистанському кордоні – КПП «Карасу» – відкрився ще в 2000-х роках. Одночасно країни зв’язала й автомобільна траса.
Зараз у Таджикистані куди не плюнь – потрапиш в китайського будівельника. Робітники з КНР, причому на гроші КНР, будують дороги, тунелі, мости, заводи, лінії електропередач, оптовий і дрібнооптовий ринки. На початку цього року Міненергопром Таджикистану запропонував гостям з Піднебесної будувати теплоелектроцентралі на базі вугільних родовищ республіки. В даний час китайська компанія ТВЕА вже будує на північній околиці Душанбе ТЕЦ, яка працюватиме винятково на місцевому вугіллі. Таджикам, що імпортують природний газ з Узбекистану і відчувають при цьому постійні труднощі (майже такі ж, як Україна з Росією), подібні об’єкти життєво необхідні. Як, втім, і дороги.
На даху світу
Спостерігачі констатують: Таджикистан «підсів» на китайські інвестиції. Без капіталу з КНР не обходиться практично жоден великий бізнес-проект у країні. Освоюють гості зі сходу і стратегічні підприємства республіки. Так, в золотодобувному підприємстві «Зарафшон» китайській Zijin Mining Group Co. Ltd належить 75 відсотків акцій. Проник китайський капітал і на Таджицький алюмінієвий завод – найбільше промислове підприємство в країні: у 2008 році між керуючою компанією «Талко» та Китайською національною корпорацією важкого машинобудування був підписаний контракт на будівництво в республіці заводів з виробництва фтористого алюмінію і кріоліту, які відповідно до початкових домовленостей мав будувати російський «Русал».
При цьому, крім грошей, у Таджикистан хлинули і самі китайці – вони займають робочі місця сотень тисяч таджиків, які виїхали на заробітки в Росію. За офіційними даними, в республіці налічується всього кілька тисяч китайців, проте ці цифри спростовуються незалежними спостерігачами, за оцінками яких йдеться про цифру аж до сотні тисяч. До того ж з 2012 року китайські фермери на цілком законних підставах почали працювати на таджицьких полях – уряд республіки здав КНР в оренду 500 гектарів сільгоспугідь у Хатлонській області. У відповідь китайці зобов’язалися вкласти в місцеві господарства два мільйони доларів у вигляді прямих інвестицій, а також надати таджикам технічну допомогу у відродженні родючості земель, що прийшли з радянських часів у незадовільний стан. Китайський ширвжиток вже давно наповнив оптові та дрібнооптові ринки Таджикистану, тепер настала черга і продовольчого сектора. Це, до слова, викликає найбільше обурення місцевого населення, зайнятого здебільшого в сільському господарстві.
На кінець 2010 року зовнішній борг Таджикистану досягав 1,7 мільярда доларів, з яких 655 мільйонів припадали на Китай. 1 квітня минулого року зовнішній борг країни становив уже більше 2,1 мільярда, з них на Китай припадало 878 мільйонів. На даний момент Таджикистан є одержувачем 2/3 всіх коштів, що інвестуються Піднебесною в Центральноазіатський регіон, причому 80 відсотків фінансових вливань в республіку – це кредити, які з часом доведеться віддавати з відсотками.
На питання, чим Душанбе буде розплачуватися з Пекіном, відповіді поки немає, хоча, як вже зазначалося вище, опоненти нинішньої влади стверджують, що саме таджицькими територіями. Адже незважаючи на важкодоступність тих ділянок Паміру, на які може претендувати Китай, ці райони переповнені корисними копалинами: ураном, золотом, бокситами, азбестом, гірським кришталем і багато чим ще. Для того щоб розрахуватися з китайцями, Рахмону (а в тому, що нинішній президент виграє майбутні вибори, якщо у когось і є сумніви, то мінімальні) зовсім не обов’язково знову змінювати кордон республіки – можна буде просто здати частину Паміру в оренду, як це було зроблено з сільгоспугіддями (і ЗМІ знову напишуть про вторгнення китайських військ у Таджикистан). І так поступово стругати землі республіки, поки китайські орендарі не впруться в кордон з Узбекистаном. Інша справа, що така оренда, швидше за все, буде безстроковою. У світовій практиці це зазвичай називається «колонізація».
Петро Бологов
За матеріалами:
Лента.РУ
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter , щоб повідомити про це.

Поділитися новиною

Підпишіться на нас