1094
Якщо не фіскальна консолідація, то що тоді?
— Світ
Рух проти фіскальної консолідації в Європі набирає обертів
Італієць Енріко Летта, як і свого часу його французький колега Франсуа Олланд, вступивши на посаду відразу помчав до Берліна, щоб сказати: Італія готова дотримуватися вимог фіскальної дисципліни, але Європі потрібно робити більше для стимулювання економічного зростання. “Якщо Європа буде асоціюватися тільки з поганими вістями, з консолідацією та обмеженнями, невдоволення і антиєвропейські рухи почнуть розростатися”, – заявив він в бесіді з Ангелою Меркель. Італійський Прем’єр не розповів, як він збирається розплачуватися за свої дорогі обіцянки знизити податки і розширити систему соціального забезпечення. Не роз’яснив він і того, яких конкретно дій він чекає від Європи. Ясно одне: негативна реакція на фіскальні обмеження посилюється: навіть ірландський президент, Майкл Хіггінс, приєднався до загального хору незадоволених. При цьому за гучними протестами і наполегливими вимогами звільнити себе від деструктивного фіскального ярма, країни ризикують забути про необхідність структурних реформ – теж досить болючих, до речі. Незважаючи на обнадійливі ознаки “перебалансування” в Єврозоні, економіки південних регіонів, як і раніше, скорочуються. Європейський єдиний ринок не виправдовує своєї назви, тому що невеликі фірми в Південній Європі змушені платити за кредитами набагато вищі відсотки, ніж їхні німецькі конкуренти – і то, якщо їм пощастить, і вони взагалі зможуть отримати кредит. Прогнози Європейської комісії щодо зростання наводять на сумні думки. За даними Євростату, безробіття в Єврозоні виросло до 12.1%. У Греції та Іспанії троє з п’яти осіб у віці до 25 років сидять без роботи.
Фіскальна консолідація також зазнала нападок з боку вчених та економістів. Так, у Міжнародному валютному фонді були змушені визнати, що не чекали від фіскальних обмежень настільки потужних рецесійних наслідків. А економісти Массачусетського Університету знайшли помилки в дослідженні Кеннета Рогоффа і Кармен Рейнхат, і поставили під сумнів зроблені ними висновки про те, що темпи економічного зростання в країні помітно знижуються, коли розмір державного боргу перевищує позначку 90% від ВВП. Хосе Мануель Баррозо, президент Європейської Комісії, практично визнав свою поразку, коли заявив, що фіскальна консолідація вичерпала себе. “Успіх політики визначається не тільки продуманими заходами, а й наявністю політичної та громадської підтримки”. Пан Летта, виступаючи перед італійським парламентом, був більш прямолінійним: “гола бюджетна консолідація вб’є Італію”. На жаль, поки не ясно, чим замінити поточну політику. Найбільш очевидний компроміс – прискорення структурних реформ за рахунок зниження темпів скорочення дефіциту, особливо в умовах обмеженого політичного капіталу. МВФ з самого початку просував цю ідею. Така модель особливо підійшла б Італії та Португалії, де економіки перестали зростати задовго до єврокризи: фактично, вони переживають спад, якому не передував бум. І все ж, зовсім відмовлятися від фіскальної консолідації не можна. Країни, які користуються програмами допомоги, можуть попросити своїх кредиторів про нові позики (або про списання боргів). І ніхто серйозно не розглядає можливість фіскальних стимулів: обговорюється лише можливість сповільнити процес скорочення дефіциту. Єврокомісія (зі схвалення Німеччини, звичайно) охочіше дозволяє країнам відсувати терміни досягнення фіскальних цілей в умовах рецесії. Голландія, ймовірно, отримає відстрочку на рік, Іспанія – на два. Навіть Летта, як і раніше, хоче скоротити дефіцит у країні до рівня нижче 3% від ВВП цього року. Адже це позбавить Італію від “заходів щодо країн з надмірним рівнем боргу” і, в деякій мірі, від опіки Німеччини.
Головне випробування для Європи пройде у Франції. Країні також, ймовірно, буде потрібен ще один рік, щоб досягти мети. Вона його отримає в обмін на додаткові структурні реформи. У червні лідери ЄС збираються обговорити можливість підписання країнами “зобов’язання” провести реформи, можливо, в обмін на додаткову фінансову підтримку. Однак змістити акценти не так просто, як здається. “Структурні реформи” – занадто широкий термін. Кожній країні потрібен свій унікальний набір заходів. Ухвалити закон і втілити його в життя – зовсім не одне і те ж. Болючість реформ відчувається відразу, а їх переваги проявляться лише у віддаленому майбутньому. ОЕСР вважає, що країни Єврозони далеко просунулися зі своїми реформами. Однак багатьом все ще потрібно працювати над підвищенням гнучкості ринків праці і товарів, над збільшенням продуктивності і створенням ефективного державного управління. Структурні реформи складно виміряти. Але один факт говорить багато про що: витрати на утримання персоналу в перерахунку на одиницю продукції в Південній Європі скорочуються, однак інфляція в регіоні все ще вища, ніж у Німеччині, незважаючи на найглибший економічний спад з часів Другої світової війни. Таким чином, громадяни цих країн опинилися під подвійним ударом: вони втратили роботу і допомогу, а натомість отримали зростаючі ціни. Урядам простіше скорочувати дефіцити, ніж приструнити профспілки, що розперезалися, і бізнес, який лобіює свої інтереси. Візьмемо, наприклад, Грецію: за скороченням дефіциту вона залишила всіх позаду себе, але закон, який полегшує процедуру звільнення некомпетентних державних службовців, був ухвалений лише в цьому місяці, шість років по тому після початку рецесії. Або Італія: її Прем’єр-технократ Маріо Монті домігся фіскальної консолідації, але його план щодо спрощення процедури звільнення так і не був реалізований. Одна з головних проблем – не функціонуюча політична система: країни, які потрапили в біду, бо не зуміли провести реформи в хороші часи, не впораються із завданням і в погані.
Півночі теж потрібно змінюватися
Відоме твердження Кейнса про те, що фіскальні обмеження вводяться на підйомі, а не в період спаду, також можна застосувати і до структурних реформ. Але найчастіше до змін нас штовхає саме криза. Привід послабити фіскальну консолідацію не повинен використовуватися як виправдання в бездіяльності. Крім того, реформ потребує не тільки периферія Єврозони. Німеччина могла б зробити більше, не піддаючись невгамовним витратам. Щоб підняти внутрішній попит, досить просто лібералізувати недільний шоппінг. Розширення сфери впливу єдиного ринку, особливо в секторі послуг, також допоможе стимулювати зростання. Щоб банки Єврозони запрацювали і почали кредитувати бізнес, Німеччині потрібно погодитися на створення повномасштабного банківського союзу. Тобто погодитися розділити ризики банків з інших країн. В іншому випадку Німеччина може опинитися в ще більш складній ситуації, якщо Єврозона розвалиться через політичне невдоволення.
За матеріалами The Economist
За матеріалами: forexpf.ru
Поділитися новиною
