3882
Німеччина руйнує стереотипи, і правильно робить
— Валюта
Цей девіз всім відомий. Німеччина повинна піти на стимулюючі заходи. Штатам потрібно активніше скорочувати свій дефіцит бюджету. Китаю необхідно нарощувати внутрішній попит і більше імпортувати. Країнам, що розвиваються, на зразок Індії слід було б прихильніше ставитися до іноземного капіталу. А британському уряду – стримати свою хворобливу пристрасть до фіскальної консолідації. Візьміть будь-який економічний звіт, і знайдете там ці та подібні рекомендації. Почитайте міжнародні комюніке та заяви від верховних органів, і там вони теж трапляться. Але ось невдача – ніхто не збирається ними скористатися. Гірше того, поради, здатні вилитися в дефляцію або скорочення економіки, нав’язуються країнам, які опинилися в складній ситуації – наприклад, ослабленим членам Єврозони, що полягли жертвою так званої Трійки, куди входить Єврокомісія, Європейський центральний банк і МВФ. Але вони не можуть примусити могутні країни з профіцитами дотримуватися своїх рекомендацій. Таким чином, весь світ котиться до дефляції саме в той момент, коли вона йому найменше потрібна.
Єдина велика країна, яка грає більш-менш за правилами міжнародного консенсусу, це Японія. Минулого тижня вона здивувала та одночасно порадувала ринки, оголосивши про посилення своєї програми монетарного стимулювання. Але міжнародний консенсус тут зовсім ні при чому. Радше, просто новий уряд вирішив взяти різкий старт і покласти край багаторічній дефляції. Японська влада заперечує той факт, що девальвація єни є її політичною метою, наполягаючи на тому, що це лише побічний ефект застосованих заходів і спонтанна реакція ринку. Крім того, профіцит поточного рахунку в Китаї практично випарувався через несприятливу ситуацію на головних експортних ринках країни, а не під тиском світової громадськості. Ще один приклад неефективності консенсусу – це Німеччина. Багато років від неї намагаються домогтися збільшення внутрішнього попиту. Не хочу підписуватися під жорсткою пре-кейнсіанською ортодоксальністю, що охопила німецьку політику, яка, фактично, обікрала Німеччину, позбавивши її неабиякої частки переваг кампанії, розпочатої Кейнсом в 1920-х; вона повинна була зняти з країни частину репатріаційного тягаря, покладеного на країну Версальським договором. Кроки, зроблені для формування збалансованого бюджету і конституційних вимог, говорять про те, що лідери Німеччини перейняли економічний Бурбонізм у своїх сусідів, французів. Ймовірно, коли пройдуть вибори, політики дещо послаблять свою хватку, але не чекайте від них занадто багато чого.
Крім того, відмовившись від загальноприйнятих суджень, Німеччина вчинила не так уже й погано. Інфляція в країні трохи нижче 2%. В останньому кварталі 2012 року німецька економіка зафіксувала від’ємне зростання, але, без сумніву, цей показник стане прикрим винятком на загальному тлі. Ставка безробіття в області 6%, звичайно, могла б бути і нижчою, проте, на тлі показників у США і Великобританії, не кажучи вже про сусідів по Єврозоні, і тут у німців справи йдуть не так уже й погано. Тільки Голландія може змагатися з Німеччиною за рівнем безробіття. Але що дійсно виділяє країну, так це профіцит поточного рахунку, який, за оцінками, становить 7% від ВВП. (Того факту, що нам відомий цей показник, вже досить, щоб зрозуміти, наскільки далека Європа від справжнього економічного союзу. Хто знає платіжний баланс Суссексу або Оклахоми?) Якщо якимось дивом повернеться в обіг німецька марка, її курс, безсумнівно, піде вгору. Дехто навіть пропонував Німеччині “тимчасово” вийти з Єврозони і повернутися за більш високим курсом. Найяскравіший приклад економіки без політики. Якби країна дотрималась цієї поради, повертатися вже було б нікуди. Мене це не сильно турбує, але ентузіасти єдиної валюти будуть засмучені.
Загалом, я хочу сказати, що краще за все, приймати німецьку політику такою, яка вона є, і не намагатися вчити країну, як їй чинити. Позиція Німеччини в цьому відношенні проявилася у всій красі на злощасній Боннській конференції в 1968 році, коли Рой Дженкінс, міністр фінансів Великобританії, зарозуміло закликав до ревальвації німецької марки, щоб підтримати реалізовану нещодавно англійцями девальвацію фунта. Його не почули. Завжди спокійний і врівноважений Дженкінс вперше на моїй пам’яті втратив самовладання, ляснув дверцятами своєї машини, заявивши, що “йому більше нічого додати”. Врешті-решт, німці таки провели ревальвацію, коли визнали для себе це прийнятним. Так, уряди повинні поводитися “егоїстично”, щоб захистити інтереси своїх громадян. Правда робити це можна по-різному. У 1930-х роках був обраний неправильний шлях потурання торговим обмеженням, штучного створення робочих місць і так далі.
Ще один ключовий аспект відомий нам як “валютні війни”, або “конкурентна девальвація”. Якщо головна зброя в цій війні – монетарна політика, масштабних руйнувань можна уникнути. По суті, якщо дії в цьому напрямку стерилізувати, можна домогтися настільки потрібної зараз монетарної експансії на міжнародному рівні. Мораль така – за винятком міжнародних засідань на високому рівні, національні політики повинні сприймати поведінку інших урядів, як дію зовнішніх факторів. Іншими словами, потрібно приймати світ таким, який він є.
_Самюель Бріттан
Підготовлено Forexpf.ru за матеріалами The Financial Times_
За матеріалами: forexpf.ru
Поділитися новиною
