1846
Місто Сочі дороге дуже
— Казна та Політика
На початку лютого 2012 року віце-прем’єр Дмитро Козак публічно заявив, що відмовляється вважати роздутий кошторис Олімпіади руйнівним для країни. За його словами, Росія повинна пишатися тим, скільки приватних інвестицій чиновники залучили за рахунок Ігор у економіку півдня Росії. При цьому майже нічого не говориться в останні роки про те, який інтерес самих інвесторів, що вкладають гроші в Олімпіаду. Але чим ближче «час Х», тим стає зрозуміліше, що бізнесменів – учасників олімпійського будівництва чекають самі збитки.
Сочі було обрано місцем проведення майбутніх зимових Олімпійських ігор у липні 2007 року, і вже тоді стало зрозуміло, що територію навколо міста і саме місто чекає гігантське будівництво, яке держава не здатна витягнути сама. Необхідні були приватні інвестиції, причому мова йшла не тільки про гроші як такі: підприємці повинні були вкласти в Сочі свої мізки та організаторські таланти, в тому числі вміння «пробивати» бюрократичні перепони.
Частково держава могла фінансувати будівництво за рахунок формально приватних компаній, контроль в яких, однак, належить чиновникам. Наприклад, газета «Ведомости» ще на початку 2012 року підрахувала, що олімпійські витрати «Газпрому», найбільшої компанії країни, складуть 180 мільярдів рублів.
Частина цієї суми припала на «профільні» для газового монополіста інвестиції: до Олімпіади в Сочі «Газпром» ввів в дію підводний газопровід Джубга – Лазаревське – Сочі довжиною 159,5 кілометра, який доставляє газ до Адлерської ТЕС – ще одного об’єкта «Газпрому».
Інші інвестиції основною діяльністю газової компанії пояснити ніяк не можна: «Газпром», наприклад, вирішив за свій рахунок побудувати лижний комплекс на хребті Псехако. Згідно з офіційною програмою будівництва олімпійських об’єктів, інвестор повинен був не тільки звести спортивні споруди та олімпійське селище на 1100 місць, а й прокласти під’їзну автомобільну дорогу до них. З цим завданням загалом і в цілому «Газпром» впорався: цього сезону на хребті Псехако вже проводилися Кубки Росії з біатлону та лижних гонок, а також етап Кубка світу з біатлону.
Схожа історія сталася і з іншим стовпом російської держекономіки – Сбербанком. У 2007 році він зголосився бути одним з партнерів приватної компанії «Альпіка-Сервіс», яка повинна була побудувати гірськолижний курорт і трасу в Червоній поляні. Вже в 2009 році фінансова організація стала одним з акціонерів «Альпіки», а в 2012 році отримала контроль над будівництвом (до того часу компанія, що керує нею, стала називатися ВАТ «Червона Поляна»).
Мотиви державних структур, що вкладають гроші в непрофільні проекти, зрозумілі – вони допомагають своєму основному акціонерові впоратися із завданням, яке не вагаючись можна назвати найважливішою подією третього президентського терміну Володимира Путіна, його особистим підсумковим досягненням. Набагато складніше було залучити державі по-справжньому приватних інвесторів, більшість з яких розуміли, що заробити на Олімпіаді не можна буде ні в короткостроковій перспективі, ні навіть через десятки років.
Основними приватними інвесторами олімпійського Сочі стали мільярдери з першої десятки рейтингу Forbes. Мова насамперед йде про трьох бізнесменів: власника «Інтерроса» Володимира Потаніна, основного акціонера «Базового елемента» Олега Дерипаску та Іскандера Махмудова, що контролює УГМК. Втім, непрямим чином в Олімпіаді візьмуть участь й інші представники великого бізнесу – наприклад, «Лукойл» будує до Сочі-2014 мережу АЗС на трасах, що ведуть на південь Росії.
У чому сенс витрат?
Інвестиції Потаніна, Махмудова і Дерипаски сильно відрізняються за своїм призначенням (перші двоє будують здебільшого спортивні споруди, на яких пройдуть олімпійські змагання, третій – олімпійське селище, новий аеропорт в Сочі і порт «Імеретінський»), але все ж у діях бізнесменів можна знайти багато спільного.
По-перше, бізнесмени активно будують свої об’єкти за допомогою все тої ж держави, а конкретно – держкорпорації ВЭБ, яка охоче роздає кошти на олімпійські будівництва. По-друге, початкові кошториси Потаніна, Дерипаски і Махмудова не мають нічого спільного з рівнем реальних витрат. Показовим у цьому сенсі є приклад власника «Інтерроса». Сам він пояснював, що захотів побудувати курорт «Роза Хутір» після того, як покатався на лижах з Володимиром Путіним. Спочатку мова йшла про інвестиції сотні мільйонів доларів, але для Олімпіади проект довелося розширити. У результаті «Роза Хутір» обійшлася інвестору більш ніж у два мільярди доларів, а на додачу до гірськолижного курорту «Інтеррос» вклав ще кілька сот мільйонів доларів в Олімпійський університет.
У Махмудова витрати виявилися набагато скромнішими – наприкінці 2000-х років в УГМК будівництво арени «Шайба» оцінювали в 60 мільйонів доларів, а підсумковий кошторис склав сто мільйонів.
З Дерипаскою історія вийшла набагато цікавішою. Як тільки було оголошено про те, що Олімпіада пройде в Сочі, його структури поспішили висунутися чи не в головні будівельники Ігор. В кінці 2007 року джерела «Коммерсанта» повідомляли, що Дерипаска може виділити на Олімпіаду до семи мільярдів доларів (тоді ці витрати були порівнянні з планованими витратами з бюджету). До 2012 року обсяг інвестицій скоротився до 45 мільярдів рублів. Це сталося в тому числі і за рахунок неправильного докризового планування.
Нарешті, по-третє, всі три бізнесмени знають, що їхні інвестиції не окупляться протягом десятків років. «Ми розглядаємо вкладення в даний об’єкт не з точки зору його окупності та інвестиційної привабливості […] для нас це швидше продовження соціально-відповідальної політики компанії, причетність до дійсно грандіозної, масштабної та історично значущої для нашої країни події», – говорили в 2010 р. представники УГМК. «У низці випадків [працюємо у збиток]. Але проекти треба завершити – Олімпіада повинна відбутися, це імідж нашої держави», – зізнавалися менеджери Дерипаски в 2012-му. «На цей проект дивлюся просто як на звичайний соціальний проект, що виходить від людини, у якої з’явилася можливість такий проект для країни зробити», – розповідав сам Потанін в 2013-му.
Очевидно, що певною мірою бізнесмени говорять щиро – можливість вважатися найбільшими меценатами в країні дійсно може підштовхнути їх до величезних витрат. Тим не менш, вони розуміють, що Олімпіада – іміджевий проект не тільки для Росії, але і особисто для Володимира Путіна, і якщо відмовити Сочі в додаткових інвестиціях, то в наступному сезоні президент може і не запросити норовливця покататися з ним на лижах. А звідси вже недалеко і до суто фінансових негараздів: державні організації, які кредитують приватників, добре відчувають зміни настроїв «нагорі».
Зміна договору
Приватні інвестори олімпійського будівництва протягом всіх останніх років сперечаються з чиновниками про те, як держава має фінансувати їхні витрати. Одні намагаються переглянути ставки та інші умови кредитів від ВЭБа, інші домовляються про створення на місці олімпійських споруд особливої економічної зони. Процес цей був уповільненим, але до того часу, коли до початку Олімпіади залишилося менше року і чиновники всерйоз вирішили штрафувати інвесторів за зрив термінів будівництва, ситуація значно змінилася.
Першим свідченням того, що інвестори і держава намагаються змінити правила вкладення коштів в олімпійські об’єкти, став спектакль, розіграний на початку лютого. Тоді Володимир Путін під час огляду «Шайби», яку побудував УГМК, несподівано для багатьох прозоро натякнув, що інвестору слід подарувати об’єкт державі. У УГМК думали менше доби і в підсумку оголосили, що передадуть стадіон уряду, а про сто мільйонів, витрачених на її зведення, так вже і бути забудуть – зрештою компанія ж «соціально відповідальна».
Тут могло здатися, ніби держава в особі Володимира Путіна зайнялася прямим відбиранням власності, але це не так. Точніше, не все так просто. Як писала газета «Коммерсантъ», не виключено, що в УГМК були тільки раді відмовитися від складного об’єкта. Після Олімпіади стадіон планувалося розібрати і перевезти в інший регіон, на що могло знадобитися ще 20 мільйонів доларів. Готовність держави взяти об’єкт на свій баланс, таким чином, може розглядатися як свого роду допомога, значна знижка, бонус за те, що арена була побудована.
Потанін і Дерипаска свої об’єкти віддавати державі не поспішають, однак і вони почали думати про те, як би їм профінансувати будівництво за рахунок бюджету. Для цього «Інтеррос» і «Базовий елемент» об’єдналися зі Сбербанком і «Газпромом» і почали бомбардувати державу листами. Про перший з них стало відомо 2 квітня: в ньому «Інтеррос» просив заснувати на базі Червоної Поляни особливу економічну зону туристично-рекреаційного типу, що надалі дозволить компанії заощадити частину податків і отримувати інші пільги від держави. У листі йдеться, що Потаніна підтримують «Газпром» і Сбербанк.
Витяги з іншого листа, адресованого Дмитру Козаку, навела 8 квітня газета «Ведомости». Він нібито підписаний керівниками всіх чотирьох компаній. У ньому інвестори вимагають трьох речей: субсидування ставки ВЭБа, створення ОЕЗ і продовження пільгової ставки оренди федеральної землі в Сочі на 49 років.
Вимоги інвесторів зрозумілі: якщо вони не виб’ють пільги до Олімпіади, то вже тим більше не зможуть зробити цього потім, коли держава перестане потребувати їхніх послуг. Зараз же, менше ніж за рік до початку Олімпіади, просити державу сплатити їм частину витрат вельми розумно, адже заміни мільярдерам в настільки короткий термін не знайти. Будь-які жорсткі заходи відносно незадоволених поставлять під удар всю Олімпіаду, а ось бунт бізнесу в тій чи іншій мірі цілком можливий: соціальна відповідальність соціальною відповідальністю, але, скажімо, на саміті АТЕС, який обійшовся в 20 мільярдів доларів, в останній момент, за розповідями очевидців, довелося фарбувати траву і завішувати різний недобуд величезними банерами.
Бізнес в останні місяці показав, що будь-яка благодійність має свою межу і ця межа сьогодні близька як ніколи. Так що як би чиновники не пишалися величезними інвестиціями приватних інвесторів у сочинську Олімпіаду, платити за неї все одно доведеться державі.
Олександр Поліванов
За матеріалами: Лента.РУ
Поділитися новиною
