7815
Як золотий стандарт опинився на звалищі історії
Це може здатися парадоксом, але золото – більш ризикований актив, ніж долар.
Економіка не така точна наука, як, скажімо, фізика. Адже вона вивчає суспільство, яке, на відміну від фізичних об’єктів, швидко розвивається і ускладнюється, зокрема у відповідь на появу нових економічних теорій. Тому не дивно, що на деякі, в тому числі і дуже важливі для суспільства, питання економісти поки не можуть дати задовільних відповідей і сперечаються один з одним.
З іншого боку, спірних питань не так багато. У 2012 році Чиказька школа бізнесу провела опитування 41 авторитетного економіста (повних професорів провідних семи факультетів економіки в Америці) з 80 ключових питань економічної політики. Виявилося, що в середньому економісти радше згодні, ніж не згодні один з одним. Наприклад, на питання, чи зможе грошова політика ФРС 2011 року підвищити американський ВВП 2012 р. хоча б на 1%, жоден економіст не відповів позитивно – 37% не погодилися, а 11% не погодилися сильною мірою, решта не відповіли або вагалися з відповіддю. Приблизно в половині (32 з 80) випадків справа йшла саме так: у відповідях на ці питання не було одночасно питань, з яких були одночасно хоча б одна відповідь «згоден» і хоча б одна «не згоден». Та й в інших випадках респондентів, незгодних з більшістю своїх колег, було всього лише 10%.
Яке ж питання більше за інших об’єднало економістів? Це питання про золотий стандарт.
Жоден економіст не вагався з відповіддю на це питання, жоден не погодився (сильною чи слабкою мірою) з тим, що золотий стандарт корисний. Для професійного економіста такий результат очевидний: відмова від золотого стандарту і перехід до сучасної грошової політики – це один з ключових макроекономічних винаходів XX століття. Але не треба забувати, що серед неекономістів в останні роки розмови про золотий стандарт стали надзвичайно популярними. Один з провідних кандидатів від Республіканської партії США в президенти – Рон Пол – зробив золотий стандарт ключовим питанням своєї передвиборчої програми. Чому заклики повернутися до золотого стандарту стали настільки поширеними саме зараз?
Відповідь дуже проста – криза 2008 року, банкрутство, здавалося б, непотоплюваних фінансових інститутів і зниження суверенних рейтингів провідних західних країн загострили питання про «безпечні активи». Безпечні активи відіграють дуже важливу роль в економіці. Кожен економічний агент вибирає оптимальний баланс між ризиком і доходом в своєму портфелі; цей баланс, як правило, передбачає включення в портфель нетривіальної частки безпечних активів. Тому попит на безпечні активи є в будь-якій економіці. Саме тому зараз – при величезних бюджетних проблемах в Америці і Європі – американські та німецькі облігації вдається розміщувати під нульову дохідність. Адже саме ці папери сприймаються інвесторами як безризикові.
Здавалося б, проблему безпечних активів легко вирішити саме за допомогою введення золотого стандарту. Адже золото – на відміну від паперових грошей – це реальний актив. На жаль, все не так просто. Припустимо, що долар прив’язаний до золота за жорстким курсом – наприклад, як це було до 1971 року, на рівні $35 за унцію або на рівні сьогоднішніх цін (у 45 разів більше). У цьому випадку з точки зору купівельної сили в грамах золота долар дійсно буде безризиковим активом – він завжди буде коштувати рівно стільки грамів золота, скільки оголошено. Проблема в тому, що з точки зору економіки це безглуздо – адже золото не грає великої ролі ні в житті домашніх господарств, ні в діяльності підприємств. Загальний обсяг споживання золота в ювелірній промисловості – близько $80 млрд на рік, в інших галузях промисловості – $15-20 млрд. Це мізерна частка світового ВВП і товарообміну. Для порівняння: у світі видобувається нафти на $3 трлн на рік (якщо рахувати за світовими ринковими цінами).
Але ні нафта, ні золото самі по собі не є ключовим споживаним продуктом – і домашні господарства, і підприємства споживають широкий кошик продуктів і послуг. Тому безпечний актив той, чия прибутковість передбачувана не відносно якогось одного продукту, а відносно всього споживчого кошика (або, наприклад, до кошика, що складає ВВП країни).
За цими показниками за останні п’ять років купівельна спроможність долара практично не змінилася (сукупна споживча інфляція за цей час дорівнювала 11%). У той же час, якщо вимірювати купівельну спроможність долара в унціях золота або барелях нафти, то вона змінювалася в рази. Зрозуміло, що цей спосіб ненадійний. Незважаючи на всю парадоксальність цього твердження, золото є набагато більш ризикованим активом, ніж паперовий долар, підкріплений грошовою політикою ФРС (відповідає якраз за стійкість його купівельної спроможності).
Ще один простий доказ нелогічності аргументів адвокатів золотого стандарту – це ситуація всередині єврозони.
Як правило, прихильники золотого стандарту критикують концепцію євро і говорять, що саме золотий стандарт може його замінити. Але проблемні країни єврозони якраз і доводять небезпеку золотого стандарту. Критики євро говорять про те, що, якби Греція мала свою валюту, проблеми грецької економіки миттєво б призвели до девальвації драхми і Греція відразу ж відновила б свою конкурентоспроможність. Але девальвація – це саме те, що неможливо зробити при золотому стандарті, адже курс валюти фіксований. У цьому сенсі з точки зору кожної країни – члена єврозони всередині єврозони золотий стандарт вже існує. Тільки місцеві валюти прив’язані не до золота, а до євро, про купівельну спроможність якого піклується незалежний Європейський центральний банк.
Чому ФРС і ЄЦБ вдається переконати ринок в тому, що долар і євро – це безпечні активи? Чи можна те ж саме зробити з рублем і юанем?
Сергій Гурієв
За матеріалами: Forbes
Поділитися новиною
