2554
Команданте з Каракаса
Увечері 5 березня 2013 р. влада Венесуели повідомила про кончину Уго Чавеса. Його організм не впорався з ускладненнями після серії операцій з видалення ракової пухлини. Венесуельський лідер, який беззмінно керував країною 14 років, був одним із найяскравіших, харизматичних і в той же час скандальних політичних діячів першого десятиліття XXI століття.
Як і багатьох інших авторитарних лідерів, Чавеса до влади привело прагнення до загальної справедливості. Він не захотів миритися з існуючим ладом, в якому бідні ставали ще біднішими, а багаті – ще багатшими. При цьому йому не була чужою максима «добро має бути з кулаками»: спочатку майбутній венесуельський президент навіть спробував взяти владу силою, але зазнав фіаско.
Потрапивши, нарешті, на вершину державної піраміди, в чому йому допомогла безмежна харизма, Чавес дійсно взявся за встановлення справедливості за своїм розумінням, що проявилося в основному в збільшенні витрат на громадські потреби і особливо в інтересах незаможних верств населення (саме вони згодом склали кістяк його електорату). При цьому при побудові своєї ідеології Чавес посилався на борця за незалежність Венесуели і всієї Латинської Америки Симона Болівара. На його честь він навіть перейменував державу на Боліваріанську Республіку Венесуела.
Однак незабаром Чавес сам став об’єктом звинувачень з боку поборників справедливості. Причин тому було багато – і посилення ролі військових у повсякденному житті країни, що особливо сильно проявилося після декількох спроб повалити Чавеса; і тотальна націоналізація іноземних нафтовидобувних компаній, що проводилася з метою зміцнення контролю над видобувною галуззю, і, нарешті, придушення практично будь-якого інакомислення, що вилилося в арешти опозиціонерів, тиск на журналістів та залякування суддів.
У 2009 році був проведений референдум, за підсумками якого Чавес отримав право обиратися нескінченну кількість разів. Голосування відбулося через два роки після аналогічного плебісциту, який з тріском провалився, і через десять – після першого референдуму, яким повноваження президента обмежувалися двома термінами. Невдоволення опозиції викликало і рішення венесуельської влади перенести на невизначений час інавгурацію Чавеса, який знову переміг на виборах у 2012 році (правда, з мінімальною перевагою), але до моменту вступу на посаду так і не зміг оговтатися після операції. Хоча не виключено, що це рішення ухвалював уже не сам президент, а його наближені, воно цілком відповідає заповітам «команданте».
Критикували Чавеса і за його економічну політику, в основу якої було покладено експорт нафти. Протягом багатьох років венесуельський лідер незмінно обіцяв кардинально збільшити видобуток «чорного золота» і збільшити його продаж за кордоном. Однак обсяги нафтовидобутку з моменту його приходу до влади так і не змінилися. Що до ВВП, то хоч цей показник і збільшився за 14 років щонайменше в півтора рази, але здебільшого за рахунок майже постійного подорожчання нафти.
Об’єктом критики стала і поведінка Чавеса на міжнародній арені. Проповідуючи принципи соціалізму, він доволі швидко після приходу до влади зіпсував відносини з головним гравцем регіону – США. Венесуельський лідер то критикував Вашингтон за несправедливе вторгнення в Афганістан і Ірак, то звинувачував у підготовці переворотів і замахів особисто на нього. При цьому всі ці випади, як правило, супроводжувалися гострими, не позбавленими артистичності уколами і навіть образами на адресу Джорджа Буша-молодшого. До Барака Обами він ставився стриманіше, але саме його адміністрацію Чавес звинуватив в зараженні латиноамериканських лідерів (в тому числі і його самого) раком.
Екстравагантність поведінки Чавеса деколи переходила всі дозволені межі, змусивши одного разу іспанського короля публічно накричати на нього і зажадати, щоб венесуельський президент «заткнувся». При цьому Чавес гаряче підтримував світових «вигнанців» – Іран, Сирію, КНДР, Білорусь, Лівію. Себе ж він при цьому вважав архітектором нових відносин в Латинській Америці, центром яких повинна стати Венесуела. Активні зв’язки він підтримував і з Росією, у якої не раз купував великі партії зброї та з якою укладав контракти в сфері нафтовидобутку.
Смерть Чавеса знаменує собою закінчення цілої епохи в історії Венесуели. Зіткнувшись зі звинуваченнями в узурпації влади, керівництво країни вирішило не йти на загострення відносин з опозицією. Принаймні міністр закордонних справ Еліас Хауа (Elías Jaua) вже оголосив про проведення протягом місяця нових президентських виборів. При цьому шанси на перемогу у прихильників Чавеса не такі вже високі. Останню кампанію венесуельський лідер витягнув з натугою – позначилося значне посилення його опонентів, що зуміли нарешті згуртуватися навколо єдиного кандидата, яким став губернатор штату Міранда Енріке Капрілес (Henrique Capriles). Що до офіційного наступника «команданте», віце-президента Ніколаса Мадуро (Nicolás Maduro), то йому, швидше за все, не вдасться повторити досягнення Чавеса: в порівнянні з ним Мадуро занадто безбарвний.
Втім, соратники Чавеса напевно спробують щосили використовувати його образ як безкорисливого і безмежно відданого народові лідера, що помер на бойовому посту. Питання в тому, чи зважаться вони останній раз довіритися харизмі покійного «команданте» і провести чесні вибори.
Валентин Маков
За матеріалами: Лента.РУ
Поділитися новиною
