2571
Запашок радянської гостинності
Середній європеєць мало знає про Україну. Але і ці знання формують не найбільш позитивну картинку
Якщо у середньостатистичного жителя Західної Європи запитати, з чим у нього асоціюється Україна, він видасть набір тривіальних і не дуже втішних епітетів: забруднена радіацією, корумпована, недемократична, мафіозна країна – постачальник дешевої робочої сили і наречених на замовлення (mail order bride). Більш просунуті поповнять викладений список іменами відомих українських спортсменів (брати Клички або футболіст Андрій Шевченко), деякі можуть пригадати «політика з понівеченим обличчям» і «жінку з косою, яка зараз у тюрмі». Так, ще напівголі активістки FEMEN – нова фішка в кошику стереотипів про поведінку українських жінок.
Більшість з цих міфів Україна успадкувала від Радянського Союзу разом з ядерним арсеналом. Але якщо від боєголовок сяк-так за кілька років позбулися, то стереотипи, що осіли в головах європейців, викоренити неможливо. Правда, їх можна трансформувати, адже вдалося же полякам переконати більш заможних західних сусідів у тому, що горезвісний «польський сантехнік» не залишить своїх британських або французьких колег без роботи і що амбіції Варшави ремонтуванням лондонських туалетів не обмежуються.
Випадок України дещо складніший: негативні стереотипи за рідкісним винятком ще більше поглиблюються. Візьмемо, наприклад, корупцію. Слово «хабар», мабуть, одне з перших, яке запам’ятовують іноземці в Україні. Цей стереотип активно підживлюється усіма офіційними інстанціями без винятку, починаючи від ДАІ і закінчуючи податковою інспекцією, і навряд чи колись піде в небуття. Навіть відомий путівник Lonely Planet дає Україні специфічну характеристику: «Хоча подорожувати стало цікавіше і простіше, запашок радянської «гостинності» все ще залишається. Україна, як і раніше, спеціалізується на сліпих офіціантах, німих адміністраторах, білетерах, що полірують нігті, і нечесних поліцейських».
Європейські бізнесмени особливої трансформації цього стереотипу не спостерігають – трансформуються розміри хабарів, а корупція нікуди не зникає. Реакція бізнесменів на корупцію теж відрізняється – якщо представники Західної Європи і скандинави відмовляються вирішувати справи по-чорному, то сусіди зі Східної Європи від вимог дати хабар свідомість не втрачають.
Сербський бізнесмен, який попросив не називати його імені, розповів, що хабар у розмірі $500 значно полегшив йому отримання документів на постійне місце проживання в Україні. «Інакше мені довелося б обходити сотні кабінетів, збирати сотні папірців, – скаржиться серб «k:». – А так все вирішилося досить швидко, і я залишився задоволений».
Ще гірше йдуть справи зі сприйняттям політичного іміджу України. Зараз її навіть не вважають Совком, як раніше, а клеять ярлик «друга Білорусь». Ставлення до України на Заході змінюється відповідним чином і попахує ізоляцією.
Варто зауважити, що якщо Україна як держава по вуха обросла негативними міфами, то прості українці успішно ці міфи розвінчують. Соціолог-дослідник Оксфордського університету Агнєшка Кубал знаходить цьому пояснення: стереотипи про Україну на Заході часто формуються ЗМІ, які обходяться лише поверхневою інформацією. «Вони створюють таку собі «лазівку» до свідомості своєї аудиторії і все спрощують і узагальнюють, – говорить Кубал «k:». – Це призводить до спотворення певних понять, але варто лише поспілкуватися з реальними людьми – колегами з України, представниками діаспори, громадськими лідерами, простими громадянами, – як багато стереотипів про українців розбиваються вщент».
Одним з підтверджень слів Кубал можна вважати перформанс британських уболівальників під час проведення Євро-2012, коли ті спростували розтиражований стереотип «українці – расисти» і пронесли вулицями Донецька імпровізовану труну. Буквально перед початком чемпіонату в програмі «Панорама» на телеканалі ВВС розповіли про нібито наростаючий расизм в Україні, і англійський футболіст Сол Кемпбелл закликав співгромадян залишатися вдома і дивитися футбол по телевізору, інакше вони «можуть повернутися додому в труні». Пізніше і англійські фани, і знімальні групи ВВС переконалися в тому, що чутки про український расизм сильно перебільшені, а численні темношкірі футбольні фанати з усіх куточків Європи розхвалювали на камеру гостинність українців.
Іншим стереотипом, який в останнє десятиліття проходить позитивну трансформацію, є міф про те, що українцям уготована роль дешевої робочої сили. Спеціаліст з комунікацій з Праги Клара Езкова каже, що раніше вона і всі в її оточенні сприймали українську діаспору досить однобоко і вважали, що українці працюють винятково в перукарнях, на будівництвах або прибирають готелі. Так було в 90-х, але українці, з якими Езкова познайомилася в 2000-х, були вже іншими. «На міжнародних освітніх програмах і в літніх школах я зустрічала багато молодих українців, всі вони прекрасно знають англійську, розбираються в своєму напрямку і взагалі нічим не відрізняються від своїх європейських однолітків», – розповідає Езкова «k:».
Одна з причин таких якісних трансформацій українців за останні десять років – Інтернет. А з ним прийшли і нові стереотипи – як позитивні, так і негативні. Позитивний звучить так: «Україна – країна геніальних айтішників». За ним відразу ж йде негативний: «Україна – країна кібертерористів, здатних зламати будь-яку систему». Частка правди присутня у кожному з них, і тут ще є поле для маневру, щоб звести до мінімуму негативний компонент. Засновник компанії – виробника програмного забезпечення Ciklum датчанин Торбен Майгаард вважає, що Україні треба зміцнювати імідж «постачальника» програмістів та підтримувати освітні програми в ІT-сфері на державному рівні. «Вам, напевно, буде набагато приємніше, коли про Україну будуть говорити «країна айтішників», а не «мафіозна країна», – говорить бізнесмен «k:». – Так покажіть, що є готовність на державному рівні, на рівні вишів розвивати перспективні спеціальності. Люди – ваш головний ресурс, вони будуть визначати імідж країни».
Олеся Олешко
За матеріалами: Коментарі
Поділитися новиною
