5508
Варшава допоможе Києву боротись зі «Свободою»
Розповідаючи в Європі про жахливу загрозу українського націоналізму, нинішня польська еліта підіграє Віктору Януковичу
2013-й рік обіцяє бути напруженим у польсько-українських відносинах. Не останню роль в цьому зіграє історія, яка, навпаки, мала б сприяти кращому взаєморозумінню. Перед Новим роком сейм відмовився засудити депортацію українців з прикордоння в рамках акції «Вісла» 1947 року, зате влітку 2013-го на нас чекає відзначення 70-ї річниці Волинської трагедії. Президенти, «друг Броніслав» і «друг Віктор» (як підкреслює кожен з них), поки ще роблять вигляд, що цієї напруги не відчувають.
Втім, люди з оточення Коморовського (в тому числі і глава МЗС Радослав Сікорський) явно підштовхують польського президента до «засудження зла українського націоналізму». Те ж, в їхньому розумінні, повинен зробити і «проросійський» Віктор Янукович. 19 лютого президенти знову побачаться у містечку Вісла на півдні Польщі і, очевидно, вироблять спільну позицію по «Волині» і УПА. Зробити це Віктору Федоровичу буде досить легко – з такими людьми, як Колесніченко, Табачник чи Ківалов. Однак завадити цьому може ВО «Свобода». І конфлікт, очевидно, неминучий.
Якщо в Google ввести польською слова «українська партія», третім словом пошуковик вам запропонує «Свобода». За своєю медійною популярністю в Польщі вона вже перевершила словосполучення «українська партизантка», що означає «український визвольний рух». Більш «страшними» поки ще залишаються лише ОУН і УПА, які не завжди корелюють у польській свідомості з власне визвольним рухом. Пам’ятним особисто для автора стало здивування Тадеуша Раджіка, керівника кафедри новітньої історії університету Марії Склодовської-Кюрі в Любліні, коли він зустрів в представленій мною праці слово «повстанці». «А це хто?» – запитав він. На мою відповідь професор заявив: «Ні, повстанці – це учасники Варшавського повстання 1944 року».
«Свобода» у польській суспільній свідомості – це «необандерівці». Так, принаймні, їх характеризує людина, яка береться відстоювати українські інтереси в Європарламенті, – представник владної партії «Громадянська платформа» Павло Залевський. Що для пересічного поляка означає ототожнення з бандерівцями? Щось дуже страшне, монстра, який ночами точить дерев’яну пилку, щоб різати польських мешканців Креси (східного прикордоння). Причому після смерті президента Леха Качинського в Польщі дедалі більш домінуючою стає теза про необхідність покаяння всіх українців «за Волинь», а посилення «Свободи» сприймається лише як відродження націоналізму в його гіпертрофованому вигляді.
Сусідні з Польщею території – Західна Волинь і Східна Галичина. Саме через «галицько-волинські окуляри» поляки нерідко сприймають всіх українців, яких польська преса закликає покаятися. Правда, на прохання уточнити, як має виглядати це загальне покаяння, один з аналітиків варшавського Центру східних досліджень відповів, що українському парламенту необхідно визнати геноцид поляків на Волині і вибачитись. Вже це говорить про те, що для ініціаторів такої «процедури» головне – сам голий факт, незалежно від усвідомленості цього кроку. Можна без проблем уявити «руку Чечетова», яка дає відмашку на подібного роду голосування. Тим більше що пам’ятники «жертвам ОУН-УПА» в Україні стоять саме на територіях, де голосують за Партію регіонів, – в Луганську та Севастополі.
Проти «Свободи» на рідкість одностайно ополчилися як польські праві, так і польські ліберали (в Україні «антисвободівський» союз складався тільки гіпотетично між лібералами і владою).
Для перших «свободівці» – це фашисти, причому такий висновок нерідко робиться лише виходячи з їхньої теоретичної програми. Навіть для Ярослава Качинського, брат якого Лех, незважаючи на протести місцевих правих католицьких сил, не боявся в «дні Волині» взяти патронат над фестивалем української діаспори і відкривати по черзі пам’ятники як у знищеному українському селі на території Польщі, так і в польському на території України. Тепер же правоцентристи на зразок Ярослава Качиньського недалекі від радикальної позиції депортованих з України після війни поляків, так званих кресов’як, католицького ксенофобського радіо «Марія» та ксьондза вірменського походження Тадеуша Ісаковича-Залеського, який вважає Україну «заручником фашизації деякої частини політикуму в Києві».
Перейдемо до других. Якщо для правих і радикалів «Свобода» є виразником антипольської традиції (хоча гучних заяв від «свободівців» у напрямку Заходу ми поки не чули), то для лібералів, до яких належать частково і члени владної партії, націоналізм в принципі виступає уособленням пережитків ХХ століття. І вони апріорі приписують його прихильникам намір і здатність діяти відповідно – терактами, збиранням етнічних земель і дискримінацією ЛГБТ-спільноти. У цьому ліберали, як і праві католики, згодні в трактуванні «свободівців» як фашистів.
До безоглядної критики «Свободи» долучаються також польські центристи, що свідчить про слабке розумінні процесів знищення основ державності в Україні. Владній партії Коморовського – Туска перед власними співгромадянами вигідніше засуджувати УПА та «необандерівців», ніж пускатися в пояснення про її заслуги в боротьбі з комунізмом. Інакше цей козир повністю узурпує «Право і справедливість» Качинського.
Чомусь для Польщі більшою загрозою є 37 депутатів ВО «Свобода» у Верховній Раді, ніж убивчий для євроінтеграції України союз олігархів і комуністів, які свої позиції поки ще здавати не збираються. Хоча, як зауважив головний редактор порталу «Тексти» Роман Кульчинський, «успіх необандерівців зі «Свободи» забезпечила Партія регіонів своїми діями, спрямованими на знищення української ідентичності як такої». Для Варшави формула успіху не є новиною.
Ймовірно, справа в тому, що польська владна еліта на чолі з президентом Коморовським і прем’єром Туском просто пішла ва-банк на продавлювання підписання Угоди про асоціацію з Україною будь-якими методами. Вони не хотіли б «відлякати» Віктора Януковича від його нібито проєвропейських устремлінь, тому на своєму полі активно борються з її ворогами. Роблять це шляхом протиставлення «локального націоналізму» і «європейськості»,яка широко тлумачиться.
Втім, як націоналістам в Україні, так і їх ідейним супротивникам за західним кордоном варто зрозуміти: скільки б вони не видавали себе за «реальних бандерівців», скільки б не грали в «борців з фашизмом», це їм не допоможе в побудові «нашої і вашої свободи», якщо, звичайно, поляки хотіли б будувати її з Україною, а не з пострадянською корумпованою потворою.
Роман Кабачій
За матеріалами: Коментарі
Поділитися новиною
