6357
Як банкрутство допомагає не платити за кредитами
Від редакції: У світлі останніх новин про банкрутство авіакомпаній “АероСвіт” і “Донбасаеро” Ігоря Коломойського, а також масового банкрутства облгазів Дмитра Фірташа, LB.ua звернувся до юриста з проханням пояснити, яким чином банкрутство допомагає бізнесменам втекти від кредиторів. Нижче – розширений коментар Ганни Тищенко, радника практики вирішення спорів МЮФ Integrites.
Те, що банкрутство в Україні – це один із поширених інструментів для очищення бізнесу, а також відомий спосіб “кинути” кредиторів, особливо іноземних, – відомо багатьом. Тим не менше, як саме це відбувається, знають лише одиниці. Відповідно і протидіяти, і своєчасно реагувати теж.
Хотілося б зупинитися на деяких реальних ситуаціях, що мали місце в минулому, і показати, як конкретно використовувалася процедура банкрутства для цілі не платити кредиторам.
Звичайно, кожен випадок індивідуальний, як і “геніальна думка шахрая”. Банкрутство – це дуже складний процес, який часто ускладнюється наявністю великої кількості гравців (кредитори, яких можуть бути і десятки, і сотні, арбітражного керуючого, судді, дебіторів) і паралельних процедур і спорів, які ведуться в рамках справи про банкрутство, часто одночасно в різних інстанціях.
Приклад технічного прийому використання мораторію як щита
Одна з найпростіших схем – це використання процедури банкрутства для отримання тривалого мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Виглядає вона так.
Щоб не дати кредиторам стягнути з підприємства заборгованість, відносно даного підприємства ініціюється процедура банкрутства, що має наслідком введення мораторію на задоволення вимог кредиторів (що фактично не дає можливості примусово стягнути з боржника гроші або майно в рамках виконавчих процедур). Банкрутство ініціюється не самим боржником, а підконтрольним кредитором. Кандидатура розпорядника майна призначається ініціюючим кредитором, відповідно ця фігура також є підконтрольною власникові боржника.
Після початку банкрутства, введення мораторію та призначення розпорядника майна, суд зобов’язує ініціюючого кредитора або (іноді) розпорядника розмістити публікацію про початок процедури банкрутства і терміни для подачі вимог інших (справжніх зацікавлених у стягненні) кредиторів (10 днів). Однак цей обов’язок ігнорується. Як показує практика, іноді дуже довго – кілька місяців. Відповідно протягом усього цього часу ніхто інший в процедуру банкрутства не допущений, вона фактично не рухається, а мораторій надійно захищає від спроб кредиторів щось стягнути.
Відповідно до старої редакції Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” в такому випадку суддя має право (не обов’язок) залишити заяву про порушення справи про банкрутство без розгляду. Найчастіше суддя не поспішає реалізувати це своє право, і припиняє процедуру банкрутства (яка тягне за собою зняття мораторію) через місяць-два.
Іншою причиною, через яку провадження закривається, є добровільне погашення заборгованості перед ініціюючим кредитором до того, як було дано оголошення.
Як тільки справа припиняється, в гру вступає інший пов’язаний з боржником кредитор з новою заявою про банкрутство. Все починається заново. Відомі випадки, коли вся процедура повторювалася по 5-6 разів підряд.
Переведення активів на підконтрольних осіб
Більш витончена схема зі встановленням контролю над банкрутством використовується тоді, коли власник переслідує мету ліквідувати підприємство, обтяжене боргами і продовжувати бізнес через нову юрособу, але при цьому не втратити цінні активи, а вивести їх на інші підконтрольні йому особи (на мій погляд, існують ознаки того, що дана типова схема використовувалася при гучному банкрутстві “Ласуні”). У таких випадках основними і найбільшими кредиторами банкрута виявляються компанії, які насправді контролюються тим же власником. Ініціює банкрутство теж зазвичай підконтрольний фактично кредитор. При цьому, як правило, перед початком процедури банкрутства справжній власник виходить зі складу засновників та менеджменту майбутнього банкрута та юридичних осіб, які надалі будуть брати участь у процедурі.
Наскільки реальними є заборгованості банкрута перед такими кредиторами – окреме питання (найчастіше шахраї діють акуратно, і факт існування заборгованості підтверджується рішенням суду, де відповідач не заперечував проти величезних позовних вимог або заперечував тільки для вигляду). Але в результаті виходить, що арбітражний керуючий фактично призначається власником (а від нього в процедурі залежить дуже багато), кредитори, які мають більшість голосів у комітеті кредиторів (тобто вирішують всі основні питання під час банкрутства) також підконтрольні йому.
Крім встановлення контролю за процедурою, наявність великих сум заборгованості перед пов’язаними кредиторами має і суто арифметичний сенс.
Спрощена процедура розподілу між кредиторами коштів, виручених від реалізації майна банкрута, виглядає наступним чином. Вони розподіляються між кредиторами пропорційно сумі їх визнаних вимог. Спочатку гроші розподіляються між кредиторами першої черги, потім, якщо щось залишиться, між кредиторами другої і т.д. Відповідно, чим більша кредиторська заборгованість перед пов’язаними особами – тим більша частина активів піде саме до них.
Використання незаконних вексельних схем для штучного створення заборгованості майбутнього банкрута
Вітчизняні шахраї дуже люблять використовувати векселі, для того, щоб створити таку заборгованість перед контрольованою третьою особою. Особливості видачі та використання цих цінних паперів сприяють цьому. У практиці мали місце випадки, коли: векселі видавалися заднім числом; векселі видавалися під фіктивну господарську операцію; здійснювалася операція з купівлі векселів за велику суму, при тому що ці векселі були випущені фірмою, яка практично не має активів (тобто фактично ці векселі нічого не коштують, і госпоперація з їх купівлі не має господарського сенсу та укладена не в інтересах підприємства, що купує векселі).
Оскільки використання векселів давно стало викликати підозри, в т.ч. у правоохоронних органів, часто шахраї намагаються ускладнити і заплутати такі схеми (здійснюють угоди з переуступлення боргу або права вимоги, подають один на одного до суду і обкладаються судовими рішеннями про стягнення та ін.)
Ліквідація через банкрутство основного боржника з метою позбутися від договорів забезпечення
Переважна більшість бізнесів в Україні мали в 2007-2009 роках великі суми кредитів в банках. Структура кредиту при цьому часто носила складний характер. Але головне те, що кредит у будь-якому випадку був добре забезпечений (наприклад, іпотекою нерухомості, порукою або заставами дорогого устаткування, яке могло перебувати у власності не боржника, а іншого пов’язаного підприємства).
У низці випадків ліквідацію боржника через процедуру банкрутства використовували для того, щоб припинилися зобов’язання за зазначеними вище договорами забезпечення.
Наприклад. Кредит бере підприємство ТОВ «Х» (не найбільше підприємство групи, основні активи знаходяться на інших ТОВ). Поручителями, іпотекодавцями та заставодавцями виступають інші пов’язані особи, на яких числяться основні активи. Також часто поручителями виступають реальні власники бізнесу. Якщо ТОВ «Х» (боржник за кредитним договором) збанкрутити і ліквідувати, то припиниться дія усіх договорів поруки, застави та іпотеки, тобто фактично бізнес звільниться від необхідності повертати банку кредит.
Вище описані глобальні схеми, не варто забувати, що в арсеналі арбітражних керуючих також знаходиться цілий арсенал прийомів, що дозволяють передати все найцінніше суворо визначеному кредитору.
Ганна Тищенко
За матеріалами: lb.ua
Поділитися новиною
