4775
Час вивчати ієрогліфи
Любителі поміркувати на тему глобального панування КНР отримали черговий привід для дискусії: 10 грудня китайські підприємці побили рекорд п’ятирічної давнини, уклавши найдорожчу угоду з американською компанією. Група інвесторів з КНР придбала контрольний пакет акцій найбільшої після GECAS авіалізингової компанії – ILFC. Вартість угоди склала 4,2 мільярда доларів. Китайці продовжують скуповувати активи по всьому світу, користуючись відкритістю ринків і економічними труднощами, які роблять продавців поступливими.
Економічні перетворення, здійснені при Ден Сяопіні в 70-80-х роках, дозволили Китаю до початку нового століття досягти двозначних показників економічного зростання і вийти на друге місце за ВВП у світі після США. Завдяки своїм перевагам у вигляді дешевої робочої сили і наявності рідкісноземельних металів КНР збільшила частку в світовому виробництві з семи відсотків в 2000 році до 19,7 відсотка у 2010 році.
За рахунок економічного зростання та перевищення експорту над імпортом КНР вдалося накопичити рекордні золотовалютні резерви. Частину коштів Пекін через свої держкомпанії інвестує в закордонні економіки. На перший погляд може здатися, що Китай вкладається у всі сфери бізнесу без розбору – від енергетики та сировинної промисловості до будівництва яхт та виноробства. Тим не менш, певна логіка в Пекіна, безумовно, є. Наприклад, інтерес до виноробства пояснюється зростаючою популярністю вин в Китаї – в країні все більше заможних людей, які хочуть витрачати гроші “по-західному”.
Комуністичний уряд КНР як може підтримує місцеві компанії (переважно державні) субсидіями і дешевим юанем. Завдяки заниженому, як вважають у багатьох державах, курсу національної валюти китайські експортери одержують конкурентну перевагу на закордонних ринках. Уряд, у свою чергу, регулярно звертається до міжнародних компаній з проханням навчити своїх фінансистів правильно інвестувати за кордоном.
До 10 грудня рекордною американо-китайською угодою вважався продаж частки в Blackstone Group корпорації China Investment за три мільярди доларів у 2007 році. Ще до продажу ILFC 2012 р. став знаковим у торговельних відносинах США і КНР. За перші вісім місяців китайські компанії уклали угоди на ринку злиттів і поглинань на рекордну суму – 7,8 мільярда доларів.
З останніх великих інвестицій КНР можна назвати купівлю третини бразильської нафтової компанії Galp Energia за 3,5 мільярда доларів. У лютому цього року PetroChina вклала, за даними ЗМІ, близько мільярда доларів у видобуток сланцевого газу в Канаді.
На початку грудня стало відомо, що також в Канаді схвалена найбільша закордонна угода китайської компанії в сфері енергетики – державна CNOOC купить нафтогазову Nexen за 15 мільярдів доларів.
Загалом бізнесмени з КНР в 2011 році вклали за кордоном 74,7 мільярда доларів, що на 8,5 відсотка більше, ніж роком раніше. Про це, як повідомляє China Daily, свідчать дані міністерства комерції. Для порівняння, у 2002-2003 роках іноземні інвестиції КНР склали 2,7 мільярда і 2,85 мільярда доларів відповідно. Тобто за дев’ять років показник зріс у 27 разів.
Загальний обсяг китайського капіталу за кордоном станом на кінець 2011 року склав майже 425 мільярдів доларів. На державні компанії припадає близько 90 відсотків цієї суми. Приватні організації намагаються скоротити відставання: за підсумками минулого року вони інвестували за кордоном близько половини від суми всіх вкладень КНР.
За даними Міністерства комерції КНР, за підсумками минулого року Китай опинився на шостій позиції в світі за обсягом закордонних інвестицій. КНР поки навіть не в трійці лідерів, але це не повинно бентежити – колись і за розміром економіки Китай не входив до числа гігантів. У всякому разі, “китайська загроза” вже почала відчуватися багатьма західними компаніями. Особливо коли мова йде про боротьбу за ресурси.
Економіка не без політики
Придбання КНР в традиційній сфері її впливу – Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, як правило, не викликають бурхливого обговорення в ЗМІ. Скуповування ж активів в США і Європі, навпаки, привертає до себе підвищену увагу, оскільки в цих випадках Пекін фактично діє на “чужій” території, і до обговорення угод підключаються політики. У Росії китайцям і зовсім не вдалося домогтися істотних успіхів; принаймні, у стратегічні галузі Москва пускає іноземців неохоче.
Китайській експансії сприяють боргова криза в Європі і незговірливість американських законодавців, яка фактично привела до зниження кредитного рейтингу США через затягування обговорення стелі державного боргу. На тлі нестабільності в Європі і США деякі активи стали дешевшими, а влада деколи дивиться на бізнесменів з КНР як на рятівників. Ні Брюссель, ні Вашингтон, звичайно, не хочуть, щоб все навколо скупили китайці, але в кризові часи вибирати не доводиться.
Їх небажання продавати всі підприємства в одні руки зрозуміло: останнім часом у всьому світі говорять про прийдешнє економічне панування Китаю. Одні стверджують, що Китай стане чільною державою до 2030 року, інші заперечують, що ця країна вже захопила лідерство. Останні, як правило, посилаються на той факт, що Пекін є найбільшим утримувачем американських держоблігацій після Федеральної резервної системи США і може, якщо захоче, розпродажем цих активів влаштувати Америці повномасштабну кризу.
Індійський економіст Арвінд Субраманіан – один з провідних експертів з азіатських економік – в минулому році в одній зі своїх статей назвав домінування Китаю в світовій економіці неминучим. Субраманіан розрахував індекс впливу, в якому враховані три основні фактори: ВВП, обсяг торгівлі та обсяг боргових зобов’язань на балансі країни. Важливість останнього фактора зрозуміла; ВВП має велике значення, так як показує обсяг ресурсів, які країна може зібрати для захисту інтересів; другий фактор визначає, який вплив держава може мати на інші країни, закриваючи або надаючи доступ на свій ринок.
Економіст стверджує, що врахував при своїх підрахунках усе, що можна врахувати: старіння населення, можливі спади в економічному зростанні та інші фактори. Висновок вийшов невтішним як мінімум для США: до 2030 року провідні позиції у світі будуть належати Китаю. ВВП КНР становитиме п’яту частину глобального ВВП, тоді як частка економіки США у всьому світі складе 15 відсотків. Торгові обсяги Китаю перевищать 15 відсотків від світових обсягів, тоді як у США цей показник буде в два рази меншим. До цього додається борг США, який тільки зростає, в той час як Пекін, навпаки, є найбільшим у світі кредитором.
Найбільш переконані конспірологи закликають зупинити експансію КНР на закордонні ринки, яка, на їхню думку, загрожує мало не знищити західну цивілізацію. Особливо в похмурих прогнозах досягли успіху американці. Колишній кандидат у президенти США Мітт Ромні обрав боротьбу з амбіціями Китаю одним з основних лейтмотивів своєї передвиборної кампанії (і програв).
Першість Вашингтона в хорі критиків КНР, втім, не викликає подиву: Америку може спіткати та ж доля, що і Великобританію під час Суецької кризи в середині 60-х років. Тоді США під загрозою відмови у фінансовій допомозі змусили Лондон припинити агресію відносно єгиптян, які націоналізували Суецький канал. Великобританія відмовилася від своїх імперських амбіцій фактично через гроші. Америка зараз знаходиться в схожій ситуації, незважаючи на всі нинішні економічні переваги.
ЄС і США ратують за відкриту глобальну економіку, але коли мова заходить про купівлю їхніх активів інвесторами з КНР, відразу ж згадують про національні інтереси. Китайці, навпаки, свою економіку для іноземців відкривають неохоче і, купуючи закордонні активи, вимагають від іноземних партнерів ще більшої відкритості. Сторони намагаються оскаржити протекціоністські заходи один одного по лінії СОТ, проте торговельна організація навряд чи внесе суттєві зміни в ситуацію, що склалася – коли мова йде про політику, а не економіку, торговий клуб безсилий.
Сергій Козловський
За матеріалами: Лента.РУ
Поділитися новиною
