2588
Приватна вода
Наші водоканали створювалися за часів СРСР, дотувалися державою і отримували з держбюджету грошей стільки, скільки просили. У 1994 році уряд заявив про децентралізацію цього сектора. Інфраструктура залишилася, але держава самоусунулася. І ось в останній рік з вуст Олександра Аліпова (заступника міністра Мінрегіонбуду та ЖКГ – прим. “ВД”) все частіше і голосніше звучать заяви про те, що вода – це такий же товар, що головний інвестор – це споживач, що комуналка працює неефективно, тому “ми шукаємо ефективного оператора”.
Мені здається, місцева влада мріє про одне: перекласти свої проблеми з управління такою махиною, як водоканал, на якогось абстрактного ефективного оператора. Всі вони зараз носяться з цією ідеєю і кажуть: “До нас прийде оператор ефективний, у вигляді приватного сектора, і він виявиться інвестором”. Але от минулого року на міжнародному водному форумі Aqua Ukraine було кілька виступів з цього приводу.
Представник одного німецького проекту, який вивчав можливості приватних вкладень в цей сектор на нашому ринку, сказав, що Україна даремно очікує інвестицій. Якщо приватники і прийдуть, то тільки тому, що це той сектор, де є живі гроші. Вони йдуть сюди не з інвестиціями, а в надії на те, що інвестиції будуть з бюджету.
З 2000 року представники нашої організації беруть участь у Всесвітніх водних форумах, де учасники все частіше говорять про неприпустимість приватизації в секторі водопостачання. Ми підтримуємо таку думку: вартість води зростає, а щодо якості гарантій ніхто не дає. Забезпечення права кожного на воду – відповідальність і пріоритет влади як національної, так і місцевої.
На Всесвітніх водних форумах відзначається нова тенденція з боку світових банківських організацій. Якщо раніше всі говорили про бізнес, про приватно-державне партнерство, то економічна криза на цю політику сильно вплинула. У 2009 році в Стамбулі представники банків вже заговорили про те, що сектор водопостачання не є “business as usual”, а має соціальне обличчя, тому тут держава повинна відігравати ключову роль.
Світовий банк, МФК, ЄБРР дають кредити під гарантії держави або місцевої влади. Але наскільки вигідно Україні давати держгарантії, коли гроші буде витрачати приватник? А така ситуація може виникнути. В рамках Aqua Ukraine-2012 представник СБ презентувала проект щодо участі банку у підвищенні енергоефективності водоканалів і перерахувала список міст, з підприємствами яких вони будуть співпрацювати. Серед них опинилася Одеса. Але там же концесійний водоканал. Ось і виходить, що великий банківський кредит направляється в приватний сектор.
З Одесою пов’язана найдивніша історія, в яку наша організація була залучена, – контракт на управління міськводоканалом. Вона почалася в 2001 році, тоді велися приховані переговори на рівні мера (Руслан Боделан – прим. “ВД”) і французької компанії Suez Lyonnaise Des Eaux. Ми попросили сторони дати інформацію про те, як проходив тендер. Але цього не сталося.
Мерія заявила, що нібито пропозиція згаданої компанії перемогла. Під тиском громадськості і після інформації про те, що в 2001 році в Одесі пройшли водні бунти, французи пішли. Бунти були викликані тим, що водоканал поставив лічильники на мережах, городянам заднім числом за кілька місяців виписали платіжки на тисячі гривень і люди відмовлялися платити. У 2003 році мерія передала одеський водоканал у концесію ТОВ “Інфокс” (підконтрольна колишньому міністру екології та природних ресурсів Миколі Злочевському – прим. “ВД”).
У європейських країнах про державно-приватне партнерство у секторі водопостачання мало говорили і раніше. Найчастіше цей варіант пропонувався Європою для країн, що розвиваються. У Європі цей сектор добре регулюється державою, включаючи рентабельність. Наприклад, у Нідерландах приватні компанії працюють з рентабельністю 2-4%. Чи прийдуть на такі умови закордонні інвестори в країни колишнього соцтабору?
Інформація про прибутковість сектора завжди прихована, вона вважається комерційною таємницею. У Будапешті переговори щодо контракту на управління з приватним сектором тривали близько 10 років, і одним з каменів спотикання було питання прибутку, який повинна була гарантувати влада. Маржа в розмірі 25% виявилася нереальною. Ми не знаємо, з яким прибутком працює приватний сектор в Україні, наприклад в Одесі або у Луганську.
В Європі тільки Великобританія показує чистий приклад приватизації, є контракти на управління і концесію, але в більшості країн цей сектор здебільшого в комунальній власності. Навіть у Франції йде еволюція концесійних договорів. Якщо перші концесійні контракти укладалися мало не на 49 років, то останнім часом терміни ці скорочені до 10-12 років, і це в результаті жорстоких судових розглядів між владою та концесіонерами.
Мерія Парижа в 2008 році взагалі повернула міськводоканал у комунальну власність. У Німеччині в 2011 році влада Гамбурга викупила водоканал у приватного оператора. А у нас, на тлі нерозуміння та відсутності чіткої політики у верхах, йде тіньова приватизація. Кожного разу ми дізнаємося про ту чи іншу пропозицію на концесію, ось такими напівкроками в бік приватизації і йдемо.
Ганна Цвєткова
За матеріалами: Власть денег
Поділитися новиною
