19733
Світ перебуває на порозі великих змін і потрясінь: погляд з Китаю
Незважаючи на зміни, викликані світовою фінансовою кризою, ми вважаємо, що в найближчому майбутньому - найближчі 20-30 років – світ, як і раніше, в цілому буде знаходитися в положенні "сильний Захід - слабкий Китай". США в сліпій самовпевненості направили вістря атаки проти двох держав - Росії та Китаю. Однак у найближчі роки Америка як держава-імперія буде слабшати, і для уповільнення цього процесу їй доведеться все більше спиратися на Європу, Японію та інші країни. Поки що складно передбачити, яким виявиться через 20-30 років результат співпраці, конкуренції, ігор і боротьби між найбільшими державами та угрупованнями світу, проте вже зараз ясно одне: з моменту початку світової фінансової кризи і до 20-30-х років цього століття, а можливо і до його середини, світова архітектура буде знаходиться в стані сильної турбулентності і навіть потрясінь. Це неминучий результат конфліктного потенціалу, що накопичувався довгий час і джерелом якого є різні протиріччя у світі.
Серйозніша криза - ще попереду
На те є декілька причин. По-перше, світова економіка вступила в тривалу смугу рецесії. З глобальним поширенням неолібералізму хвиля приватизації веде світову економіку в глухий кут. Американська еліта, що становить 1% населення, прибрала до рук майже 1/4 національного доходу. Бідних в світі стає все більше, і вони продовжують бідніти. Багатих - менше, і вони тільки багатіють. Збіднення відбувається майже у всіх країнах, яскравим показником є різке зростання суверенного боргу і бюджетного дефіциту в різних країнах. У 2011 році державний борг і дефіцит бюджету США склали відповідно 100% і 11% від ВВП. Для 17-ти країн Єврозони ці показники в середньому склали 87% і 6%, значно перевищивши стелю 60% і 3%, зафіксовану в Пакті стабільності і зростання ЄС.
По-друге, більш серйозна світова фінансова криза - ще попереду. Причиною тому є ті заходи, які основні країни застосовують як кризове реагування: скорочення бюджетних витрат, грошова емісія, розпродаж державних активів для виплат за державними зобов'язаннями, перехід економіки на високотехнологічні інноваційні рейки тощо. Ці дії можуть локально і тимчасово послабити суперечності, але в довгостроковій перспективі вони готують підґрунтя для більш масштабної соціально-економічної кризи у всьому світі. Прямим наслідком бюджетної економії є скорочення споживання, посилення безробіття, соціальні потрясіння. Розпродаж державних активів прямо веде до більшого зосередження в руках приватного або іноземного капіталу стратегічних інфраструктурних підприємств, землі, корисних копалин та інших ресурсів, що безпосередньо зачіпає державну сферу та добробут населення, що посилює соціальну поляризацію. Переведення економіки на високотехнологічні інноваційні рейки в підсумку веде до того, що у світовому масштабі зменшується трудовий дохід і збільшується дохід капіталу, що ще більше загострює базове протиріччя між необмеженим розширенням виробництва та обмеженим попитом суспільства.
Необхідно відбивати спроби США вбити клин між Китаєм і Росією
По-третє, західний світ на чолі зі США переживає економічний захід, при цьому, як і раніше, сильні такі засоби жорсткої сили, як фінансовий і військовий сектор. Вони, як і раніше, безроздільно контролюють засоби так званої м'якої сили, в тому числі - визначення міжнародних правил, маніпулювання суспільною свідомістю та ін. Використовуючи різноманітні методи "налаштування", вони у співпраці, конкуренції і боротьбі з численними країнами третього світу використовують як жорстку, так і м'яку силу. Разом з поглибленням світової фінансової кризи протистояння, що стоїть за співпрацею, конкуренцією і боротьбою між світовими державами, в таких сферах, як енергоресурси, продовольство, фінанси, інтернет і навіть суперечки за території та акваторії, буде лише посилюватися. Звичайно, знайти підходящого партнера, щоб розв'язати війну чужими руками, - оптимальний вибір для західного світу на чолі зі США. У сучасній Азії найкращою для них спробою було б повернути на свою користь конфлікти між Китаєм і В'єтнамом, КНДР і Південною Кореєю, Іраком і Іраном, а потім і між Китаєм і Японією, Китаєм та Індією. США можуть навіть скористатися перевіреним в двох світових війнах прийомом заробляння грошей на постачанні зброї двом сторонам конфліктів. Нам необхідно рішуче захищати власний суверенітет і територіальну цілісність - тут немає місця половинчастості, двозначності і ваганням.
По-четверте, США в сліпій самовпевненості спрямували вістря атаки проти двох держав - Росії та Китаю. Колишній помічник міністра фінансів США Пол Робертс нещодавно опублікував статтю, де зазначається: "Факти ніколи не були настільки очевидні: обидві партії у Вашингтоні направили вістря своєї атаки на Росію і Китай. Поки неясно - метою США є знищення цих двох країн або всього лише доведення їх до стану, коли вони будуть нездатні протистояти глобальному домінуванню Вашингтону". Ми вважаємо обидва ці твердження правильними. Нейтралізація можливостей протидії Росії і Китаю - мета США на даному етапі, а руйнування цих двох країн - їхнє завдання-максимум. У цьому прагненні американці натхненні наявністю у Росії найбагатших ресурсів та потужного ВПК, а також ємним ринком і зростаючим економічним потенціалом Китаю. В очах Вашингтона в Росії під керівництвом В.В.Путіна відновлюється так звана "національна диктатура"; а бурхливий розвиток соціалізму з китайською специфікою з точки зору ідеології та цінностей становить для США смертельну загрозу. У липні цього року держсекретар США Х.Клінтон під час 13-денного турне відвідала 9 країн, включаючи Францію, Афганістан, Японію, Монголію, В'єтнам тощо. У певному сенсі в її виступах читалася антиросійська та антикитайська спрямованість. Зрозуміло, необхідно не допустити тієї ситуації, коли західний світ на чолі зі США успішно вбив би клин між Китаєм і Росією, сформувавши найширший "єдиний міжнародний фронт", спершу оточивши і знищивши Китай, а потім, рушивши на північ, розчленував би Росію. Таким чином Заходом була б досягнута мета остаточного світового домінування.
Загострення різних світових суперечностей і проблем
По-п'яте, неолібералізм, що просувається Заходом на чолі зі США, має свій термін "збору врожаю", який настане через 3-5, максимум 10 років. Розвинені країни, з одного боку, здійснюють масштабне перенесення брудних, енерго- та трудомістких виробництв в країни, що розвиваються, а з іншого - у себе вдома прискореними темпами розвивають високотехнологічне та інноваційне виробництво, безперервно здійснюючи трансформацію моделі економічного зростання. Така співпраця може тривати ще кілька років. У певному сенсі вона жертвує довгостроковими інтересами країн, що розвиваються, на догоду сьогочасній вигоді. Як тільки закінчиться потенціал такого "взаємовигідного" співробітництва і настане час "збору врожаю", конфлікт буде неминучий. Масштабний відхід іноземного капіталу ще більше загострить так звані "економічні дисбаланси" по всьому світу і принесе ще більше глобальних потрясінь.
По-шосте, з поглибленням світової фінансової кризи по всьому світу будуть розкриватися і загострюватися протиріччя і проблеми, що дісталися в спадок від історії. Це може торкнутися різних "сплячих" суперечок на етнічному, релігійному ґрунті, заморожених конфліктів за суверенітет та економічні інтереси.
Узагальнюючи вищевикладене, можна сказати, що поки ще не відбулася зміна епох, проте лейтмотив і тенденції епохи вже змінюються і навіть змінюють один одного. Світ перебуває на порозі великих потрясінь, перебудови і змін. У цьому підвішеному стані він може залишатися ще 10-20 років. У світі в будь-який момент можуть відбутися масштабні непередбачувані події і виникнути нові проблеми. До цього слід бути морально готовими і мати стратегію реагування. Лише в цьому випадку ми зможемо своєчасно і правильно скористатися безпрецедентними стратегічними можливостями, щоб відповісти на небувалі стратегічні виклики.
Лі Шеньмін
За матеріалами: ИноСМИ.ru
Поділитися новиною
