4930
Чому білоруська модель дала збій
У певному сенсі Білорусь можна вважати "пострадянським Китаєм". У 00-х вона стала єдиною країною нашого регіону, джерелом зростання для якої стали інвестиції, нарощувані за допомогою держкапіталістичних інституцій - держпідприємств, які отримують дешеві фінансові ресурси.
Такий шлях розвитку виявився, на даному етапі, успішним. На пострадянському просторі Білорусь за темпами економічного зростання випередили лише країни з дуже високою часткою ресурсної ренти ВВП - такі, як Азербайджан. Однак, їх піднімав вгору масштабний бум цін на сировину, що відбувався у нас на очах останні десять років. У Білорусі ж нічого подібного не було.
Білорусь була однією з країн, що найшвидше зростають, останнього десятиліття. Причина - високий рівень інвестицій. Джерело даних - МВФ.
Там джерелом зростання стали, як уже було сказано, інвестиції. Це не збіг - за винятком невеликих сировинних економік під час буму цін на їх продукцію, практично всі відомі випадки прискореного економічного зростання (і всі без винятку "економічні дива") відбувалися в країнах з високою часткою інвестицій у ВВП. Причому період найбільш швидкого зростання, як правило, збігався з періодом збільшення цієї частки, коли інвестиції зростали швидше від решти економіки.
Подібна модель має певні проблеми.
По-перше, нарощування інвестицій вимагає наявності ресурсів, а в ринкових економіках, до яких незважаючи на всі застереження відноситься і білоруська, - фінансових ресурсів. Китай, Корея і Японія - три класичні приклади прискореної моделі розвитку, зав'язаної на інвестиції - отримували ці ресурси зсередини, за рахунок низького споживання і високих заощаджень населення. Однак з білоруською моделлю економіки, з її акцентом на соцпідтримку, подібний спосіб розвитку в'яжеться не дуже добре.
Нарощування інвестицій в Білорусі здійснювалося за рахунок збільшення державного боргу - здебільшого перед зовнішніми кредиторами. Джерело даних - МВФ.
Тому Білорусь пішла іншим шляхом - залучення закордонних боргів і продажу активів російській держкорпорації. Баланс поточного рахунку стабільно погіршувався з 2006 року, досягнувши в 2010-му загрозливого рівня -15% від ВВП. Державний борг зріс від менш ніж 10% ВВП в 2005 році до 50% ВВП у 2011-му, досягнувши рівня, що вважається неприпустимо високим для країн, що розвиваються.
Рівень балансу поточного рахунку -15% став критичним для білоруської економіки. На початку 2011-го влада ще намагалася втримувати курс рубля від девальвації, проте незабаром була змушена змиритися з неминучим. За рік рубль впав з 3000 за долар США до 8500. Річна інфляція склала 108,7%. Основний удар завданий по заощадженнях і реальних доходах громадян.
Динаміка поточного рахунку не цілком відображає зовнішнє фінансування. Білорусь постійно отримувала російські енергоносії за пільговими цінами. Не можна сказати, що це була безкоштовна підтримка. По-перше, російська влада оплачувала таким чином лояльність білоруського режиму та можливість виставляти себе "збирачами земель" перед власними громадянами. За влучним висловом білоруського економіста Сергія Чалого, Росія "платила за геополітичні понти".
По-друге, росіяни поступово примушували білорусів до продажу важливих для них активів. В першу чергу, компанії "Белтрансгаз", що контролює транзит російського газу по території Білорусі. Відносини РФ з Білоруссю, на ділі, не так вже сильно відрізнялися від відносин з Україною.
Друга проблема полягає в тому, що віддача від інвестицій має властивість зменшуватися з часом.
Якщо ви побудуєте електростанцію в країні, де взагалі немає електрогенерації, вона дасть гігантський економічний ефект - стане можливо робити масу речей, для яких необхідна електрика. З іншого боку, якщо таку ж електростанцію поставити в країні з надлишковим енергопостачанням, яка ще й не має можливості продавати електрику, вона просто буде простоювати. Витрачені на неї ресурси виявляться викинутими в трубу.
Через це прискорене інвестиційне зростання може бути лише тимчасовим явищем. У сучасних економіках воно закінчується тоді, коли віддача від нових проектів стає меншою, ніж витрати на обслуговування боргу, яким вони були профінансовані.
Частка будівництва в загальному обсязі інвестицій збільшувалася в другій половині 00-х за рахунок машин і устаткування. Джерело графіка - звіт МВФ "Білорусь: документ з окремих питань", опублікований в 2011 році.
Про падіння віддачі від інвестицій в Білорусі свідчить, зокрема, зміна їх складу. Згідно з даними економістів МВФ:
"До 2006 року інвестиції в машини зростали вищими темпами, ніж інвестиції в споруди, але з 2007 року склався перекіс на користь інвестицій в споруди, і в 2009 році вперше за останні роки інвестиції в машини скоротилися в реальному вираженні. У результаті питома вага будівельно-монтажних робіт в сукупних інвестиціях в основні фонди підвищилася приблизно на 10 відсоткових пунктів - в значній мірі відображаючи зростаючу частку житлових будинків - і супроводжувалася зниженням частки інвестицій у машини".
Відомо, що саме інвестиції в машини та обладнання, які може використовувати обробна промисловість, дають найвищий економічний ефект. Житлове будівництво, навпаки, менш ефективно, а державні інвестиції в нього багатьма економістами трактуються як соціальні витрати. Південна Корея і Китай на ранніх етапах свого розвитку стимулювали саме вкладення в обробну промисловість, житлове ж будівництво в цих країнах особливо не заохочувалося.
Очевидно, що довгострокових перспектив білоруська модель економіки в її нинішньому вигляді не має. Енергетичні субсидії з боку Росії можуть продовжити її існування - наприклад до 2016 року, коли закінчиться нинішній президентський термін Лукашенка. Однак, зміни стануть, в якийсь момент неминучі. Хотілося б, щоб до них привела свідома політика влади, а не чергова криза.
Павло Кухта
За матеріалами: lb.ua
Поділитися новиною
