1503
Євроінтеграція - нова релігія української еліти
Всі 20 років своєї незалежності Україна як держава декларує свій рух у бік Європи як базовий зовнішньополітичний чинник. І всі 20 років вправляється в бігу на місці, завзято сподіваючись при цьому прийти до фінішу. Змінюються парламенти і партії, але всі нові депутати, як і їхні попередники, демонструють такі ж знання географії, як і фонвізинський Митрофанушка, який заявляв: "Навіщо географію вчити, коли візники є?"
Якщо накласти політичну карту світу на географічну, то розташування України в Європі може викликати сумніви тільки у тих, хто не вміє читати карту. Очевидно, саме до цієї категорії жителів землі і відносяться українські парламентарії, які вже багато років повторюють, як мантру, фразу: "Ми йдемо в Європу!" Часто так і хочеться сказати у відповідь: "Роззуйте очі! Ви і так в Європі!"
Упевнений, дане твердження викличе у них нерозуміння і навіть злість, адже на "європейському шляху" можна непогано заробити. Заробити політичний капітал, євро і долари в подяку від всіляких "демократичних фондів" тощо.
Євроінтеграція подається як якась панацея від усіх українських проблем, як те "світле майбутнє", якого треба обов'язково досягти. З євроінтеграцією політики та "експерти" пов'язують розвиток економіки України, демократизацію країни, поліпшення якості освіти, підвищення рівня життя і т.д. При цьому на прямі запитання про те, за рахунок чого ж все це буде досягнуто, - ніхто й не думає відповідати в принципі!
Нагадаю, що результати комплексного спільного дослідження Інституту економіки та прогнозування НАНУ та Інституту народногосподарського прогнозування РАН щодо можливих сценаріїв і вигод від вступу України в Єдиний економічний простір (ЄЕП) Росії, Білорусі та Казахстану з подальшим приєднанням до Євразійського економічного союзу (ЄЕС); від входження в Зону вільної торгівлі СНД; нарешті, неучасть в ЄЕП і ЄЕС з одночасним створенням зони вільної торгівлі з ЄС були представлені тільки 15 грудня 2011 року, коли минуло майже 20 (!) раундів переговорів Україна-ЄС. Про що можна було "перемовлятися" з європейцями, якщо ніяких прогнозів і розрахунків, які можна було б використовувати в переговорах, зроблено не було?!
Не дивно, що текст Угоди про асоціацію відсутній у вільному доступі, адже українська влада не хоче демонструвати свій черговий провал і зраду національних інтересів України, в першу чергу - інтересів економічних.
Чому зрада? Та тому що, як показують розрахунки профільного державного Інституту економіки та прогнозування НАНУ, втрати України від ЗВТ з ЄС складуть десятки мільярдів гривень! Зокрема, вступ до ЗВТ з ЄС спричинить погіршення умов торгівлі з державами-членами ЄЕС на 2,5%. При цьому останні мають можливість пом'якшення негативних наслідків такого кроку України за допомогою вилучень з відносин вільної торгівлі, запровадження захисних заходів, а також технічного регулювання. У результаті цих заходів і збільшення імпорту з країн ЄС (15%), який не компенсує деяке збільшення експорту (10%), Україна втрачатиме щорічно до 1,5% ВВП (1) (згідно з Бюджетною резолюцією на 2013 рік прогноз ВВП України 1 687,8 млрд. гривень, тобто можливі втрати в майбутньому році від ЗВТ з ЄС - 25,3 млрд. грн.).
Між іншим, Україну в Європі ніхто особливо і не чекає. Мало того, активно від неї відхрещуються. Не далі як 25 травня цього року прес-секретар МЗС Франції Бернар Валеро на прес-конференції в Парижі заявив: "Ситуація з правами людини в Україні, і зокрема політичні процеси, викликають серйозну стурбованість Європейського союзу. Ясно, що в нинішній ситуації підписання угоди про асоціацію ЄС-Україна не розглядається". Новий президент Франції Франсуа Олланд демонструє по відношенню до України таку ж політику, як і екс-президент Ніколя Саркозі. Олланд чітко дав зрозуміти, що не поїде на Євро-2012 в Україну через проблеми з правами людини.
Як не дивно, але Німеччина, вічний європейський опонент Франції, також проти асоціації України з ЄС. В кінці квітня поточного року посол Німеччини в Україні зізнався, що не бачить для підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом жодних передумов. На його думку, навіть якщо цей документ буде розглядати Рада Міністрів ЄС, злагоди досягти все одно не вдасться. Раніше аналогічну заяву зробила і Чехія (2).
Парадоксально, але і влада, і опозиція стоять на одній спільній платформі щодо інтеграційних устремлінь України. 18 травня секретар Ради національної безпеки та оборони України Андрій Клюєв, виступаючи на засіданні Міжнародного клубу парламентаріїв і експертів ЄС-Україна "Україна на перехресті: ЄС чи/та Євразійський Союз - переваги і виклики" заявив про те, що курс на євроінтеграцію для України є одним з пріоритетів, і українська влада послідовно дотримується цієї політичної лінії. "Процеси адаптації до вимог ЄС глибоко торкнулися практично всіх сфер життєдіяльності нашої країни. Орієнтуючись на європейські цінності та співпрацю з Європою, ми розраховуємо на побудову сучасної, високорозвиненої держави. Україна має для цього всі можливості: багаті природні ресурси, потужний економічний, науково-технічний і кадровий потенціал, які дозволяють нам сподіватися на приплив інвестицій з розвинених країн, обмін технологіями та взаємовигідне співробітництво", - зазначив секретар РНБО (3).
Вкотре українські політики підтвердили це в ефірі телеканалу ICTV 21 травня на передачі "Свобода Слова" з Андрієм Куликовим. Так, народний депутат Анатолій Кінах (Партія регіонів) в своєму виступі недвозначно заявив: "Євроінтеграційний вектор для України - це наш стратегічний вибір і він незалежно від кон'юнктури повинен бути необоротним". Його підтримав і голова опозиційного уряду народний депутат Сергій Соболєв (БЮТ). Він переконаний в тому, що майбутнє України в Європі та початок цього шляху - в підписанні Угоди про асоціацію та створення Зони вільної торгівлі з ЄС.
Зрозуміло, що зараз йде передвиборна кампанія, і політики змушені говорити про те, чого хочуть їхні виборці. Але одностайність українських депутатів, які, на перший погляд, знаходяться по різні боки барикад, не може не викликати подиву. І представники влади, і представники опозиції критикують дії влади і жалкують про те, що відбувається в країні. І представники влади, і представники опозиції єдині в тому, що Україна обрала європейський вектор розвитку. І представники влади, і представники опозиції якось упускають той момент, що Україна може одночасно бути членом і Митного союзу, і Зони вільної торгівлі, і Шанхайської організації співпраці, і ОПЕК, і безлічі інших економічних союзів одночасно! Адже документального спростування немає, а норми СОТ діють в різних об'єднаннях. Все питання лише в тому, що саме отримає від такого союзництва Україна.
Але... ні влада, ні опозиція навіть не ставлять перед собою таке запитання. Євроінтеграція і крапка!
Логіки тут немає, це практично релігійна догма. І будь-які спроби звернути увагу на те, що, перш ніж кудись вступати, треба оцінити можливі переваги і недоліки, сприймаються прихильниками євроінтеграції України майже як особиста образа (4).
Крім того, оскільки в Україні постійно зменшується кількість виробництв і підприємств, знищується малий та середній бізнес, то виникає резонне запитання: за європейську інтеграцію кого і чого виступають українські політики, наполегливо просуваючи ідею про необхідність якнайшвидшого створення Зони вільної торгівлі з ЄС? За логікою речей виходить, що за інтеграцію великого українського капіталу в Європу? За інтереси місцевих олігархів? Ну так, може, слід про це прямо і заявити: ми лобіюємо інтереси великого українського бізнесу в Європі і саме тому нам так потрібна Зона вільної торгівлі з ЄС?
На закінчення хотів би навести слова Олега Грицаєнка, експерта центру міжнародних порівняльних досліджень: "Будь-яка інтеграція кудись не повинна бути ні релігією, ні фетишем, ні тим, куди ми повинні прагнути всупереч усякому здоровому глузду. Це просто інструмент. Інструмент реалізації наших інтересів. На Півночі Європи є такий працьовитий фінський народ. І одному з фінських президентів (Паасіківі) приписуються слова: "Той, хто вклоняється на Захід, до Сходу повертається задом"". Україні все-таки потрібно не перестаратися в низькопоклонстві відносно однієї чи іншої сторони, а дотримуватися власних інтересів. І тільки тоді наші партнери будуть нас поважати.
Юрій Гаврилечко
За матеріалами: Хвиля
Поділитися новиною
