2395
Чи зможе Україна жити без позик?
— Казна та Політика
Наша країна пройшла точку неповернення і вже не зіскочить з кредитної голки.
21 травня Місія Міжнародного Валютного Фонду (МВФ) прибула в Україну. Як водиться, напередодні візиту кредиторів українські офіційні особи відбомбилися великодержавними заявами про те, що "Україна не буде вимолювати кредити у МВФ, але переговори продовжить".
З березня 2011 року триває "невимолювання" траншів у добрих людей з МВФ. Ніяк не вдається переконати Фонд виключити питання субсидування цін на природний газ для населення до завершення газових переговорів з Росією.
Мимоволі напрошується питання - якщо стільки часу Україна обходиться без відсоткової допомоги МВФ, то може і далі демонструвати самодостатність. Ось і з боку правлячої тусовки частенько чуються переможні реляції про необов'язковість позик у МВФ (і не тільки в нього). Перш ніж відповісти на це важливе питання, трохи лірики про кредити як спосіб "самогубства".
Кредити - опіум для народу
Якщо "зріти в корінь", як учив незабутній Кузьма Прутков, то будь-яке позичання грошей під відсоткове зростання є нерозумною дією для здоров'я держави, господарюючих суб'єктів і окремо взятих платників податків.
Стародавні іудеї, родоначальники відсоткового кредитування, визначили, що якщо давати в борг з наваром для того, хто дає, то заборгованість до сьомого року стає настільки обтяжливою, що для позичальників необхідно проводити амністію, інакше вони стають наглухо неплатоспроможними, випадають з кредитообігу. Хороший боржник - дійсний боржник.
Рік вибачення довелося освятити Второзаконням: "У сьомий рік роби прощення. Прощення ж полягає в тому, щоб кожен позикодавець, що позичає своєму ближньому, пробачив борг і не стягував зі свого ближнього і з брата свого..."
Але обнулення боргу стосувалося саме співвітчизників. З інших настійно рекомендувалося: "З чужинця стягуй, а що буде твоє в брата твого, пробач". Не своїх же поневолювати позиками.
З тих пір нічого принципово не могло змінитися, бо відсоткове кредитування засноване на нескладних математичних маніпуляціях, які так само непорушні, як і закони Архімеда і швидкого розумом Ньютона. А на допомогу арифметиці нарахування відсотків завжди напоготові непереборні тваринні інстинкти "людей нерозумних" - ми хочемо сьогодні, ми хочемо зараз володіти улюбленим товаром. Володієш ним сьогодні, а борг, що виріс, віддаєш завтра. Живемо-то один раз. От і вся філософія "споживацтва".
Але відсоткове кредитування - штука нещадна до тих, хто втратив нюх на небезпеку. Всього 5% річних роблять вашу позику через 15 років у два рази важчою. А 15 років цілком земний термін. Озирнутися не встигнеш... І якщо ваші справи за цей час різко не пішли вгору, то вам кердик як споживачеві матеріальних благ. Або в петлю, або в біга, або на вулицю, або в'язниця.
Саме ставка на кредитування споживчого попиту, врешті-решт, поставила раком всю світову економіку. Адже з чого все починалося в новітній історії? На початку 70-х років минулого століття Захід почав програвати економічне і військове змагання з Радянським Союзом. Ідеологічна та економічна конкуренція зобов'язувала щось придумати хоча б на середньострокову перспективу, а там хай буде, що буде. І мозковий центр з експертів Федеральної резервної системи (ФРС) допер провести емісійне стимулювання споживчого попиту, благо, що долар був світовою валютою, без золотого забезпечення. Тобто ходовим експортним товаром вартістю по 5 центів за купюру. Європа, природно, як військово-політичний васал Вашингтона, взяла в розробку нову ідеологію процвітання в борг.
Ілюзію щастя в борг за допомогою тотальної пропаганди легко вдалося впровадити у свідомість обивателя. Власне, ця ілюзія благоденства допомогла зруйнувати Радянський Союз. Звичайно, не без прямої зради радянської еліти.
Однак при всьому штучному (не економічному) підбадьоренні споживчого буму, добробут платника податків неухильно знижувався, а капітал продовжував прискорено приростати прибутком. З початку 80-х років (старт "деривативної" економіки боргів) і по 2007 році оплата праці зросла в 2 рази, а прибуток корпорацій в 3 рази.
Зростали семимильними кроками борги домогосподарств. Не меншим темпом зростали держборги. Заходу необхідно було підтримувати високий рівень соціального захисту, тому що Радянський Союз не давав можливості розслабитися.
Зрештою, огульне кредитування споживчого попиту завело світову економіку в глухий кут. Ситуація цілком у дусі іудейської концепції сьомого року прощення боргів, бо вони стали настільки непідйомними, що час пробачати їх. Середня американська і європейська сім'я в даний час має перевищення боргів за кредитами над річними сімейними доходами в 2,5-3 рази. Навіть на символічні 0,5% річних платник податку, обвішаний зобов'язаннями перед банками, вже не зазіхає. Як дерева не можуть рости до небес, так і борги не мають драбини на небо.
Але списати - значить порушити до біса всю будівлю найбільш прогресивної економічної та політичної системи. Чи піде на це позичковий капітал? Велике питання.
Однак вихід зі ступору тільки один - оголосити про загальний дефолт ЄС і протягом тривалого часу про виплати держборгів навіть не заїкатися. Зрозуміло, під укіс полетить 90% банківських установ.
Зрозуміло, найближчим часом на це засновники ЄС не підуть. Продовжиться існування за принципом товариша Сухова: краще помучитися, ніж відразу в розпил. Поки живеш - сподіваєшся на чудо.
Як добровільно закабаляли Україну
Кредитна історія (мається на увазі, перш за все, зовнішнє кредитування) нової України як системна частина політики держави, по суті, почалася на початку нашого століття. Поступово на світових ринках почав оживати попит на металопродукцію, і економіка під впливом зовнішньої кон'юнктури, а не розумних дій правителів-клептократів, стала частково відновлюватися. У країну потягнулися західні кредити. Спочатку досить мляво, а потім все більш прискорено.
Зовнішній державний борг України станом на 1 березня 2000 року становив 5,055 млрд доларів (12,084 млрд доларів - консолідований борг). До 1 липня 2008 року сектор держуправління мав боргових зобов'язань на 14,87 млрд доларів. У 2009 році вони зросли ще на 11 млрд доларів. А на 31 грудня 2011 року, за даними Мінфіну, державний і гарантований державою зовнішній борг становив уже 37,474 млрд доларів.
Тим часом і темпи зростання загального держборгу бентежать: за 2010-2011 рр. плюс перший квартал 2012 року він збільшився більш ніж в 1,5 рази! На 1 квітня 2012 року сукупний державний борг України склав 60,513 млрд доларів. Такій моторності можуть позаздрити деякі африканські новоділи.
Правильною дорогою бредуть панове правителі. І тепер дійшли до ситуації, коли без нових кредитів неможливо платити за старими. Класика жанру.
Лукаві міркування містечкових ліберальних фундаменталістів про те, що розмір українського боргу відносно ВВП не настільки значний, у порівнянні з показниками провідних країн. Лідери західного світу і примкнула до нього Японія поки можуть дозволити собі таку розкіш, як нарощування держборгу через емісію, так як є емісійними центрами світових валют. І за рахунок цього хоча б не знижувати фіктивної ділової активності у себе в країні і на світових майданчиках.
НБУ, якщо зважиться на емісію картонної гривні хоча б для затикання дірок у бюджеті, через місяць після запуску друкарського верстата обвалить всю фінансову систему країни, а слідом і економіку.
Одна з головних причин такого необачного захоплення кредитами на поверхні. Правителі наші суть тимчасові виконавці, які живуть від виборів до виборів. Це змушує їх, не маючи на те економічних підстав (а щоб вони з'явилися, начальницькому складу слід відростити мізки і совість), влаштовувати популістські ігри. Ось і цього року 16 млрд гривень підуть на позачергові соціальні ініціативи Гаранта. А куди без них, адже фізіологічно нездоланне прагнення брати участь в бюджетній комерції наступні п'ять років.
Друга причина кредитного безумства в тому, що реформатори побудували дуже елементарну економіку. По суті, вона крутиться навколо гірничо-металургійного комплексу, надчутливого до коливань світового попиту. Ускладнити економічне господарство і тим самим зробити його стійкішим і головне прибутковішим вже ніяк не вдасться. Україна увійшла в міжнародний поділ праці як постачальник дешевих слябів і ще більш дешевих трудових ресурсів на вивіз. А СОТ остаточно зафіксувала даний розклад.
Чи зможе Україна жити без позик?
Ні, звичайно. Точка неповернення пройдена десь в 2009-2010 рр..
Щоб справно розраховуватися з кредиторами, у яких справно беремо в борг на п'ятирічку вперед під 3-4% річних (МВФ), 8,5-9,5% у Росії та інших позикодавців, а також при вартості валютних державних облігацій - 9,3%, і ОВДП під 13% (не будемо забувати, що внутрішній держборг становить 37% від сукупного), економіка повинна зростати стабільно і реально, без держкомстатівської туфти, не нижче 10% на рік. А мати щорічний приріст на десятину не завжди вдається навіть Китаю, який стартував з дуже низького (практично з нульового) рівня розвитку. Усталені економіки не мають можливості так потужно додавати.
Тому українські правителі змушені постійно брати в борг і одночасно реструктуризувати старі борги. Ось 21 травня прийшло радісне повідомлення від домовитого Миколи Яновича: Україна узгодила з російським банком ВТБ питання щодо кредиту на суму 2 млрд доларів, термін погашення якого настає в червні цього року. Що натомість запропонував наш дбайливий прем'єр, залишилося таємницею.
В кінці листопада 2011 року в ефірі одного з українських телеканалів досвідчений реформатор Сергій Тігіпко поділився планами щодо виплат боргів: "У 2012 році нам потрібно тільки за зобов'язаннями держави платити близько 15 мільярдів доларів у вигляді погашення кредитів та відсотків. Безумовно, такі великі гроші ніхто не хотів повертати. Хотіли б рефінансувати ці гроші. Тобто брати нові кредити... ". Що таке 15 мільярдів доларів? Це 42% від дохідної частини Загального фонду держбюджету-2012! Ось тобі, бабуся, і тігіпків день.
Перший віце-прем'єр-міністр України Валерій Хорошковський нещодавно вигукнув: "Україна зацікавлена у подальшій співпраці з Міжнародним валютним фондом". І під плідну співпрацю, за заявою пана Хорошковського, "в Україні будуть збільшені тарифи на енергоносії для населення відразу після розробки соціальної програми допомоги незахищеним верствам населення та використання енергозберігаючих технологій".
А за новими кредитами популярні реформатори рухають в маси непопулярні реформи: пенсійну, ЖКГ, армії, освіти і далі за списком. Хтось же має платити за векселями самостійної держави.
Україна щільно сіла своїм кістлявим задом на кредитну голку. І вже не злізе з неї до повної втрати залишків суверенітету.
Антон Дальський
За матеріалами: from-ua
Поділитися новиною
