3202
Місія непоправна. Україна втрачає шедеври радянської архітектури
Облуплена сіра будівля Інституту науково-технічної та економічної інформації (УкрІНТЕІ) в Києві біля станції метро "Либідська" кидається в очі здалеку - один з корпусів інституту своєю незвичайною формою нагадує завислу в десяти метрах над землею "літаючу тарілку". Будівля була побудована в 1971 році, коли Радянський Союз змагався з Америкою в космічних досягненнях. Через сорок років над експериментальною модерністською "тарілкою" нависла загроза зникнення - з усіх боків її оточили будівництва, а у держави немає грошей не тільки на ремонт, але і на утримання споруди.
Схожа доля - більш ніж у сотні інших об'єктів, розкиданих по різних куточках країни. Всі ці будівлі зводили в період між 1961-1991 роками. В Україні до них ставляться без особливої поваги: їхніх авторів забули, а самі будівлі навіть не мають офіційного статусу пам'яток архітектури чи історії, який - хоча б гіпотетично - міг би захистити їх від руйнування. Ті об'єкти, в яких все-таки проводився ремонт, перебудовувалися зі значними порушеннями авторського задуму і технологій. Зовсім інакше до цих зразків радянської архітектури ставляться за кордоном.
Багато з цих споруд є шедеврами, вважає Дітмар Штайнер, засновник Архітектурного центру Відня - одного з найвпливовіших на сьогоднішній день світових музеїв архітектури. Разом з колегами він по крихтах збирає збережену проектну документацію і вивчає ще не зруйновані будівлі. Зараз Штайнер готує виставку про "другу хвилю" радянського модернізму в надії зберегти культурну спадщину для нащадків хоча б на фото.
Нелюба спадщина
"Він висить у повітрі, щоб знизу залишався прохід. З точки зору містобудування, ділянка під забудову була звужена", - пояснює архітектор "тарілки" Флоріан Юр'єв ідею сферичної форми кіно-лекційного залу. Його проект передбачав, що в залі розміститься кольоромузичний театр, тому складене з двох півсфер приміщення має гарну акустику. Незважаючи на всю унікальність "тарілки", немає ніяких гарантій, що вона довго простоїть на своєму місці.
Як повідомив Фокусу директор УкрІНТЕІ Анатолій Ямчук, установа має намір передати будівлю Фонду державного майна. У інституту немає грошей не тільки на ремонт, але і на утримання унікальної будови. Тим часом "тарілка" поступово руйнується - до неї впритул підібралося будівництво найбільшого в Україні торгово-розважального центру, а в ста метрах йде спорудження найвищого православного храму в Європі. До всього іншого додався ще один руйнівний чинник - минулого року під землею продовжили нову ділянку лінії метрополітену.
"У кожного такого будинку є власний цикл ремонтів, який давно не дотримується", - пояснив Фокусу архітектор Олександр Бурлака. За його словами, при створенні експериментальних об'єктів радянські архітектори втілювали сміливі інженерні рішення, а от якість будівельних робіт, технологій і матеріалів найчастіше була на невисокому рівні. Автори працювали в умовах жорсткої економії: Москва з великим скрипом виділяла гроші, а будівництво йшло по 10-15 років з великими перервами. "Тому ці об'єкти особливо вразливі, вони швидко старіють", - пояснює Бурлака.
Лише деякі зразки радянського модернізму, такі як столичні Музей Великої Вітчизняної війни, Український дім або Палац культури "Україна", підтримуються у хорошому стані. Однак навіть їх реконструюють з порушеннями авторських проектів, спотворюючи фасади та внутрішнє облаштування. "Коли в 2001 році проводили реконструкцію Палацу "Україна", автор проекту архітектор Маринченко була в жаху від тих змін, які були зроблені", - розповідає експерт. Зараз влада готується реконструювати будівлю Українського дому: до неї прибудують ресторан і перекриють атріум - простір в центрі будівлі, який зараз служить для освітлення експозиційних залів на чотирьох поверхах. За офіційною версією, в Києві ніде приймати офіційні іноземні делегації, а тому використовувати Український дім як музей - це розкіш. В архітектурних колах подейкують, що будівля просто припала до смаку президенту Януковичу, який в 2010 році вже проводив у ньому прийом з нагоди своєї інавгурації.
Залишити в пам'яті
Виходить, що захистити архітектурну спадщину 60-90-х років XX століття практично нікому. "В питаннях архітектури влади і забудовники керуються виключно власними інтересами", - вважає президент Української академії архітектури Валентин Штолько. Згідно з прийнятим порядком оцінки архітектурної спадщини, об'єкти 1961-1991 років не можуть бути визнані пам'ятками, оскільки вони побудовані менше 50 років тому.
Тим часом міжнародний інтерес до радянської архітектури другої половини XX століття тільки зростає. У 2011 році видавництво Taschen опублікувало фотоальбом фотографа і головного редактора французького журналу Citizen K Фредеріка Шубіна. Книга містить знімки об'єктів "брежнєвської" архітектури, серед них є й будівлі, що знаходяться на території України. Альбом зацікавив популярне британське видання Guardian - тепер він продається в його книжковому магазині guardianbookshop.co.uk.
"Якщо конструктивізм і сталінська архітектура добре знайомі світовій архітектурній спільноті, то післявоєнний модернізм майже невідомий", - сказав Фокусу Дітмар Штайнер. Минулого року архітектор зі світовим ім'ям побував в Україні і сильно вражений побаченим, тепер він готує виставку "Радянський модернізм. Невідомі шедеври 1961-1991". "Безліч будівель, які ще тільки чекають визнання своєї архітектурно-історичної цінності, перебувають під загрозою зникнення. Така ситуація вимагає термінового втручання", - підкреслює Штайнер.
Можна було б сказати, що в Україні про модерністську архітектуру майже забули. Однак кілька років тому в Києві виникло товариство молодих архітекторів, культурологів і фотографів, які збирають інформацію про об'єкти радянського модернізму. За словами активіста товариства Олександра Бурлаки, зараз ці ентузіасти допомагають готувати виставку у Відні, щоб привернути до проблеми увагу іноземців, а там, дивись, і місцевої влади.
Осколки епохи
Хореографічне училище було одним з перших великих сучасних будівель в Києві після повороту архітектури до функціоналізму. Але незабаром після виїзду Михайла Будиловського в США його ім'я було акуратно викреслено з усіх джерел. Комплекс, що складається з корпусів училища, музичної школи, інтернату для обдарованих дітей та концертного залу, захований всередині житлового кварталу і звернений у бік парку та дитячої залізниці.
На момент відкриття універсам "Печерський" був найбільшим у Києві. Його торгова площа становила 2 тис. кв. м, об'єм - 29 тис. куб. м. Архітектор Алла Аніщенко вперше застосувала в якості опори незвичайної форми 78 збірних залізобетонних колон у вигляді гіперболічних параболоїдів. Крім свого основного конструктивного призначення вони є своєрідними сонцезахисними пристроями.
Архітектор Володимир Веснін подумки побачив річковий вокзал не з берега, а з поверхні води. Таким чином, більша частина будівлі зведена над річкою, за межами берегової лінії. Під час будівництва жителі міста думали, що будується новий міст. До 33-метрових типових мостових балок підвішені п'ять поверхів перекриттів.
Будівля пансіонату на 400 місць виконана у вигляді п'ятиповерхового кільця діаметром 80 м, встановленого на трьох високих баштах-опорах, в яких розміщені ліфти, сходи і комунікації. Дотепне конструктивне рішення дозволило розмістити між опорами басейн. "Бублик" ніби підвішений на висоті 25 м, що дозволило зберегти без зміни природний рельєф схилу.
У будівлі вперше в Радянському Союзі було застосовано залізобетонне покриття у формі намету. Купол цирку у формі шапіто не лише створив прекрасну акустику залу, а й сформував впізнаваний архітектурний образ: напис "Цирк" був не потрібен. Невід'ємною частиною композиції було кафе з фонтаном на даху. Спадаюча пелена води відділяла внутрішній простір від вулиці: потрапити в кафе можна було тільки в місці розриву струменя.
Згідно з проектом, приміщення крематорію заховані під землю, а центром композиції є залізобетонні пелюстки оболонок залів прощання. Частиною комплексу була Стіна Пам'яті, але монументальний твір, що створювався 17 років, залили товщею бетону за рішенням партійної влади. За даними експертів, початкові рельєфи Стіни Пам'яті збереглися під шаром бетону, і їх можна відновити.
Архітектор Володимир Михайлов закінчив реконструкцію зоопарку до початку 70-х років. Він майстерно використовував рельєф, створивши комплекс, в якому штучні споруди органічно поєднуються з природою. Скляна півсфера купола павільйону птахів спроектована під впливом "геодезичного купола" американського винахідника Бакмінстера Фуллера.
Стіни і покрівля тут відірвані одне від одного, що створює ефект проникнення зовнішнього простору всередину будівлі. Дах незвичайної будови було розроблено спеціально для поліпшення акустики. Щоб розвіяти сумніви, чи витримає конструкція дощі і вітер, порожнини металевих ємностей заповнили водою. Потім архітектор Павло Нірінберга встав під дах - і питань більше не виникало.
Майбутній автор кіноконцертного залу "Україна" та багатьох інших будівель в Харкові професор Васильєв придумав унікальне рішення: покриття спирається в трьох точках залізобетонної конструкції над джерелом мінеральної води. Його поверхня облицьована кольоровим склом і керамікою. Павільйону загрожує будівництво купальні, що ведеться з 2009 року, її одним з перших випробував мер Харкова Михайло Добкін.
У малюнку ребер бетонних панелей автори відобразили мотиви народної української вишивки. Друга частина ідеї не була реалізована: будівельників не радувала перспектива розфарбовувати сотні метрів стелі в чорно-червоний і білий кольори, і вони підказали владі, що народні мотиви можуть бути інтерпретовані як прояв націоналізму. В результаті інтер'єр виконали в сірому кольорі.
Віталій Атанасов
За матеріалами: Фокус
Поділитися новиною
