0 800 307 555
Finance.ua розвивається і оновлює головну
Finance.ua - це не тільки стрічка новин. Ми вкладаємо багато сил у створення сервісів порівняння кредитів, депозитів і банківських карт. А наша редакція публікує багато путівників по вибору фінансових послуг і розповідає як не переплачувати.
Щоб показати все це читачам, ми винайшли головну сторінку сайту заново.

Великий гальмівний шлях


Великий гальмівний шлях

Найвищі темпи зростання китайської економіки, схоже, скоро стануть історією. Китай сповільнюється на очах, причому всерйоз і надовго. Втім, навіть у цьому стані він може стати тягачем світової економіки. Крім Китаю сподіватися варто хіба що на науково-технічний прогрес.

Початок 2012 року порадував деяким пом'якшенням європейської кризи, а ось макростатистика, яка надходить з Китаю, все більше засмучує економістів. За січень-лютий (з урахуванням сезонності та китайського Нового року, що стрибає з ці місяці, краще дивитися дані відразу за два ці місяці) КНР звалилася в дефіцит зовнішньої торгівлі: $4,2 млрд. У наявності спад попиту на китайські товари на основному ринку збуту - в Європі. Різко сповільнилося зростання роздрібних продажів на внутрішньому ринку, а також промислового виробництва.

Кепські й інші показники. Так, індекс менеджерів із закупівель виробничого сектора Китаю PMI Manufacturing (добре корелює з темпами росту ВВП), що публікується HSBC, демонструє зниження ділової активності вже п'ятий місяць поспіль. Такого в Піднебесній не бачили з часів кризи 2008-2009 років. Причому недавно опубліковані попередні дані за березень показали прискорення падіння: індекс жваво відкотився до рівня 48,1 (показник нижче 50 вказує на зниження ділової активності). При цьому знижуються всі компоненти PMI - індекси нових замовлень у промисловості, зайнятості, виробництва. Гальмування китайської економіки стає все більш очевидним, питання зараз у тому, наскільки різким і тривалим воно буде і чи готові світові ринки до нової реальності - відносно слабкого зростання Китаю.

Анатомія зростання

Чому розвинені економіки, як правило, зростають дуже повільно, а Китай останні 30 років зростав дуже швидко? І як довго можуть зберігатися високі темпи зростання, яка їх межа? Відповіді на ці питання може дати класична модель довгострокового економічного зростання, автором якої є відомий американський економіст Роберт Солоу.

Для початку варто зрозуміти, що буде, якщо ми інвестуємо в капітальні потужності (фабрики, заводи і т. п.) при незмінній чисельності населення. У міру будівництва підприємств на них концентрується робоча сила, тобто населення переходить з ручної праці на машинну. У цих умовах будь-який новий завод - це значне збільшення виробництва: капіталу мало, вільних робочих рук багато. Однак, коли капіталу вже багато, а вся дешева робоча сила вже зайнята, будь-який новий завод навряд чи сильно збільшить виробництво. Цей феномен називається "зменшується граничний продукт" - кожна додаткова одиниця капіталу дає все менший граничний продукт, тобто економічна віддача від нових інвестицій знижується.

В економіці інвестиції у виробництво вирішують два завдання: будівництво нових потужностей і амортизацію старих (ремонт, заміна обладнання). При цьому в міру збільшення капіталу його середня продуктивність падає через описаний вище ефект зменшення граничного продукту. Однак амортизація зростає пропорційно кількості наявних в економіці фабрик і заводів. В результаті, коли капітальних потужностей стає занадто багато, витрати на ремонт перевершують доходи від них. Відсутність припливу нової дешевої робочої сили також робить безглуздим будівництво заводів - на них уже просто нікому буде працювати.

У спрощеній моделі економічного зростання, де чисельність населення і рівень технологій прийняті за константи, буде відбуватися таке. Поки капіталу мало, він продуктивний: дає більшу віддачу, його додавання перевершує вибуття, тому економіка зростає швидко. Якщо ж капіталу багато, він стає малопродуктивним: додатковий продукт не покриває амортизацію, капітал (і ВВП) зменшується. Фактично, за Солоу, економіка повинна рано чи пізно досягти стаціонарного стану, коли додавання капіталу одно його амортизації, тобто це точка, в якій економіка перестає рости за рахунок інвестицій (капіталу стає стільки, що інвестицій вистачає тільки на його підтримку).

Інвестиції - добре, а наука - краще. Модель Солоу добре пояснює і китайське диво, і більш ранні спостереження, наприклад швидке економічне зростання у післявоєнній Німеччині, Японії, бум у Південній Кореї і на Тайвані. Після Другої світової війни в Німеччині та Японії капітальні потужності були зруйновані. Було багато дешевої робочої сили при малому капіталі, значить, гранична віддача від капіталу була велика. І дійсно, ці країни до 1970-х років зростали значно швидше Америки (Німеччина - 6% на рік, Японія - 8%, США - всього 2%).

Але все більш ранні приклади показували, що нескінченне швидке інвестиційне зростання неможливе, рано чи пізно економіка зростає до свого стаціонарного стану, і, щоб зростати, їй доводиться спиратися не тільки на інвестиції, а й, насамперед, на науково-технічний прогрес - значно більш опосередкований фактор. Власне, це і є основний висновок із моделі Солоу: джерелом довгострокового зростання може бути тільки технічний прогрес, а інвестиційне зростання швидке (за наявності сприятливих інституційних передумов), але обмежене в часі. Тільки завдяки науково-технічному прогресу вдається не тільки підтримувати неминучу амортизацію безлічі капітальних потужностей в розвинених економіках, а ще й якось рости.

Але зростання це вже не те, що колись: і Німеччина, і Японія, і США, та й практично всі розвинені країни з радістю зростали б зараз на 3% на рік, але і цього не можуть. Адже до насиченості економіки капіталом додається негативний демографічний тренд (чисельність працездатного населення не постійна, як в моделі Солоу, а зменшується). У період 2000-2008 років середньорічні темпи зростання ВВП в США, єврозоні та Японії становили 2,5%, 2% і 1,2% відповідно.

І це в економічно сприятливий період. І це зростання, значною мірою сфабриковане за рахунок кредитного буму, за який Захід розплачується починаючи з 2008 року і все ніяк не може розплатитися. Китайські 10% на рік можливі тільки на етапі стрімкого інвестиційного пожвавлення при наявності дешевої робочої сили, і, схоже, для самого Китаю такі показники вже скоро будуть історією.

Японським шляхом

Чому ми можемо припускати, що швидке зростання Китаю ось-ось закінчиться і що нинішнє сповільнення - всерйоз і надовго? Тому є безліч передумов, але головна - демографічна. Віддача від капіталу буде падати хоча б тому, що вільної дешевої робочої сили скоро не залишиться: китайський капітал за 30 років буму практично всю її абсорбував. Капіталу (на одного працюючого) в Піднебесній скоро стане занадто багато. Зрозуміло, його буде набагато менше, ніж у тих же США, але і продуктивність праці в США набагато вища, ніж у Китаї.

Ілюстрацією того, що, ймовірно, відбудеться з Китаєм в найближчі роки, може стати Японія. "Китай в демографічному сенсі буде досить швидко перетворюватися на Японію. Одним з наших улюблених індикаторів є відношення кількості громадян у працездатному віці 20-59 років до тих, кому за 60. Падіння цього відношення в Японії з п'яти до двох, яке відбулося з 1973 по 2006 рік, збіглося з уповільненням середньорічного зростання ВВП з 8% до менш ніж 2%.

Китай чекає така ж трансформація, але за набагато коротший час - співвідношення чисельності працездатного і непрацездатного населення впаде з нинішніх п'яти до двох вже до 2033 року. Це піднімає неприємні питання, наприклад наскільки економічна політика Китаю враховує демографічні реалії. Зокрема, практика стимулювання економічного зростання за рахунок все більшого нарощення боргу будується на імпліцитному припущенні, що населення, яке обслуговує створений борг (робітники), залишатиметься набагато більш численним, ніж нетто-одержувачі цього боргу (пенсіонери)", - відзначає економіст гонконзької консалтингової компанії GaveKal Артур Кребер.

Іншими словами, капітальних потужностей з сьогоднішнім безпрецедентним рівнем інвестицій (під 50% ВВП) в економіці КНР буде все більше, економічно неактивного, залежного від державних трансфертів населення - все більше, а нових робочих рук - все менше. Тобто інвестиції приречені на падіння відразу з двох причин. По-перше, пенсіонери завжди і у всіх країнах зберігають менше, ніж люди, які працюють, тому що їх дохід менший (а менше заощаджень означає менше інвестицій). А по-друге, інвестувати у створення нових капітальних потужностей стане просто безглуздо, тому що приплив нової дешевої робочої сили буде невеликий. А скорочення інвестицій неминуче призведе до сповільнення зростання ВВП, оскільки це зростання від них безпосередньо і залежить.

Симптоми прийдешніх проблем помітні вже зараз. Наприклад, зростання зарплат у багатьох секторах китайської економіки. Це зростання вже штовхає компанії на те, щоб взагалі відмовитися від людської праці і роботизувати виробництво - таким шляхом, наприклад, нещодавно пішла Foxconn, компанія-виробник комплектуючих для Apple і один з найбільших роботодавців в Китаї. Інший симптом - локальні кризи надвиробництва (в основному будівельний сектор). При цьому на структурні довгострокові проблеми обмеженості інвестиційного зростання і несприятливої демографії накладаються короткострокові негативні чинники: роздута починаючи з 2008 року кредитна бульбашка в секторі нерухомості, зростання обсягу "поганих" боргів у банківському секторі, проблеми китайських експортерів у зв'язку зі скороченням споживання в охопленій рецесією Європі.

Цілком можливо, що поєднання несприятливої зовнішньої кон'юнктури і накопичених внутрішніх проблем призведе до досить різкого "фазового переходу" Китаю з високих темпів зростання ВВП на набагато більш помірні (що буде для китайської економіки рівнозначно вступу в рецесію). Так, на думку професора економіки Пекінського університету Майкла Петтіса, до 2015-2016 років Китай, можливо, увійде в смугу слабкого зростання - в середньому близько 3% на рік.

"Чому я думаю про те, що незабаром ми будемо говорити про 3% зростання для Китаю? Я вражений історичними прикладами. Кожен випадок в історії, з яким мені пощастило ознайомитися, показує, що країна, яка пережила декаду (або більше) років чудесного економічного зростання, драйвером якого були інвестиції (і таких прикладів безліч), в результаті входить в тривалі періоди дуже низького або навіть негативного зростання. Їх часто називають втраченими десятиліттями, і вони виявляються набагато важчими, ніж це собі уявляли найвідчайдушніші скептики і песимісти в періоди буму. Китай реалізовував і реалізує досі найбільш екстремальну модель інвестиційного типу зростання, і я не бачу, яким способом він зміг би уникнути наслідків, які були абсолютно неминучі у всіх інших випадках", - відзначає Майкл Петтіс.

Повільне, але велике

Якими можуть бути глобальні наслідки сповільнення китайської економіки? Песимісти на кшталт того ж Петтіса вважають, що досить значними; найсильніший удар може чекати експортерів сировинних ресурсів - попит в Піднебесній різко впаде і ціна на них обрушиться. Не особливо радісна перспектива для Росії (а також для Бразилії та Австралії - основних постачальників залізної руди в Китай).

Але є й оптимісти. "Навіть враховуючи сповільнення економічного зростання Китаю в найближчі роки, якого ми очікуємо, він буде грати все більшу роль у світовій економіці, - вважає аналітик гонконгської консалтингової компанії Dragonomics Ендрю Бетсон. - Так буде просто тому, що Китай зараз - набагато більша за розміром економіка, ніж в період буму середини 2000-х. Таким чином, кожен відсотковий пункт зростання означає набагато реальніший попит в економіці в абсолютних цифрах. Наведу приклад: за період з 2008 по 2010 рік, коли зростання ВВП Китаю склало в середньому 9,7%, внутрішній попит в економіці зріс на $2,5 трлн. Це набагато більше, ніж в кризових США і Європі, і це більше, ніж в тому ж Китаї в період з 2005 по 2007 рік, коли економіка зростала із середньорічним темпом 12,7%. Коли економіка стає великою, кожен відсоток зростання значить набагато більше, ніж коли вона була маленькою".

Звичайно, багато залежить від того, яким саме буде це повільне зростання. Ендрю Бетсон набагато більш оптимістичний, ніж Майкл Петтіс, - прогнозує, що зростання сповільниться не сильно, до 8% на рік. Таке цілком собі швидке зростання, зрозуміло, буде сприяти подальшому поступовому зміщенню економічного центру світу в Азію, Китай же при цьому буде відігравати все більш вагому політичну та економічну роль у світі і, можливо, стане новим драйвером глобального економічного зростання. Залишається тільки сподіватися, що оптимісти виявляться більш прозорливими, адже іншого кандидата на витягування світової економіки з нинішнього близького до рецесійного стану (глобального стаціонарного стану, за Солоу), схоже, немає. Хіба що знову всіх виручить науково-технічний прогрес, але в цій сфері прогнозувати щось дуже складно.

Олександр Зотін

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Дивись також
В Контексті Finance.ua
Опитування