3189
Коли гроші дешевшають, ресурси дорожчають ще швидше
Мідь, вольфрам, нафта, сільськогосподарські продукти і угіддя - боротьба за ресурси в світі загострюється. Спекулянти на сировинних ринках додатково накручують ціни. Чи потребує торгівля сировиною особливого регулювання?
Причин зростання цін на сировину і ресурси у світі - безліч. Це дефіцит і небезкінечність багатьох корисних копалин. Це зростання населення, виробництва і споживання в глобальному масштабі. Це практичні монополії, як, наприклад, на рідкоземельні метали. Це спекулятивні бульбашки на біржах, куди закачуються дешеві гроші. Політики бачать необхідність упорядкувати торгівлю, але дієвих механізмів поки не знайшли.
Реальне виробництво
Томас Бартельт (Thomas Bartelt) працює в автоконцерні Volkswagen. Концерн стрімко зростає і поставив собі за мету до 2018 року стати світовим лідером з продажу автомобілів. Без найжорстокішого планування цієї мети не досягти. Але як здійснювати планування, якщо ціни на сировину постійно скачуть і, переважно, вгору? Тому в концерні є відділ контролю глобальних фінансових ризиків. Саме його і очолює Томас Бартельт.
Автомобільному виробництву сьогодні потрібна не тільки сталь, але і мідь, алюміній, платина, паладій, родій і безліч інших матеріалів. Томас Бартельт і його співробітники намагаються дістати їх вчасно і за розумними цінами. Наприклад, на біржі термінових угод вони укладають фінансові контракти на алюміній, який буде потрібен їм приблизно через п'ять років. Те саме і з міддю. А дорогоцінні метали вони закуповують не на папері, а цілком реально - фізичний обсяг не такий великий.
Спекулятивна гонитва за прибутком
Проблема, з якою в останні роки все частіше стикаються Томас Бартельт і його колеги, - зростання числа конкурентів на ринку. І це не реальні виробники, споживачі сировини, а фінансові спекулянти. В кінці 90 років минулого століття їх частка в обсязі торгівлі сировиною становила близько 20%, сьогодні це фантастичні 80%. Один з чинників такого приросту - наявність "дешевих грошей". Як Федеральна резервна система США, так і Європейський центральний банк надають сьогодні позики банкам за надзвичайно низькими відсотками. Наприклад, ставка Європейського центробанку - 1%. Це нижче рівня інфляції. А сировина і ресурси є перспективним ринком вкладення.
Виконавчий директор відділу контролю банків у Федеральному відомстві з нагляду за фінансовим сектором Раймунд Резелер (Raimund Röseler) наводить такі цифри: якщо ще в 2003 році обсяг керованих вкладень в сировинні фінансові інструменти становив 26 млрд доларів США, то сьогодні це вже понад 400 млрд. А загальний обсяг всіх нереалізованих сировинних деривативів становить 3200 млрд доларів США.
Приборкати спекуляцію, але як?
Сильно спрощуючи, можна сказати, що деривативи - це насправді парі на те, скільки нафти, міді, алюмінію або пшениці буде в певний момент на ринку і за якою ціною. У багатьох випадках до реальної кількості сировини спекуляція має мало стосунку, але вона роздмухує ціни. Наслідки можуть бути плачевними. Якщо мова йде про продукти сільського господарства, це злидні і голод. Якщо про мідь і рідкоземельні метали - загроза виробництву. При цьому завжди існує ризик інфляції.
Міністр фінансів Німеччини Вольфганг Шойбле (Wolfgang Schäuble) упевнений, що якщо такий розвиток продовжиться, то наступна фінансова криза неминуча. Тому Шойбле активно виступає за введення більш суворих правил торгівлі сировинними фінансовими інструментами. Цю мету ставить собі і "велика двадцятка" - група розвинених країн і країн з перехідною економікою. Шойбле вимагає, в першу чергу, більшої прозорості угод. Для цього контрольні відомства всіх країн "великої двадцятки" повинні отримати більше повноважень.
Боротьба за ресурси загострюється
Ще один можливий інструмент регулювання торгівлі на ринках сировинних фінансових інструментів - податок на біржові операції. Він покликаний сповільнити фінансові потоки. Багато країн ЄС підтримують цю ініціативу Німеччини. Проте Великобританія категорично проти. Тим часом Лондон - найважливіший в Європі центр торгівлі деривативами. Варто ввести податок, і операції з Франкфурта-на-Майні тут же перемістяться в Лондон. У капіталу немає батьківщини.
Поки ввести більш суворі правила гри на сировинних ринках не вдається, уряд Німеччини намагається забезпечити безперебійне постачання промисловості країни. Для цього восени 2010 року він прийняв національну сировинну стратегію. Прикладом її реалізації можуть служити двосторонні договори з Казахстаном і Монголією, засновані на принципі "Сировина в обмін на технологію". Розвідка та видобуток корисних копалин ведуться спільно, необхідне обладнання поставляє Німеччина.
Сабіне Кінкарц, Александр Варкенті
За матеріалами: Deutsche Welle
Поділитися новиною
