10232
Бойовий сир, або Чому Росія знову хоче Крим
— Аграрний ринок
Весь минулий тиждень між Україною і Росією йшла справжня війна, нехай і всього лише торговельна. "Братська" заборона на сирну продукцію декількох наших виробників вийшла далеко за межі економічних відносин і проблем окремих заводів. Крім того, українська сторона, здається, нарешті почала публічно визнавати, що дружба з Росією - штука доволі неоднозначна. Як інакше пояснити цілком справедливе обурення Миколи Азарова тим, що російський санлікар Геннадій Оніщенко дозволяє собі робити гучні заяви на адресу вищого українського керівництва? Ось тільки за сиром загубилася друга частина наїзду на нас. Хоча потенційно вона і більш гучна.
Росія знову заговорила про свої територіальні претензії. Причому озвучив цю позицію не хто-небудь, а Станіслав Говорухін - режисер, депутат, а ще начальник виборчого штабу Володимира Путіна. Інакше, як наїздом, нехай і прихованим, його лист в Україну не назвеш. Так от, Говорухін написав про кричущу несправедливість того, що нам досі належить Крим. А ще поміркував, як би його повернути. "Здобуваючи і обороняючи Крим і відводячи тим самим дамоклів меч від наших предків на землях, що стали нині Україною і Російською Федерацією, Російська Імперія і Радянський Союз втратили за 250 років не менше 4 мільйонів осіб. Чи можуть кілька крапель чорнила в 1954, 1991 і 1997-99-му роках (при підписанні та ратифікації Договору про дружбу між Україною і РФ) розчинити в собі ці потоки крові?" - обурився соратник Путіна. І пішов далі - став міркувати, як Росії повернути не тільки півострів, а й всю Україну.
"Ми повинні розуміти, що можливості повернення Криму і Севастополя мирним, а тим більше, військовим (про таке не заговорювали навіть найрадикальніші російські "українофіли") шляхом в наш час скрутні, якщо не неможливі в принципі. Крим можна повернути тільки разом з Україною... Найкраще з того, що ми можемо придумати: зробити все, щоб Україна збереглася в загальному економічному, релігійному, культурно-історичному просторі з Росією. Суверенітет можна потерпіти, відсутність спільної історичної долі - ні", - зробив висновок Говорухін. І, здається, перестарався. До звичайної антиукраїнської риторики він додав міркування про кров і можливі військові дії. А ще прямо зізнався, що РФ нас "терпить", а не вважає рівноправною державою. І на тлі такої заяви сирна, шоколадна, газова та інші війни, які нам постійно пророкують, здаються не такими вже й страшними.
Вдумайтесь самі, войовничу і не дуже терпиму риторику проводить начальник виборчого штабу самого Путіна. Він прямо говорить нам, що частина України належить їй тільки за історичною несправедливістю, і що краще цю ситуацію виправити. Причому зараз він заперечує можливість військового конфлікту, але хто може поручитися, що через час цей шлях не здасться йому цілком прийнятним? З чим же пов'язаний такий радикалізм людини, яка, нібито, має дотримуватися поміркованої позиції, а про міжнародні відносини зовсім не заговорювати?
Схоже, що Україна стає заручницею внутрішніх проблем РФ. Ні, звичайно, мудрування російських (а по факту, ще радянських за образом мислення) патріархів ми чули й раніше. Але зараз ситуація особлива. Імперською позицією (і в економіці, де її втілює Митний союз, і в політиці з союзом Євразійським) офіційна РФ хоче вирішити свої конфлікти, з якими її влада давно вже не зустрічалася. Адже зараз проти неї піднялися дійсно величезні маси народу, а кількість людей думаючих і здатних повести за собою, серед опозиціонерів просто зашкалює. Від них обов'язково потрібно відволікти увагу широких мас. А Україна ж прекрасно відволікає.
Багатьма росіянами, незалежно від політичної позиції, Україна сприймається дуже однозначно - як молодша "сестра", а, якщо залишити осторонь мову дипломатії, як територія їхньої великої держави, що незрозуміло чому відвалилася. А Крим - питання взагалі болюче, як це може бути, що він досі не належить РФ? Правда, перший раз "українську карту" російським політикам розіграти не вдалося. Скільки не звинувачував Путін учасників акцій протесту проти результатів виборів Держдуми в тому, що вони працюють на захід і організовують революцію за "українсько-помаранчевим" сценарієм, ніхто до нього особливо не прислухався. І ось настав час заглиблення в тему.
Але, найголовніше, нинішня атака, як не сумно для нас, має великі шанси на успіх. Про це свідчать відразу кілька моментів. По-перше, поміркуйте самі, блискавки в наш бік метає вельми неоднозначна особистість. З одного боку, Станіслав Говорухін - начальник путінського виборчого штабу, тобто фігура солідна. З іншого, в Росії його сприймають все менш серйозно. Особливо після розповідей про те, що Висоцький обов'язково голосував би за президента Володимира Володимировича, і про те, що в Росії за нинішньої влади встановилася "нормальна" і "цивілізована" корупція (цікаво, це як?). Атакувати устами саме такої людини дуже зручно, завжди можна списати на емоції, політичну недосвідченість або взагалі особисту позицію.
По-друге, дещо Росії вже вдалося. Принаймні, торговельна війна на даний момент зачепила наших виробників, а якоїсь адекватної відповіді на неї отримано не було. Успіх РФ в сирному протистоянні яскраво показує той же Геннадій Оніщенко, який дозволяє собі голосно висловлюватися не лише про українців, а й про наших високих чиновників. А ще він легко наважується не зустрічатися з нашими урядовими делегаціями, що говорить, швидше за все, про цілковиту безкарність, яка дозволяє плюнути навіть на залишки дипломатії.
Але найголовніше все ж не в Росії. Ще за часів першої заяви Оніщенка про українців, яких прирівняли до тварин, очікувалася жорстка реакція України, аж до вимоги звільнити скандального чиновника. Реакція була, але санлікар залишився на посту і став ще сміливішим, сирна війна ведеться ударними темпами, а інші представники російської влади відновлюють інформаційну війну на кримському та культурному фронтах. І знову не видно жорсткої реакції. Тому зараз ми не просто програємо сусіду інформаційну, торговельну та інші війни. Ми ще й стали козирем влади "братської держави" на її внутрішніх виборах, і незрозуміло, яке ставлення до нас сформується в результаті цього.
То може, для українських дипломатів таки настав час давати жорсткі відповіді сусіду?
Родіон Комаров
За матеріалами: Главред
Поділитися новиною
