941
Під гнітом резолюції
Однією з помітних для України міжнародних подій початку 2012 року могла стати зимова сесія ПАРЄ. Перші ж дні роботи Парламентської асамблеї для української делегації ознаменувалися "кадровим" скандалом. Адже попереду ще було прийняття потенційно несхвальної для Києва резолюції.
Хмари насуваються?
Зимова сесія Парламентської асамблеї Ради Європи приємних сюрпризів офіційному Києву не обіцяла. Ще в листопаді 2011 року співдоповідачки ПАРЄ по Україні Майліс Репс і Марієтта де Пурбе-Лундін в інтерв'ю попереджали, що "зміниться мова резолюції, її тональність". Передбачалося, що в січні порівняно м'які формулювання і відносно акуратно виражені надії на швидке проведення реформ зміняться більш жорсткими вимогами. Час від часу в листопаді-грудні в публічних заявах представників Ради Європи проскакувало і неприємне для України слово "санкції" - правда, здебільшого, в контексті а-ля "Але крайніх заходів хотілося б уникнути". "Мені все-таки здається, що українська влада чутлива до критики, що вона знайде можливість не зайти в той глухий кут, з якого потім буде дуже складно вийти. Ми донесли до влади сигнал, що в України закінчується час. Гадаю, влада нас зрозуміла", - цитував "Коммерсант-Украина" на початку грудня минулого року слова Марієтти де Пурбе-Лундін.
Повною мірою важко сказати, як саме правлячий табір витлумачив донесені до нього "сигнал". У будь-якому разі, з часу висловлених співдоповідачками надій на розуміння, як мінімум, в "справах Тимошенко", які перетворилися на символ специфіки роботи вітчизняного правосуддя, переміщень на краще не відбулося. Навпаки, в грудні 2011 року захист екс-прем'єра програв апеляцію, а саму колишню главу уряду спочатку повторно заарештували прямо в камері, а потім - відправили відбувати покарання в колонію. До початку зимової сесії ПАРЄ в Європі така доля видної опозиціонерки продовжувала викликати здивування, змішане з обуренням. "Зараз я надзвичайно стурбований щодо стану, в якому жінка, яка займала вище становище в Україні, перебуває у в'язниці. Президент і ПАРЄ, особливо ПАРЄ, повинні залишатися надзвичайно стурбовані, звичайно ж, не втручаючись в діяльність судової системи в Україні", - ділився побоюваннями обраний 23 січня Президент Парламентської асамблеї Жан-Клод Міньйон, делегований від лояльної відносно "Батьківщини" Європейської народної партії. Тим не менш, українська сторона продовжувала розраховувати на краще. "Ми сподіваємося, що в результаті дискусії парламентська асамблея ухвалить збалансовану резолюцію, в якій об'єктивно буде відображатися нинішня динаміка реформ в Україні та рівень співпраці нашої держави в рамках Ради Європи", - оптимістично заявляв 24 січня прес-секретар МЗС України Олександр Дікусаров.
Як би там не було, під час зимової сесії асамблеї українська делегація двічі встигла привернути увагу Ради Європи ще до того, як ПАРЄ взялася пильно розглядати проблеми функціонування демократії в Україні. В обох випадках мова йшла про вирішення питань, які тією чи іншою мірою можна назвати кадровими. Для початку відбулася заміна представників української влади в моніторинговому комітеті ПАРЄ. Двадцять третього січня на зміну порівняно нейтральному і відомому в Страсбурзі "регіоналу"-юристу Сергію Головатому прийшла сестра нинішнього глави АП Юлія Льовочкіна, яку важко запідозрити в недостатній повазі до позиції правлячого табору. Власне, якщо судити за словами глави української делегації Івана Попеску, Головатого підвела якраз-таки "нейтральність", яка, очевидно, не дозволяла йому повною мірою представляти інтереси ПР в ПАРЄ...
Якщо відповідальність за перестановку в моніторинговому комітеті українська сторона на себе брати відмовилася, то другий "навколокадровий" розгляд, який ледь не призвів до масштабного скандалу, вже лежав "на совісті" українських опозиціонерів. Як з'ясувалося в той же день, 23 січня голови фракцій БЮТ-Б і НУ-НС в парламенті попросили відкликати з сесії трьох делегатів від Верховної ради. Йшлося про нардепів Володимира Пилипенка, Валерія Писаренка та Олександра Фельдмана, які в Страсбурзі по старій пам'яті представляли БЮТ, тоді як на сьогодні соратники Андрія Портнова Писаренко і Пилипенко є позафракційними депутатами, а Фельдман і зовсім встиг увійти до фракції ПР... По суті логічне прохання опозиціонерів, тим не менш, ледь не призвело до процедурного казусу, в рамках якого своїх повноважень українська делегація могла позбутися повним складом. Що прогнозовано викликало обурення можновладців. "Партія регіонів вважає, що опозиція завдає великої шкоди Україні... Стільки ненависті, шкоди, скільки завдає нині опозиція, Україні не приносили навіть жорстокі вороги... Гадаю, що наступним кроком Кожем'якіна і Мартиненка буде звернення до Парламентської асамблеї Ради Європи з проханням позбавити Україну членства в асамблеї", - обурювався голова фракції ПР Олександр Єфремов. Однак врешті-решт в ПАРЄ було ухвалено рішення, що претендує на звання соломонового. "Повноваження будуть відновлені, ми їх під питання не ставимо - ми вирішили, що це не така страшна ситуація, щоб позбавити Україну права голосу, але те, що порядку в нашому спілкуванні не вистачає, це - факт", - зазначив глава комітету з питань правил процедур Егідіюс Варейкіс. Однак, судячи з усього, Страсбург все-таки планує порадити Верховній раді остаточно розібратися з "квотним" питанням. Поки захищати інтереси України в ПАРЄ потрібно було попередньому складу делегації. А з урахуванням тексту проекту резолюції, захист офіційному Києву справді міг знадобитися.
Санкційна загроза
Попередній варіант документа дійсно не можна було назвати доброзичливо-м'яким по відношенню до України. Від нейтральності більш ранніх заяв моніторинговий комітет планував перейти до практично незакамуфльованих вимог. Згадуючи про деякі досягнення української влади, проект резолюції все ж оголошував весь перелік звичних претензій до офіційного Києва: огріхи правосуддя, політизованість процесів проти екс-чиновників-опозиціонерів, проблемне функціонування судової системи, труднощі зі свободою слова, недосконалість виборчого законодавства - але формулював їх жорсткіше, ніж зазвичай. "Відсутність незалежності судової системи в Україні, надмірно часте і тривале утримання під вартою підозрюваних, відсутність "рівності зброї" звинувачення і захисту, а також неадекватне правове обґрунтування прокуратурою і судами офіційних документів і рішень призводить до серйозних вад у діяльності судової системи цієї країни", - таврувалися в проекті невідповідності українських реалій європейським стандартам.
Навіть з урахуванням того, що проект резолюції спочатку обіцяв бути суворим, представники українського правлячого табору з перших днів сесії сподівалися на те, що "різких заяв чи якихось санкцій до України не буде застосовано". І справді, 26 січня до моменту голосування текст потенційної резолюції виглядав вже м'якше. За наполяганням української сторони в нього були додані або скориговані пункти, які "вітають" успіхи української влади і хвалять їх демократичні наміри. При цьому складалося враження, що одним з головних досягнень делегації України вважається неодмінна згадка в тексті резолюції факту відправлення у Верховну раду (а не прийняття, яке ще тільки попереду) проекту нового Кримінально-процесуального кодексу. Треба зауважити, що початковий проект резолюції, хоч і критикував хід знакових процесів, але, в першу чергу, містив претензії до вже чинного Кримінального кодексу - до самого факту існування знаменитих статей 364 і 365. "Асамблея хотіла б підкреслити, що оцінка політичних рішень і їх наслідків є прерогативою парламентів і, в підсумку, електорату, а не судів. Вона вважає за необхідне розробити жорсткі міжнародні стандарти, що розмежовують політичну і кримінальну відповідальність", - йшлося в попередньому тексті...
По "статейному" пункту, зрештою, симпатикам української влади вдалося добитися деяких успіхів. Початкова версія про "негайно виключити" була замінена на більш нейтральне "змінити відповідно до стандартів Ради Європи" (але українська опозиція сумнівається і в тому, що можновладці в Києві прислухаються і до пом'якшеного прохання). В інших випадках низка зауважень про "негайно" перетворилися на "терміново", додалося компліментів на адресу недавно схваленого закону про вибори, а побоювання з приводу його норм від "вплинуть" перейшли до "можуть вплинути". Однак самі згадані побоювання з проголосованого варіанту резолюції нікуди не поділися: ПАРЄ нарікає на те, що Україні не вдалося перейти до пропорційної системи з відкритими регіональними списками, як то було рекомендовано, і настійно радить на вибори, що наближаються, знизити прохідний бар'єр і подумати над поверненням блоків. Підкреслюється в резолюції і значимість майбутньої кампанії: "Асамблея вважає, що майбутні парламентські вибори як лакмусовий папірець дозволять перевірити відданість України демократичним стандартам. Асамблея вважає, що участь у цих виборах міжнародних спостерігачів буде істотно сприяти їх проведенню у відповідності з демократичними принципами".
Крім "передвиборних" сумнівів резолюція містить і очікувані рекомендації "зняти звинувачення з колишніх посадових осіб уряду" (зрозуміло, після перегляду "злощасних" статей), дозволити їм участь у виборах, а до цього - вирішити проблему з тривалими арештами та іншими особливостями взяття під варту опозиціонерів. І, хоча словосполучення "політичні в'язні" у тексті резолюції не вживається, в ПАРЄ не виключають, що Юлію Тимошенко, Юрія Луценка, Валерія Іващенка ще можуть вважати такими... А найбільшу увагу привертав той факт, що в резолюцію все-таки потрапив пункт про "можливий розгляд санкцій, якщо вимоги Асамблеї не будуть виконані".
Неприємну звістку в Україні зустріли по-різному. Представники правлячої партії до змісту документа поставилися порівняно спокійно. У МЗС традиційно зайнялися пошуком позитиву. "Критичні зауваження, які містяться у резолюції, в цілому спрямовані на заохочення України до проведення правових і політичних реформ", - говорила заява Департаменту інформаційної політики зовнішньополітичного відомства. Опозиціонери, навпаки, сприйняли резолюцію майже апокаліптично. "Негайна вимога звільнити Юлію Тимошенко, закрити кримінальне провадження, ввести вільний суд, обмежити повноваження прокуратури, зупинити політичні репресії, а в разі невиконання цих вимог - введення санкцій: це і є відповіддю 47 країн Європи, які входять до Парламентської асамблеї, диктаторському режиму Януковича", - упевнений "бютівець" Сергій Соболєв.
Між тим, варто пам'ятати, що санкції бувають різні. "Санкції вводять тоді, коли вважають, що вони будуть мати ефект... Нас вважають настільки хворими, настільки такими, що заплуталися у своїй геополітичній політиці, наш рівень дипломатії - настільки низьким, що ніхто не зможе сказати, що санкції будуть мати результат. Важко сказати, хто насправді - які прошарки населення - постраждають від санкцій", - акуратно оцінював майбутнє напередодні голосування ПАРЄ директор соціологічної служби "Український барометр" Віктор Небоженко. Ті самі страшні санкції (від заборони на в'їзд чиновникам до блокування рахунків і більш неприємних явищ), які вже кілька місяців на голови влади закликали опозиціонери, - прерогатива, скоріше, керівництва ЄС, яке, як і раніше, поки не має наміру приймати різкі рішення. Санкції ПАРЄ - інший механізм. "Найжорсткіше, що може зробити Асамблея - це позбавити українську делегацію права голосу. Це робиться у виняткових випадках. Як правило, перед тим, як зробити такий крок, Асамблея проводить кілька дебатів і намагається пояснити, до чого це може призвести", - пояснила Майліс Репс в інтерв'ю "Українській правді".
І все ж недооцінювати несхвалення Парламентської асамблеї не варто. Визнання того, що українські проблеми з демократією мають такі масштаби і вимагають негайного вирішення - вже дуже нехороший "дзвіночок". "Резолюція буде мати великий вплив на доступ України до Європи в цілому. Я знаю, що Україна вже підписала економічну частину угоди про асоціацію. Але там є ще й політична частина переговорів. І повірте, в Європі дуже серйозно поставляться до результатів моніторингу та резолюції ПАРЄ", - уточнює співдоповідачка по Україні. Як би оптимістично не був налаштований правлячий табір, не слід забувати про те, наскільки часто в заявах Брюсселя звучить мотив "Україна повинна розділяти європейські цінності". І якщо офіційний Київ і справді прагне щільніше інтегруватися в європейське співтовариство, йому все ж доведеться це наочно демонструвати.
Ксенія Сокульська
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
