2585
Скраплений газ із Каспію не допливе до України
— Енергетика
На Міжнародному економічному форумі в Давосі Україна має намір оголосити про прорив "газової блокади" Росією. Цьому має сприяти підписання угоди з Азербайджаном про постачання скрапленим газом LNG-терміналу, що будується на українському узбережжі. Правда, рівно рік тому подібний контракт Україна вже підписувала: на Давосі-2011 Київ і Баку уклали меморандум про наміри постачання 5 млрд. куб м азербайджанського газу. Тепер настав час укласти новий меморандум - про взаєморозуміння.
До речі, підготовка технічного обґрунтування будівництва LNG-терміналу була розпочата ще в 2009 році. Але за три роки проект ледве-ледве зрушився з мертвої точки. Зовсім недавно під термінал почали формувати список ймовірних інвесторів.
Але пошук інвесторів і землі для будівництва ніяк не впливає на формування портфеля замовлень щодо заповнення проектних потужностей LNG-терміналу, які складають 10 млрд куб м на рік. При середньому обсязі щорічного споживання імпортного газу на рівні 47-52 млрд. куб. м, Україні ці потужності можуть дати можливість урізноманітнити джерело надходження як мінімум 25% імпорту. Але портфель залишається порожнім.
Пояснюється це, насамперед, тим, що на початку поточного десятиліття Україна не побажала повторити шлях країн-сусідів щодо розриву "енергетичної блокади". Суть цього процесу проста: необхідно провести чесну і відкриту приватизацію енергосектору. Це зробили Румунія, Угорщина, Словенія, Хорватія і Польща, після чого змогли заручитися підтримкою американських і європейських корпорацій при розміщенні державних інвестицій в закордонні газові промисли.
У підсумку, Польща стала власником часток у великому газовому родовищі в Північному морі. Споруджуваний польський LNG-термінал у Свіноуйсце сьогодні виглядає набагато оптимістичне, ніж його український колега. Румунія зайнялася будівництвом LNG-терміналу в Констанці лише після того, як провідна румунська державна нафтогазова компанія після приватизації третини акцій придбала газові промисли на Близькому Сході. Таким же шляхом пішла Хорватія, яка продала корпораціям ЄС частину своєї провідної нафтогазової держкомпанії, вклала гроші в родовища Північної Африки, і потім розпочала будівництво LNG-терміналу Омішаль.
Нині всі ці проекти молодих держав-членів ЄС - прямі конкуренти українського термінала, що будується. Україна, за винятком родовища нафти в Єгипті, своїх закордонних промислів не має. Більше того, українській держкомпанії "Нафтогаз України" доведеться боротися з корпораціями Східної Європи за доступ до джерел сировини. Адже за умови відсутності в України своїх власних закордонних ресурсів, проведення танкерів зі скрапленим газом через протоки Стамбула обіцяє зробити роботу українського LNG-терміналу малорентабельною.
З урахуванням цієї обставини, підтримка будівництва терміналу Азербайджаном, поставки з якого протоками не обмежені, для Києва виглядає справжньою знахідкою. Однак при більш детальному розгляді, "азербайджанська знахідка" більше схожа на грубий прорахунок українського стратегічного планування. Паралельно з підтримкою українського проекту, Азербайджан ще в 2009-му разом з корпораціями ЄС виступив засновником згаданого вище LNG-терміналу Костанца в Румунії (його будівництвом займається консорціум AGRI). І Баку бачить для себе пріоритети саме в цій частині чорноморського регіону.
Тобто, для Азербайджану сьогодні головне не допомогти Україні "газом", а не допустити посилення на енергоринку свого головного конкурента - Казахстану. І конкуренція ця випліскується далеко за межі Каспійського регіону.
На хвилі цього "змагання" казахстанські компанії вже кілька років наполегливо домагаються завершення будівництва експортних газових терміналів в українських портах Феодосія і Керч. Хто затримує це будівництво? На це запитання у Києві ніхто толком відповісти не може. Хоча ясно, що вихід казахської продукції з українських терміналів загрожує помітно потіснити з чорноморського ринку азербайджанський скраплений нафтовий і природний газ (він ділитися на категорії LPG та LNG).
А якщо до цього додати, що компанії Казахстану обійшли Азербайджан в експансії на зовнішні ринки, купивши кілька років тому великі нафтогазові активи в Румунії, загальна картина ставлення Баку до нового українського LNG-терміналу стає гранично ясною. Тобто, з азербайджанської точки зору, цей проект буде мати впевнене майбутнє лише до тих пір, поки президенти Нурсултан Назарбаєв і Натік Алієв, автократичні лідери Казахстану та Азербайджану, не знайдуть спільну мову і не зможуть досягти компромісу під час розподілу ринків транзиту і перепродажу каспійської нафти і газу. Але як тільки цей компроміс буде досягнутий, Баку втратить будь-який інтерес до Києва: він переключиться на Бухарест.
Єдине, що в таких умовах залишається Києву - спробувати залучити на український газовий ринок компанії дружньої Азербайджану Туреччини. З 2010 року в цій країні щорічно почали проходити аукціони з перепродажу трубопровідного природного газу, який прямує транзитом на Балкани через Україну і підводний газопровід "Блакитний Потік". Домінують в турецьких аукціонах Shell Energy, великі місцеві торговці газом Enerco і Avrasyagaz, а також, компанія Bosphorus Gas, яка підконтрольна російському "Газпрому" і провідному турецькому газотрейдеру Botas. По ідеї, спільна участь Азербайджану та однієї з компаній Туреччини в наповненні українського ринку імпорту газу - це цілком реальний шлях зниження ризику виходу українського LNG-проекту.
Але цей подібний сценарій Київ сьогодні вже не готовий реалізувати. Справа в тому, що на поточний 2012 рік намічена приватизація турецької компанії Botas, після чого в цій держкомпанії настане як мінімум річний період мінімальної активності і глибокої реструктуризації. Україна, в принципі, могла б встигнути залучити турецький капітал на свій газовий ринок до початку цього процесу. Однак, заважає цьому одна вагома обставина. І обставина ця ідентична проблемі запуску LNG-терміналу: для основної маси нині правлячих київських політиків стратегія розширення джерел імпорту газу в Україну та його диверсифікація далеко не найголовніше завдання.
В таких умовах не дивно, що розробка, в принципі пересічного документа, оновленої Енергетичної стратегії України на період 2012-2030 років, зайняла у нинішньої української влади цілих півтора року. А в підсумку цей документ, базовий для української енергетичної дипломатії, так досі й не готовий. І навряд чи там знайдеться місце для газових інтересів Баку або Стамбула. Диверсифікацію енергопостачань українські чиновники оцінюють в інші суми. Звідси, напевно, і заява міністра енергетики Юрія Бойка, що будівництво терміналу вже не вигідно - легше купити "плавучий завод".
Андрій Старостін
За матеріалами: Коментарі
Поділитися новиною
