1570
Українське визнання Мечелу
— Фондовий ринок
Під кінець минулого року в російській групі "Мечел" оголосили про закриття операції з придбання Донецького електрометалургійного заводу (ДЕМЗ). Мечел став офіційним власником підприємства, фактичний контроль над яким його топ-менеджери здійснювали понад півтора роки. ДЕМЗ після періоду невизначеності знайшов акціонера з чітким баченням стратегії розвитку.
Ситуація зі зміною власників ДЕМЗ була напруженою. І офіційне придбання підприємства групою "Мечел" виглядає прийнятним завершальним етапом цієї непростої історії. Починалося ж усе дуже оптимістично.
У січні 2008 року було оголошено про те, що колишній електросталеплавильний цех Донецького метзаводу, виділений свого часу у міні-металургійний завод "Істіл" (Україна), і "інші компанії" продані групі "ЕСТАР" депутата Держдуми РФ Вадима Варшавського. Як заявляв тоді один із співвласників ISTIL Group, бізнесмен пакистанського походження Мохаммад Захур, продаж цих активів здійснювався на конкурсі серед покупців. Крім російської ЕСТАР, в ньому брали участь українські ІСД і Донецьксталь. Але вони поступилися в переговорах "в питаннях ціни".
Ціну угоди Захур розголошувати не став. А ось мотиви з продажу металургійного бізнесу пояснив так. За його словами, власники ISTIL не могли "закривати очі на те, що процес злиттів і поглинань у металургійній галузі робить нашу групу дуже маленьким гравцем на цьому ринку, навіть за мірками України". У такій ситуації нереальною бачилася "конкуренція з металургійними гігантами". (2007 рік донецький Істіл відпрацював на межі проектної потужності, виплавивши 1,026 млн тонн сталі.)
У скільки обійшлася ця покупка Варшавському, спробували підрахувати металургійні аналітики. За їхніми оцінками, на той час вартість активів, що передаються від ISTIL Group до ЕСТАР, становила від 500 до 700 млн дол. Пізніше в ЗМІ з'явилася інформація, що продаж було здійснено за 480 млн дол.
Як би там не було з істинними цифрами, але одна обставина залишається незмінною. На передкризовому піку вартості метактивів колишні власники Донецького електрометалургійного заводу (таку назву отримало підприємство після переходу під контроль ЕСТАР) змогли не просто вчасно вийти із сталевого бізнесу, а й отримати дуже непогані гроші. А от для Варшавського придбання виявилося не таким вдалим.
Осінь-2008 принесла криза. І в тій ситуації було не до розвитку виробництва і збільшення продажів. 2009 рік для ДЕМЗ виявився ще більш складним. У той період підприємство в порівнянні з підсумком-2008 скоротило виробництво готового прокату на 51,1% (до 501 тис. тонн), сталі - на 49,1% (до 528 тис. тонн). Іншими словами, криза для донецького міні-мілу групи "ЕСТАР" обернувся майже дворазовим зниженням обсягів виробництва.
Не кращим чином йшли справи і з фінансовими результатами діяльності підприємства. Старший аналітик ІГ "Арт Капітал" Дмитро Ленда наводить такі дані, з посиланням на інформацію самого заводу. Якщо за підсумками 2008 року ДЕМЗ отримав EBITDA у розмірі 160,7 млн дол., а прибуток - 60,9 млн дол., то в 2009 році аналогічні показники істотно знизилися: до 11,7 і -10,2 млн дол. відповідно. Така ж кореляція спостерігалася і щодо маржі EBITDA і чистої маржі. У 2008 ці індикатори становить 19,9 і 7,5%, в 2009 - 5,2 і -4,5%.
2009 рік став особливим для заводу ще з однієї причини - відбулася чергова зміна його власників. Після того як ЕСТАР не змогла погасити кредит - понад 300 млн дол., узятий у російського Альфа-Банку на придбання ДЕМЗ, останній відійшов під управління компанії А1, інвестиційної структури цього банку.
Зрозуміло, що банкіри були зацікавлені не стільки в організації діяльності метактиву, скільки в поверненні своїх грошей. У результаті весь 2009 і початок 2010 року пішли на пошуки нового профільного власника. ДЕМЗ тим часом не стільки розвивали, скільки намагалися підтримати на плаву. Подібна політика призвела до того, що в березні-2010 підприємство навіть змушене було зупинити електросталеплавильне виробництво.
Колапс, втім, тривав недовго. У квітні того ж року донецький міні-міл відновив діяльність, а в його керівництві з'явилися топ-менеджери від російської гірничо-металургійної групи "Мечел". З того часу в медіа почали активно мусуватися припущення, що ця група і викупила завод у структур Альфа-Банку. У самому Мечелі, однак, заперечували факт придбання підприємства. Зате акцентували увагу на стратегічному партнерстві групи і ДЕМЗ.
Партнерство полягало в тому, що з метою відновлення діяльності Донецького електрометалургійного заводу для нього налагодили постачання сировини у вигляді сталевих злитків з російських і румунських метактивів Мечелу. У перші місяці після запуску цієї програми на ДЕМЗ рапортували про 5-6-кратне перевищення обсягів виробництва. А вже за рік такого стратегічного партнерства донецький міні-міл зумів вийти на докризовий рівень виробництва, випустивши до квітня минулого року понад 1 млн тонн сталевої продукції. Приблизно стільки ж тут планують виробити і за підсумками всього 2011 року.
Влітку минулого року стало ясно і те, що вказане партнерство ось-ось закінчиться включенням підприємства до складу Мечелу. До того моменту питання про придбання 100% акцій ПрАТ "Донецький електрометалургійний завод" у кіпрської фірми Daveze Ltd, що володіла ними, було порушене на річних зборах акціонерів і перед радою директорів ВАТ "Мечел". Під час цих заходів були озвучені сума і основні умови угоди. Передбачалося, що кіпрський офшор, який контролює всі права власності на ДЕМЗ, обійдеться групі в 537 млн дол. з розстрочкою виплати на 4 роки.
Саме в такій конфігурації угода і була схвалена власниками Мечелу. Однак на її остаточне завершення знадобилося ще півроку; про це в групі заявили лише в останню декаду грудня-2011. За минулий час період виплати вартості вдалося розтягнути до 7 років.
Факт закриття угоди голова ради директорів ВАТ "Мечел" Ігор Зюзін змалював так: "Це нова ступінь розвитку металургійного дивізіону групи "Мечел" щодо збільшення сукупних потужностей у виробництві сталі і, що особливо важливо, частки нової високомаржинальної продукції глибоких переділів. 7-річна розстрочка платежу не вимагатиме значного відволікання грошових коштів Мечелу зараз і в найближчі роки, що має сприятливо позначитися на фінансових потоках групи".
Галузеві аналітики погоджуються: купівля українського електросталеплавильного підприємства вигідна для російської групи. Ціна угоди відповідає ринковим реаліям, говорить представник "Арт Капітал". Хоча наголошує, що в нинішній ситуації макроекономічної нестабільності вартість цього придбання Мечелу може виявитися трохи завищеною.
Ленда впевнений, що купівля і розвиток підприємства з випуску сталей спеціальних марок (на чому донецький міні-міл наголошував ще в докризову епоху) виглядає органічним елементом стратегії Мечелу: "Більшість метпідприємств країн СНД виробляє сталь ординарного якості, що обмежує їх можливості успішно конкурувати на світовому ринку. Тому стратегії багатьох великих гравців сталевого сектора передбачають посилення присутності в сегменті продуктів з високою доданою вартістю".
Нарешті, ще в період "партнерського контролю" в намірах Мечелу значилося і нарощення потужностей ДЕМЗ. Зокрема, проголошувалося завдання помітного підвищення щорічних обсягів виплавки сталі на цьому міні-мілі до 1,5 млн тонн до 2015 року. І, судячи з досвіду реанімації виробничо-господарської діяльності заводу в 2010-2011 роках, зазначені плани до останнього часу виглядали цілком здійсненними.
Сергій Кукін
За матеріалами: МінПром
Поділитися новиною
