1852
2011: Події в Україні
Знаковий для всього світу рік непростим, але яскравим виявився і для України. 2011-й запам'ятається кримінальними справами проти опозиціонерів, проблемами з реформами і міжнародним співробітництвом, зростанням протестних настроїв і новими загрозами. Podrobnosti.ua виділили 11 найпам'ятніших подій у нашій країні.
Реформам - бій?
За прикладом попереднього, 2010 року, 2011-й спочатку планувався роком реформ. Проте підтягнути "хвости", що намітилися на початок року, та форсувати роботу у визначеному президентів 21 напрямку перетворень правлячому табору так і не вдалося. За великим рахунком, найпомітнішими досягненнями року стали набрання чинності нового Податкового кодексу і майже героїчне прийняття давно обіцяної пенсійної реформи. Реформа пенсійної системи дамокловим мечем висіла над головами можновладців ще з 2010 року. Але швидко ввести її в дію не вдалося: проекти готувалися, подавалися в парламент, відкликалися назад - на обговорення з народом. Керівництво країни фактично зависло між "Сциллою" - вимогами МВФ і "Харибдою" - гострим невдоволенням народу. Проте, влітку 2011 року довгоочікуваний кредиторами законопроект все-таки вдалося проголосувати. Після тривалого підписання і коректування деяких норм 1 жовтня реформа все ж набрала чинності. Вже через кілька років українкам належить йти на пенсію в 60 років (перехідний період все-таки вирішили розтягнути), а чоловікам держслужбовцям - у 62 роки. Розмір максимальних пенсій був обмежений (зате спроба ввести зворотну дію цього нововведення - на вже призначені пенсії - провалилася), але піднято мінімальний стаж для "звичайних". За наступний етап реформи - впровадження механізму індивідуального накопичення пенсій - влада поки ще толком не взялася. Втім, "купити" за реформу лояльність Міжнародного валютного фонду теж не вдалося.
Неспішна співпраця
Плани сильних країни цієї на 2011 рік передбачали і успішний виступ України на міжнародній арені. Але, як виявилося, насправді за рік Україні не вдалося не тільки заново налагодити взаємодію з одним з головних кредиторів, а й домогтися очікуваних цілей в євроінтеграції. Активній дружбі з Євросоюзом завадило явище, дипломатично назване Брюсселем "вибірковим правосуддям". Функціонери ЄС неодноразово ставили євромайбуття України в пряму залежність від долі Юлії Тимошенко та інших заарештованих опозиціонерів. Але вирішити проблему "малою кров'ю" Києву не вдалося. Підсумок передбачуваний: на грудневому саміті Україна-ЄС учасники радісно повідомили про те, що робота над Угодою про асоціацію завершена. Але текст її в 2011-му не стали навіть парафувати, відклавши "формальності", як мінімум, на зиму-2012... Не раз чекав Київ і нові транші від МВФ. Але місія від кредиторів прилітала і відлітала, обидві сторони бадьоро рапортували про швидке досягнення компромісу, от тільки нових грошей Фонду в 2011-му Україна так і не побачила. Основною причиною, очевидно, є неможливість дотриматися всіх поставлених перед керівництвом нашої держави умов. 2011 рік був не гіршим для України з точки зору показників економрозвитку, але все ж із ключових вимог МВФ зі "скрипом" і зволіканням була прийнята тільки пенсійна реформа. "Газовий" фланг обіцянок виявився не при справах - зволікання в переговорах з Росією не дозволили ні запустити в найкоротші терміни реструктуризацію "Нафтогазу", ні остаточно визначитися з приводу підвищення/непідвищення тарифів для населення. Втім, в уряді ще кілька місяців тому гордо вирішили: у поточному році гроші Фонду Україні особливо й не були потрібні.
Дорогою ціною
Переконаність у тому, що "Ще трохи, і ми неодмінно домовимося з Росією!", і справді багато в чому визначала картину політичного "світовідчуття" в 2011 році. З одного боку, початок "газового" кримінального переслідування Юлії Тимошенко мав довести, що за контрактами 2009 року "жити не можна". З іншого - готовність домовлятися про нову ціну на "блакитне паливо" символізувала, що ось ще трохи - і Україна зможе зітхнути вільніше і зажити по-новому. І все ж відпрацювати цю схему на практиці керівництву нашої держави вдалося не надто переконливо. Більшу частину року переговори, ускладнені небажанням Києва екстрено вступати до Митного союзу, не можна було назвати інакше, як "млявими". Інтенсифікувалися вони тільки у вересні після візиту Віктора Януковича в гості до "тандему". Але і впродовж наступних місяців пошуки компромісу затяглися. Останній серйозний раунд переговорів керівництво двох країн провело вже наприкінці грудня, після різкої заяви глави "Газпрому" Олексія Міллера про неактуальність новорічних "подарунків" і рішення українського уряду розраховувати бюджет з урахуванням газу за 416 доларів за тисячу "кубів". Результат чергового витка точно невідомий. Судячи з низки заяв мова все-таки йде про створення консорціуму з управління ГТС України і "відповідне" надання декількамільярдної знижки. Але розкриття подробиць з приводу формату горезвісного консорціуму переговорники, схоже, хочуть відкласти до наступного року. А поки вони заявляють про готовність прискорити переговори і обмінюються ледачими "уколами", на зразок згадок про існування Стокгольмського арбітражу.
Все на продаж
Про те, щоб продати вітчизняного "зв'язкового" монополіста, мова велася не один рік і не одним урядом. Нарешті, в жовтні 2010 року Фонд держмайна все-таки оголосив умови продажу 92,79 відсотка акцій "Укртелекому". Стартову ціну для активу, який ще недавно називали надзвичайно стратегічно значущим, визначили в 10 з половиною мільярдів гривень. Однак, як стало незабаром ясно, виручити за пакет принципово більше не вдалося. У кінцевому підсумку на купівлю "Укртелекому" була подана лише одна заявка - від Epic Services Ukraine - "дочки" австрійської корпорації EPIC, яка заплатила за держкомпанію всього лише на 75 мільйонів більше. Особливості продажу "Укртелекому" спантеличили не тільки вітчизняних опозиціонерів, а й спікера. Проте правлячий табір ідею про ретельну перевірку умов угоди відмів. Завдяки "траншам" від ESU Україна змогла поправити валютний баланс і перевиконати річний план по доходах від приватизації. А ось подальша доля "Укртелекому", який, за чутками, знайшов ще не остаточного господаря, поки невідома - реструктуризацію компанії нові власники поки тільки планують. Але про майбутнє підвищення тарифів на послуги зв'язку говорять все частіше і частіше.
Під червоним прапором
Непростий рік був в Україні багатий і на скандали. Повернення пам'ятника Сталіну в Запоріжжі, "кричалка" футбольних фанатів, що прославилася відразу, бійки і навіть стрілянина в офісах політорганізацій - за підсумками 2011-го є, що пригадати. Але найяскравішою провокацією року, найімовірніше, залишається історія з червоними прапорами, яка закінчилася масовими заворушеннями у Львові, перетворили на кілька днів столицю Галичини в "зірку" російського телебачення. Рішення нардепів прикрасити святкування Дня перемоги червоним прапором нарівні з офіційною символікою держави знайшло розуміння далеко не на всій території України. Загалом, намір проросійських сил відвезти прапор перемоги до Львова спочатку виглядав провокативно і зустрів там передбачувану відсіч - не тільки ідейну, а й цілком силову. Проте зайвий раз поглиблювати нове протистояння між Сходом і Заходом керівництво країни все ж не стало. Скандальний закон, який був так швидко застосований на практиці, президент підписувати не поспішав. Нарешті, в червні, за кілька днів до річниці початку ВВВ, яку радикали обіцяли відзначити не менш "гаряче", КСУ визнав Червонопрапорну норму такою, що не відповідає Основному закону. Двадцять друге червня у Львові пройшло вже набагато спокійніше. Але осад - в першу чергу, інформаційний - все одно залишився.
Одеський бойовик
У 2011 році в Україні було скоєно і кілька резонансних злочинів не тільки "корупційного" плану. Криваві пограбування банків, вибухи в центрах міст, які швидко назвали терактами, - пам'ятних подій було чимало. Але, мабуть, найбільший розголос мало осінній захоплення кілерів в Одесі. Як відомо, в ніч 30 вересня спроба затримати підозрюваного у скоєнні низки вбивств Аслана Дікаєва обернулася трагічним провалом – під час безуспішної операції загинули два міліціонери, а ще четверо були поранені. Зібралися з силами правоохоронці досить швидко: в Одесі був оголошений план "Перехоплення", стягнуті додаткові ресурси, і удару у відповідь було завдано вже 1 жовтня. Під час тривалої перестрілки двоє вбивць одеських міліціонерів загинули... Міністр внутрішніх справ, чиє відомство звинуватили у кричущому непрофесіоналізмі, визнав, що гідно підготуватися до операції було непросто. Правда, в проблемах правоохоронців Анатолій Могильов, якого опозиція закликала піти у відставку, звинуватив попередників. "На революційній хвилі зробили з "Беркута" ППС. Це одна з причин тієї трагедії, яка сталася в Одесі", - пояснив він. У кожному разі, виправляти ситуацію треба вже новому міністру - призначеному в листопаді екс-головному "податківцю" Віталію Захарченку. А Анатолієм Могильовим "Центр" вирішив зміцнити Крим.
Жити стало страшніше?
Зростання протестних настроїв і прагнення правоохоронців кваліфікувати вибухи в українських містах (що періодично відбуваються і на щастя, рідко супроводжуються жертвами) як теракти, судячи з усього, наклало відбиток на "владне" сприйняття дійсності. У листопаді 2011 року президент зробив знамениту заяву про те, що Україна озброюється. "Є заклики до революції... Мені кажуть, що йде скупка зброї та підготовка до збройних нападів на органи влади. Люди втратили страх і совість", - занепокоївся Віктор Янукович 2 листопада. Варто зазначити, що на сенсаційне відкриття глави держави "силовики" відреагували не відразу. Проте потім приєдналися до точки зору гаранта, розповідаючи про збільшені темпи нелегальної торгівлі зброєю. Пожвавлення ситуації додавали і регулярні підтвердження фактів потрапляння озброєння і особливо вибухівки з військових баз в руки "цивільних", і скандал зі зниклим арсеналом Львівського університету МВС. Збройне повстання, правда, поки так і не відбулося, що не заважає використовувати загрозу в боротьбі з все тими ж протестними настроями. Так, наприклад, донецька влада намагалася перешкодити акціям протесту якраз під гаслом боязні терористичної загрози - згадуючи про підривників, які показали себе в Запоріжжі і Дніпропетровську...
Голодні барикади
Переконаність влади в тому, що протестувати часто зовсім необов'язково, схоже, нерідко йде врозріз з внутрішніми потребами народу. 2011 став для України роком зростання соціальної напруги та антивладних настроїв. Наприкінці грудня спікер ВРУ повідомив, що, за інформацією органів внутрішніх справ, у країні за рік пройшло близько 160 тисяч акцій протесту. На вулиці і площі в 2011-му показували свій гнів і старі й малі, з професійною "ознакою" і громадською, не тільки і вже не стільки з політичних, скільки з економічних мотивів. Однією з найпомітніших серій акцій протесту були обурення пільговиків, чиї привілеї планували скоротити народні обранці. Перший штурм Верховної Ради "чорнобильцями" та "афганцями" у вересні викликав, скоріше, здивування. Але якщо потім представники воїнів-інтернаціоналістів дещо знизили громадську активність, то "ліквідатори", які вимагають виконання всіх прийнятих на їх користь законів, не поспішали йти на компроміс. Численні пікети, багатотисячні мітинги під будівлями органів влади, наметові містечка голодуючих стали однією з головних відмінних рис осені 2011 року. А апофеозом виявився розгін наметового містечка в Донецьку, під час якого помер один з голодуючих - шахтар-пенсіонер Геннадій Конопльов. Смерть протестуючого певною мірою вразила навіть владу. Але висновки вони із ситуації зробили достатньо передбачувані: протестуючим потрібно краще пояснювати, що ті дуже погано помічають наближення хорошого життя.
Кучма? Вільний!
Однією з найцікавіших подій 2011 року обіцяє стати сенсаційна березнева ідея Генпрокуратури відкрити кримінальну справу проти другого президента незалежної України. Відомство, яким керує Віктор Пшонка, вирішило розібратися в причетності колишнього глави держави до зникнення і смерті Георгія Гонгадзе. Про звинувачення в замовному вбивстві мова не зайшла - Леоніда Даниловича підозрювали в перевищенні владних повноважень. Проте далеко зайти по цьому шляху ГПУ не вдалося. У жовтні 2011 року Конституційний суд визначив, що обвинувачення не може брати на озброєння докази, отримані несанкціонованим шляхом. Керуючись цим вердиктом, в грудні Печерський райсуд столиці скасував рішення про відкриття кримінальної справи і відмовився вважати знамениті "плівки Мельниченка" речовими доказами. З таким подарунком до Нового року поки екс-гаранту нічого не загрожує (а от проти майора кримінальну справу якраз відновили), але він планує домагатися подальшої справедливості і не відкидає можливості свого повернення у велику політику. А Генпрокуратура, у свою чергу, вже оскаржила приємне для Леоніда Кучми рішення суду.
Тяжкі часи
Якщо для Леоніда Кучми відкриття кримінальної справи завершилося поки легким переляком, то видатним опозиціонерам настільки не пощастило. 2011-й в Україні взагалі важко назвати роком опозиції. Можливості парламентської протидії для "меншовиків" були обмежені (втім, як і повноцінна дієздатність депутатського корпусу в цілому), політичні гасла відгукувалися в душах людей не з такою активністю, як соціальні, так і проблеми лідерів опонентів влади теж не можна скидати з рахунків. До подій, які багато в чому визначили загальну картину 2011 року, в одну з перших черг належать своєрідні судові процеси проти двох лідерів опозиції - Юлії Тимошенко і Юрія Луценка. Екс-міністр внутрішніх справ весь рік провів під арештом. Добитися його скасування так і не вдалося - не допомогло і місячне голодування Юрія Віталійовича. Тим часом плавний судовий процес рухається цікавим шляхом - значна частина свідків виступає на користь Луценка... Тим часом захоплюватися розглядом свідчень на підтримку Юлії Тимошенко Печерський райсуд Києва не став. Перші кримінальні справи проти колишньої глави уряду були відкриті ще в 2010 році. Але окрасою сезону все-таки стала "газова" справа про перевищення повноважень під час підписання контрактів з Росією в 2009 році. Затягувати з ним вітчизняна Феміда не стала: Тимошенко, яка вже 7 жовтня перебуває з серпня під арештом, була засуджена на сім років позбавлення волі. Паралельно проти Юлії Володимирівни було відновлено цілу купу справ часів ЄЕСУ, її повторно заарештували прямо в камері, а апеляційна спроба змінити ситуацію закінчилася нічим. Скільки б заяв на захист прав Юлії Тимошенко не робили міжнародні правозахисники й західні політики, українське правосуддя залишалося невблаганним. Тридцятого грудня екс-прем'єр відправилася в колонію, "заповівши" незадовго до цього своїм прихильникам і симпатикам тримати удар спільно. У світлі нового закону про парламентські вибори в 2012 р. єдність для української опозиції зайвою би не була. Але вже зараз ясно, що добитися її буде непросто, незважаючи на зростаючі рейтинги...
Нові віяння...
З урахуванням наростання в Україні протестних настроїв і досить різкої реакції (у тому числі і Заходу) на переслідування опозиції, особливості святкування Дня свободи-2011 стали предметом окремого інтересу. У 2010 році нинішня влада встановлене Віктором Ющенком в пам'ять про "Помаранчеву революцію" свято практично проігнорувала. У 2011-му ситуація розгорнулася набагато цікавіше. Двадцять другого листопада глава держави стримано і коротко, але все-таки привітав націю з днем, який йому самому навряд чи приємно згадувати. Однак можливість законно відзначити своє свято звичним вже чином у бажаючих це зробити киян забрали. Окружний адміністративний суд Києва завбачливо заборонив проведення масових акцій на Майдані. Та пам'ятний мітинг все-таки пройшов. Вірніше, навіть два, оскільки людей, які згадували революційні часи, намагалися територіально потіснити вже звичні "дублери" з Загальновійськового союзу України екс-"регіонала" Олега Калашникова. У кінцевому підсумку на Майдан вийшло навіть більше людей, ніж цього очікували, і без деяких зіткнень з міліцією, як і без складання адмінпротоколів, справа не обійшлася. Але як стало відомо вже в самому кінці грудня, можливість вийти на головну площу країни в офіційно святковому режимі симпатикам "Помаранчевої революції" вже не вдасться. Тридцятого грудня Віктор Янукович скасував указ свого попередника. Відтепер святкувати День свободи пропонується разом з Днем соборності - 22 січня. Ще одним, причому значним, символом попередньої "епохи Ющенка" в Україні стало менше. Країна продовжує змінюватися. Остаточно і безповоротно?
Ксенія Сокульська
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
