2669
Криза і три Європи
— Казна та Політика
Євросоюз найближчим часом цілком може розколотися на успішних трудівників, невпевнених слабаків і телепнів, що відстають. І давайте не будемо розраховувати на те, що нас всіх об'єднає фіктивна загальноєвропейська ідентичність. Пише Romania Libera, перекладено порталом ИноСМИ.
Європа вчинила не дуже-то ввічливо, потрапивши в кризу незабаром після того, як ми з нею возз'єдналися, з певною часткою гіркоти поскаржився мені один мій друг-дипломат зі Східної Європи. Цей мій розгублений друг, що протягом кількох років боровся проти двошвидкісної Європи, сьогодні бачить у таких різних швидкостях руху єдиний шлях до порятунку. А що ще можна зробити?
Якщо ми погодимося з методами вирішення цієї проблеми, запропонованими Жаном-Клодом Пірі (один з юристів, які доклали руку до складання Лісабонського договору) - а це додатковий договір тільки для тих членів єврозони, які здатні перейти до податково-бюджетного федералізму - то ми залишимо кризу євро позаду. Але в такому разі у нас з'являться три Європи: об'єднана єврозона для ефективних країн, єврозона для країн невпевнених, які не знають, йти їм вперед чи відступати назад (Греція, Португалія та інші), і Європа для тих держав, які випали за межі цього кола і не мають серйозних шансів наздогнати інших.
Європа на своєму віку бачила всілякі кризи. Чому ж нинішня повинна бути трагічнішою від інших? Всі, включаючи американців, розраховували на те, що Європа зуміє привести периферійні країни до спільного знаменника, що стосується норм демократії та рівня добробуту. Тому подібні кризи здавалися нам "проблемами зростання".
Одержимість всім європейським
Реальність же така, пише Іван Крастєв в своїй статті для симпозіуму, що пройшов 9-10 листопада в Берліні в пам'ять про німецького соціолога Ральфа Дарендорфа, який пішов з життя в 2009 році, що ми стаємо свідками дезінтеграційної кризи. Все те, що зробило європейський проект можливим, в сьогоднішній момент розбіжностей і незгод обертається проти неї.
По-перше, мова йде про демократію з популізмом і про поступки популізму з боку європейських лідерів. По-друге, про державу загального благоденства як про невід'ємне право, яке демократії можуть роздавати своїм громадянам, незважаючи на існуючі економічні реалії.
Прихильники Європи стверджують, що якщо ми зможемо довести існування загальноєвропейської ідентичності, то солідарність з іншими з'явиться якнайприроднішим чином, як і підтримка європейської політики і більш жорсткої інтеграції. Так чому ж греки, у яких цієї ідентичності хоч відбавляй, не підтримують політику свого уряду? І більш загальне питання: як самою тільки ідентичністю можна обґрунтувати легітимність і обґрунтованість тієї чи іншої політики?
Одержимість європейськістю та ідеєю єдиної Європи, які загалом базуються на спільності психологічної точки зору, змусила нас випустити з уваги те, чим насправді є Європа. Це набір законів і здатність їх застосовувати. Греція не зразок - в будь-якому випадку, не більший зразок, ніж Італія та Португалія. І саме це загрожує роздрібнити Європу, а не ганебні іммігранти і не Росія з Китаєм.
Готова європейська ідентичність
Коротше кажучи, як пише професор з європейських досліджень з Оксфорда Ян Зелонка у своїй книзі "The Ideology of Empire" (Ідеологія імперії), європейська ідентичність це просто пропаганда, поширювана з Брюсселя заради обґрунтування неоколоніального прагнення Європи поширити європейські стандарти за межі своїх кордонів, нав'язавши їх Україні, Лівії та країнам Магрибу.
Я б сказав, що це також пропаганда, яку ми чуємо на околицях Євросоюзу: "повернення до Європи" було надихаючим і цілком успішним гаслом посткомуністичного перехідного періоду, який об'єднав людей в їх надії на свободу, і який представляв капіталізм як мрії, а не кошмари.
Насправді ж ми не могли повернутися до Європи, тому що ніколи там не були. Ми були третім світом Європи, і ту роль, яку сьогодні відіграє МВФ, в період між двома війнами грали представники країн, що позичали нам гроші з метою стабілізації наших бюджетів. Це був Банк Франції, який тримав у Румунії постійного представника, який мав повноваження накладати вето на витрати уряду.
Ми знаходимо цю готову до вживання європейську ідентичність скрізь, від Брюсселя до Белграда, і навіть у Тбілісі, де люди вечорами безперервно сперечаються про те, наскільки вони європейці. Але в центрі, де, власне, і треба шукати Європу, не чути ні слова про ідентичність. Там чути лише бажання, щоб Європа була такою ж, як в 1970-і роки.
В очікуванні Баррозу
Іншими словами, європейська ідентичність лише для тих, хто, як і раніше, прагне до європейських норм. Ті ж, у кого вони є, не звертають на неї ніякої уваги. Їх турбують інші речі, наприклад те, що у них немає вже того соціального забезпечення, яке було колись у їхніх батьків. Як причину нової кризи називають відсутність гармонії між інструментами європейської політики та інструментами проекту зі створення загальноєвропейської валюти.
У 1996 році лорд Ральф Дарендорф написав такі пророчі слова: "Невидима рука ринку зробить уразливими навіть найвитонченіші плани". Саме так і трапилося. Європейські федералісти, яким завжди хотілося "більше Європи", вважають, що гармонію можна відновити тільки одним способом. А саме, силами політиків, які наважаться піти на останній крок (жорстке податково-бюджетне управління) і наздоженуть загальноєвропейську валюту.
Але не всі можуть піти на такий крок з реалізації подібних заходів на базі євро, оскільки європейські економіки демонструють далеко не ідентичні показники. Якщо все йтиме так, як сьогодні, то Німеччина стане до нескінченності забезпечувати Грецію, яка залишиться в стані перманентного банкрутства і в лещатах жорсткої економії. Таким чином, Європа скоротиться до розмірів "німецької Європи", Європи стрижневої. Саме це по секрету розповів нам на нашій конференції Хабермас (очевидно, йдеться про німецького філософа і соціолога Юргена Хабермаса).
Всі ми чекаємо, що пан Баррозу, який більше не є уродженцем країни в самому серці Європи, покаже нам якийсь магічний фокус і збереже єдність Європи. Але дуже важко уявити собі кролика, який може вискочити з його капелюха.
Аліна Мунгіу-Піппіді
За матеріалами: FundMarket
Поділитися новиною
