4649
Чи виживе євро?
— Валюта
Минулого тижня на вівтар кризи єврозони були принесені перші політичні жертви. В Євросоюзі "впали" відразу два уряди - у відставку пішли два прем'єри: грецький - Георгіос Папандреу і італійський - Сильвіо Берлусконі. Показово, що відставки обох кабінетів не стали тими непередбачуваними наслідками соціальних протестів, яких побоюються багато спостерігачів, а пройшли дуже акуратно і спокійно. Сам характер виходу у відставку урядів - а саме те, що обидва вони склали повноваження після схвалення плану з порятунку своїх економік, - вказує на те, що обидва прем'єри стали жертвами кулуарних інтриг і апаратної боротьби, а не "народного гніву".
Перепочинок, який, як здавалося, принесли укладені на екстреному саміті ЄС наприкінці жовтня домовленості про заходи з порятунку Греції, виявився короткочасним. У колективному зітханні полегшення єдиним незгодним виявився Європейський центральний банк, який був усунутий від цієї місії зусиллями Німеччини і стримано ставився до плану з самого початку. Можливо, тому, що італійські урядові зобов'язання так і не впали в ціні, незважаючи на скупку бондів банком на вторинному ринку. "Зв'язаність" плану порятунку (борги списали тільки Греції), розпливчастість контурів Європейського фонду фінансової стабільності, обмеженість коштів не переконали інвесторів. У результаті ставки запозичення перевищили для Італії 7,25% за десятирічними держоблігаціями.
Отже, поширення зарази, яке лідери ЄС сподівалися купірувати жовтневими домовленостями, уникнути не вдалося. На тлі Греції проблеми Італії набувають циклопічних обрисів. Борг Італії майже в шість разів перевищує борг Греції і становить майже 1,9 трлн. євро, або близько 120% ВВП. Це не просто найгірший показник для країн єврозони - він у два рази вищий від середнього рівня заборгованості країн єврозони. Очевидно, що системні ризики в разі дефолту Італії істотно вищі, ніж у випадку з Грецією. З іншого боку, незважаючи на жалюгідний стан державних фінансів, економіка Італії набагато стійкіша від грецької.
Спільна проблема для Греції та Італії - позамежні ставки за позиками - розпадається на безліч абсолютно несхожих особливостей. Почати хоча б з того, що Італія забезпечує близько п'ятої частини ВВП єврозони і має найбільш вагому частку тіньового сектора, який досягає, за деякими оцінками, 30% обсягу економіки. Середня терміновість боргових зобов'язань Італії істотно вища, ніж у Греції, а понад 50% боргу тримають італійські фізичні та юридичні особи (у Греції 74% боргу припадало на європейських інвесторів). Ці обставини дають більше поле для маневру уряду, проте саме його у Італії зараз немає.
"Дні Італії" в єврозоні, що невідворотно наближаються, повертають європейців до лінії старту в боротьбі за життя євро і збереження єврозони. Незважаючи на схожість проблем економік єврозони, схема лікування Греції Італію не врятує. По-перше, занадто великим є італійський борг. Ринок Італії - третій за обсягом ринок держборгу після США і Японії. Власних грошей Євросоюзу на порятунок Італії не вистачить. Європейський механізм фінансової стабільності, який дає Єврокомісії право кредитувати під нульову ставку, обмежений 60 млрд. євро.
Європейський інструмент (або фонд) фінансової стабільності не може видати більше 440 млрд. євро без ризику зниження максимального рейтингу країн - лідерів єврозони.
Власне, незрозумілим залишається і те, чи потрібно взагалі рятувати Італію. На відміну від Греції країна платоспроможна і має багатий досвід існування з держборгом, що перевищує обсяги річного ВВП. Проте одна справа - обсяг держборгу в 120% ВВП в 1996 році - до євро, і зовсім інша - сьогодні, коли під загрозою великі системоутворюючі банки сусідів по єврозоні.
Логічно припустити, що якщо насамперед під загрозою опиняться європейські банки, то першою реакцією європейців буде їх рекапіталізація, тим більше що вона передбачається "жовтневими домовленостями". Французький банк BNP Paribas вже почав скорочувати свої інвестиції в італійський ринок, знизивши їх з липня на 40%. Ті, хто не наслідував його приклад раніше, напевно, зроблять це зараз. "Токсичні" активи, якими для Європи стали держоблігації проблемних країн єврозони, можуть серйозно підірвати стабільність банківської системи. Річ у тім, що відмінною особливістю європейських банків є дуже висока капіталізація найбільших з них - три провідні банки Франції мають активи обсягом 250%, Голландії - 406%, Німеччини - 118% ВВП.
З усієї палітри заходів, запропонованих самітом ЄС в жовтні, для порятунку репутації Італії (мова поки йде про відновлення довіри інвесторів) повністю придатний лише один - рекапіталізація європейських банків, потреба в якій оцінюється в 126 млрд. євро, 106 з яких надасть Фонд фінансової стабільності, а 20 повинні будуть знайти самі банки. Однак цей механізм непрямий, і він не дає відповіді на питання про те, хто все-таки дасть Італії в борг. На наступний рік Італії необхідно залучити близько 300 млрд. євро, а в Європейському фонді фінансової стабільності, що складається з внесків найбільших економік єврозони, - всього лише 250 млрд. євро. Фінансового важеля, який дозволить гарантувати інвестиції обсягом до 1 трлн. євро (це вже ближче до проблем Італії), досі не вироблено.
Очевидно, що рішення в італійської проблеми є. Але саме його, як прокази, намагалися уникнути лідери європейських країн протягом останніх півтора років. Мова йде про надання інститутам єврозони фінансової автономії та інструментів контролю над державними фінансами та економіками країн єврозони. Одним словом, про обмеження економічного суверенітету.
За матеріалами: ua-banker
Поділитися новиною
