2645
Велике пограбування банку
— Казна та Політика
Для американської економіки і для багатьох інших розвинених економік сума грошей, виплачена банкірам за останні п'ять років, є "слоном у посудній лавці". У Сполучених Штатах ця сума склала приголомшливі $2,2 трлн. для банків, зареєстрованих у Комісії з цінних паперів і бірж США. Якщо екстраполювати на найближче десятиліття, то цифра наблизиться до $5 трлн., Що значно більше, ніж адміністрація президента Барака Обами і його республіканські противники мабуть готові відрізати від майбутнього дефіциту державного бюджету.
Ці $5 трлн. не є грошовими коштами, інвестованими у будівництво доріг, шкіл та інших довгострокових проектів, а безпосередньо переведені з американської економіки на особисті рахунки керівників і співробітників банків. Такі перекази - це таке хитромудре обкладання податком кожного з нас, що і уявити собі складно. Здається досить несправедливим, що банкіри, які допомогли створити сьогоднішні фінансові та економічні проблеми, є єдиним класом, який не страждає від них, а фактично часто отримує вигоду.
Основні мегабанки у багатьох відношеннях спантеличують. Вже не секрет, що досі вони працювали як хитромудрі компенсаційні схеми, маскуючи ймовірності подій (так званих чорних лебедів) з малими ризиками і великим впливом і витягуючи вигоду з безкоштовної підтримки у вигляді безумовних державних гарантій. Надмірний обсяг позикових коштів, а не професійні навички, з'явився джерелом їхнього результуючого прибутку, який потім непропорційно розподілявся серед співробітників, а тягар їхніх іноді величезних втрат несли акціонери і платники податків.
Іншими словами, банки беруть на себе ризики, отримують плату в разі зростання ринку, а потім переводять втрати у випадку падіння ринку на акціонерів, платників податків і навіть пенсіонерів. Щоб врятувати банківську систему, Федеральна резервна система, наприклад, встановлювала штучно низький рівень відсоткових ставок. І, як нещодавно з'ясувалося, вона також надала банкам секретні кредити в розмірі $1,2 трлн. Головний ефект досі полягав у тому, щоб допомогти банкірам генерувати прибуток (а не залучити позичальників), приховуючи фінансові ризики.
В кінцевому підсумку за ці ризики платять платники податків, а також пенсіонери і всі ті, хто покладається на доходи зі своїх заощаджень. Більше того, політика низьких відсоткових ставок перекладає ризики інфляції на всіх власників і на майбутні покоління. Можливо, найбільшою образою платників податків є те, що заробітна плата банкірів вже в минулому році повернулася на докризовий рівень.
Зрозуміло, і до отримання пакетів допомоги від урядів банки ніколи в своїй історії не виробляли прибуток, за умови що їхні активи належним чином перераховані за ринковими цінами. Не передбачається і якийсь прибуток у довгостроковій перспективі, оскільки їх бізнес-модель залишається ідентичною колишній, з суто косметичними модифікаціями, що зачіпають торговельні ризики. Факти очевидні. Але як окремі платники податків ми безпорадні, бо не контролюємо наслідки завдяки зусиллям лобістів, або, що ще гірше, тим, хто розробляє економічну політику. Наше субсидування банківських менеджерів і керівників абсолютно від нас не залежить. Але головоломка складається навіть у ще більшого "слона". Чому будь-який інвестиційний менеджер скуповує акції банків, які виплачують дуже велику частину свого прибутку своїм працівникам?
Чому менеджери портфельних інвестицій та пенсійних фондів сподіваються залишитися безкарними перед своїми інвесторами? Невже для інвесторів не очевидно, що вони добровільно перекладають грошові кошти своїх клієнтів у кишені банкірів? Чи не порушують менеджери фондів федуціарну відповідальність і правила моралі одночасно? Чи не втрачають вони єдину можливість дисциплінувати банки і примусити їх конкурувати за відповідальне прийняття ризиків? Інвестиційні менеджери несуть моральну і професійну відповідальність за свою участь у створенні хоч якоїсь дисципліни у банківській системі. Їхнім першим кроком має бути розподіл банків за критерієм їхніх компенсаційних виплат. Інвестори керувалися етичними міркуваннями і в минулому, перешкоджаючи розвитку, наприклад, тютюнових компаній або корпорацій, які підтримують апартеїд у Південній Африці, і домагалися успіху у здійсненні тиску на їхні базові акції.
Інвестування в банки є подвійним порушенням - етичним і професійним. Інвесторам і всім нам було б набагато краще, якби ці кошти направлялися в більш продуктивні компанії, можливо, з сумами, еквівалентними тим, що перейшли б у вигляді прибутків банкірам, але замість цього перенаправлених в добре керовані благодійні установи.
Нассім Талеб
За матеріалами: Інвестгазета
Поділитися новиною
