3889
Введення євро в Прибалтиці: надії Литви й Латвії і гіркота Естонії
— Валюта
Введення євро в Прибалтиці - національні ідеї Литви, Латвії та Естонії. Це головна мета, ідея фікс, економічна молитва, причина затягувань поясів, фобія інфляції. Євроміфологія в Прибалтиці - одне із самих цікавих занять для політиків, економістів, та й простих смертних з усіх прошарків суспільства. Сьогодні ви почуєте, що євро - це панацея від усіх нещасть, завтра вам скажуть, що нічого від введення європейської валюти не зміниться. "Цифри залишаться тими ж, тільки вже в євро", - шокують в Литві, оскільки євро за курсом вище литовського лита в 3,5 рази. Цікаво, що цей вислів у Латвії навпаки стане причиною радості й оптимізму. Тому що курс лата - вищий від євро. І тільки Естонія вже на власному досвіді знає, як же там, у зоні євро.
Кореспонденти в Литві, Латвії та Естонії продовжують порівнювати свої країни за різними категоріями. На цей раз ми поговоримо про євро.
Литва
"Чинний сьогодні в Литві уряд Андрюса Кубілюса прагне введення євро анонсувати як найважливіший політичний і економічний пріоритет. Але, мені здається, ставлення до проекту почасти спортивне: для введення євро в 2014 році пожертвуємо всім, чим можемо.
Заради цього готові ввести нові податки, збільшити існуючі. У цьому сенсі мене насторожує позиція кабміну, який абсолютно не хоче бачити інших шляхів для досягнення мети. Замість пожвавлення економіки уряд намагається механічно вичавити необхідні критерії. Це абсолютно безперспективний і нездоровий шлях: нове скорочення пенсій, материнських допомог. Хочеться запитати: невже потрібно йти до мети будь-якою ціною?
Коли багато політики і мало економіки - це погано. Не хочу виявитися кепським пророком, але дай Бог уникнути перекосів. Більшість депутатів литовського парламенту підтримує ідею запровадження євро. Але не думаю, щоб навіть вони підтримували цю тактику уряду".
Саме такою була відповідь провідного аналітика SEB банку Гітанаса Науседи, коли у нього поцікавилися, чи задоволений він тим, як саме литовський уряд прагне до введення євро. Межу кабінет міністрів окреслив давно і точно - 2014 рік. Проте наскільки вона реальна? Тим більше, що про сумний досвід в уряді якось не згадують і навіть, здається, знову готові наступити на ті ж "граблі".
1 січня 2007 р. Литва теж мала прекрасну можливість ввести євро. Весь 2006 рік уряд Альгірдаса Бразаускаса стояв буквально за один крок до єврозони. Та шанс було втрачено, коли раптом злетіли ціни на електроенергію, а слідом за цим і на інші товари та послуги...
Це дивне рішення плюс деякі інші змушують і сьогодні думати: чи не спеціально Литву штучно зупинили за крок від єврозони? Схоже на змову в самий відповідний для цього момент.
До речі, не було зроблено і багато інших "домашніх" робіт. Тьмяно виглядали дипломати зі своєю репрезентаційною політикою. Слабо країна працювала над іміджем Литви в очах закордонних партнерів.
Звичайно, активність литовського МЗС та інших міністерств і відомств сьогодні багато разів вища, ніж напередодні і в 2006 році. Але наскільки великий запас міцності, необхідний для реалізації такого амбітного проекту, як введення євро? Якщо механічно порівняти кількість інформації, підготовленої Мінфіном і Банком Литви в 2006-му для громадян країни про введення євро з тією інформацією, яку громадськість має сьогодні, то можна сміливо стверджувати: з боку уряду про введення євро в 2014 році не йдеться нічого. Принаймні, не вдалося знайти жодного серйозного дослідження, в якому б аналізувалися економічні та соціальні наслідки введення євро в 2014 році. А, наприклад, в 2006 році щомісячно такі дослідження робили Банк Литви, департамент статистики, Інститут дослідження вільного ринку Литви та інші установи. Свої опитування на замовлення ЗМІ проводили великі компанії.
Сьогодні в цьому сенсі - абсолютна тиша. Хіба що ніхто поки не скасовував результати роботи скульптора Антанаса Жукаускаса, ескізи якого ще в 2005 році затверджені як офіційні моделі для карбування металевих монет номіналом в 1 і 2 євро, а також в 1, 2, 5, 10, 20 і 50 євроцентів. На аверсі майбутньої монети - витязь верхи на коні в оточенні 12 зірочок, які давно стали символом ЄС.
"Литва має два роки для досягнення Маастрихтських стандартів. До речі, вони хороші не тільки тому, що потрібні для введення євро. Вони гарні самі по собі, оскільки раціональні, прагматичні і привабливі для держави, яка хоче бути фінансово стабільною, прагне до зменшення бюджетного дефіциту, скорочення зовнішнього боргу. Отже, треба просто системно займатися домашньою роботою, незалежно від того, чи вдасться ввести євро в 2014 році чи ні", - стверджує Науседа.
Цю точку зору поділяє і колишній міністр фінансів Литви соціал-демократ Альгірдас Буткявічус, який вважає, що "відновлення реальної заробітної плати до рівня 2008 року, коли вона була знижена для службовців держсектора на 20%, послужить сигналом готовності уряду до введення євро в 2014 році".
Але, наприклад, аналітик Nord банку Катерина Рояк скептично розцінює кроки уряду в напрямку євро.
"Якщо планувати вводити євро в 2014 році, то вже бюджет 2012 року має бути зорієнтований на дефіцит в 3% і нижче. Однак з тих непрямих даних, які відомі сьогодні, бюджет переломного періоду поки таким вимогам не відповідає". Більше того, Рояк вважає, що "уряд зробив занадто оптимістичний прогноз доходів", хоча загальноєвропейський фон не дає підстав сподіватися на особливе економічне зростання. І, до речі, зарплати, про які згадував Буткявічюс, планами кабінету міністрів поки залишаються "замороженими".
Чи потрібно в таких умовах введення євро і навіщо країні взагалі потрібна єдина європейська валюта? Питання скоріше риторичне. Навіть незважаючи на труднощі, породжені фінансово-економічною кризою, що продовжується вже три роки, фундаментальні позиції зберігаються. Литва - член ЄС, торгівля з ЄС розширюється. Вступаючи в 2004 році в Європейський союз, країна серед інших зобов'язань взяла на себе і зобов'язання щодо введення євро, щоб скористатися можливостями інтенсивно розвивати економіку і за рівнем життя наблизитися до країн-старожилів союзу.
Литва, як і сусідні Латвія з Польщею, лише однією ногою перебуває в єврозоні, оскільки зберегла на якийсь час національну валюту. Лит прив'язаний до євро з усіма наслідками, що витікають із цього. Євро слабкий - лит слабкий. Євро сильний - лит сильний відносно долара. Литва ввозить багато сировини, за яку розраховується доларами. Звідси зростання цін на енергоносії, паливо. З іншого боку, експорт в доларовому вираженні очевидно приносить додатковий прибуток. Але для литовської економіки завжди був би вигідний трохи сильніший лит.
Нарешті, єдина європейська валюта здатна убезпечити відносно скромний фінансовий ринок Литви від різних фінансових турбуленцій.
Сьогодні в Литві на тлі подій, що відбуваються в Греції, Іспанії, Португалії звучить багато голосів проти ведення євро, яке розглядають як додатковий тягар на хвору економіку. Але гарячі голови, як правило, мало що розуміють в економіці. На жаль, Литві нікуди не втекти від загальних проблем і ні за яку стіну не сховатися. Загальноєвропейські тенденції, на жаль, поки не на користь Литви. Але м'яч знаходиться на її половині поля.
Латвія
З деяких пір євро перетворився на фетиш Банку Латвії. Нацбанк заразив своїм поклонінням євровалюті міністерство фінансів, а від Мінфіну воно передалося політичній еліті країни. Приєднання Латвії до єврозони з 1 січня 2014 року стало мантрою, яка кочує з документа в документ і яку незліченну кількість разів повторювали прем'єр-міністр Валдіс Домбровскіс і члени двох його кабінетів. Тепер цю мантру змушують визубрити і запитують кожного, хто претендує на участь в управлінні країною.
Висловлювати сумніви з приводу доцільності переходу Латвії на євро дозволяють собі лише затяті опозиціонери, далекі від влади економісти і ще заїжджі експерти. Так, наприклад, головний редактор журналу "Росія в глобальній політиці" Федір Лук'янов, який побував у Ризі в середині вересня, висловив нерозуміння, навіщо Латвії прагнути в єврозону - проект, який відчуває такі труднощі.
Відмова Латвії від національної валюти - лата - і перехід на євро мався на увазі вже самим вступом до Євросоюзу 1 травня 2004 року. Для цього, крім одного бажання керівництва країни, від Латвії потрібна ще й відповідність так званим Маастрихтським критеріям, три з яких є ключовими: дефіцит держбюджету має бути нижче 3% від ВВП; держборг - нижче 60% від ВВП або наближатися до цього рівня помірним темпом; інфляція не повинна більш ніж на 2 в.п. перевищувати середній рівень трьох країн-членів ЄС з найбільш стабільними цінами.
У так звані масні роки після вступу Латвії до Євросоюзу, приєднання до єврозони заважали стрибки інфляції. Латвія зафіксувала вартість лата відносно євро 1 січня 2005 року і приєдналася до європейського механізму обміну валюти ERM2 (одна з вимог Маастрихтського договору) 1 травня 2005 року, тобто в самий непідходящий для цього момент, коли євро сильно подешевшав відносно лата. Жорстка прив'язка лата до євро була здійснена Банком Латвії за курсом 0,702804 лата за євро з коридором коливань +/-1% від даної позначки. Одне тільки це, без урахування інших факторів, вже не могло не спровокувати різке зростання цін.
У 2005 році передбачалося, що Латвія долучиться до єврозони з 1 січня 2008 року, але незабаром стало зрозуміло, що це нездійсненна мрія. Так, в серпні 2007 року річна інфляція в Латвії перевищила 10%. З іншого боку, провал латвійським планам переходу на евровавлюту готував саме уряд, який без упину нарощував держвидатки, маскуючи дефіцит основного бюджету профіцитом бюджету соціального. Не дивно, що всі так звані антиінфляційні заходи, з якими уряд, звичайно ж, запізнився, не давали позитивного ефекту, а лише посилювали панічні настрої у підприємців і населення. Перегрів економіки обернувся її ступором.
Безодня розверзлася восени 2008 року, коли латвійський уряд кинувся рятувати Parex banka, який опинився на краю банкрутства, і тим самим поставила на межу дефолту саму Латвію. Рятівний вихід тодішнє керівництво країни знайшло в зверненні по фінансову допомогу до МВФ, Єврокомісії та низки країн Північної Європи, які були кровно зацікавлені в стабільності лата.
Лат встояв (був утриманий), інфляція пішла на спад і на якийсь час змінилася дефляцією, держборг різко зріс, ВВП різко впав і на шляху до євро виникла нова перешкода - дефіцит бюджету, який в 2008 році склав 645,4 млн латів (902,6 млн євро), або 4% від ВВП при допустимих 3%. При цьому держборг становив у 2008 році 3,165 млрд латів (4,45 млрд євро), або 19,5% від ВВП, тоді як в 2007 році - всього 9,5%.
Далі більше. У 2009 році дефіцит бюджету досяг вже 8,98% від ВВП, склав 1,19 млрд латів (1,66 млрд євро). Над його зниженням під тиском і наглядом МВФ і Єврокомісії невпинно працювали два уряди Валдіса Домбровскіса. У 2010 році дефіцит бюджету зменшився (за різними даними) до 798-984 млн латів (1,11-1,37 млрд євро) або 6,3-7,7% від ВВП. І тепер цей показник за рахунок скорочення витрат держави та підвищення його доходів має бути знижений до необхідного рівня в 3% в бюджеті 2012 року.
Але прокляття латвійської економіки з її створеними за 20 років так званої незалежності диспропорціями полягає в тому, що, як тільки приводиться в норму один макроекономічний показник, починає кульгати або лихоманити інший. І справа тут не в державному боргу, який хоча і збільшився до 5,371 млрд латів (7,51 млрд євро) в серпні 2011 року, все ж вписується в рамки, що диктуються Маастрихтським договором, складаючи "всього" 40% від ВВП. Справа в інфляції, яка з настанням деякого економічного пожвавлення знову підняла голову. За останніми даними Eurostat, Латвія друга в ЄС за цим показником - 4,6% (перше місце займає вже Естонія з 5,6%, яка перейшла на євро). Найнижчий рівень зростання дорожнечі життя зареєстрований в Ірландії (1%) і Швеції (1,6%), отже, при збереженні нинішніх тенденцій євро Латвії в 2014 році не світить.
Та керівництво країни рухається колишнім курсом. 16 березня 2010 р. уряд Латвії оголосив вступ до єврозони з 1 січня 2014 року стратегічною метою держави для довгострокового відновлення стабільності економіки. "Це рішення при його виконанні принесе державі, підприємствам та жителям принаймні подвійну користь", - прокоментував тоді рішення Кабінету міністрів прес-секретар Банку Латвії Мартіньш Гравітіс. Можна, звичайно, погодитися з тим, що впорядкування державних фінансів є благом саме по собі. Однак ні у Нацбанку, ні у Мінфіну немає безумовних доказів, що перехід на євро принесе народному господарству більше користі, ніж шкоди.
"Введення євро, безумовно, стане величезним кроком вперед для Латвії. По-перше, це позбавить країну, основний борг якої якраз деноміновано в євро, від валютних ризиків і необхідності підтримки валютного коридору. У свою чергу, населення, іпотечні борги якого накопичені в євро, також зможе надалі уникнути ризику спекуляцій про девальвацію лата і пов'язаного з цим зростанням загального боргу. По-друге, приведення економіки до спільного знаменника з іншими країнами єврозони дозволить більш широкому колу споживачів наочно побачити в цифрах відмінності і схожості з рештою учасників, а монетарна влада зможе оперативно реагувати на очевидні дисбаланси. По-третє, розрахунки в євро зроблять грошовий обмін та облік більш зрозумілим і прозорим, і позбавлять підприємців від додаткової статті витрат на конвертацію", - впевнений заступник керівника Відділу ринків іноземної валюти Rietumu Михайло Кузнєцов.
За його словами, з переходом на євро зобов'язання Латвії у фінансовому вираженні не можуть зрости більше, ніж в рамках вже укладених угод. До мінусів єдиної валюти Кузнєцов відносить "залежність від глобальних змін курсового позиціонування і втрату унікальності використання національної грошової одиниці".
У свою чергу, виконавчий директор Балтійського міжнародного центру економічних досліджень (BICEPS) Альф Ванагс вважає, що вступ до єврозони без зміни курсу прив'язки лата до євро навряд чи допоможе латвійській економіці впоратися з труднощами, а саме по собі перебування в зоні євро не рятує країну від проблем. "Якщо ми подивимося на такі країни, як Греція, Ірландія, Португалія, Іспанія, то у них у всіх держборг в євро і при цьому вони не можуть вдаватися до запозичень на вільному ринку, оскільки в їхню платоспроможність ніхто не вірить. Ніхто не бере, а якщо і бере, то під дуже високий відсоток. Як показує досвід останніх двох років, перебування в єврозоні не дає ніяких переваг при обслуговуванні держборгу. Членство в євроклубі не дозволяє уникнути проблем з держборгом, якщо вони вже виникли, і не дає гарантій, що проблеми не виникнуть", - вважає економіст.
На його думку, вступивши до єврозони і втративши можливість проводити власну монетарну політику, Латвія втратить "досить важливий в тих чи інших обставинах інструмент". "Втрата можливості, граючи курсом національної валюти, пристосовуватися до змін економічної ситуації у світі - це серйозно. Хоча, якщо ми чинимо так, як чинили досі, тобто категорично не міняємо валютний курс, якщо це інструмент, який ми не будемо використовувати в будь-якому випадку, то, звичайно, ми нічого не втрачаємо", - пояснює Ванагс. Реальність переходу Латвії на євро з 1 січня 2014 року він оцінює як п'ятдесят на п'ятдесят.
Естонія
Першого січня 2011 року Естонія офіційно перейшла на валюту євро, ставши 17-ю державою єврозони і третьою після Словаччини та Словенії державою колишнього "східного блоку", який удостоївся такої честі. Серед колишніх республік СРСР Естонія виявилася і зовсім першою, що робить її досвід дуже цінним і корисним. Те, що Естонія успішніше від інших впоралася з "домашнім завданням" щодо переходу на євро, говорили у своїх урочистих промовах в першу ніч нового 2011 року офіційні особи Талліна і Брюсселя. Масштабний феєрверк, якого таллінці не бачили в новорічну ніч вже кілька останніх років кризи, прекрасно доповнив пафос промов. У поглядах присутніх на вулицях столиці Естонії людей читалася надія на те, що всі труднощі і злигодні, понесені заради євро, залишилися позаду і тепер країну чекають тільки радість і світло. Політолог Андрес Казекамп так логічно оформив сенс того, що сталося: перехід на євро завершив "євродвадцатиліття" Естонії - спочатку ідейно і політично оформлене прагнення до Європи і втеча від радянського минулого на початку – в середині 90-х років, потім перебудова країни та суспільства під "євростандарти", вступ у квітні та травні 2004 року спочатку до НАТО, потім до ЄС, перші вибори до Європарламенту влітку 2004 року, вступ у грудні 2007 року до Шенгенського візового простору і, нарешті, апофеоз - перехід на євро. Політична програма нинішнього покоління естонських політиків виконана, констатував він.
За кадром красивої телекартинки Euronews з Талліна залишився досить суперечливий фон, що оточував євро в самому Євросоюзі, і критика на адресу переходу з боку естонської опозиції і низки експертів. Мало хто звернув увагу на пікети естонських націоналістів, які вимагали зберегти національне надбання - естонську крону. Ніхто не згадав, що найбільш благополучні країни Європи - Норвегія та Швейцарія - чомусь не тільки не обожнюють євро, але навіть не входять до ЄС. Ніхто не став особливо засмучуватися з приводу втрати Естонією незалежності, на цей раз фінансової. Не випадково, одночасно претендували на перехід на євро Угорщина і Болгарія, на відміну від Естонії, свої заявки відкликали, вирішивши, що здійснять "перехід через Альпи" пізніше, коли вляжеться криза і внутрішні фінансові механізми будуть не так потрібні. Естонія ж вирішила піти до кінця, зірвавши банк наприкінці нелегкої гри і заслуживши цілком зрозумілі гарячі оплески керівництва Єврокомісії: адже якби не Естонія, красивий вигляд євро як єдиної євровалюти збляк. Нехай і не сильно, але на тлі нескінченного негативу євротріумф в Естонії був як ковток свіжого повітря.
Отже, позаду дев'ять місяців - термін, достатній для попередніх оцінок і висновків, але недостатній для тривалого прогнозу на перспективу. З урахуванням тієї пітьми і мороку, які скупчилися навколо Євросоюзу і євро останнім часом, прогнози про долю євро взагалі і його долі в Естонії зокрема - справа невдячна.
Почати, однак, варто задовго до січневого святкового феєрверку... У 2004-2005 році на хвилі економічного успіху та ейфорії від вступу до Євросоюзу уряд Естонії в пошуках нової національної ідеї та ідеологічного орієнтира позначив привабливу мету - вступ Естонії до єврозони. Аргументуючи рішення, прем'єр-міністр Естонії та голова Реформістської партії Андрус Ансип всі наступні роки повторював, що це дозволить країні успішніше інтегруватися в європростір і євроспільноту, перейти у відносинах з бізнес-партнерами на універсальну мову євро, підвищити безпеку національної економіки і привести до її зростання. При цьому демонструвався позитивний приклад Словенії, яка після переходу на євро з січня 2007 року стрімко розвивалася. Колеги Ансипа всіляко наголошували на міжнародному іміджі Естонії, якому для абсолютного єврочленства не вистачає тільки єдиної євровалюти. Не обійшлося без популістських закликів "Вперед, естонці!" з натяком на виключно місіонерську суть Естонії як "найбільш передової і прогресивної" країни в світі, що вирвалася з "мороку тоталітарної окупації". Після міжнаціональних сутичок і найбільших міжобщинних зіткнень навколо пам'ятника "Бронзовий солдат" у квітні 2007 року ідея єднання естонської нації навколо євро виявилася вдалою: поступово громадська думка стала схилятися саме до такого переходу. Якщо в 2007 році опитування фіксували помітну перевагу тих, хто виступав за збереження естонської крони, то за чотири роки нескінченної інформаційної та пропагандистської кампанії "євровці" взяли гору. У жовтні 2010 року, згідно з соціологічними опитуваннями, прихильників євро було вже більше половини - 52%, противників - 38%. Цифри ці дещо відрізнялися в залежності від соціологічних фірм і замовників опитувань, але всі опитування демонстрували одне: за євро - переважно естонці, люди з вищою освітою і гарними заробітками. Проти - переважно національні меншини, люди з низькими доходами та освітою. Те, що російська громада Естонії в цілому виступала проти євро і за збереження крони, лише на перший погляд виглядає дивним: росіяни Естонії нутром відчували, що всі негативні витрати такого переходу їм доведеться нести на своїх плечах.
Для приєднання до єврозони Естонії крім усього іншого потрібно виконати вимоги Мастрихтського договору, суть яких зводилася до наступного: дефіцит бюджету не повинен перевищувати 3% ВВП, а розмір інфляції в країні не повинен перевищувати більш ніж на 1,5 в.п. середній рівень трьох країн-членів ЄС, які досягли найкращих результатів у сфері стабільності цін. Лише в березні 2010 року Естонія змогла повністю виконати ці вимоги, і варто відзначити оперативність євроструктур: тут же Єврокомісія і Європейський Центробанк провели оцінку готовності Естонії приєднатися до зони євро. Вже через чотири місяці Рада міністрів фінансів ЄС (ECOFIN) затвердила приєднання Естонії до єврозони і обмінний курс євро до естонської крони у співвідношенні 1 до 15,6466.
Висловлювання експертів про поспішність такого переходу на євро і занадто жорстку прив'язку національної економіки до вимог такого переходу в цілому ігнорувалися до кінця 2008 року, коли сталася економічна криза (а в Естонії поступове охолодження економічної машини стало відчуватися в кінці 2007 року). За якийсь короткий проміжок часу ВВП Естонії знизився на 6%, а протягом 2008-2009 років - на всі 18%. Ситуація стала настільки поганою, що парламент Естонії двічі в 2009 році переглядав бюджет країни у бік скорочень. Вжиті заходи загальновідомі: прибутковий податок зріс із 19 до 21%, різко зросли непрямі податки (акцизи, мита, тарифи та інше), помітно скорочені соціальні зобов'язання держави, прийняті закони, що полегшують роботодавцю звільнення працівників та багато іншого. Безробіття (офіційне) підстрибнуло до 17%, за цим показником Естонія довгий час займала одне з лідируючих місць в Євросоюзі. Аналітик Банку Естонії Ханна Вага зізналася, що Естонія на цьому падінні "втратила п'ятиріччя свого розвитку", опинившись відкинутою до показників 2005 року. Журналісти навіть придумали нове слово в естонській мові masu, що означає цей період.
Зрозуміло, що людям стало не до дискусії навколо євро. А уряд продовжував гнути свою лінію, демонструючи неабиякий оптимізм. "Якщо це криза, то я хотів би жити в такій кризу!" - ось найяскравіша заява глави кабінету міністрів Ансипа того періоду. На тлі нескінченних стогонів і протестів профспілок і опозиції уряд завдяки парламентській більшості впевнено просувався до своєї мети: за кілька років парламент затвердив понад 50 законів і правових актів, пов'язаних з уніфікацією законодавства країни з євро. Довелося навіть змінювати текст основного закону (Конституції), яка, коли писалася, ще й не думала про таку подію... Приїжджали різні комісії, які давали завдання, потім перевіряли виконане. Естонія як учень-"ботан" справно і ретельно все виконувала, навіть не вимагаючи собі знижок і винятків. Все це йшло на тлі нескінченних міжнародних конференцій, агіткампаній та інформаційного пресингу не без фінансової підтримки з боку єврофондів. Кожна похвала на адресу Естонії з боку Брюсселя тиражувалася і множилася. А на всі заяви про тяжке економічне становище, про проблеми у відповідь чулося непохитне: наша мета - євро, заради цього можна і потерпіти...
Віддамо належне ідеологам правлячих партій: валюта євро виявилася ідеальною для списання на неї всіх труднощів поточного моменту. Подібної красивої відмовки не було в найгостріший період міжнародної кризи ні у Латвії, ні у Литви. Можливо, саме цим пояснюється, що у Вільнюсі та Ризі правлячі партії побачили розгніваний народ біля стін парламентів, а в Естонії було "всьо хорошо, прекрасная маркіза". Заради такої красивої мети більшість країни - титульна естонська нація становить 70% населення - готове було потерпіти. Тим більше, що, як показують свідчення експертів, естонці займають у створеній за національною ознакою моделі управління привілейоване становище, мають "зайвий жирок" накопичень, а тому могли дійсно перечекати труднощі.
Не можна не похвалити і всі державні структури, пов'язані з переходом: міністерство фінансів проводило цілком компетентну і зрозумілу всім інфокампанію - коли буде перехід, яким чином буде здійснюватися, де, своєчасно були дані відповіді на всі можливі запитання. Інфобуклети естонською та російською мовами валялися буквально під ногами у кожному під'їзді біля поштових скриньок, а вони все розсилалися і розсилалися. Кожному жителю Естонії поштою були розіслані китайські калькулятори з функцією переведення крон у євро і навпаки "для звикання" до нових цін. Вже з 2010 року за півроку до євро всі цінники в магазинах містили два варіанти цін. Міняти крону на євро можна було без проблем скрізь і всюди, а в новорічну ніч всі банківські рахунки жителів Естонії були автоматично переведені в євро за офіційним курсом без будь-яких відсотків і плати за банківські послуги. Після першого січня 2011 року в магазинах ще два тижні брали при розрахунках готівкову крону, а здачу давали вже в євро. Був створений контрольний орган, який досить оперативно реагував на тривожні сигнали від громадян. Також були створені кілька громадських організацій і рухів типу "Я не підвищую цін", які стежили, щоб комерційні установи при переході на євро не підвищували колишніх цін в кронах. Забігаючи вперед, варто сказати, що ціни все одно стрибнули, але певну позитивну роботу такі організації зробили, заспокоюючи народні занепокоєння, що зрідка спалахували.
Можливо, що така тривала і копітка робота офіційних осіб пояснює, чому не виникло паніки в банках країни після здійснення переходу на євро, а сам процес пройшов мирно і без істерики. Допомогло й те, що завдяки активному впровадженню в Естонії електронних фінансових засобів платежу та оплати, мінімальності та однаковості банківських установ і жорсткій боротьбі податківців з політикою "виплат в конверті" "готівка" в кронах змінювалася на євро спокійно і без черг. В Естонії через відносно не найвищий рівень життя якихось міфічних мільйонів крон, захованих під диваном, ніколи ні в кого не було, як і шалених мільйонерів - не те середовище, не ті можливості. Історії про валізи "готівки" звучали дуже рідко, і пов'язані були найчастіше з якимись диваками - заїжджими латишем і англійцем.
14 січня 2011 р. завершився період паралельного обігу в Естонії крони і євро та національному символу незалежної Естонії було сказано "прощай, крона!". Здається, блискучий приклад організації Естонією процесу переходу на євро може служити зразком для всіх інших країн Європи. Але знову ж таки, повторимося, - правлячі партії Естонії реалізували його, практично не зустрічаючи опору опозиції. Точніше, маючи можливість його повністю ігнорувати. Опозиція не мала ні важелів впливу на прийняття рішення, ні національних ЗМІ, до того ж була позбавлена можливості контратакувати головне гасло переходу Естонії на євро "Ідемо на жертви заради нашого майбутнього в ЄС!". Таку "священну корову" естонської національної міфології ніхто не насмілювався не те щоб огріти поліном, а й навіть стьобнути прутиком... Не випадково, на хвилі євроейфорії правляча Реформістська партія, що відповідала за введення євро в Естонії, в березні 2011 року знову виграла парламентські вибори, незважаючи на досить сумний внутріестонський фон.
Якщо коротко перерахувати плюси і мінуси переходу Естонії на євро зараз, через дев'ять місяців після самого переходу, то з'ясується, що мінусів більше і вони вагоміші. Але почнемо з приємного... Воно більшою мірою віртуальне, повітряне та образне, ніж предметно-відчутне.
Естонія заробила бонусні очки в Брюсселі і Страсбурзі, довівши, що може поступитися сьогохвилинними внутріестонськими інтересами заради європейських цінностей. Жертви, принесені Естонією заради цього переходу, окупилися в якійсь мірі усвідомленням того, що всі країни Європи в цей період настраждалися від кризи, але тільки Естонія заради євро в цей період звужувала внутрішньодержавні видатки, вела жорстку консервативну фінансову політику, не залазила в борги і не панькалася з безробітними і жебраками співгромадянами, зціпивши зуби, не даремно. І тепер може дивитися зверхньо на колег по ЄС: проблеми греків, і навіть латвійців, їй не загрожують. Естонець може відчувати свою моральну перевагу над більшістю нинішніх європейців, які тільки-но приступають до того, що Естонія пройшла заради євро в 2008-2010 роках. Кажучи просто, Естонія вже давно сидить на бюджетній строгій дієті, але при цьому отримала євро, а більшість країн Європи ще тільки мріють про це...
Успішний вхід Естонії до єврозони підняв її престиж серед країн східного блоку, особливо - серед політичних еліт Центральної і Східної Європи. Гасло естонської інфокампанії Welcome to Estonia, EURO було видно в багатьох столицях Європи. Тож піар-кампанія вдалася повністю. І вручення в кінці 2010 року титулу "Кращий фінансист Європи" міністру фінансів Естонії Юргену Лійгі - один з перших бонусів такого становища: дрібниця, а приємно.
До практичних плюсів віднесемо те, що Естонія стала зрозумілішою для іноземних туристів, що створюють близько 7% ВВП країни. Ціни в євро помітно полегшили розуміння і самими естонцями, з чим вони мають справу за межами Естонії під час бізнес-контактів і туристичних поїздок. З відмовою від національної валюти трохи знизилися розміри банківських ставок.
Тепер про мінуси - вони вагоміші, наочніші й предметніші
На жаль, але обіцяне принародно прем'єр-міністром Ансипом та його кабінетом міністра "Ціни в євро не підвищаться" виявилося на повірку звичайним популізмом. Ще за півроку до введення євро ціни почали галопувати вгору з жвавістю арабських скакунів, та й у новому 2011 євророці цінники неприємно вражають. Своєрідними антисимволами переходу на євро стали фантастично дорогі 1,30 євро за літр бензину А95 - і це не межа. Департамент статистики повідомляє, що за рік з літа 2010 до літа 2011 року ціни на продукти харчування збільшилися на 15-20%. У серпні за рівнем інфляції Естонія випередила всі країни ЄС, і це відбулося вперше за довгі роки. Ситуацію трохи рятує те, що естонці - народ небагатий і скупий, а тому при походах в магазини не страждають на шопоголізм, методично і послідовно розшукуючи найдешевший продукт. Естонці вміють рахувати кожну копієчку, і після переходу на євро в гаманці естоноземельців повернулися забуті при кронах металеві монети. Зрозуміло, що на такому тлі магазини - великі міжнародні торговельні мережі - змушені боротися за кожного клієнта і не дерти з покупців "три шкури".
Пощастило трохи в тому, що перехід на євро збігся з помітним зміцненням євро до долара, що знизило ціни на більшість азіатських товарів масового споживання, в тому числі побутову апаратуру. Якби не міцність євро до долара і не низький внутрішній попит, інфляція могла бути значно вищою. Зате інфляція щосили паразитує на країні там, де конкуренція відсутня або представлена формально - у сфері держмонополій або муніципальних монополій на електрику, опалення, водопостачання, послуги. Крім того, чергове підвищення акцизів на паливо, газ, електрику і алкоголь з тютюном відбудеться вже в січні 2012 року. Тож до нинішніх цін можна сміливо плюсувати 5-10% зверху.
За даними директора Інституту кон'юнктури Естонії Марії Йозінг, Естонія - найбідніший член єврозони, звідси і різке падіння внутрішнього попиту населення після переходу на євро. Середня зарплата естонців - 620 євро на місяць (дані другого кварталу 2011 року) - становить лише 42% від відповідної зарплати в середньому по ЄС, але зате ціни в Естонії становлять близько 75% від цін в ЄС. Відчуйте різницю! Згідно з даними Департаменту статистики ЄС "Євростат", в Естонії мінімальна зарплата становить 38% (278 євро на місяць) від середньої мінімальної зарплати в ЄС. Падіння протягом рекордних одинадцяти кварталів поспіль реальних зарплат естонців - теж не кращий фон для євровалюти. Формально у свідомості естонців прихід євро символізує помітне погіршення їхнього матеріального становища - вільних коштів все менше, витрати все вищі, "жирок", який нагуляли раніше, сходить нанівець, зізнається багато хто.
Характерно також, що вже в період нового єврожиття - після перенесених страждань і принесених жертв - буквально на порозі світлого майбутнього розорилися і були визнані банкрутами підприємства-символи національної економіки: найбільша в країні фірма металоконструкцій Levadia, один з найбільших виробників склопакетів Glaskek, єдине в країні підприємство з виробництва сірників Estonian Match, підприємство модного одягу для ділових людей і бізнес-леді PTA, найбільше видавництво енциклопедичної та довідкової літератури "Естонська енциклопедія".
Перехід Естонії на євро відрізав їй шлях до відступу у внутрішній фінансовій політиці. Як Греція, Ірландія, Португалія та Іспанія, вона тепер не може використовувати національну валюту для регулювання бюджетних показників, девальвувавши її. З кроною це було зробити простіше.
Нарешті, дуже неприємною звісткою для більшості естонців став обов'язок Естонії як країни єврозони брати участь ц Європейській програмі фонду фінансової стабільності EFSM, кажучи по-простому - у фінансовій допомозі нужденним у цьому країнам-членам ЄС. Частка Естонії в цій допомозі - максимально 2,5 млрд євро. Погодьтеся, одна річ, коли ЄС допомагає Естонії, виділяючи їй мільярди безпроцентних євро на "синхронізацію" до євростандартів (бюджет Естонії 2011 року на 17% складається з подачок ЄС через різні "фонди солідарності"). Але як же до біса прикро самим фінансувати когось. До того ж, як вважає більшість естонців, доведеться "допомагати цим неробам грекам"! Обурення типового естоноземельця наочно продемонстрував відомий естонський енциклопедист, літератор і історик Харді Аасмяе, який заявив, що мовляв все, естонці, попрощайтеся з грошиками - греки заберуть їх і просто профукають. Читаючи ці рядки, латвійці й литовці, які не перейдуть на євро, можуть вперше відчути легку зловтіха з приводу стогонів естонців.
До забавних новин, пов'язаних з приходом євро в Естонію, можна віднести гірке усвідомлення деякими того, що число мільйонерів в Естонії різко зменшилося: раніше "кронових мільйонерів" було в країні хоч греблю гати і кожен власник нерухомості площею понад 50 квадратних метрів був "мільйонером". У період євро багато хто такого гучного звання позбувся...
Крім того, Естонія в особі своєї творчої інтелігенції все-таки продемонструвала євро "дулю в кишені". Відомий художник-мультиплікатор Прійт Пярну на замовлення Банку Естонії зобразив на естонській версії монети номіналом 20 євро... незбіжні шестерінки. Нітрохи не бентежачись, він пояснив таке візуальне неподобство тим, що "зобразив складний механізм Євросоюзу, в якому багато шестерінок крутяться вхолосту".
У ніч на 1 січня 2011 р. невідомі розклеїли по центру Талліна, де повинні були пройти офіційні заходи на честь введення євро, плакати, на яких іронічно написали "Ласкаво просимо на євроТитанік!" Враховуючи, як погано складаються справи у євро зараз, не можна не визнати, що перехід Естонії на євро в самий розпал єврокризи - або велике стратегічне осяяння, або не менш гігантська дурість. Розвиток подій покаже, чи коштував цей перехід принесених жертв і понесених втрат. Поки ж естонці носять в гаманцях кілограми євромонет і економлять на всьому...
За матеріалами: Банки.ру
Поділитися новиною
