1160
Саміт Східного Партнерства: Київ чекає прориву, Європа - пояснень
Саміт програми Східного Партнерства, який розпочнеться у Варшаві 29 вересня 2011 року, покаже, чи спромоглися країни ЄС запустити цей рух на Схід. Із самого свого заснування програма Східного Партнерства багато ким визначалася як проект із дуже суперечливим майбутнім, адже деякі країни колишнього СРСР визначали цей формат співробітництва як крок назад у співпраці з ЄС.
З іншого боку, Східне Партнерство від самого свого початку в 2008 році позиціонувалося як ініціатива молодих республік Європейського Союзу. Отже, головними діячами цього процесу мали бути Угорщина, Чехія та Польща. Такі великі країни ЄС, як Німеччина чи Франція, одразу не схотіли ставати засновниками цього руху. Це призвело до того, що європейські екперти вважають: зараз у Європі Східне Партнерство недооцінене і тому не може замінити саму ідею повноцінної інтеграції до європейського співтовариства.
Зустріч президентів у Варшаві має показати, що за три роки програма стала реальністю і може впливати на процеси реформування країн регіону. За цей час Східне Партнерство встигло сформувати систему транскордонних відносин між країнами регіону, проте поки не стало головною силою для втягування країн СНД у правове поле Європейського Союзу. Ситуація залишається досить непростою, адже учасниками цієї програми є Україна, Молдова, Білорусь та республіки Кавказу. І різниця між просуванням до ЄС різних країн досить велика. Тбілісі та Кишинів уже невдовзі можуть розраховувати на підписання угоди щодо асоційованого членства в Європейському Союзі. На іншому боці перебуває Білорусія, яка прагне отримати економічну допомогу від Брюсселю, але не хоче проводити економічні та політичні реформи.
Водночас зараз великі країни Європи не дуже зацікавлені розширенням впливу свого союзу. Адже після прийняття в свої лави в 2004 році п’яти республік Східної Європи і Балтії в Берліні та Парижі підозріло дивилися на можливість подальшого розширення. А світова економічна криза в 2008 році взагалі змусила відмовитися від таких проектів.
Київ чекає від цього саміту підтвердження свого поступу в ЄС. Хоча зараз Україна мусить гідно відповісти на усі запитання Брюсселю щодо судових процесів над лідерами опозиції та нової хвилі згортання демократичних свобод. І від цього залежатиме, куди саме рухатиметься Україна в рамках Східного Партнерства.
Брюссель перед Варшавою
Європа підійшла до Варшавського саміту під головуванням Польщі. Варшава заступила на свою вахту в Європейській Комісії в липні 2011 року і одразу оголосила, що готова до розширення інтеграційних прагнень країн, які знаходяться на кордоні з союзом. На той час Варшава мала тверді наміри провести в Євросоюзі певні реформи, починаючи від створення концепції бюджету усієї організації на 5-8 років. Хоча за кілька місяців її головування відчутних змін не відбулося. На думку експертів Bruegel Policy Center, це пояснюється тим, що ЄС переживає не найбільш сприятливі часи для нових проектів.
За кілька місяців літа 2011 року економічна криза та зниження кредитних рейтингів із країн периферії союзу почали активно поширюватися на розвинені країни. Саме тоді ситуація з неврівноваженістю і відсутністю координації в економіці ЄС далася взнаки. Німеччина та Франція вже майже місяць не можуть домовитися про те, як саме потрібно рятувати економіку союзу і що робити з найбільш проблемною його країною - Грецією. Тому говорити про нові розширення навряд чи можуть. Саме тому до Варшави і не прибуде президент Франції Ніколя Саркозі, хоча ще кілька тижнів тому його участь планувалася. Не буде на саміті й прем’єра Великобританії Девіда Кемерона, хоча Лондон завжди виявляв стриманий інтерес до розширення союзу. Єдиним представником потужних країн ЄС стане канцлер Ангела Меркель. Проте, за прогнозами експертів, вона їде туди, аби розвідати ситуацію в Україні та переговорити з білоруською опозицією. Тому не варто розраховувати на її підтримку.
З іншого боку, після початку процесу ратифікації Лісабонського договору від 2007 року європейські політики зрозуміли, що спочатку треба уніфікувати політичну структуру країн, які вже входять до союзу, а потім вже приймати нових. Адже за 3 роки лише одна країна - Хорватія - отримала чітку обіцянку від Брюсселю прийняти її до своїх лав найближчим часом. На більш масштабні розширення поки ніхто не готовий.
Тому ЄС підійшов до зустрічі у Варшаві з вичікувальною позицією. Він хоче подивитися, чи працює така схема взаємодії, і вже тоді пообіцяти якщо не асоційоване членство, то хоча б зону вільної торгівлі. З іншого боку, країни-партнери останнім часом також не виявили для цього необхідної старанності.
Східні партнери
На думку експертів Європейського інституту вільної політики, умовно членів Східного Партнерства можна розділити на кілька груп. У першій - Білорусія, президент якої наприкінці 2010 року, розігнавши опозиційний мітинг в Мінську, показав, що він не хоче домовлятися з Брюсселем. Тепер в розпал економічної кризи влада Білорусі, можливо, знову заговорить про реформи в обмін на грошову допомогу, проте самі європейські політики вже не вірять цьому.
Головну ставку в переговорах Європа робить вже на опозицію, яка може отримати реальну підтримку і спробує розхитати владу Олександра Лукашенка на тлі кризи. Проте і тут Східне Партнерство мало чим може допомогти, адже влада не хоче йти на переговори, а опозиція не може гарантувати успішної боротьби проти режиму Лукашенка.
У іншій групі - Грузія та Молдова. Ці країни проводять реформи у більшості сфер життя зі прискоренням. І можуть розраховувати на схвалення і підтримку з Заходу. Проте щодо вступу Тбілісі до ЄС тисне Росія. Москва ще агресією 2008 року дала зрозуміти, що не допустить розширення НАТО чи ЄС на Кавказ, і Європа рахуватиметься з цими побажанями. Щодо Молдови, то там не вирішене питання Придністров’я, і уряд не може досягти стабільності. Тому і Кишинів не є тут однозначним лідером.
Окремо стоять Вірменія та Азербайджан. Вони досі не можуть до кінця визначитися, чи потрібна їм така інтеграція. Здебільшого вони прагнуть відкрити зону вільної торгівлі з ЄС і не дуже поспішають з реформами, розуміючи, що Європа все одно зацікавлена в їх нафті, газі та транзитному положенні.
Нарешті, Україна, згідно з заявами її посадовців, чекає від цієї зустрічі прориву у відносинах з ЄС. Адже Київ лише нещодавно таки відмовився вступати до Митного Союзу з Росією і тепер чекає на схвалення цього свого вчинку від Європи. Хоча сам Брюссель налаштований не так позитивно. Під час дебатів, які відбулися напередодні саміту в Європарламенті, стало зрозумілим, що Києву доведеться відповідати на незручні запитання.
Найбільше європейських політиків тривожить судовий процес над Юлією Тимошенко. Адже він перебуває на завершальній стадії. І лідера опозиції можуть засудити до 7 років ув’язнення. Вже зараз Європа хоче почути від Віктора Януковича пояснення, чи є цей процес прозорим для ЗМІ та неурядових організацій, і як справи з дотриманням прав людини в Україні. Від змістовних відповідей на ці питання і залежатиме доля української інтеграції до ЄС.
Павло Сивокінь
За матеріалами: Главред
Поділитися новиною
