5158
Феномен "совка"
Майже щороку в переддень Дня незалежності соціологи не забувають запитати у народу: як ви ставитеся до Радянського союзу? За СРСР стабільно сумують до третини українців. Але чому майже половина з них часом становить молодь, яка свій "ідеал" взагалі не застала?
З моменту офіційного розпаду Союзу Радянських Соціалістичних Республік минуло вже майже два десятки років. Менше місяця тому Україна відсвяткувала двадцятиріччя власної незалежності. Але значне число громадян продовжує ностальгувати за світлим радянським минулим. Як показало серпневе опитування соціологічної служби Центру Разумкова, якби референдум, що проголосив незалежність, відбувся найближчим часом, то 18,3 відсотка українців відмовилися б підтримати державну самостійність, і майже така кількість - 18,9 відсотка - або не брати б участі в такому голосуванні, або вагалися б з відповіддю.
Те, що близько третини українців продовжує жити, оглядаючись назад, підтверджують і інші соціологічні дослідження. Так, в липні 2011 року стало відомо, що за даними Інституту соціології Національної академії наук України 33 відсотки наших співвітчизників сумують за "союзним" ладом і воліли б жити в спільній державі з Росією і Білоруссю. До слова, у "старших" сусідів у кількісному відношенні погляди дещо відрізняються. Згідно з підсумками проведеного ВЦВГД дослідження, співіснувати з Україною, Білоруссю і Казахстаном згодні майже вдвічі менше росіян - 17 відсотків. Але тут же варто враховувати, що ще 20 відсотків громадян РФ виступають за відновлення всього СРСР...
Туга за Радянським союзом для українців позначається не лише на геополітичних уподобаннях. Важливий і соціально-економічний аспект. Згідно з тим же опитуванням Інституту соціології НАНУ, конкретно за економічним устроєм СРСР з його плановою економікою сумують 30 відсотків співгромадян. "Совок" передається з покоління в покоління в оповіданнях старших про безкоштовне навчання, житло, гарантовану роботу, соціальне забезпечення... І якщо не можна побудувати можливу в сьогоднішніх умовах модель життя, "совок" повертається до старої моделі. Радянський менталітет проглядається і в прагненні вирішувати свої питання через владу, через партійні органи", - вважає завідувач відділом соціальних експертиз інституту Юрій Саєнко.
Для представників старших поколінь (і особливо - для пенсіонерів, які серйозно втратили в соціальних гарантіях) подібна ностальгія виглядає логічно. Але нерідко тяга до минулого справляє враження фантомних болів. Адже більше половини українців, які марять в режимі "Back in USSR", припадає на молодь від 18 до 35 років. Тобто тих, хто застав СРСР лише дитиною, або тих, хто просто не може пам'ятати радянське минуле з об'єктивних причин.
Соціологів подібний ефект "фантомної" ностальгії не дивує. "(...)Існує механізм соціальної інерції і трансляції цінностей. Покоління передають свій негативний досвід. Є досить багато молодих людей, які не жили в СРСР, але сміливо стверджують, що в СРСР жити було краще. Цей феномен виникає в результаті трансляції досвіду від тих поколінь, які дійсно вважають, що вони багато чого втратили з розвалом Радянського Союзу", - цитує "Лівий берег" слова завідувача відділом історії, теорії та методології соціології Інституту соціології НАН України Євгена Головахи. І справді - за даними соцлужби Центру Разумкова, протягом останніх років кількість українців, які вважають, що їхні родини завдяки незалежності України більше втратили, ніж придбали, становить від 41 до 49 відсотків. У свою чергу, в окремі роки серед тих, хто "програв", понад 37 відсотків становили саме молоді люди - від 18 до 29 років.
Причин подібної дивної ностальгії може бути безліч. І нерідко складається враження, що згадана "ретрансляція досвіду" - лише одна з них. Безумовно, спогади старшого покоління про часи, коли продукти були дешевші, молодь чемніша, а трава - зеленішою, відіграють важливу роль. Причому, можна припустити, що такий "практичний" аспект світлих спогадів про минуле більшою мірою характерний для сімей, які і справді значно втратили у рівні доходів або в соціальному статусі за роки незалежності України і при цьому не придбали в чомусь іншому. Тому в одних сім'ях розвал Союзу може асоціюватися здебільшого з втратою "по-справжньому безкоштовної" медицини і "ковбаси по 2-20", що заслужила своє місце в легендах, а в інших - з державним суверенітетом, здобуттям свободи слова, багатопартійності і проблисків демократії.
І все ж тільки різницею досвіду: десь, побачивши заповітну абревіатуру, згадують про колишнє благополуччя, а в інших обставинах - про репресованих родичів - туга за СРСР може і не пояснюватись. Варто припустити, що в деяких випадках "ретроспективна" любов до Союзу молоді зумовлюється і мрією про світле минуле. Особливо в ситуації, коли в світлості майбутнього багато хто сумнівається. Вподобання фільмів/музики радянських часів (і готовність прийняти характерне для них ідеалізоване або ніжно-поблажливе уявлення про дійсність), симпатії до символів минулої епохи, бажання побувати в ідилічному світі загальної справедливості, солідарних трудящих і піонерів позначаються на молодих людях часом не менше , ніж на представниках старших поколінь. Для тієї частини "офіційно" молодих людей, які застали СРСР, спогади про Союз нерідко затінені серпанком щасливого дитинства. А ті, хто вже не встиг стати очевидцем, знову-таки можуть спиратися на чужий досвід і моделювати свою "естетичну" дійсність, не спотворену схожістю з "бездуховним Заходом". Така "дійсність" з минулими реаліями збігається не завжди. Але популярності (у тому числі й комерційної) приємних ознак радянської епохи це не заважає.
Крім "побутової" естетизації СРСР частину молоді може змушувати з тугою згадувати про Союз і естетизація "історична". Точка зору, яка в найбільш цензурній версії сформульована як "Яку країну втратили!" (ще б пак, наддержаву, яка міряються "мускулами" з США, володаря дум комуністичної частини світу, нарешті, батьківщину першої людини, яка полетіла в космос), характерна не тільки для немолодих українців. Хоча, можливо, що такі реваншистські погляди органічніше звучать з вуст молодих людей, які живуть у тій же Росії, а не в Україні. За фактичної метрополії ярмо імперського минулого може тиснути значно сильніше. І все ж зрізи громадської думки свідчать, що і туга за великою країною та її великим керівництвом українцям властива. Так, згідно з результатами соцдослідження Київського міжнародного інституту соціології, що прогриміло влітку 2011 року, 36 відсотків громадян нашої держави вважають Йосипа Сталіна "великим вождем". І не всі, хто так вважає, прожили більшу частину життя в Радянському союзі. За даними соціологів, у середовищі української молоді віком від 18 до 29 років думки розділилися практично навпіл: 31 відсоток згоден з таким "великим" твердженням, а 33 - ні.
Та не варто забувати і про те, що доброзичливе ставлення до СРСР саме молодих людей може бути пов'язане з поданням про Союз як рай соціальної захищеності. Причому тут уже мова може йти не про благополуччя окремо взятих сімей, а про мрію про справедливу державі для всіх. "Щастя для всіх, даром, і нехай ніхто не піде ображений", - ідеали героя братів Стругацьких можуть розділяти багато юних ідеалістів. Для них пам'ятками про СРСР служать все та ж безкоштовна медицина, безкоштовна вища освіта, зарплати і пенсії, на які без шику, але міг прожити кожен, для деяких - навіть те гарантоване працевлаштування, яке могло ускладнювати життя їхніх, які залежали від розподілу. Зростання популярності ідеалів лівого спрямування (і формованих на очах низових громадських ініціатив із соціалістичним ухилом) не обов'язково звернене в минуле. Чимало молодих людей (підтвердженням чому став святковий ефір радіо "Ера", де 24 серпня журналісти розмовляли з ровесниками незалежності) хотіли б бачити, як Україна розвивається, наприклад, за шведським зразком... Привабливість лівих ідей розуміють і політики. Що, до речі, позначається на оптимізмі Петра Симоненка. "Дуже важливо зрозуміти, що сьогодні змагаються дві системи. Соціалістична система показала свою життєвість і перспективу, капіталістична - неспроможність, в тому числі і в боротьбі з кризовими явищами. Я вважаю, що в Україні відбудеться лівий поворот, причому найближчим часом", - переконаний головний комуніст, політсила якого зараз намагається залучати молодіжні ресурси. І куди ж може завести "лівий поворот" українську молодь? Назад в СРСР, безоглядна туга за яким укупі з неготовністю брати відповідальність на себе і з надією на те, що держава якось з усім розбереться, гальмує розвиток України? Вперед у євросоціалістичне майбутнє? Чи ж така ностальгія - це лише приватний прояв загальної молодіжної "лівизни", яка мине з часом? Опитування показують, що двадцяти років для розсіювання цікавого ефекту було мало. Але хтозна, чи зможе така ностальгія не залишитися на кухнях та інтернет-форумах, а стати фактором політичного значення ...
Ксенія Сокульська
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
