1023
П'ять помилок європейських банкірів
— Казна та Політика
Загальне зітхання полегшення тривав лише сім днів. Дуже задоволені після тижневих сперечань 22 липня 17 глав держав і урядів єврозони знайшли консенсус і, здається, домовилися про те, як вирішувати боргові проблеми Європи (у тому числі про розширення функцій і ролі Європейського фонду фінансової стабільності (EFSF)). Ринки також залишилися задоволеними - вони вже й не розраховували на те, що політики візьмуть себе в руки і схвалять змістовні рішення. Але вже через тиждень Брюсселю довелося визнати, що йому знову не вдалося запустити "контрольований і керований" процес оздоровлення фінансових ринків.
Спочатку поповзли чутки про те, що новим кандидатом на отримання допомоги від EFSF може виявитися Кіпр. Рейтингове агентство Moody's знизило оцінку надійності острівної держави на два пункти і заявило про можливість зниження ще на один пункт. Наступного дня кіпрський прем'єр Дімітріс Хрістофіас пішов у відставку.
Потім до проблем Кіпру додалися погані новини з Франції. МВФ зажадав від уряду країни скоротити витрати і збільшити доходи, оскільки інакше Париж не зуміє зменшити (як заплановано) дефіцит бюджету з 7,1 до 3% в 2013 році.
Якщо це станеться, наслідки будуть фатальними: Франції загрожує втрата найвищої оцінки рейтингових агентств. Але без трьох "А" у Франції вся конструкція рятувальної парасольки EFSF може розвалитися, адже вона здатна функціонувати лише за умови, що найбільші члени валютного союзу - Німеччина і Франція - будуть демонструвати високу платоспроможність.
Все разом це означає, що в євро як і раніше немає стабільного фундаменту. Принципи, що повинні були забезпечити стабільність євровалюти та її готовність до майбутнього, або були відсутні спочатку, або поступово були зведені нанівець. Історія створення євровалюти в чому виявилася профанацією, розсьорбувати наслідки якої мають тепер всі.
Профанація 1 Загальна політика покликана забезпечувати стабільність і добробут у всіх країнах
Спільний економічний простір вимагає спільної валюти. Цим постулатом політики в дев'яностих закликали до створення спільної валютної зони. Завдяки єдиній грошовій політиці країни повинні були одержувати вигоду від стабільних цін і більшого добробуту. Але для запровадження євро існувала й ще одна причина: цього з політичних мотивів вимагала Франція. Так Париж хотів зруйнувати гегемонію Бундесбанку. Позиція німецького центробанку задавала тон в Європі з часів краху Бреттон-Вудської системи жорсткого курсу. Орієнтована на стабільність, грошова політика Німеччини залишала іншим центробанкам скромний вибір - або слідувати тій же політиці, або девальвувати свою власну валюту.
Іншими словами, введення євро з самого початку було в першу чергу політичним проектом, тоді коли економічні чинники вже тоді були проти. Адже єдина валюта має економічний сенс тоді, коли члени її зони становлять так званий "оптимальний валютний простір". При цьому ціни повинні бути гнучкими, а робоча сила мобільного. Ринки товарів і капіталів повинні бути тісно взаємопов'язані. Крім того, країни-учасниці повинні мати диверсифіковану галузеву структуру і дотримуватися однаково спрямованої економічної політики. Тільки тоді вони можуть пом'якшувати економічні потрясіння без того, щоб знецінювалася валюта.
Але на ділі в більшості європейських держав зарплати недостатньо гнучкі, а робоча сила не відрізняється мобільністю. Економічний добробут в таких країнах, як Греція і Ірландія, залежить від кількох галузей. Та й із загальною економічною політикою не все виходить. Тоді коли країни на півдні апробованим засобом вирішення своїх проблем вважають державне втручання та інфляцію, північні держави більше схиляються до конкуренції і стабільності. Загалом, куди не глянь - скрізь погані передумови для гармонійного життя під одним дахом.
Профанація 2 Євро зрівнює економічні умови держав
Ще в сімдесяті роки політики мріяли про Сполучені Штати Європи. Вони перебували в упевненості, що реалізувати цю мрію допоможе спільна валюта - вона прискорить економічну інтеграцію. Їм опонували ті, хто вважав, що загальну валюту можна вводити лише за економічної рівнозначності країн-учасниць. Нинішня криза показала, що теорія перших (т.зв. Grundsteintheorie) виявилася помилковою.
Спочатку здавалося, що все йде гладко. Напередодні введення євро відсоткові ставки в периферійних державах стали знижуватися і наблизилися до рівня Німеччини. Членство в єврозоні давало надію на стабільність цін і кращу платоспроможність. Так, короткострокові відсоткові ставки в Іспанії знизилися з 7,5% в 1996 році до 3,0% в 1999-му, в Ірландії - з 5,4 до 3,0%. Низька вартість позикових грошей викликала інвестиційний, будівельний і споживчий бум за рахунок кредитних коштів. Але це значно збільшило імпорт південних країн. Вже до 2007 року негативне сальдо в Іспанії досягло майже 10% ВВП, в Греції в 2008-му - близько 15%.
Профанація 3 Всі країни єврозони самі несуть відповідальність за свої борги
"Кожен сам за себе і Господь Бог за нас всіх" - ось принцип, на якому ґрунтувалася фінансова політика валютного співтовариства. У статті 125 Договору про роботу ЄС написано, що "...жодна країна-учасниця не несе відповідальності... за рахунками іншої країни-члена і не виступає на захист подібних зобов'язань". Але в міру того як фінансова і боргова криза набирає обертів, цей основний припис більше не турбує уряди.
Вже з першим пакетом допомоги для Греції минулого року держави єврозони порушили умову заборонності надання фіндопомоги. Відтоді німецькі та французькі платники податків оплачують кредити допомоги, видані держбанку Греції. Недавній новий пакет допомоги грекам остаточно позбавив цю умову сили - так само, як і допомогу Португалії та Ірландії, отримана від EFSF. Цей фонд отримує гроші завдяки власним позиками, які відповідно до своєї частки в капіталі Європейського центробанку гарантують країни. Особливо небезпечно те, що існування EFSF знижує зацікавленість країн-боржників санувати свої держбюджети. Союз стабільності перетворився на співтовариство відповідальності і боргів.
Профанація 4 Статистика не бреше. Усі країни дотримуються норм і правил вступу
Сьогодні всі стали розумнішими. Греції ніколи не було місця в ЄС, каже зараз екс-канцлер Німеччини Гельмут Коль - так само, як і нинішній канцлер Ангела Меркель. Сім разів поспіль - з 1997 по 2003 рік - Греція надавала Брюсселю неправильні дані щодо дефіциту бюджету. Виявилося, що в 1998 і 1999 роках, які були знаковими для вступу в ЄС, дефіцит бюджету Греції явно перевищував допустимий поріг в 3,0% від ВВП.
Коли в 2004 році грецький обман був розкритий, обуренню Брюсселя і ряду інших країн не було меж. Говорили про санкції, в тому числі про відмову надавати Афінам нові кошти на розвиток. Але нічого так і не відбулося: для введення санкцій не вистачило юридичних можливостей. І хоча чиновники Єврокомісії і далі регулярно помічали, що грецькі цифри не стикуються, всі таємно сподівалися, що така маленька країна має мало впливу на всю єврозону. "Розбиратися досконально з цим нікому не хотілося, - згадує один з тих, хто був присутній на зустрічах європейських міністрів фінансів. - Тема закривалася за принципом: мовляв, греки всі пройдисвіти". Тому там говорити - санкції, передбачені пактом про стабільність (визначив стелю для держборгу і дефіциту бюджету країн єврозони), взагалі жодного разу не були застосовані. Більше того, політика регулярно від них відхилялася.
Все просто. Згідно політичної передумові, валютний союз мав охоплювати якомога більше держав, незалежно від того, наскільки відповідають вони "заданим" Маастрихтським критеріям. Як підкреслив восени 1995 року один з творців єврозони Гельмут Коль, "це в інтересах Німеччини, щоб якомога більше країн відповідали критеріям". Той факт, що з самого початку були розроблені євробанкноти з грецькою назвою evro, хоча Греція ще не входила в єврозону, говорить сам за себе.
Профанація 5 Країни отримують допомогу тільки на жорстких умовах
Відтоді як жвродержави видали перший пакет допомоги Греції, європейські політики тільки й знають, що повторюють, що європейська солідарність має свою ціну. "Допомога буде надана тільки на жорстких умовах, - пообіцяла канцлер Ангела Меркель жителям Німеччини, коли в травні 2010-го створювався перехідний фонд порятунку EFSF. - Ми допомагаємо за умови, що постраждала держава зобов'язується вживати зусилля (щодо поліпшення ситуації в держфінансах)".
Як виявили за результатами першого півріччя 2011 року Єврокомісія, ЄЦБ і МВФ, витрати Греції за цей період не знизилися, а навпаки - зросли на 8,8%. І тим не менше країна все одно отримає другий пакет допомоги, адже, як каже грецький міністр фінансів Евангелос Венізелос, захист Греції - "це механізм самозбереження для єврозони", по суті, підтверджуючи те, що в єврозони все одно немає іншого вибору. У Португалії та Ірландії ситуація виглядає не краще. Обидві країни отримують допомогу від EFSF і обидві не виконали умов у першому півріччі. І знову-таки замість того, щоб покарати ці держави, на останньому саміті ЄС були визначені більш низькі відсоткові ставки для їх кредитів.
Мальті Фішер і Зільке Ветта і Ганна Печерна
За матеріалами: Інвестгазета
Поділитися новиною
