3209
Тарифи по-київськи - слідами Черновецького?
— Казна та Політика
У Києва завжди були свої неповторні родзинки, якими не могло похвалитися жодне місто країни, чи то Україна або ж колишній СРСР. Це і дніпровські схили, і свята Софія, і... котлети по-київськи. У наш час такою "родзинкою" стали житлово-комунальні тарифи, винайдені командою столичного губернатора Олександра Попова, - "до" і "після" 20-го.
Таких немає в жодному місті і в жодному законі. Подивимося, як же міській владі вдалося досягти подібних, скажімо так, успіхів, і куди дивляться прокуратура, суд і Мін'юст?
Два сорти киян
Розпорядженнями Київської міської держадміністрації від 29 грудня 2010 року № 1221 і 1222 для киян встановили відразу два тарифи на утримання будинків і прибудинкових територій (квартплату), на опалення та гаряче водопостачання. Якщо, приміром, у попередньому місяці громадянин заплатив за комунальні послуги до 20-го числа, то в наступному йому нарахують за опалення за 2,91 грн. за квадратний метр і по 51,38 грн. з особи за гарячу воду (за відсутності лічильників). Якщо ж заплатив після 20-го, то тарифи зростають: 3,10 грн. - за опалення та 54,35 грн. - за "тепленьку". Два тарифи квартплати також "узаконені", але для кожного будинку окремо.
У законодавчих та нормативних актах, зауважу, таке навряд чи можливо апріорі, бо це явне порушення рівності прав громадян, гарантованих Конституцією України. Стаття 24 говорить: не може бути жодних привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками. А вже тим більше (додам від себе) - за часом оплати комунальних платіжок. Це по-перше. По-друге, в побутовій свідомості товар з часом може тільки дешевшати (за винятком антикваріату), але аж ніяк не дорожчати - це нелогічно.
Як подібна нерівність попала в проект закону чи інший нормативно-правовий документ, Науково-експертне управління апарату Верховної Ради, Мін'юст або його управління на місцях відразу загорнули б таке. Тепер зрозуміло, чому Попов з товаришами зволікали з державною реєстрацією цих "двоголових тарифів" майже півроку, але як вони пояснили народу своє ноу-хау?
Та дуже просто! Виявляється, це робиться для блага самого народу: заплатив до 20-го - отримай знижку! На послуги, пов'язані з тепловою енергією, - 6%, на квартплату - 10%. Так, принаймні, пояснювали появу подвійних тарифів замгубернатора Олександр Мазурчак і "начальник цін" КМДА Василь Яструбинський на громадських слуханнях щодо тарифів.
Хвилиночку, добродії, якщо це знижка, то вона повинна компенсуватися з міського бюджету?! Однак пошук відповідної статті видатків в останньому дав нульовий результат і в прямому, і в переносному значенні. Значить, обидва тарифи влаштовують комунальників-монополістів як рентабельні?
Все це дуже скидається на тривіальний маркетинговий прийом, просто кажучи, розкрутку (розведення) клієнта. Вам дзвонять і пропонують купити якийсь товар зі словами: "У нас сьогодні акція, і вам надається знижка 50%!" Народ у нас довірливий, не думає, що він і зі знижкою коштує недешево, але 50% застять очі - завтра буде в два рази дорожче!
А ціни на "товари ЖКГ", треба сказати, "некволі": з листопада по березень сумарні нарахування за комунальні послуги зросли в столиці на 46% (з 248 млн. грн. до 361 млн. грн. в місяць). Бідний люд готовий заощадити навіть неповні три гривні у вартості гарячої води. При цьому питання про справжню ціну товару (тарифів) просто відходить на задній план. Останнього, власне, і домагається хитромудрий маркетолог, в даному випадку - губернаторська адміністрація.
Про те, що "економічно обґрунтованого рівня" тарифів немає ні в поняттях, ні в термінології комунальників, а калькуляції розрахунків тарифів банально приховуються від громадськості, ZN.UA писало неодноразово.
У даному ж випадку команда Попова тривіально поділила киян на два сорти за принципом: "хто раніше встав, той штани і взяв". Здавалося б, така, м'яко кажучи, операція повинна викликати питання у прокуратури та інших правоохоронних і контролюючих органів. Чому ж не викликала? Самі здогадуєтеся...
Єдиний випадок, коли сума платежу може змінитися з певного моменту часу законним чином, - це укладення договору, де прописані штрафні санкції або диференційована ціна, але (six!) при взаємній і обопільній згоді сторін. Цим, тобто підписанням договорів між постачальниками житлово-комунальних послуг та споживачами, зараз активно займається столична влада. Що ж написано в договорах, які двірники зовсім недавно рознесли по всіх київських квартирах?
Договір без "до" і "після"
Здавалося б, тут команді Олександра Попова і карти в руки, точніше, договори про надання житлово-комунальних послуг. Впишіть пункт про оплату до і після 20-го, і все буде в ажурі! Однак відкриваємо договір, наприклад, з квартплати і бачимо в пункті 3 "розмір щомісячної плати" - цілком конкретну суму і всього одну. І ніяких "до" і "після".
Далі в пункті 8 читаємо: "За несвоєчасне внесення плати зі споживача стягується пеня у встановленому законом розмірі". І знову про "до" і "після" - ні слова. У пунктах 11.5 та 12.3 теж йдеться про пеню, але ніде ні слова про різні тарифи або знижки до 20-го числа. Виходить, у договорі КМДА прописала одне, а на практиці відбувається зовсім інше!
Є й інші "моменти". Якщо буквально слідувати договору, то виконавець послуг (ЖЕК) має право "доступу, зокрема несанкціонованого, в квартиру... споживача"! Виправдовується це благородною метою: "для ліквідації аварії відповідно до встановленого законом порядку".
Стаття 30 Конституції України гарантує кожному недоторканність житла, але дійсно передбачає, що у випадках, пов'язаних з "порятунком людей та майна" (потоп у квартирі поверхом нижче), може бути встановлений позасудовий порядок проникнення в приватне житло. Але, головне, цей порядок повинен бути встановлений законом, а такого немає, тому внесення цього пункту у договір позбавлене всякого, в тому числі юридичного, сенсу.
Виконання його на практиці може обернутися зломом чужої квартири з абсолютно непередбачуваними наслідками - пропажею калош господарів або позовною заявою останніх до жеку про відсутність на тумбі біля ліжка діамантового кольє вартістю... 100 млн. дол. Вся ця ситуація нагадує сцену з радянського кіно, коли начальник жеку, дільничний, слюсар дядько Вася та інші товариші заходять в чужу квартиру, як в свою власну.
Така колізія закладена спочатку - постановою Кабінету міністрів України від 20 травня 2009 року № 529, якою затверджено типовий договір (куди не можна вносити зміни), а на його основі вже був сфабрикував договір від КМДА. До 2009 року "працював" договір, затверджений постановою КМУ від 12 липня 2005 року № 630, до цього був ще якийсь... Загалом, традиція "а-ля Швондер" має совкові коріння.
На тлі описаного виникає резонне запитання: невже ніхто не пробував побороти всю цю юридичну та фактичну плутанину законними методами - через суд. Уявіть, пробував, але вивчення судових рішень, як мені здається, тільки більше заплутує ситуацію і додає, м'яко кажучи, нерозуміння.
Боротьба Дон Кіхота з тарифними млинами
Хто тільки не пробував довести незаконність тарифів часів Черновецького в судовому та адміністративному порядку. Президент Віктор Ющенко і Кабмін Юлії Тимошенко скасовував розпорядження мера, проте, чи царська це справа? Доктор наук на пенсії Віктор Куля багаторазово судився з різними розпорядженням і навіть вигравав, але поки йшов суд, з'являлися нові тарифи і рішення судів втрачали сенс. Тарифні розпорядження крутилися, як млини, і ніхто не міг уразити ціль - змусити київську владу перерахувати суми нарахувань і повернути 2 млн. 799,9 тисячам киян переплачені ними гроші.
Проте апофеозом цих судових битв виглядає рішення Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів К. Бабенка, Ю. Ісаєнка та І. Федотова від 9 березня 2011 року.
Виявляється, за позовом депутата Київради Віталія Кличка, лідера однойменної фракції, Шевченківський районний суд Києва ще 10 грудня 2010 року визнав незаконними та нечинними розпорядження КМДА № 1332, 1333 і 1335 від 30 листопада 2009 року, якими вводилися тарифи, що діяли в Києві 13 місяців - з 1 січня 2010-го до 1 лютого 2011-го. Проте КМДА, "Київенерго" і "Київводоканал" подали апеляційну скаргу, і вищезгадана колегія суддів це рішення скасувала.
В жодному не ставлячи під сумнів правомірність вердикту, хочу поділитися з читачами муками свого убогого розуму, який намагався розібратися в логіці суддівських висновків. Яких?
По-перше, колегія визнала, що названі розпорядження є нормативно-правовими актами, але не є регуляторними (!), оскільки "не спрямовані на правове регулювання господарських відносин". Приїхали! Навіщо тоді цінове управління КМДА багато років розміщувало проекти тарифних розпоряджень в розділі "регуляторна політика" і проводило їх регуляторний аналіз?
До того ж, якщо прочитати відповідний абзац із Закону "Про основи державної регуляторної політики..." до кінця, то там говориться: "а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання". Поясню простою мовою: КМДА є і регуляторним органом, і органом влади і видає адміністративне розпорядження про розмір тарифів саме для жеків, "Київенерго" і "Київводоканалу", тобто суб'єктів господарювання, згідно з яким вони зобов'язані надавати послуги. Чому ж це не регуляторний акт?
Залишимо пошуки відповіді тим органам, які трактують закон і призначають (звільняють) суддів, тому що жодних висновків з даного висновку про "нерегуляторність" колегія суддів не робить, зате без переходу робить зовсім інший висновок: "Суд першої інстанції помилково оцінив відсутність державної реєстрації оскаржених розпоряджень як підставу для визнання їх незаконними і недійсними".
Колегія погоджується, що розпорядження дійсно (вибачте за каламбур) недійсні, тому що не пройшли процедуру державної реєстрації, а от щодо незаконності пише, що це може бути застосовано тільки "щодо актів індивідуальної дії". Чому? Жодних посилань на будь-який закон немає.
Залишимо більш компетентним органам і головний висновок суддівської колегії: районний суд необґрунтовано визнав незаконними та нечинними оскаржені розпорядження, "бо той факт, що вони не набули чинності, виключає необхідність визнання їх недійсними". Іншими словами, можна визнати недійсним лише те, що набуло чинності, а якщо не набуло, то його не можна скасувати. Його просто немає в правовому полі, у навколишньому середовищі, у всьому Всесвіті!
От і суд! Виходить, кияни 13 місяців платили за тарифами, яких насправді не існувало! А які ж були законними? Закономірно, що ті, які діяли до 1 січня 2010-го! Так що, пан Попов з товаришами, будьте ласкаві, перерахуйте всім киянам оплату за 2010 рік та січень 2011-го, як постановив Київський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів К. Бабенка, Ю. Ісаєнка та І. Федотова, яким - окремий респект.
Попов - по слідах Черновецького?
Ви будете сміятися, але "двоголові" тарифи, описані вище і затверджені вже А. Поповим, також не пройшли процедуру державної реєстрації. Отже, їх треба визнати недійсними, або, як пояснила вищеназвана суддівська колегія, в цьому навіть немає сенсу - вони і так недійсні. Кияни з лютого платили за тарифами, які не існують у природі. Вони, так би мовити, фікція, міраж, Fata Morgana!
Однак поки Віталій Кличко бився з опонентами, "потойбічні" сили не дрімали. І ось на світло, тобто на сайт КМДА вивішені нові розпорядження № 857 і 858 від 31 травня 2011 року, які майже дублюють попередні тарифи, але 6 червня вже зареєстровані Головним управлінням юстиції в Києві. Чому ж не були зареєстровані старі? Очевидно тому, "що послідовні".
Так, Київ - місто особливе. Тут вам і тарифи по-київські, і мухи з котлетами.
Олександр Сергієнко
За матеріалами: Дзеркало Тижня
Поділитися новиною
