5532
Що таке економіка
— Казна та Політика
Економіка - це те, що покликане задовольняти демографічно зумовлені потреби людини, сприяти її розвитку та відтворенню людського роду. Наприклад, у вас народжується дитина. Завдання економіки дати батькам прийнятний рівень матеріального забезпечення, так щоб вони могли забезпечити себе і дитину продуктами харчування, одягом, житлом, предметами побуту. При цьому це повинно бути зроблено розумно, так, щоб дітонародження не перетворилося на прибутковий бізнес і не стали посиленими темпами розмножуватися алкоголіки, наркомани та інші асоціальні елементи, для яких дитина є лише можливістю отримання коштів для задоволення своїх деградаційних потреб.
Подивимося, як ця проблема вирішувалася в "тоталітарному" Радянському Союзі, і як вона вирішується в незалежній Україні.
У СРСР молода родина при народженні дитини могла отримати абсолютно безкоштовно квартиру. Комунальні послуги становили приблизно десяту частину мінімальної зарплати. Трикімнатна квартира обходилася в 10 крб. на місяць. Мати одержувала декретну відпустку і декретні, гроші не дуже великі, але дозволяли дати дитині все необхідне. Батько отримував зарплату, яка дозволяла забезпечити сім'ю продуктами, взуттям, одягом і всіма побутовими товарами.
При цьому держава брала на себе обов'язок забезпечити дитину дешевим і якісним одягом, взуттям, дитячим харчуванням, дешевим дитячим садком, безкоштовною освітою в школі і вузі. І батьки, і дитина отримували безкоштовне медичне обслуговування. За символічні гроші можна було відпочити в санаторії або будинку відпочинку, відправити дитину влітку в піонерський табір. Економіка враховувала всі потреби сім'ї - в необхідних кількостях вироблялося дешеве дитяче харчування, коляски, одяг, взуття, шкільне приладдя: зошити, підручники, ручки, альбоми та все інше. Існувала ціла галузь книговидання, що випускала дитячу літературу, казки, історичні, пригодницькі, науково-популярні книги. Працювала кіноіндустрія, що створювала діафільми, мультфільми, дитячі фільми казки.
Розвивалося сільське господарство, яке вирощувало здорові продукти, що коштували дуже дешево. Промисловість виробляла телевізори, радіоприймачі, магнітофони, велосипеди, мотоцикли, машини. Поряд з цим працювала важка промисловість, що виробляла метал, пластмасу та іншу сировину для легкої промисловості.
Текстильні комбінати виробляли тканини, з яких швейні фабрики шили одяг. Працювало середнє машинобудування, випускало верстати для промисловості і зброю для оборони країни. Існувала ціла мережа науково-дослідних інститутів, КБ, в яких працювали тисячі вчених, над створенням нових технологій. Будувалися будинки, відкривалися нові школи, дитсадки, ПТУ, технікуми і вузи.
Існувала чітка система підготовки кадрів для народного господарства. Молодь отримувала необхідні професії, безробіття не існувало, навпаки, був брак кваліфікованих кадрів. Стимулювалося отримання потрібних спеціальностей. Випускалися в потрібній кількості ті фахівці, які були необхідні. Пенсіонери забезпечувалися гідною пенсією, на яку безбідно можна було прожити решту життя.
Подивимося, що сталося з економікою після отримання незалежності. У перші ж роки вона з економіки перетворилася на хремастику. "Розрізняють два типи господарської діяльності, тобто виробництва і розподілу продуктів і послуг. Їх відмінність сформулював вже Арістотель. Один тип - натуральне господарство, або економія, що означає "ведення дому", матеріальне забезпечення Екосу (будинку) або полісу (міста). Це - виробництво і торгівля з метою задоволення потреб.
Інший тип господарства Аристотель назвав хрематистикою (сьогодні кажуть: ринкова економіка). Це - господарська діяльність, метою якої є прибуток, накопичення багатства". Від господарства заради задоволення потреб людей, починаючи з 1991 року перейшли до форми господарювання, що приносить прибуток виробнику, точніше, власнику підприємства. Буквально за кілька років уся загальнонародна власність опинилася в руках купки колишніх партійних діячів, підпільних цеховиків і криміналітету. Була створена армія чиновників, які контролювали рух фінансових потоків і перерозподіл прибутку.
Збагачувалася вузька групка людей, зате все інше населення стрімко біднішало. За роки незалежності в країні сформувалося декілька крупних олігархічних кланів, яким разом з транснаціональними корпораціями належить сьогодні вся промисловість. Сільське господарство занепало. Ми імпортуємо не лише м'ясо, а й сало, крупи, цукор і навіть картоплю. Тепер вигідним стало тільки те, що приносить швидкий прибуток.
Корисність речі при цьому не має істотного значення. Як пише Кара-Мурза: "Якщо ж виробництво орієнтоване на прибуток, а не на потребу, то підприємство оцінює платоспроможний попит. Потреба населення, не забезпечена купівельною спроможністю, виробника не цікавить. Тому головними показниками стають не ступінь задоволення потреби, не забезпечення колясками немовлят, а рух грошей. Він виражається не натуральними, а розрахунковими показниками, такими як рентабельність (прибутковість), накопичення, ціна грошей (кредиту). Показниками для країни і держави стають валовий внутрішній продукт (ВВП), збалансованість бюджету, розмір боргу. Все це показники не абсолютні, а випливають з прийнятої в даний момент економічної теорії та системи оцінок".
Власна промисловість була фактично повністю знищена. Залишилась тільки металургія та хімічна галузі, що виробляють сировину для закордону. Ще військова промисловість і літакобудування. При цьому наша армія не має грошей, щоб купити нову техніку, все це йде "за бугор". Та й армії, вже власне кажучи, немає. Зате в країні вже півмільйона міліції, причому служити йдуть пацани, які ніколи не знали, що таке дисципліна, чи відверті злочинці. Зникли текстильна, швейна, взуттєва галузі. Зате розцвіли пивна, алкогольна та тютюнові сфери виробництва. Задовольняються в першу чергу деградаційні потреби населення. А для цього телереклама з раннього дитинства вдовблює в голови підліткам, як круто пити пиво.
Всі предмети тривалого користування, так само як взуття, одяг і навіть значну частину продуктів харчування, ми зараз імпортуємо з-за кордону. По суті ми фінансуємо зарубіжну економіку. Держава майже повністю втратила свої соціальні функції.
Тепер при народженні дитини вона кидає подачку у вигляді 50-100 тис. грн. І умиває руки. Далі крутіться, як можете. При цьому ціни на дитяче взуття, одяг, суміші для харчування, досягають космічних масштабів. Ніхто більше не дає безкоштовного житла, комунальні платежі зашкалюють.
Посиленими темпами почали розмножуватися бомжі, алкаші, повії і наркомани. Для них це прекрасний спосіб заробітку. П'ять хвилин задоволення, зате потім можна все життя не працювати. Замість того, щоб стимулювати народжуваність у нормальних людей, забезпечуючи їх високооплачуваною роботою, житлом, безплатною медичною допомогою, держава намагається виростити побільше робочої худоби. Якість населення падає з кожним роком. Нас постійно труять алкоголем, генно-модифікованими продуктами, неякісною водою. З кожним днем погіршується екологія.
Давайте подивимося, як відбувалася зміна життя тільки на прикладі одного невеликого Поліського району. До 1991 року район займався сільським господарством і виробництвом деяких видів промислової продукції. Крім того, район постачав ліс і лісоматеріали в багато регіонів СРСР. Землі тут піщані, бідні, тому всі колгоспи були орієнтовані на вирощування льону. Один вирощував хміль. Невеликі площі були зайняті під картоплю. Колгоспники самі забезпечували себе продуктами харчування, вирощуючи овочі, картоплю, тримаючи корів, птицю, свиней. У районі був побудований льонозавод, який виробляв первинну обробку сировини. На ньому працювало близько тисячі осіб.
Далі продукція йшла в Рівне на льонокомбінат, звідки тканини поверталися знову в район на швейну фабрику, де з них шили простирадла, постільні комплекти, різні сорочки і навіть фуфайки. На фабриці було зайнято кілька сотень швачок. Тут же було створено ПТУ, готувало цих швачок, а ще столярів, взуттєвиків, будівельників. У районі був побудований фарфоровий завод, який виготовляв посуд з місцевої сировини. Вироби були не дуже високоякісними, бо фарфор був важкуватим і не зовсім білим, але зате красивим через розпис та оригінальним. Місцеві кошики, глечики, черепашки для фруктів користувалися популярністю по всьому Союзу. Продукція заводу розходилася в Білорусь, Молдову, Росію, і навіть Казахстан з іншими східними республіками. Особливо популярними там були місцеві піали. На заводі працювало 1200 осіб. Підприємство мало гарний прибуток, побудувало 5-поверховий житловий будинок, гуртожиток, був уже генеральний план будівництва двоповерхових котеджів для робітників і гроші під це були, але не судилося...
Крім цього в районі працював військовий завод Газотрон, який виробляв якусь електроніку для армії, а попутно електронні годинники, начинку для електрочайників та електросамоварів, ялинкові гірлянди. На ньому також було зайнято кілька сотень людей.
Працювало МАПО (міжколгоспне аграрно-промислове об'єднання), випускало безалкогольні напої, пиво, кондитерські товари. З ялинкової лапки тут випускали домішки для кормів, випускали хвойні концентрати для ванн, і ще цілу купу якоїсь продукції. Тут також було зайнято кілька сотень робітників.
Ну і ще МТС, Сільгоспхімія, Міжколгоспбуд, Сільгосптехніка. Кожне підприємство саме готувало для себе кадри, направляючи в інститути та технікуми робітників, оплачуючи їм стипендії, після чого вони поверталися на підприємство і поступово ставали керівниками виробництва. Тут же в районі був відкритий лісовий технікум, який готував лісників і економістів для лісгоспів. Все було чітко сплановано і замкнуто одне на інше. Практично всі жителі були забезпечені роботою. Район отримував гарний прибуток і вкладав його не в іноземні банки, а в розширення виробництва, створення нових підприємств, робочих місць, будівництво дитячих садочків, шкіл, лікарень, будинків культури.
З приходом незалежності і перетворенням економіки в хремастику, все це за кілька років скінчилося.
Закрили заводи і швейну фабрику. Льонозавод був повністю розграбований, зараз там пустир. На місці фарфорового заводу зараз невеликий цех, що випускає плитку, де працює два десятки людей. Швейну фабрику орендував француз. Тепер там трудиться за мінімальну зарплату 50 жінок, шиють пальта на імпорт. Вся продукція випускається з давальницької сировини і йде назад до Франції. За 20 років у райцентрі добудували тільки два багатоквартирні будинки, які були розпочаті ще до 1991 року. Причому у другому квартири вже викуповували, а не отримували безкоштовно. Були знищені всі колгоспи. Зараз населення, не маючи роботи, змушене виїжджати на заробітки або в Київ, або за кордон.
Закрилося два дитячі садки, майже на 200 ліжок скорочено ліжковий фонд у центральній районній лікарні, скорочені, а місцями закриті дільничні лікарні. Багато будинків культури стоять напівзруйнованими. Бібліотека, будівництво якої почалося в 1989 році, досі стоїть недобудована, і не буде добудована ніколи, тому що книжок вже ніхто не читає.
І така картина по всій країні. Всі, хто перебував у нас при владі за 20 років, були зацікавлені лише в отриманні особистого прибутку. Країна повністю розорена і перебуває під зовнішнім управлінням. У людей виховане почуття вивченої безпорадності. Найактивніша частина населення вже покинула Україну і продовжує розбігатися. Скоро в країні залишаться лише діти, інваліди та пенсіонери. За невеликим винятком уже ніхто не здатний на соціальні протести. Тільки окремі групи крамарів, коли розвиток ситуації загрожує їхньому гаманцю, виходять майданити. І навіть у їхньому середовищі немає ніякої солідарності та взаєморозуміння. Так може, вже пора включати мізки тим, у кого вони ще залишилися, і думати - як жити далі і що робити?
Віталій Скороходов
За матеріалами: Хвиля
Поділитися новиною
