2040
Європейські норми дефолту: бульбашка держборгів як загроза економіці ЄС
— Казна та Політика
Роздування державного боргу Греції знову повалило фінансові ринки Європи в сум'яття. Але чому державний дефолт маленької, периферійної економіки, на частку якої припадає менше 3% ВВП єврозони, настільки значний
Відповідь проста: вся нормативно-правова база фінансової системи була заснована на переконанні, що державний борг є безризиковим. Непогашення боргів будь-якою європейською державою підриває цей наріжний камінь фінансового регулювання і, таким чином, призводить до глибоких наслідків.
Це особливо помітно в банківському секторі. Узгоджені на міжнародному рівні правила передбачають, що банки повинні створювати резерви капіталу, співмірні з ризиками, на які вони йдуть, коли інвестують заощадження вкладників. Але коли банки кредитують власну державу, або тримають її облігації, від них не потрібно створення додаткових резервів, оскільки передбачається, що державний борг є безризиковим. Врешті-решт, держава завжди зможе заплатити у власній валюті.
Однак це припущення не позбавлене сенсу лише тоді, коли борг держави виражається у власній валюті; тільки тоді держава може дати розпорядження центральному банку надрукувати необхідну кількість грошової маси для оплати кредиторських заборгованостей. До введення євро це була поширена практика в усіх розвинених державах.
Але країни, які ввели євро, більше не можуть покладатися на друкарський верстат. Навпаки, вони, по суті, запозичують "чужі" грошові кошти (або, точніше, кошти, які вони не можуть контролювати особисто). Таким чином, стає очевидним, що з виникненням Європейського Монетарного Союзу (ЄМС) державний борг країн-учасниць більше не може розглядатися як безризиковий.
Проте він таким розглядався. Справді, регуляторні органи єврозони на тільки підтримували думку про те, що державний борг центрального банку країни є безризиковим, а й вирішили поширити його на країни єврозони, маючи на увазі, що банки не зобов'язані надавати додатковий капітал під будь-які державні боргові запозичення в єврозоні. Це ключова причина, чому третина всього державного боргу Європейського союзу лежить на банках. Саме концентрація державного боргу на балансових звітах банків робить всю європейську банківську систему настільки вразливою перед державним дефолтом.
Крім того, ґрунтуючись на панівній думці, що державний борг був безризиковим, банки не були пов'язані звичайними правилами стосовно "великих ризиків": вони можуть акумулювати стільки ризиків з однієї держави, скільки вважають допустимим. Тому грецькі банки в остаточному підсумку накопичили більший державний борг, ніж дозволяв їх національний капітал. Державний дефолт, таким чином, може знищити всю грецьку банківську систему.
Зараз занадто пізно повертати час назад і негайно змусити банки позбавитися надмірних державних боргових запозичень. На жаль, регуляторні органи, вочевидь, навіть не винесли уроків з нинішньої кризи з метою запобігання наступній кризі.
Правила ЄС щодо того, яким повинен бути статутний фонд банків, будуть переглянуті. Правила, які детально викладені у 500-сторінковому кодексі під назвою "CRDIV" і опубліковані Європейською комісією, збільшують обсяг капіталу, який повинні мати банки, але тільки щодо кредитування приватного сектора. Кредитування країн єврозони продовжує мати нульову ризикову вагу. Це лише збільшить перевагу на користь банківського кредитування державних боргових запозичень і знизить рівень кредитування підприємств, особливо малого та середнього бізнесу.
Це помилка. Європейська комісія повинна ввести вимоги до статутного капіталу банків щодо державних боргових запозичень. Пояснення цьому просте: ніхто не може серйозно стверджувати, що облігації всіх держав єврозони безризикові. Тому стає очевидним, що банкам необхідно мати певний капітал для покриття ризиків, на які вони йдуть, коли кредитують держави, особливо ті, в яких є великі борги або великий дефіцит бюджету.
Крім того, нові правила вимагають від банків наявності більш ліквідних активів. Легко здогадатися, які активи влада вважає ліквідними: державні боргові запозичення. Таким чином, банки фактично скоріше будуть виділяти кошти для кредитування державних запозичень, ніж для фінансування приватних інвестицій, незважаючи на очевидний факт, що державні облігації можуть стати зовсім неліквідними (наприклад, ті, які випущені в Греції, Ірландії чи Португалії). Визначення того, що банки повинні тримати для цілей підтримки ліквідності, має бути розширене за рахунок включення широкого кола активів приватного сектору, виходячи з обсягу ринку.
Обидва ключових елементи нових банківських правил, таким чином, йдуть в одному напрямку: вони збільшують перевагу в банківському фінансуванні проти фінансування кредитування приватного сектора.
Легко зрозуміти, чому влада наполягає на переважній увазі до державних боргових позик: правила встановлюються міністрами фінансів, які, природно, схильні провести вигідну для себе оборудку. Крім того, політикам складно зрозуміти, що їхні бюджети конкурують за обмежений обсяг заощаджень. Менше фінансування витрат на державні боргові зобов'язання виглядає як чиста вигода для суспільства, оскільки в цьому випадку держава економить на погашенні боргу і може утримувати більш низькі податки. Але будь-які вигоди від більш низьких податків нівелюються втратами приватного сектора, який, зіткнувшись з підвищеними витратами на фінансування, буде менше інвестувати, що призведе до зниження економічного зростання і, таким чином, до скорочення державних доходів.
Останніми роками для зміцнення банківської системи було вжито багато заходів. Але те, що пропонується зараз, зробить кредитування інвестування ще менш привабливим і створить додаткові стимули для концентрування державного ризику на банківському секторі. Це може тільки ускладнити проблему державних боргових зобов'язань країн Європи і послабити їх і без того не блискучі перспективи зростання.
Деніел Грос
За матеріалами: Хвиля
Поділитися новиною
