1516
Нова Конституція. Гра втемну
— Казна та Політика
"Главред" починає дискусію на тему конституційної реформи і ролі Конституційної Асамблеї, створеної Указом Президента. Ми готові дати можливість висловитись на цю тему політикам і експертам. На цей раз свою позицію виклав народний депутат України, член УНП Іван Заєць.
21 лютого цього року Президент України В.Янукович видав Указ "Про підтримку ініціативи створення Конституційної Асамблеї". Цим Указом глава держави розпочав чергову конституційну реформу. Для багатьох обізнаних політиків і аналітиків це рішення Віктора Януковича було передбачуваним. Відкриваючи 8-у сесію Верховної Ради шостого скликання (1 лютого 2011 року), Президент України заявив: "Поступово від реформи влади ми перейдемо до реформ всієї політичної системи, застосувавши механізм Конституційної Асамблеї. Але всьому свій час". І цей час настав дуже скоро.
Президентський Указ із політичної та управлінської точки зору виглядає досить дивним. Це документ з багатьма невідомими. Він не дає відповідей на головні питання: про масштаби конституційної реформи, цілі і методи її проведення. Ні "ініціатор" створення Конституційної Асамблеї президент Леонід Кравчук, ні Президент Віктор Янукович не інформували суспільство про те, що саме не влаштовує їх у чинній Конституції і які положення в ній потрібно змінити. Така собі гра "втемну". Ця ситуація створює як дуже широкі рамки для обговорення самого Указу та зазначеної в ньому конституційної реформи, так і безмежний простір для здогадів і спекуляцій навколо них.
У першу чергу виникає питання: для чого створюється Конституційна Асамблея? В першому пункті Указу йдеться, що "для підготовки змін до Конституції України". Але у своїх виступах Президент Віктор Янукович формулює зовсім інше завдання для Конституційної Асамблеї. На першому засіданні науково-експертної групи з її створення він сказав: "...процес роботи над новою Конституцією потрібно відновити", "...нова редакція Конституції - це нагальна необхідність, апогей цієї роботи". Зрозуміло, що термін "нова редакція Конституції" взято не з теорії конституціоналізму, а зі сфери жонглювання поняттями для приховування справжніх намірів. Тому справжній намір Януковича і Ко - нова Конституція.
Для тих, хто розбирається в конституціоналізмі, очевидно: щоб реформувати владу, навіть "всю політичну систему", не потрібна нова Конституція. Досить точкових змін до чинної. То навіщо ж тоді потрібна "нова Конституція"? Для перебудови держави.
Президент Леонід Кравчук також говорить про "новий текст Конституції". Про це він заявив на "Свободі слова" 21 лютого нинішнього року (телеканал ICTV).
Нова Конституція потрібна правлячому режиму, щоб відійти від українських принципів устрою держави, у тому числі від української державності. І повністю перейти на інші принципи, не пов'язані з українською національною традицією.
Важливо зазначити, що нинішня українська держава будується в руслі європейської традиції як держава національного типу. Такими країнами є, наприклад, Франція, Німеччина, Італія, Польща і багато інших. Це означає, що державне буття і суспільний лад в цілому в сучасній незалежній Україні спираються саме на традиції і звичаї української нації. Звичайно, при забезпеченні прав національних меншин. Саме така ідеологія устрою української держави зафіксована в чинній Конституції, визначена Декларацією про державний суверенітет України та Актом проголошення незалежності України і була освячена народом на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. У першому розділі Декларації - "Самовизначення української нації" - говорять, що Україна "...як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення", що Україна "...здійснює захист і охорону національної державності українського народу" .
Ініціатори прийняття нової Конституції прагнуть ревізувати європейський вибір українського народу і впровадити тип державності, який ґрунтувався б на комуно-радянській ментальності та реалізовував би російську політичну традицію і державну модель.
Ключовими елементами цього підступного антиукраїнського задуму є: введення другої державної мови (російської) шляхом внесення змін до 10 статті Конституції, перегляд положень 20 статті про державні символи, закріплення на конституційному рівні так званого позаблокового статусу України. Передбачається також зміна 2 статті Конституції для перетворення України з унітарної держави на федеративну, а також статті 4 з метою ліквідації інституту єдиного громадянства. Очевидно, серйозної трансформації зазнає 11 стаття Конституції, щоб українська нація, українська культура втратили титульні позиції, позиції основного державотворчого етносу і основної культури суспільства. Суттєвій переробці може піддатися стаття 17 Конституції, яка не допускає зараз розміщення іноземних військових баз на території України. Безумовно, плануються кроки з обмеження виборчих прав громадян.
Досягти таких фундаментальних цілей за допомогою окремих змін до чинної Конституції досить складно. Тому що, згідно з чинною конституційною процедурою, зміни до названих статей Конституції повинні ініціюватися "Президентом України або не менш як двома третинами конституційного складу Верховної Ради України". На підготовлений законопроект треба отримати позитивний висновок Конституційного суду України. Законопроект повинен прийматися не менше ніж двома третинами конституційного складу парламенту і затверджуватися на Всеукраїнському референдумі, призначеному Президентом України. Щоб обійти цей довгий і вибоїстий, але конституційний шлях, Президент України Віктор Янукович і Ко придумали прийняття нової Конституції, основні параметри якої, безумовно, будуть виписуватися (якщо вже не виписані) за лекалами Кремля і його п'ятої колони в Україні.
Але введення нової Конституції (яку для маскування справжніх намірів і з метою маніпулювання суспільною свідомістю називають "новою редакцією Конституції", "новим текстом Конституції") буде антиконституційним кроком з боку правлячого режиму. І це він усвідомлює. Тому свої дії він спробує прикрити "волею народу". Не важко передбачити, що нова Конституція буде "прийматися" або "затверджуватися" Всеукраїнським референдумом.
Це, однак, ініціаторів процесу і їхня справа не рятує, тому що в чинній Конституції не передбачено прийняття нової Конституції на референдумі, так само як і перевлаштування держави. Розробники чинної Конституції (до складу яких входив і я) ще тоді, в 1996 році, передбачали спроби антиукраїнських сил зруйнувати українську національну державність шляхом прийняття нової Конституції, і тому на конституційному рівні виключили таку можливість.
Нова Конституція загострить політичну ситуацію в країні до краю, що добром не скінчиться.
Ця ідея і раніше гріла серця багатьох лідерів політичних сил, особливо керівників партій вождистського типу. На суд громадськості представляли свої проекти нової Конституції комуністи і "свободівці". Про необхідність нової Конституції неодноразово заявляли лідери БЮТ і Партії регіонів. А в 2008 році ця ідея ледь не реалізувалася в парламенті спільними зусиллями "регіоналів" і бютівців. Створення Верховною Радою Конституційної Асамблеї для написання нової Конституції ініціював лідер "Фронту змін". Не чужа ця ідея була і попереднику нинішнього Президента України. Але, слава Богу, тоді вистачило державницького розуму відмовитися від її реалізації як вкрай небезпечної затії.
Проте зараз, на жаль, існує набагато менше стримуючих чинників для втілення ідеї нової Конституції. Перш за все, з боку правлячого режиму. Більше того, саме такі ідеї співзвучні його природі.
Ядро нинішньої влади складає колишня комуністична і комсомольська номенклатура. Чимало в ньому виявилося і кримінального елементу. За 20 років української державності ніяка інша влада не була так терпима до комуністів і до дискредитованих практикою тоталітарних радянських методів вирішення багатьох суспільних проблем, як нинішня. Переважна більшість її представників ментально орієнтовані на російську імперську політичну і культурну традиції. Вони не використовують українську мову і не знають української культури, а історію вивчали за курсом ВКП(б). Їх розум і психіка обтяжені комуністичними стереотипами. Тому вони не вірять у силу та інтелект українського народу, а діють за підказками іноземців, у розрахунки яких існування України як незалежної держави не входить.
Справжня демократія, права людини, гарантовані національним типом української державності, чужі такій владі. Відсутність елементарної політичної культури і моральної відповідальності, освіти та професіоналізму, спонукають керівництво правлячого режиму не до забезпечення наступності української державності, а до підгонки її під їх дуже обмежене індивідуальне та корпоративне розуміння.
Владі з антиукраїнською ментальністю властиве перманентне бажання руйнувати все "до основанья, а затем". У природі цих людей лежить прагнення починати все з нуля, щоб задовольнити своє самолюбство скрізь бути першими.
Таким чином, курс на нову Конституцію зумовлений як прагненням керівництва правлячого режиму підготувати умови для поглинання України Росією, так і низькою якістю нової влади і значної частини "політичної еліти" країни в цілому. Перебудова України з держави національного типу в державу громадян з мультикультурною, багатонаціональною природою, а насправді в державу, наповнену переважно російською політичною і культурною традицією, і є домінуючим інтересом закулісних ініціаторів прийняття нової Конституції. А це вже екзистенційний виклик українській нації, з чим вона ніколи не погодиться. Крім того, державна мультикультурність зазнала очевидного краху в Європі і нещодавно визнана лідерами провідних європейських країн, зокрема Німеччини, Франції і Великобританії, безперспективною.
Не потрібно бути фахівцем в області конституціоналізму, щоб зрозуміти: Україна може існувати як незалежна суверенна держава тільки як держава національного типу, з українським політичним і культурним наповненням.
Деукраїнізована і русифікована Україна - прямий шлях до перетворення її на колонію Росії з кількома губерніями замість нинішніх областей, що і є неодмінною метою "п'ятої колони" в Україні, яку представляє теперішня влада.
Друга потенційна загроза пов'язана з появою цього Указу та ідеєю нової Конституції, стосується організації влади, зокрема форми державного правління. Ні Президент Віктор Янукович, ні "ініціатор" створення Конституційної Асамблеї президент Леонід Кравчук навіть не натякнули на те, що вони розуміють під реформуванням влади. Проте є безліч ознак того, що Янукович і Ко цілеспрямовано вибудовують політичний режим з "домінуючим гравцем". Деякі політики цим терміном називають режими з так званою "керованою демократією", які на пострадянському просторі досить швидко мімікрують в авторитаризм або навіть в тоталітаризм. І цим "домінуючим гравцем" на політичному та інституційному полі України має стати Президент Янукович.
Значний відрізок шляху в цьому напрямі вже пройдено. На конституційному та інституційному рівнях здійснено повернення до президентсько-парламентської форми державного правління, з подальшим рухом до президентської республіки. Немає сумніву, що цей перехід зроблений саме під ідею створення політичного режиму з "домінуючим гравцем". Поступово нівелюється і вихолощується демократичний принцип поділу влади.
З прийняттям закону про центральні органи виконавчої влади та внесенням запропонованих Президентом Януковичем змін до Закону "Про Кабінет Міністрів України" повноваження Президента, в тому числі у сфері кадрових призначень, остаточно виходять за рамки розумних балансів. Вже тепер багато органів виконавчої влади, а також суди перебувають під ручним управлінням Президента і його Адміністрації, замість функціонування в рамках дотримання принципу верховенства права та діяльності за законом.
Парламент втратив частину повноважень і суттєво зменшив свою самостійність. Структурованість та представницька функція Верховної Ради вже не базуються на мандаті, делегованому народом політичним силам на виборах 2007 року. З відмовою від парламентських інститутів коаліції і опозиції і з переходом до інституту більшості Верховна Рада перетворилася, по суті, у філію Адміністрації Президента. Нова редакція Регламенту Верховної Ради спростила до примітивізму парламентську законотворчість. Введена тотальна практика скороченого режиму підготовки, розгляду та прийняття законів. Переважна більшість законів зараз приймаються без глибокого їх обговорення і за відсутності діалогу з опозицією. Яскравим свідченням підпорядкованості парламенту Адміністрації Президента є відсутність подолання парламентом вето Президента Віктора Януковича на закони, що час від часу відбувалося за всіх попередніх президентів.
Кабінет Міністрів також втратив свою автономію і статус найвищого органу виконавчої влади. Уряд "коаліції тушок" було на ходу трансформовано в підпорядковану Президенту та його Адміністрації структуру. Кабінет Міністрів у кадровому відношенні став однією з ланок так званої "президентської владної вертикалі". Такого безправного і приниженого уряду не було за всі роки незалежності.
В Україні фактично ліквідовано інститут незалежного конституційного судочинства. Конституційний суд не здатний протистояти антиконституційним примхам правлячого режиму. Його призначення зведено, по суті, до публічного озвучення спущених з Адміністрації Президента рішень.
Штучно фрагментована судова система з деградованою роллю в ній Верховного Суду перетворила судочинство з формально незалежної гілки державної влади на слухняний інструмент Президента і Партії регіонів.
У таких умовах не варто навіть говорити про мінімально ефективну систему стримування і противаг між органами різних гілок влади. Вже цих прикладів достатньо, щоб визначити зайву концентрацію повноважень в руках "домінуючого гравця" - Президента Віктора Януковича.
При цьому необхідно відзначити, що затвердження нинішнього політичного режиму, зокрема нової ролі Президента України, забезпечувалося неконституційно. Спочатку в порушення норм Конституції створювалася парламентська коаліція - так звана "коаліція тушок", яка сформувала Кабінет Міністрів. Потім був спішно переформатований Конституційний суд, який своїм неправовим рішенням незаконно змінив Конституцію. Україна повернулася до Конституції зразка 1996 року. Відбувся перехід до президентсько-парламентської форми державного правління, а Президент Янукович перетасував уряд "коаліції тушок".
Нещодавно Верховна Рада незаконно наділила Президента України додатковими повноваженнями, в тому числі у сфері кадрової політики, які вже ніяк не вкладаються в конституційне поле.
В умовах незначного рівня соціальної підтримки "домінуючого гравця" низька легітимність правлячого режиму стала його ахіллесовою п'ятою. У такій ситуації саме за допомогою нової Конституції найлегше можна "легітимізувати" цей політичний режим і його головну домінанту - Президента Януковича. Нова Конституція буде виписана так, щоб чинні антиконституційні положення багатьох недавно прийнятих законів перетворилися на конституційні норми.
Проблему нелегітимності існуючого режиму апологети Конституційної Асамблеї хочуть вирішити принесенням чинної Конституції в жертву антиконституційним законам. Вся попередня діяльність керівництва нової влади, яка базувалася на ідеології "понять", повинна втілитися в конституційну матерію.
Ефективною політтехнологією розвитку політичного режиму з "домінуючим гравцем" є невизначеність з кількістю можливих каденцій правління чинного Президента. Поява нової Конституції, враховуючи практику Конституційного суду часів президента Леоніда Кучми, створить "правові підстави" для Віктора Януковича обиратися на пост президента України три або чотири рази поспіль. А поки така невизначеність - дієвий інструмент розширення впливу і тиску Президента на політичних партнерів і бізнес. Невизначеність завжди турбує і лякає. Бажання створити конституційні підстави для третього терміну повноважень Віктора Януковича, безумовно, - окремий самодостатній інтерес апологетів нової Конституції.
Тому нова Конституція має забезпечити легітимацію нового режиму, створюючи враження простої зміни форми державного правління. Нова влада усвідомлює, що використовує повноваження, отримані неконституційним шляхом. Крім того, під фанфари про зміну форми організації влади в дійсності буде перебудовано державу, що позбавить українців своєї національної державності. Національні права українців, зокрема право на власну державу, будуть ліквідовані або максимально обрізані.
Хоча максимальна концентрація влади в руках Президента буде відбуватися найближчим часом у рамках президентсько-парламентської республіки, питання про остаточну форму політичного режиму залишається відкритим. Політичний режим з "домінуючим гравцем" у рамках президентсько-парламентської форми державного правління може виявитися тільки проміжною формою. Відхід від плюралістичного конкурентного способу організації влади, що спостерігається зараз, торує шлях до зародження автократичного режиму. Але не треба виключати, що для українофобської олігархії і Кремля концентрація влади в руках Президента потрібна лише як тимчасове явище, з тим, щоб здійснити антиукраїнський і антидемократичний реванш, перевлаштувати державу і помститися опозиції. Вирішивши поточні завдання, пов'язані з політикою реваншу, перебудовою держави і повним переділом власності в Україні, включаючи сільськогосподарські землі, нова влада в подальшому може вдатися до чергового кульбіту тому - в напрямі парламентсько-президентської форми правління, до олігархічної парламентської республіки, олігархічного парламентаризму.
Такий крутий розворот може стати необхідним олігархії для того, щоб уникнути персональної відповідальності за стан справ у державі та утриматися при владі якомога довше. У 2008 році, коли Партія регіонів і БЮТ "уклали шлюб" на основі ідеї нової Конституції, передбачався саме такий сценарій.
Проте ідеалам національної демократії не відповідає ні політичний режим з "домінуючим гравцем", ні автократичний режим, ні так званий "олігархічний парламентаризм". Україна не повинна сходити з шляху європейської демократії.
Третя потенційна загроза, яку породить нова Конституція і діяльність Конституційної Асамблеї як установчого органу, полягає в можливому обмеженні прав громадян, зокрема їхніх соціальних прав.
Без високого громадського рейтингу Президенту Віктору Януковичу буде надзвичайно складно довго утримуватися в ролі "домінуючого гравця". Тому йому доведеться компенсувати низьку соціальну підтримку режиму посиленням авторитарних тенденцій. А це, у свою чергу, вимагатиме обмеження не тільки на практиці, але і на конституційному рівні як національних, так і соціальних прав українців. Тільки нова Конституція дозволить переписати права і свободи громадян під ідеологію нового політичного режиму. Вже зараз спостерігається різке звуження соціальних прав громадян, наприклад, на освіту, медицину, працю, житло, пенсійне забезпечення тощо. Задекларований в нинішній Конституції обсяг соціальних прав громадян заважає провладним олігархічним кланам реалізувати своє прагнення до безмірного збагачення. Безправними людьми легше управляти і тримати їх в підпорядкуванні.
Саме в потенційному звуженні конституційних прав громадян у соціальній сфері криється третя загроза ініційованої Президентом Віктором Януковичем конституційної реформи.
Ідея прийняття нової Конституції несе в собі ще одну, четверту, загрозу - загрозу очорнення Конституції і дискредитації українського конституціоналізму в цілому. А значить, і української державності. Але це вже предмет іншого коментаря.
Іван Заєць, народний депутат
За матеріалами: Главред
Поділитися новиною
