1309
Світова економіка: інфляція повернулася
— Казна та Політика
Інфляція піднімає голову. Ще якихось п'ять років тому здавалося, що з цим монстром покінчено і що світовий економічний консенсус щодо того, що макроекономічна політика має проводитися таким чином, щоб не допускати виходу інфляції за межі 2-3% на рік, досягнутий раз і назавжди. Проте реалії боротьби з кризою показали, що все не так очевидно.
У ситуації, коли розвивається фінансова криза і доступність нового кредитування або навіть рефінансування існуючих кредитів знижується, причому іноді до нуля, агрегатний попит неминуче знижується. Як правило, це викликано тим, що споживачі перенаправляють свої витрати зі споживання на виплату боргу.
Багато хто, в тому числі, що принципово важливо, голова ФРС Бен Бернанке, вважають, що відсутність адекватної реакції держави на таке стиснення попиту і призвела в результаті до дефляції - ще страшнішого монстра, ніж інфляція, - і в кінцевому рахунку до Великої депресії. Тому була зрозуміла логіка дій центральних банків провідних країн Заходу, в першу чергу США, Великобританії та Японії, обтяжених високим боргом і тих, що проводять політику супердешевих грошей.
Треба було "розкидати з вертольота" достатню кількість грошей, щоб замінити ними приватний кредит і не допустити дефляції. При цьому передбачалося, що грошова влада проводитиме ретельний моніторинг цін, який дозволить їм свідомо вийти із стимулюючих заходів, як тільки з'являться перші ознаки інфляції.
Все виявилося не так просто. По-перше, як зазначав Головний економіст МВФ Олів'є Бланшард, інструментарій боротьби з кризою для країн з вже високим рівнем бюджетних витрат і високим державним боргом при низькому абсолютному рівні відсоткових ставок дуже обмежений.
Бланшард навіть закликав до того, щоб вивести довгостроковий рівень інфляції на 5-6%, з тим щоб створити ось цю гнучкість і знизити реальне боргове навантаження на бюджети (за рахунок більш високої інфляції, ніж відсоткові ставки по вже накопиченому боргу). Незважаючи на те що публічно всі зацікавлені уряди та центральні банки відмежувалися від пропозицій економіста МВФ, за фактом проводиться політика дуже схожа на те, що він рекомендував.
Ще Кейнс писав, що для того, щоб влада могла ефективно стимулювати економіку шляхом грошових вливань, вони повинні це робити так, щоб у економічних агентів не зросли інфляційні очікування. Тоді ці самі агенти починають думати, що грошей у них і справді додалося, і починають витрачати. В іншому випадку продавці товарів і послуг просто підвищують ціни, і економіка опиняється в тому ж стані, що й раніше, але з більш високою інфляцією.
Таким чином, коли тривалий економічний застій і надто роздуті дефіцити державних бюджетів змушують робити все нові й нові вливання грошей, кінця яким не видно, центральні банкіри США, Великобританії і Єврозони продовжують всіх переконувати, що інфляції вони не допустять.
По-друге, світова економіка, як ми знаємо, давно вже глобальна, але при цьому зовсім не гомогенна. Де-факто єдиний емісійний центр для всієї економіки не може задовольнити всіх одночасно. З урахуванням цього політика ФРС, а також ЄЦБ, спрямована на боротьбу з кризою у себе вдома, напевно, ще має сенс. Але з точки зору цих же центральних банків, як емітентів резервних валют, така політика абсолютно неприйнятна. Для інших країн, де рівень боргу нижчий, а зростання економіки вище, а особливо для країн експортерів сировини, потрібні істотно дорожчі гроші.
Тому останнім часом стає більше країн, які активно ведуть боротьбу з інфляцією своїми силами. У 2010 році заходи з боротьби з інфляцією робили Китай, Індія, Австралія, Південна Корея, Тайвань, Малайзія, Чилі, Сербія та Угорщина. Проте в ситуації, коли ціни на сировину визначаються не лише попитом і пропозицією, але і грошово-кредитною політикою країн-емітентів резервних валют, результативність такої локальної боротьби з інфляцією зводиться до мінімуму.
У такій же ситуації опинилася і Росія. Нинішня інфляція викликана почасти припливом дешевих грошей рік тому, і почасти зростанням світових цін на сільськогосподарську сировину. Свою роль зіграло і підняття ставок по депозитах Банку Росії в наприкінці минулого року. Не менший вплив на зростання цін зробила і бюджетна політика. Нарощування бюджетних витрат під час кризи було абсолютно виправданим заходом - так чинили майже всі країни. Деякі, правда, вважають, що в Росії це нарощування було зроблено більш інфляційно-небезпечним способом, ніж в інших країнах.
Зараз, коли зростання економіки більше не може стимулюватися грошовими вливаннями і для його прискорення потрібні структурні реформи, а інфляція впритул наближається до двозначних рівнів, настав час подумати про відмову від нарощування бюджетних витрат, інакше боротися з інфляцією буде дуже тяжко.
Олексій Мойсеєв
За матеріалами: Банки.ру
Поділитися новиною
