4419
Інтеграція: чому я не хочу до Євросоюзу
— Казна та Політика
На останній нараді керівників закордонних дипломатичних установ президент України Віктор Янукович заявив, що Євросоюз на сьогоднішній день - наше все. "Ми бачимо Європейський Союз як оптимальну модель суспільного розвитку, економіки, публічних інститутів і в перспективі, як наш спільний дім... Ми налаштовані без зайвого галасу досягати поставлених цілей", - зазначив президент.
Це - останнє, але далеко не єдине висловлювання Януковича про користь Євросоюзу. Я є безумовним прихильником "європейських цінностей", якщо під ними розуміти повагу людських прав і гідності, звичку жити по коштах, не лізти в чуже життя, бути відповідальним громадянином тощо. Крім того, я категорично "за" будь-яку "економічну інтеграцію", тобто за знищення тих перешкод, які створюють держави на шляху обмінів між людьми. І, може, саме тому я не бачу ніякого зв'язку між нашим членством в ЄС і цими чеснотами.
Західні інтегратори називають таких людей євроскептиками. Проте, ніякого "скептицизму" я не відчуваю, а відчуваю тверду впевненість у тому, що нічого хорошого Євросоюз з собою не несе.
Навіщо це нам? Міф
Євроінтеграція живе в нашій країні у вигляді міфу. У цьому немає нічого поганого, міфи неминучі. У даному випадку, ми маємо справу з процесом, який, якщо нічого не трапиться, обов'язково закінчиться обіймами Євросоюзу, тому тут потрібно вживати заходів.
Ознаки міфу такі. По-перше, відсутність "євроскептиків" на політичній арені. Всі хочуть інтегруватися в ЄС. Навіть комуністи. Це означає, що ніхто нічого про ЄС не знає і не хоче знати. Євроінтеграцією, нехай і повільно, займаються наші бюрократи. Це - найгірший варіант інтеграції. По-друге, що більш важливо, в суспільстві не лише не обговорені, а навіть не задані питання, без яких приймати рішення про вступ будь-куди безглуздо. Питання ці такі: які проблеми вирішує вступ до Євросоюзу? Чи можна вирішити їх без Євросоюзу? Чи є Євросоюз кращим способом інтеграції? Що конкретно необхідно зробити для вступу? Яка очікувана ціна, від чого доведеться відмовитися?
Зауважимо, що "Європа" або "Захід" активно живуть у нашому повсякденному житті, вони, як ми вже сказали, є невичерпним джерелом прикладів та аргументів. Але ви витратите багато зусиль, щоб виявити виразне обговорення хоч одного з перелічених вище питань. Це якраз і означає, що ми маємо справу з міфом і в практичному сенсі "євроінтеграція" мало кого хвилює.
Навіщо це нам? Сторож сторожів
Думаю, однією з головних причин того, чому існує віра в Євросоюз, є наше бажання якимсь чином закликати до порядку українських бюрократів. Вважається, що в Євросоюзі їм не дадуть особливо розперезатися, тому що над ними буде євробюрократ, який свою справу знає. До цього додається віра в магічну силу законів, які, як вважається, повинні і можуть діяти автоматично. Більшість впевнена, що якщо у нас будуть закони, як у Європі, то й жити ми будемо, як у Європі.
Навіщо це нам? Новий комунізм і легітимність
Люди не можуть жити без віри в якісь цілі. Звичайній людині буває достатньо віри в якісь світлі ідеали як такі. Наша людина відрізняється тим, що ці світлі ідеали повинні бути втілені в якомусь абсолютно конкретному "суспільному ладі" або організації. Комунізм так добре прижився на наших нивах саме тому, що він давав прості і приємні серцю відповіді на всі питання - коли, як і за чий рахунок настане загальне щастя і що для цього конкретно потрібно зробити. Знову-таки, "капіталізм" так важко приживається саме тому, що він взагалі не є доктриною і не лише не відповідає на ці питання, але і взагалі не порушує їх.
Віра в Євросоюз є сучасною заміною комунізму. Євросоюз - це коли все добре. Мало того, це "добре", на відміну від комунізму, навіть можна побачити своїми очима.
Якщо є гідна мета, для її досягнення можна і потерпіти. Євроінтеграція, якою займається влада хоча б на словах, є однією з основ легітимності нашого режиму. Люди не люблять бунтувати і згодні вірити в якісь речі, які здаються їм важливими. "Коли ми будемо в Євросоюзі, всім цим козлам дадуть по рогах" - міркує наша людина, бо згодна терпіти козлів доти, доки вони "йдуть до Європи".
Навіщо це потрібно бюрократам? Арбітр і легітимність
Насправді, ідея "євроінтеграції" отримала таку підтримку серед бюрократів ще на зорі незалежності тому, що ці бюрократи просто не розуміли, що тепер робити. Вони не мали ні досвіду, ні знань, ні бажання. Країна звалилася їм на голову в результаті історичного катаклізму. У ній не було лідерів і, тим більше, громадських рухів, які всерйоз замислювалися б над тим, як має бути все влаштовано в разі отримання незалежності.
Ідея євроінтеграції означала приблизно "Ми тут начебто ненадовго, інтегруємося в Європу, а вони потім нехай самі з нами розбираються". Суспільна злагода по цьому пункту була однією з причин того, чому еліті вдалося з такою легкістю перейти до грабунку країни.
Крім того, бюрократи відразу розкусили, що "євроінтеграція" є "вікопомною мрією українського народу" і тому вона повинна бути завжди. Легітимність - штука серйозна.
З практичного боку справи, бюрократи - єдина група, на практиці зацікавлена в євроінтеграції і що намагається робити кроки в цьому напрямку. Причини зрозумілі - з одного боку, це інтереси наших експортерів та інтереси газової труби, з іншого - все те ж бажання того, щоб "козлам дали по голові". Бюрократи нітрохи не менше простих громадян потребують ясних правил гри, і якщо вони ніяк не можуть домовитися самі, їм залишається сподіватися на пана, який, як відомо, всіх розсудить. Наші президенти і міністри давно сприймають Брюссель як начальство і були б дуже задоволені, якби ці відносини були узаконені.
Спільний знаменник. Проста логічна помилка
Отже, в основі "євроінтеграції" в нашій країні лежить бажання зняти з себе відповідальність. І "влада", і "народ" абсолютно єдині в цьому.
Це легко помітити, якщо спробувати реконструювати ті причинно-наслідкові зв'язки, якими звичайні люди пояснюють своє бажання негайно приєднати Україну до Євросоюзу. "Там люди краще живуть і тому нам треба туди" - так міркує наша людина. Поки що тут немає ніякої помилки. Помилка починається, коли замість того, щоб самому поїхати в країни ЄС, в яких "добре", наша людина починає думати, що той же самий ефект дасть вступ України до Євросоюзу. Останнє виглядає куди зручніше - без жодних турбот та ризику, вдома, не сходячи з місця і не докладаючи жодних зусиль отримати собі Європу. Вступ до ЄС - це таке чаклунство, що переносить нас всіх скопом "туди" без жодних зусиль.
Є ще одна проста розумова вправа, що дозволяє все розставити на свої місця. Уявімо собі, що раптом з якоїсь причини, у нас завелися чесні та непідкупні чиновники, судді тощо. Все працює добре. Потрібен нам тоді ЄС? Багато хто в цьому місці замислюються, тому що в такому випадку в справу вступають ті не порушені досі питання, про які я говорив вище. В голові у нашої людини відразу включається калькулятор і виникає проста думка "а що це нам дає?" Таким чином, міф євроінтеграції ще раз свідчить про те, що наша людина сама нічого зробити не збирається.
Куди інтегруємося? Два Євросоюзи
Однак, як ми вже сказали, процес євроінтеграції триває і якщо його не зупинити, справа рано чи пізно закінчиться Євросоюзом. У цьому процесі кожен день приймаються якісь рішення, закони та інші документи прив'язуються до "стандартів ЄС". Ось, наприклад, в програмі Януковича і його уряду постійно посилаються на абсолютно конкретні документи Євросоюзу.
Що це все означає і чи можливе взагалі до всіх цих процесів однакове ставлення? Згадаймо еволюцію Євросоюзу, який взагалі-то починався як "спільний ринок". Тобто, спочатку це була діяльність, спрямована на скорочення перешкод обміну. Але пізніше вектор змінився - з початку 2000-х почалося побудова наднаціональної держави. Зрозуміло, що спільний ринок не потребує ніякої супердержави і, по суті, другий процес повністю суперечить першому, однак, під "євроінтеграцією" у нас розуміють і те, й інше. Тобто, на практиці завжди потрібно аналізувати, з чим ми маємо справу в кожному конкретному випадку. Якщо справа стосується усунення перешкод, такі документи можна тільки схвалювати, але якщо ці документи пов'язані з додатковим регулюванням або побудовою наднаціональної держави, їх не можна радісно вітати як віхи на "шляху до Європи".
Європейський Союз Радянських Соціалістичних
Євросоюз ще не закінчив своє формування, але те, як він формується і які цілі при цьому ставляться, не може не викликати побоювань. Нагадаю історію з Лісабонським договором, яким зараз керується ЄС.
Коли після розпаду СРСР число учасників ЄС зросло з 15 до 25-ти, постало питання про керованість цього зібрання. У 2001 році почалося обговорення Євроконституції. Вона передбачала установа посади президента і міністра закордонних справ ЄС, скасування принципу "по одному уповноваженому від кожної країни" при формуванні складу Єврокомісії, обмеження права вето країн-учасниць і перекроювання компетенції керівних інституцій Союзу.
Ця конституція набрала чинності після схвалення країнами-учасниками, в деяких з яких передбачався референдум. Франція і Голландія висловилися на референдумі проти євроконституції, тим самим поховавши цей документ.
Однак бюрократів це не зупинило. Вони придумали поправки до установчих договорів ЄС, які назвали Лісабонським договором. По суті, ці поправки були тією ж самою конституцією, тільки тепер процедура їх схвалення була простішою. Справа в тому, що Євроконституція заміняла собою всі установчі документи, а Лісабонський договір просто вносив до них поправки.
Правда, з'ясувалося, що навіть у такому вигляді конституція Ірландії не дозволяє їх прийняти, і що ірландцям потрібен референдум. Референдум в Ірландії пройшов і люди висловилися проти. І що? Та нічого. Добре відомо, що якщо результат не подобається бюрократам, він вважається неправильним. Ірландцям пригрозили урізати субсидії і пообіцяли пільги в обмін на новий референдум. Ну, а вже на цьому референдумі, вони проголосували як треба.
Особисто мені ця історія зовсім не подобається і перспектива перебувати під управлінням євробюрократів, які ведуть себе точно так само, як і мої власні бюрократи, мене не радує.
Загалом, зараз формується наднаціональна держава, яка вже має право укладати міжнародні угоди й інші атрибути. Буде заснована нікому толком не підконтрольна європейська поліція та інші так знайомі нам установи.
Лісабонський договір вводить складну систему прийняття рішень, в якій враховується ВВП, кількість населення тощо, тобто засновану в реальності на суто довільних критеріях. З 1 листопада 2014 року ця система набирає чинності.
Після цього Євросоюз остаточно перетворюється на мегаконтору з перерозподілу ресурсів між країнами. Цей бюрократичний рай особливо приємний тим, що структури нового ЄС практично недосяжні для голосів національного виборця, значне число вищих євробюрократів буде призначенцями, а не виборними. До речі кажучи, у нас якось мало говорять про те, що однією з цілей (яку в Європі і не приховують) всієї цієї краси є отримання можливості на рівних конкурувати з США і Китаєм. Тобто заздалегідь передбачається, що нова мегадержава буде надавати підтримку "своїм" корпораціям проти "чужих". Виходить, що в цьому новому державі вже закладено соціалізм.
І ось що ще цікаво. Вийти з ЄС можна лише за умови згоди інших його членів. Як у колгоспі.
Висновки
Нам давно пора виключити "інтеграцію в ЄС" з числа гасел і, тим більше, гасел, що схвалюються автоматично. Вона не може розглядатися як цілісне й однорідне явище. Ніяка євроінтеграція не замінить собою необхідність самим наводити порядок у своєму домі. Якщо не змінити своє ставлення до подій, то ми ризикуємо одного разу отримати на свою голову цілу зграю нових начальників. Національна держава - це погано. Але коли над нею є ще і наднаціональна - це взагалі нікуди не годиться. І безглуздо сподіватися, що наших бюрократів будуть контролювати "їхні" бюрократи і це буде добре. Не буде, тому що ніхто не буде контролювати "їхніх" бюрократів.
Володимир Золоторьов
За матеріалами: Контракти
Поділитися новиною
