595
Демченку не дають піти на відпочинок
— Казна та Політика
Парламентарії поки не квапляться змінювати мотив його звільнення, ігноруючи при цьому відповідне рішення суддів Вищого адмінсуду (ВАСУ). Проблема в тому, що багато депутатів не вважають Демченка гідним отримання значних відставочних коштів.
Парламентський комітет з правосуддя в черговий раз не зміг вирішити проблему, пов'язану з коректним відходом у відставку Сергія Демченка. Як тільки на останньому засіданні комітету зайшла мова про це питання, залу засідань відразу залишив перший заступник голови комітету Юрій Кармазін (НУ-НС), внаслідок чого зник кворум. Раніше Кармазін та інші члени цього комітету давали недвозначні негативні оцінки поведінці Демченка у статусі судді і голови ВГСУ.
Суть у тому, що Сергій Демченко у лютому 2008 р. досяг граничного для судді віку в 65 років, але і після цього йому вдалося пробути в кріслі голови ВГСУ ще два з половиною роки. Все це викликало неоднозначне сприйняття у багатьох людей - як з точки зору законності, так і з позицій морально-етичних принципів роботи судді. Адже керувати будь-яким судом країни може тільки суддя. Але як ці функції може виконувати суддя, що втратив право здійснювати правосуддя, враховуючи досягнення гранично допустимого віку, - на це питання, швидше за все, зможе повноцінно відповісти тільки сам Сергій Демченко.
У цьому, власне, і полягає суть головної претензії до Демченка: чому він з особистої ініціативи не усунувся від керівництва ВГСУ в 2008-2010 рр.., щоб не кидати тінь на свою репутацію і, як це належить судді, дотримуватися закону до останньої букви.
Природно, потрібно враховувати, що в згаданий період крісло голови ВГСУ стало заручником масштабних політико-економічних ігор. З одного боку, судову госпвертікаль вивертала навиворіт справа з допемісії акцій на ВАТ "Дніпроенерго", в рамках якої намагалися досягти своїх інтересів бізнес-структури Ріната Ахметова та Ігоря Коломойського. При цьому суперечка була, звичайно ж, не єдиною справою, яку довелося в цей час розглядати суддям з госпсудів. І в цьому зв'язку обезглавлення ВГСУ було невигідне не тільки госпсуду, а й окремим впливовим особам. З іншого боку, не було визначеності з наступником Демченка - компромісного кандидата не знайшлося, а у великих політичних сил не вистачило можливостей продавити свою думку з цього питання.
Але був і третій нюанс - на момент досягнення 65 років в лютому 2008 р. стаж Сергія Демченка трохи недотягував до 20 років, що не дозволяло йому піти на пенсію і одержати при цьому значну суму відставних. За різними даними, у разі Демченка мова йде як мінімум про суму до 500 тис. грн. Для досягнення цієї мети йому потрібно було пробути в статусі судді до кінця 2008 р.
З формально-юридичної точки зору до Сергія Демченка претензій мало - за місяць до святкування свого 65-річчя, як це наказано законом, він подав заяву про відставку у Вищу кваліфікаційну комісію суддів (ВККС). Це вже після ВККС під керівництвом Ігоря Самсіна перетворило звільнення Демченка в непристойну епопею - то в рамках цієї заяви проходили піврічні перевірки, то при розгляді заяви різко зникав кворум на засіданні, то за документом приймалися юридично сумнівні рішення. Надалі регіонали протягом півроку не давали цій заяви пройти через комітет Ради з правосуддя.
Але факт залишається фактом: Сергій Демченко весь цей період не звільнявся і не вважав за потрібне відійти від керівництва ВГСУ. І тим самим в історії вітчизняної судової системи з'явився ще один приклад, який яскраво ілюструє світоглядні позиції і життєві принципи високопоставлених суддів. До цього начебто був тільки один випадок, коли нинішній глава Верховного суду (ВСУ) Василь Онопенко протягом 2002-2006 рр.. одночасно перебував у двох несумісних між собою статусах - народного депутата і судді ВСУ.
Природно, все це відбувалося на абсолютно законних підставах, але дана історія до сих пір викликає подив навіть у бувалих юристів.
У будь-якому випадку за останні роки у Сергія Демченка на ґрунті його недозвільнення склалися суперечливі відносини з окремими членами комітету з правосуддя, перш за все з Юрієм Кармазіним та бютівцем Сергієм Соболєвим. Швидше за все, причини їх неприйняття один одного криються у набагато глибших матеріях, але, тим не менш, цей конфлікт безпосереднім чином позначився на долі Демченка. Коли постанова щодо його звільнення голосувалося в парламенті, Кармазін з голосу запропонував змінити мотивацію цього звільнення: не "у зв'язку з виходом у відставку", а "у зв'язку з досягненням 65 років". Це автоматично позбавляло Сергія Демченка взагалі будь-яких прав на отримання відставочних . Екс-суддя спочатку намагався умовити парламент змінити формулювання, а після подав позов у п'яту палату ВАСУ і виграв цю справу приблизно місяць тому.
Керівництво комітету з правосуддя знає про це рішення ВАСУ і навіть запропонувало його виконати: регіонал Вадим Колесніченко зачитав відповідний проект постанови парламенту. Але, як вже згадувалося вище, Юрій Кармазін взагалі пішов, а секретар комітету Анжеліка Лабунська (БЮТ) відмовлялася щось розглядати без виконавчого листа від Державної виконавчої служби.
Таким чином, вирішення питання Сергія Демченка у комітеті з правосуддя поки що застопорилося. Але час у депутатів ще є - суд зобов'язав Раду відзвітувати про виконання свого рішення до 1 грудня. Але для судової системи та Україні в цілому відставочні Демченка мають, по суті, другорядне значення. Набагато важливіше те, який вплив матимуть на суди та їх розвиток ті традиції, засновником яких волею чи неволею став екс-голова ВГСУ. Але на це питання відповідь дасть лише час.
За матеріалами: Экономические Известия
Поділитися новиною
