Апетит приходить під час їжі


Апетит приходить під час їжі

Не пам’ятаю, хто сказав: "Жизнь лишена должной гармонии - одни питаются, другие пытаются". Вдалий жарт забутого дотепника прийшов на пам’ять позавчора. Коли я спостерігав за новою спробою опозиції припинити політичну обжерливість зголоднілих за владою регіоналів. Спроба знову виявилася невдалою. Віктор Янукович відгриз нову порцію повноважень, не поморщившись. Відмінний апетит хижака.

Відразу після акту оживлення Конституції-96 міністр юстиції пообіцяв: нормативну базу буде уточнено, і першим зазнає зміни закон про Кабінет міністрів. Сказано було минулої п’ятниці, зроблено - вже в цей четвер. От начебто час перестати дивуватися "скорострільності" чинної влади, але кожен новий етап "бліцкригу" викликає німе замилування. Ні, справді, молодці хлопці: який темп, який напір, який розмах, га? Як казав російський публіцист Лев Рубінштейн, "увесистые пацаны, не мучимые бесполезной рефлексией".

Одні депутати отримали текст законопроекту тільки в середу ввечері, інші - побачили його лиш у четвер уранці, власне, під час обговорення. Документ готувався як завжди поспіхом, він буяв помилками і рябів неточностями. Багато законодавців, зокрема Анатолій Гриценко (який першим привернув громадську увагу до проблеми), Юрій Ключковський і Анатолій Матвієнко з парламентської трибуни намагалися наполягти на своєму законному праві внести в документ зміни й доповнення. Відповідно до Конституції та регламенту. Але доповідач, міністр юстиції Лавринович, нудним голосом повідомив, що запитання не до нього: Мін’юст тільки пропонує, а рішення ухвалює депутатський корпус. Його не менш нудним голосом підтримував співдоповідач, віце-спікер Мартинюк: є тимчасова парламентська комісія з уточнення законодавства, на неї покладено обов’язки головного комітету, всі потрібні правки внесено. Одне слово, вже до полудня дуже виконавча влада отримала нові правила зразкової поведінки. Прийшли, побачили, прорідили. Причому прорідили грунтовно.

Про багато новел свіжоспеченого, але ще не підписаного Януковичем (чого ж він-то зволікає, а може, сталося що?!) уже сказано. І все ж візьмемося привернути увагу зацікавленої публіки до деяких із них, примітних і водночас не всіма помічених.

Почнімо не зі змісту, а з форми. З модного нині питання дотримання процедури. Під час обговорення окремі небайдужі депутати зі здивуванням виявили, що в текст одного документа примудрилися втиснути два принципово різні проекти. По-перше, власне зміни до Закону "Про Кабінет міністрів". По-друге, набір уточнень, внесених до інших законів: "Про міліцію", "Про прокуратуру", "Про Службу безпеки України", "Про інформацію", "Про антимонопольний комітет", "Про Державну службу", "Про Конституційний суд", "Про місцеві державні адміністрації" тощо (список довгий).

Під час обговорення начебто запропонували акти розділити. Але голосували чомусь один раз. Після депутатського волевиявлення ніхто з опитаних парламентаріїв так і не зміг до пуття пояснити, за що, власне, подав свій дорогоцінний голос. Якщо їм підсунули "два в одному", то нардепи порушили процедуру розгляду законів і власне рішення. Якщо ухвалили два різні акти одним махом, то гріх ще тяжчий - порушено рішення Конституційного суду. Те саме, недавнє, історичне, яким влада досі не втомилася захоплюватися. У ньому так зване пакетне голосування визнано порушенням 19 статті Основного Закону, отже, віднині й надалі голосувати гамузом за різні документи суворо забороняється. І ще одна деталь. Обранці народу так і не спромоглися пояснити, які саме правки було внесено в початковий проект (чи проекти?). Приблизно так, із голосу, наосліп, у грудні 2004-го вносилися корективи і до вже легендарного закону про внесення змін до Конституції.

Закрадається крамольна думка: а чи не навмисно регіонали з братією так грубо зневажають букву закону, чи не інтрига тут? Поки Янукович при силі, ніхто законність ухвалених змін оспорити не зможе. А зміняться розклади - все можна відіграти назад, як таке, що суперечить Конституції.

Та ні, ми цю думку женемо геть. Янукович - людина слова і гарант Конституції. Лавринович (гарант слова Януковича) сказав без недомовок: жодних сенсацій, жодних новацій, "зміни, що передбачаються, вони випливають із тексту Основного Закону". Зрозуміти б, якого.

У новій редакції закону про місцеві держадміністрації записано: "голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду президентом України за поданням прем’єра" (тут і нижче виділено нами). Далі. У новій редакції закону про Кабмін зазначено: "Кабінет міністрів розглядає питання про погодження кандидатур заступників голів обласних державних адміністрацій".

Звернімося до Конституції. Стаття 118: "Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади президентом України за поданням Кабінету міністрів". Відчуйте різницю. А тепер увага: редакція статті 118 не змінювалася в грудні 2004-го. І в Конституції-96, і в Конституції-04 вона сформульована абсолютно однаково. Так що із чого випливає? Можу припустити, що Віктор Федорович може не знати (і може не хотіти знати) різницю між прем’єром і Кабінетом. Але Олександр Володимирович має знати. І знає.

Ну, ніяк не випливає з Конституції (хоч старої версії, хоч чинного варіанта) нова редакція статті 11 закону про уряд. "Програма діяльності Кабінету міністрів України базується на передвиборній програмі президента України". Та ну? З чого б це раптом? Цікаво було б глянути на норму Основного Закону, яка освячує таке ноу-хау. Відомий правознавець Ігор Коліушко назвав нововведення "нелогічним і неконституційним".

Той самий Коліушко звернув увагу і на іншу дивну рацпропозицію. У новому законі, на відміну від старого, відсутній строк подачі президентом подання кандидатури на посаду прем’єра. Це може затягти процес на невизначений термін, тим більше що нерідкісні випадки, коли гарант може бути прямо зацікавлений у такому сценарії.

Далі - більше. Прем’єр-міністр, незрозуміло на якій підставі, в обхід Кабміну, перебирає на себе питання підготовки подання про створення центральних органів влади. А президент одноосібно, не враховуючи думки глави КМ, може звільнити члена уряду. Але при цьому сам член уряду подати у відставку не може. Для нього такого права в законі не передбачили. Депутат Юрій Ключковський справедливо охрестив такий підхід "політичним рабством".

Дуже скидається на порушення Основного Закону і наділення глави держави правом призначати заступників міністрів і керівників інших центральних органів виконавчої влади. Нагадаємо, Конституційний суд неодноразово зазначав, що в Основному Законі міститься вичерпний перелік повноважень президента. Про таке право там - ані слова. В жодній із редакцій.

Ще одна нісенітниця: відповідно до закону, перший віце-прем’єр вправі керувати Кабінетом тільки у разі смерті прем’єра. Хто керуватиме урядом у разі відставки глави Кабінету, неясно.

Здивування викликає і новела, внесена до закону "Про прокуратуру". Віднині перша особа країни вправі відстороняти главу ГПУ не тільки у випадках, обумовлених Конституцією і законодавством, а й "на інших підставах". Виникає запитання, а навіщо тоді перелік конкретних причин, описаних у законі, якщо є абстрактні "інші". Під який, за бажання, можна підігнати все, що до душі припаде. Наприклад, як пожартував Анатолій Гриценко, недотримання дрес-коду.

Утім, глава Мін’юсту пояснив, що йдеться "про серйозні ситуації і обставини". Та це - його погляд, він у законі не відбитий. І хазяїн Банкової його, цілком можливо, що не поділяє.

Дуже дивний вигляд має стаття 11, де говориться про програму дій уряду. Коли подається? Як і ким регулюється? На який строк приймається? Які наслідки її неприйняття? Написали б просто: "Програма уряду. Нікому не потрібна".

А що? Думаю, могло пройти. Нині в Раді й не таке ковтають.

Сергій Рахманін

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Дивись також
Сервіс підбору кредитів
  • Надішліть заявку
  • Дізнайтесь про рішення банку
  • Підтвердіть заявку та отримайте гроші
грн
Замовити кредит онлайн
В Контексті Finance.ua